Іматиніб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іматиніб
Систематизована назва за IUPAC
4-[(4-methylpiperazin-1-yl)methyl]-N-(4-methyl-3-{[4-(pyridin-3-yl)pyrimidin-2-yl]amino}phenyl)benzamide
Класифікація
ATC-код L01EA01
PubChem 5291
CAS 152459-95-5
DrugBank DB00619
Хімічна структура
Формула C29H31N7O 
Мол. маса 493,603 г/моль
Фармакокінетика
Біодоступність 98%
Метаболізм Печінка
Період напіввиведення 18 год.
Екскреція фекалії, Нирки
Реєстрація лікарського засобу в Україні
Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата ІМАТИНІБ-ТЕВА,
«ПЛІВА Хрватска д.о.о.»,Хорватія
UA/13727/01/02
10.07.2014-10/07/2019
ГЛІВЕК®,
«Новартіс Фарма Штейн АГ»,Швейцарія
UA/9469/01/01
27.12.2013-27.12.2018
ІМАТІНІБ-ВІСТА,
«Сіндан Фарма С.Р.Л.»,Румунія
UA/15420/01/01
01.09.2016-01.09.2021[1]

Іматиніб (англ. Imatinib, лат. Imatinibum) — синтетичний лікарський препарат, який є похідним феніламінопірімидину[2], та належить до групи інгібітори Bcr-Abl-тирозинкінази[3][4], що застосовується перорально.[5][6] Іматиніб був уперше синтезований у співпраці науковців швейцарської компанії «Ciba-Geigy» (яка пізніше увійшла до складу «Sandoz», яка в свою чергу стала частиною компанії «Novartis») під керівництвом британця Ніколаса Лайдона за участю швейцарських учених Елізабет Бухдунгер і Юрга Ціммермана[7], американських науковців Браяна Дрюкера з Орегонського університету здоров'я та науки і Чарлза Соєрса із Меморіального онкологічного центру імені Слоуна — Кеттерінга, італійського науковця з університету Бікокка Карло Гамбакорті-Пассеріні та британського дослідника Джона Голдмена з лондонського шпиталю Гаммерсміта.[8][9] Випуск іматинібу розпочався у 2001 році компанією «Novartis» під торговою маркою «Глівек».[10]

Фармакологічні властивості[ред. | ред. код]

Іматиніб — синтетичний лікарський засіб, який належить до групи інгібіторів протеїнтирозинкінази. Механізм дії препарату полягає в інгібуванні ферменту Bcr-Abl тирозинкінази. Це призводить до пригнічення проліферації та збільшення апоптозу в Bcr-Abl клітинних лініях, а також у щойно уражених лейкемічних клітинах у пацієнтів з наявністю в лейкоцитах філадельфійської хромосоми[5][11][6], проте він не впливає на лейкозні клітини з клітинними лініями Src.[4] Біологічною мішенню іматинібу є білки ABL1, c-kit та PDGF-R.[5][11][6] Іматиніб застосовується як самостійний препарат, так і в комбінації з іншими препаратами для лікування чутливих до препарату форм хронічного мієлолейкозу (при нечутливості лейкозних клітин до іматинібу або підвищеній чутливості до препарату згідно зарубіжних рекомендацій застосовується інший препарат групи інгібіторів тирозинкінази дазатиніб)[12], гострим лімфобластним лейкозом із наявністю філадельфійської хромосоми, системному мастоцитозі, при гіпереозинофільних синдромах або хронічному еозинофільному лейкозі, а також при стромальних пухлинах органів травної системи[5][11][6], у тому числі рефрактерних до лікування іншими протипухлинними препаратами[2], та меланомі.[13] Згідно проведених клінічних досліджень іматиніб ефективний при застосуванні у хворих важкою бронхіальною астмою, оскільки при інгібуванні тирозинкінази знижується кількість опасистих клітин, що відіграють важливу роль в патогенезі бронхіальної астми, завдяки зниженню кількості рецептора тирозинкінази KIT, який є однією з біологічних мішеней іматинібу.[14] Незважаючи на те, що побічні ефекти при застосуванні іматинібу спостерігаються відносно часто, у переважній більшості випадків вони є легкими або помірними.[2][13] Застосування іматинібу при вагітності може призвести як до народження дитини із чисельними вадами розвитку, так і до самовільного переривання вагітності або народження мертвої дитини, хоча при довготривалих спостереженнях були випадки народження й здорових немовлят.[3]

