Імператор Дзюнтоку
| Імператор Дзюнтоку | |
|---|---|
| яп. 順徳天皇 | |
| Народився | 22 жовтня 1197 |
| Помер | 7 жовтня 1242 (44 роки) Провінція Садо, Північноземний край, Японія |
| Поховання | Ōharad |
| Країна | Японія |
| Діяльність | поет |
| Знання мов | японська |
| Magnum opus | Kinpishōd і Yakumo Mishōd |
| Посада | імператор Японії |
| Рід | Імператорський дім Японії |
| Батько | Імператор Ґо-Тоба |
| Мати | Fujiwara no Shigekod |
| Брати, сестри | Dōkaku-hosshinnōd, Yorihito-shinnōd, Dōjo-nyūdōshinnōd, Masanari-shinnōd, Імператор Цучімікадо, Hiroko-naishinnōd, Reishi-naishinnōd, Shukushi-naishinnōd і Shōshi-naishinnōd |
| У шлюбі з | Fujiwara no Ritsushid, daughter of Fujiwara no Norimitsud, Bōmon Ishid, Saishō no Tsuboned, Q110930087? і Shōshi-naishinnōd |
| Діти | Імператор Тюкьо, Yoshimune-shinnōd, Prince Tadanarid, Kangan Giind, Teishi-naishinnōd, Jōshid, Yoshiko Joōd і Chitose-no-Miyad |

Імператор Дзюнто́ку (яп. 順徳天皇, じゅんとくてんのう, дзюнтоку тенно; 22 жовтня 1197 — 7 жовтня 1242) — 84-й Імператор Японії, синтоїстське божество. Роки правління: 12 грудня 1210 — 13 травня 1221[1].
Третій син імператора Ґо-Тоби. Його матір'ю була Сіґеко, донька Фудзівара но Ханкі. При народженні звався Морінарі. 1200 року стає спадкоємцем трону.
1210 року під тиском верховного імператора Ґо-Тоби зрікся трону імператор Цутімікадо. Був виконавцем вполітичної волі свого батька, що намагався протистояти Камакурському сьогунату.
У 1221 році Дзюнтоку мусив зректися влади через тиск сіккена Ходзьо Йосітокі, який поставив імператором принца Каненарі, що став відомий як імператор Тюкьо. Того ж року Дзюнтоку приєднався до спроби свого батька повалити бакуфу (уряду) Камакурського сьогунату на чолі із Ходзьо Йосітокі. Було заслано на о. Садо. Помер у засланні[2].
Був поетом, складав твори переважно у стилі вака. Поетичної майстерності навчався у відомого поета Фудзівара но Тейка. Один з його віршів увійшов до антології «Оґура Хякунін ішшю» («По одному віршеві ста поетом з Оґура»). В його доробку також є збірка «Шікін вакасо» («Бузкові таємні поетичні нариси»), поетичний трактат «Якумо мі-шью» («Нариси про якумо», якумо є синонімом вака).
Також залишив щоденник «Дзюнтоку-ін ґьо-кі» («Записки ексімператора Дзюнтоку») та збірку настанов й пояснень з церемоніалу Кімпі-шьо («Записки суворої таємності»). Багато прийдешніх поколінь цінували Кімпі-шьо як рідкісну книгу про імператорський етикет.
| Це незавершена стаття про Японію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ Усі дати подані за європейським календарем.
- ↑ Аністратенко та Бондаренко, 2011, с. 49.
- Аністратенко, Л.; Бондаренко, І. (2011). Японські поети: Біографічний словник. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго. с. 368.
- Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
- 『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) / 京大日本史辞典編纂会. — 東京: 東京創元社, 1994. — P.1057—1058.
- 『歴代天皇全史―万世一系を彩る君臨の血脈』 (歴史群像シリーズ (69)) (Вся історія Імператорів Японії — монархічне генеалогічне дерево безперервної лінії. Серія «Історичні портрети»). — 東京: 学研, 2003.