Імпічмент у Сполучених Штатах Америки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Процес імпічменту Президента Білла Клінтона в 1999 році, головуючий — Голова Верховного Суду Вільям Ренквист. Представники Палати сидять навколо чверть-круглих столів зліва, а особистий радник президента — справа, аналогічно до того, як відбувався розгляд імпічменту Президента Ендрю Джонсона.

Імпічмент у Сполучених Штатах Америки — офіційне звинувачення державному службовцю за ймовірно вчинені злочини, яке висувається представниками законодавчої влади. Більшість імпічментів стосувалася злочинів, імовірно скоєних під час перебування на посаді, хоча було кілька випадків, коли Конгрес притягав до відповідальності та засуджував чиновників частково за колишні злочини[1]. Розгляд такого звинуваченням та подальше зняття з посади на підставі визнання вини відбувається окремо від акту самого імпічменту.

Імпічмент є аналогом обвинувального висновку у судовому провадженні; розгляд імпічменту здійснюється аналогічно до судового розгляду суддею та присяжними засідателями у звичайних судах. Як правило, імпічмент оголошує нижня палата парламенту, у свою чергу верхня палата проводить розгляд справи.

У Філадельфійській Конвенції, Бенджамін Франклін зазначив, що історично зняття з посад «шкідливих» керівників досягалося шляхом вбивства. Франклін припустив, що процесуальний механізм для зняття з посад (тобто, імпічмент) буде кращим[2].

На федеральному рівні, у статті II Конституції США у розділі 4 зазначено, що «президент, віце-президент та всі державні службовці Сполучених Штатів Америки, повинні бути відсторонені від посади в порядку імпічменту, і засудженні за зраду, хабарництво або інші серйозні злочини і проступки». Виключне право імпічменту має Палата Представників, у той час як Сенат США має виключне право розслідування в порядку імпічменту. Зняття з посади за результатами процедури імпічменту здійснюється автоматично, на підставі визнання вини в Сенаті. У процесі Ніксон проти США (1993), Верховний суд ухвалив, що федеральні судові органи не мають права розглядати такі справи.

Тільки двох президентів — Ендрю Джонсона та Білла Клінтона — було звинувачено в порядку імпічменту Палатою Представників, і обох виправдав Сенат. Процес імпічменту Річарда Ніксона був технічно невдалим, тому що Ніксон подав у відставку ще до голосування повним складом Палати відносно його імпічменту. Жоден президент США не був усунений з поста після імпічменту. 24 вересня 2019 року Палата Представників Конгресу США розпочала процедуру імпічменту щодо Президента США Дональда Трампа[3].

Законодавчі органи окремих штатів можуть оголосити імпічмент представникам органів влади штату, включаючи губернаторів, згідно з конституціями відповідних Штатів.

Федеральний імпічмент[ред. | ред. код]

Палата Представників[ред. | ред. код]

Процедура імпічменту може бути розпочата членом Палати Представників за власною ініціативою, або за поданням під присягою списку пред’явлених обвинувачень, або на підставі прохання про передачу на розгляд до відповідного комітету. Процес імпічменту може бути ініційовано й не членом Палати. Наприклад, коли Конференція Суддів Сполучених Штатів Америки припустила, що Федеральний суддя може бути притягнутий до відповідальності у порядку імпічменту, звинувачення в діях, які є підставою для імпічменту, може виходити від спеціального прокурора, Президента, держави, територіальних законодавчих органів, присяжних, або за петицією.

Тип винесення імпічменту визначає комітет, до повноважень якого він належить. Постанова про імпічмент відносно конкретної особи зазвичай відноситься до повноважень Комітету Палати Представників по судовій системі. Постанова про санкціонування розслідування щодо поведінки, яка може призвести до імпічменту, передається до Комітету Палати Представників з нагляду за дотриманням правил, а потім — до юридичного Комітету. Комітет Палати Представників судової влади більшістю голосів буде визначати, чи існують підстави для імпічменту.