Фармакокінетика[ред. | ред. код]

Іматиніб швидко та повністю всмоктується після перорального застосування, біодоступність препарату становить 98 %. Максимальна концентрація препарату в крові досягається протягом 2—4 годин після прийому препарату. Іматиніб майже повністю (на 95 %) зв'язується з білками плазми крові. Препарат проходить через плацентарний бар'єр, даних за виділення в грудне молоко людини немає. Іматиніб метаболізується у печінці з утворенням переважно активного метаболіту. Виводиться препарат переважно із калом, частково із сечею у вигляді метаболіту, частково у незміненому вигляді. Період напіввиведення іматинібу становить 18 годин, активного метаболіту 40 годин, цей час може збільшуватися у хворих із порушенням функції печінки або нирок.[5][11][6]

Покази до застосування[ред. | ред. код]

Іматиніб застосовують при хронічному мієлолейкозі (у тому числі при бластному кризі), гострому лімфобластному лейкозі із наявністю філадельфійської хромосоми, системному мастоцитозі, при гіпереозинофільних синдромах або хронічному еозинофільному лейкозі, а також при стромальних пухлинах органів травної системи і неоперабельній або метастазуючій дерматофібросаркомі.[5][6]

Побічна дія[ред. | ред. код]

Хоча при застосуванні іматинібу побічні ефекти спростерігаються відносно часто, у переважній більшості випадків вони є легкими або помірними.[2][13] Серед побічних ефектів препарату найчастішими є[5][6]:

Протипокази[ред. | ред. код]

Іматиніб протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату. Препарат не рекомендований до застосування при вагітності та годуванні грудьми, а також дітям у віці до 3 років.[5][6]

Форми випуску[ред. | ред. код]

Іматиніб випускається у вигляді таблеток або желатинових капсул по 0,05; 0,1 та 0,4 г.[11][15]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Державний реєстр лікарських засобів України
  2. а б в г Митотан и иматиниб. Радиофармацевтические препараты [Архівовано 22 грудня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. а б Ліки і вагітність. Іматиніб. Архів оригіналу за 3 лютого 2018. Процитовано 17 грудня 2017. 
  4. а б Изучение эволюции белков уточнило механизм действия противоопухолевого лекарства иматиниб [Архівовано 3 лютого 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. а б в г д е ж и ІМАТИНІБ (IMATINIBUM) Діюча речовина
  6. а б в г д е ж и IMATINIB (ИМАТИНИБ) Архівована копія. Архів оригіналу за 11 жовтня 2018. Процитовано 17 грудня 2017. {{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання) (рос.)
  7. Staff, Innovation.org (a project of the Pharmaceutical Research and Manufacturers of America) (англ.)
  8. Claudia Dreifus for the New York Times. November 2, 2009 (англ.)
  9. A Conversation With Brian J. Druker, M.D., Researcher Behind the Drug Gleevec (англ.)
  10. ОПУБЛИКОВАНЫ РЕЗУЛЬТАТЫ 11-ЛЕТНИХ ИССЛЕДОВАНИЙ ОНКОПРЕПАРАТА ИМАТИНИБ: ТРИУМФ ПРЕПАРАТА ГЛИВЕК® КОМПАНИИ NOVARTIS [Архівовано 3 лютого 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  11. а б в г д Imatinib Mesylate [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
  12. Рекомендации по лечению больных хроническим миелолейкозом (ХМЛ) с резистентностью к иматинибу или его непереносимостью с помощью ингибитора киназы препарата Спрайсел (дазатиниб) [Архівовано 24 грудня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. а б в Иматиниб (Imatinibum) в лечении меланомы [Архівовано 24 грудня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  14. Иматиниб в лечении тяжелой рефрактерной бронхиальной астмы [Архівовано 24 грудня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  15. IIMATINIB (ИМАТИНИБ). Однокомпонентные препараты Архівована копія. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 17 грудня 2017. {{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання) (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]