Якщо Комітет знаходить підстави для імпічменту, вони викладаються у конкретному звинуваченні в неправомірних діях чи неналежній поведінці, передбачених однією чи кількома статтями імпічменту. Резолюція про Імпічмент, або Артикул (и) імпічменту, передаються на розгляд всього складу Палати з рекомендаціями Комітету.

Палата обговорює резолюції і може при винесенні висновку розглянути резолюцію у цілому або голосувати по кожній статті імпічменту окремо. Для продовження процедури необхідна проста більшість присутніх, що беруть участь у голосуванні і вона є обов'язковою для кожної статті або резолюції в цілому. Якщо Палата голосує за імпічмент, обирають представників (їх називають «представники Палати» та «провідні представники Палати») з метою викладення суті справи на розгляді Сенатом.

Останнім часом представників призначають резолюцією, хоча історично Палата час від часу обирала представників або передавала резолюцію, що передбачає призначення представників, на розсуд спікера Палати Представників. Ці представники здійснюють обвинувачення приблизно як обвинувачення здійснюється окружним прокурором у стандартному кримінальному процесі.

Крім того, Палата ухвалює резолюцію для того, щоб повідомити Сенат про свої дії. Після отримання повідомлення, Сенат затверджує наказ, повідомивши про це Палати, що він готовий до прийому представників. Тоді представники Палати постають перед Сенатом і викладають обвинувачення відповідно до статей імпічменту. Після оголошення обвинувачення, представники повертаються та усно доповідають Палаті.

Сенат[ред. | ред. код]

Зображення процесу імпічменту президента Ендрю Джонсона у 1868 році, Головуючий суддя Селмон Чейз.

Процедура здійснюється у формі судового розгляду, кожна сторона має право на виклик свідків та проведення перехресного допиту. Члени палати, яким надається колективна назва представники в ході судового розгляду, пред'являють обвинувачення, а ті посадові особи, що підлягають імпічменту, мають право захищатися за допомогою власних адвокатів. Сенатори також повинні прийняти присягу або заяву, що вони будуть виконувати свої обов'язки чесно і з використанням належних процедур (на відміну від Палати Лордів Парламенту Сполученого Королівства, які голосують за їхню честь). Вислухавши звинувачення, Сенат, як правило, радиться у приватному порядку. Конституція США вимагає дві третини голосів для винесення обвинувального вироку.

Сенат виносить своє рішення, яким може бути як засудження, так і виправдання, копія рішення подається до державного секретаря.[4] За результатами вироку, посадова особа автоматично відсторонюється від посади, а також може бути позбавлена права займати у майбутньому таку посаду. Відсторонена посадова особа також може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Президент не може помилувати у разі імпічменту, але може при будь-якому результаті розгляду кримінальної справи.

На початку 1980-х років Сенат після справи з Гаррі Клейборном почав використовувати «Судові Комітети з імпічменту» відповідно до правила 11 Сенату.[5] Ці Комітети головували під час доказової фази розгляду справи, судового слідства, допиту та перехресного допиту свідків. Потім Комітети повинні скласти доказовий запис і представити його до Сенату; після чого всі сенатори будуть мати можливість ознайомитися з доказами до того, як Палати проголосують за те, щоб звинуватити особу чи виправдати. Мета цих комітетів полягала в максимальному спрощенні процедури імпічменту, які в іншому випадку зайняли б більшу частину часу роботи Палати. Відповідачі оскаржили використання цих комітетів, стверджуючи, що їх наявність є прямим порушенням їх прав на справедливий розгляд справи, тому що лише конституційні повноваження Сенату як органу, передбачають «виключне право на проведення розслідування у порядку імпічменту». Кілька усунутих з посад суддів вимагали втручання суду до їх процедури імпічменту за цих підстав, однак суд відмовився брати участь у процесі з огляду на надання Конституцією повноважень для проведення імпічменту та зняття з посади виключно законодавчій владі, роблячи це політичним питанням.


Історія[ред. | ред. код]

У Сполученому Королівстві, імпічментом була процедура, при якій член Палати Громад міг звинувачувати кого-небудь у злочині. Якщо Палата Громад проголосувала за імпічмент, то розгляд у подальшому проводився у Палаті Лордів. На відміну від Білля про позбавлення громадянських та майнових прав, закону про визнання особи винною у вчиненні злочину, імпічмент не потребує королівської згоди, тому він може бути використаний для зняття з посад небажаних служителів корони, навіть якщо король намагався їх захистити.

Однак, сам король був вище закону і до нього не можливо застосування процедури імпічменту, також неможливим було визнання його дійсно винним у вчиненні будь-якого злочину.

Коли король Карл I постав перед парламентом Охвістя армії нового зразка у 1649 році він заперечував, що вони мали право на законних підставах звинуватити його, свого царя, чия влада була дана Богом, і законами країни, зауважуючи, що: «ніяка земна сила не може по праву називати мене (вашого Короля) злочинцем ... жодний досвідчений адвокат не буде стверджувати, що імпічмент може бути висунутий проти царя». У той час як Палата Громад визнала його винним та призначила смертну кару, юрисдикційний питання залишилися невирішеними, а сам процес звинувачення - заплямованим .

З урахуванням цього прикладу, делегати Конгресу у Філадельфії прийняли рішення про включення процедури імпічменту до статті II Розділ 4 Конституції, яка може бути застосована до будь-якого представника державної влади, з метою уникнення двозначності у ній чітко згадується Президент. Однак думки відносно підстав за яких Конгрес має право ініціювати імпічмент розійшлися.

Початкові проекти перераховували тільки зраду та хабарництво, однак Джордж Мейсон виступав за імпічмент на підставі «неправомірних дій адміністрації» (некомпетентність). Джеймс Медісон стверджував, що імпічмент повинен бути застосований тільки за злочинну поведінку, підкреслюючи, що порушення, допущені за стандартом некомпетентності фактично означали, що Президент буде виконувати волю Сенату.[6] Таким чином, делегати прийняли компромісний варіант, що дозволяє застосування імпічменту за «зраду, хабарництво та інші тяжкі злочини і проступки».

Точне значення виразу «тяжкі злочини і проступки» дещо неоднозначне; деякі вчені, такі як Кевін Гутсман, стверджують, що воно може охопити навіть некримінальне зловживання владою. Які б не були його теоретичні рамки, Конгрес традиційно відноситься до імпічменту, як до заходів, які можуть бути використані тільки у крайніх випадках. Палата Представників фактично ініціювала процедуру імпічменту тільки 62 рази з 1789 року. Дві справи, не дійшли до суду, тому що люди пішли у відставку.

Фактично мали місце імпічменти, винесені 19 федеральним службовцям. З них 15 були федеральними суддями: тринадцять суддів районних судів, один суддя апеляційного суду (який також був членом Торгівельного суду) і суддя Верховного Суду. З решти чотирьох двоє були президентами, один був членом Кабінету Міністрів, і один був сенатором США. З 19 усунутих з посад чиновників, вісім були засуджені. Один з них, колишній суддя Елсі Гастінгс, був обраний членом Палати Представників Сполучених Штатів Америки після того, як його зняли з посади.

Імпічмент 1797 року оголошений сенатору Вільяму Блаунту штату Теннессі був загнаний в глухий кут через те, що Сенат не мав юрисдикції над ним. Згодом Сенат виключив обвинувачення щодо Блаунта, можливо це було пов’язано з його непідсудністю, або з тим, що Блаунт був сенатором, у свою чергу сенатори не є державними службовцями федерального уряду і, отже, не підлягають імпічменту. Жоден інший член Конгресу не був усунутий з посади, хоча Конституція надає право Палаті виключати своїх членів (не членів іншої палати), кожен з яких вчинив дії, які дають на це підстави (див. список сенаторів Сполучених Штатів Америки, яких виключили або винесли догану і список представників США, яких виключають, осуджують, або виносять догану). Виключення передбачає зняття з посади представника або сенатора через неналежну поведінку обвинуваченої особи, але на відміну від імпічменту, виключення, не може привести до заборони обіймати зазначену посаду у майбутньому.


Імпічмент президента США[ред. | ред. код]

За законом, президентські повноваження та обов'язки чітко не визначені. Суддя Роберт Х. Джексон писав у 1952 році, що існує «дійсно корисна нестача  і недвозначність конкретних повноважень виконавчої влади, яка застосовується до конкретних проблем, які вона має вирішувати» [7].

Палата Представників двічі оголошувала імпічмент президентам США — Ендрю Джонсону 1868 року та Біллу Клінтону 1998 року. Обох було виправдано в Сенаті. 1974 року комітет судової влади Палати Представників запропонував оголосити імпічмент Ніксону[8], однак Ніксон подав у відставку до того, як резолюцію про імпічмент було винесено на розгляд Палати[9].

Перший в історії США імпічмент чинному на той час президенту Ендрю Джонсону Палата Представників Конгресу виголосила 4 лютого 1868 року 75 відсотками голосів. Рішення мав ухвалити Сенат. Суд у сенаті відбувався під головуванням Верховного судді США Селмона Чейза, судовий процес тривав протягом усієї весни 1868 року. 16 березня відбулося голосування про поведінку президента щодо Конгресу. Президент мав іти у відставку у разі, якби його визнали винним дві третини від загальної кількості депутатів. Голосування закінчилося з результатом 35 — «за» і 19 — «проти», тобто, такого співвідношення було недостатньо для усунення з посади, спроба імпічменту виявилася невдалою[10].

Коли процес імпічменту застосовується до президента США, Голова Верховного Суду США зобов'язаний головувати під час розгляду справи у Сенаті.[11][12]У всіх інших справах, віце-президент веде процес як Голова Сенату. Деякі вчені припустили, що через прогалини у Конституції, віце-президент також буде головувати на його або її власному процесі імпічменту, [13] але логіка цього аргументу була поставлена під сумнів.[14]


Федеральні державні службовці до яких застосовано процедуру імпічменту

# Дата імпічменту Обвинувачена особа Займана посада та орган Обвинувачення Результат Посилання
1 7 липня 1797 року.
Вільям Блаунт
Сенатор Сполучених Штатів

(штат Теннессі

Організація політичної змови з метою надання допомоги Великій Британії у захопленні території Іспанії Сенат відмовився прийняти імпічмент сенатора від Палати представників, замість того, щоб за допомогою власних владних повноважень виключити його зі складу Сенату. [15]
2 2 березня 1803 року. Джон Піккерінг Суддя

(округ Нью-Гемпшир)

Пияцтво та винесення незаконних рішень Відсторонений від посади 12 березня 1804 року. [16][15]
3 12 березня 1804 року.
Самуель Чейз
Член Верховного суду (Верховний суд Сполучених Штатів) Політична заангажованість та необґрунтовані рішення, сприяння партизанському політичному руху , їх цілям та  Виправданий 1 березня 1805 року. [17][16]
4 24 квітня 1830 року
Джеймс Х. Пек
Суддя

(округ Міссурі)

Зловживання службовим становищем Виправданий 31 січня 1831 року [16][15]
5 6 травня 1862 року
Вест Хьюз Хамфріс
Суддя (Східний, Середній і Західний округ штату Теннессі) Підтримував Конфедерацію Відсторонений від посади та позбавлений права її обіймати 26 червня 1862 року [16][15]
6 24 лютого 1868 року.
Ендрю Джонсон
Президент Сполучених Штатів Америки Порушення федерального закону про перебування Президента на посаді Виправданий 26 березня 1868 [15]
7 28 лютого 1873 року.
Марк В. Делахей
Суддя

(округ Канзас)

Перебування в громадському місці у стані алкогольного сп'яніння Склав з себе повноваження 12 грудня 1873 року [16][18]
8 2 березня 1876 року
Вільям В. Белкнап
Військовий міністр Сполучених Штатів Америки Отримання хабара/корупційні правопорушення Виправданий після складання ним з себе повноважень 1 серпня 1876 року [15]
9 13 грудня 1904 року. Чарльз Свейн Суддя (Північний округ штату Флорида) Неспроможність проживати у своєму окрузі, зловживання службовим становищем Виправданий 27 лютого 1905 року. [16][15]
10 11 липня 1912 року.
Роберт Вудро Арчібальд
Член Верховного суду Сполучених Штатів Америки (Торгівельний суд Сполучених Штатів Америки);

Суддя (Третій окружний апеляційний суд)

Неправомірне прийняття подарунків від позивачів і адвокатів Відсторонений від посади та позбавлений права її обіймати 13 січня 1913 року. [16][15]
11 1 квітня 1926 року
Джордж У. Інгліш 
Суддя (Східний округ штату Іллінойс) Зловживання службовим становищем Склав з себе повноваження 4 листопада 1926 року, розгляд обвинувачень тривав до 13 грудня 1926 року.  [16][15]
12 24 лютого 1933 року.  Гарольд Лаудербек Суддя (Північний округ Каліфорнії) Корупційні правопорушення Виправданий 24 травня 1933 року. [16][15]
13 2 березня 1936 року Хальстед Л. Ріттер Суддя (Південний округ штату Флорида Чемперті/корупційні правопорушення, ухилення від сплати податку, зайняття юридичною практикою під час перебування на посаді судді Відсторонений від посади 17 квітня 1936 року [16][15]
14 22 липня 1986 року
Гаррі Е. Клеіборн 
Суддя (округ Невада) Ухилення від сплати податку Відсторонений від посади 9 жовтня 1986 року [16][15]
15 3 серпня 1988 року
Елсі Гастінгс
Суддя (Південний округ штату Флорида) Отримання хабара, дача неправдивих свідчень під час проведення слідства Відсторонений від посади 20 жовтня 1989 року [16][15]
16 10 травня  1989 року
Волтер Ніксон
Головний суддя (Південний округ штату Міссісіпі) Умисне введення в оману та дача неправдивих свідчень Відсторонений від посади 3 листопада 1989 року [16][15]
17 19 грудня 1998 року 
Білл Клінтон
Президент Сполучених Штатів Америки Умисне введення в оману та перешкоджання здійсненню правосуддя Виправданий 12 лютого 1999 року [15]
18 19 червня 2009 року
Семюель Б. Кент
Суддя (Південний округ штату Техас) Сексуальне насильство і перешкоджання здійсненню правосуддя під час проведення слідства Склав з себе повноваження 30 червня 2009 року, розгляд обвинувачень тривав до 22 липня 2009 року [16][19]
19 11 березня 2010 року
Томас Портеаус
Суддя (Східний округ штату Луїзіана) Незаконне розкриття фінансової інформації Відсторонений від посади та позбавлений права її обіймати 8 грудня 2010 року [16][20]

Вимоги до імпічменту

Див. також: розслідування США з питань застосування імпічменту до федеральних чиновників

У той час як фактичний імпічмент федерального державного службовця є рідкісною подією, вимоги імпічменту, особливо відносно президентів, є загальними,[21], [22] повертаючись до адміністрації Джорджа Вашингтона середини 1790-х років. Насправді, більшість із 63 вищезгаданих резолюцій були надані у відповідь на дії президента.

Майже всі з них були здебільшого поверхневими і були поховані, як тільки вони були оголошені, деякі резолюції не мали очікуваного ефекту. Секретар казначейства Ендрю Меллон [23] та суддя Верховного Суду Сполучених Штатів Америки Ейб Фортас, подали у відставку у зв'язку із загрозою слухання процедури імпічменту, і, найбільш відоме – це подання у відставку Президента Річарда Ніксона після того, як Комітет Палати Представників судової влади оголосив статті імпічменту у яких обвинувачувався президент та оголосили початок процедури.

Імпічмент у штатах[ред. | ред. код]

Легіслатури штатів можуть оголосити імпічмент державним чиновникам, включаючи губернаторів. Судове провадження у справі імпічменту може дещо відрізнятися від Федеральної моделі — у Нью-Йорку, наприклад, Асамблея (нижня палата) вимагатиме імпічменту, а Сенат штату розглядає справу, однак члени Апеляційного суду штату Нью-Йорк, який складається з семи суддів (найвищий суд штату, Конституційний Суд), засідають з сенаторами як присяжні засідателі.[24] Імпічмент та зняття з посад губернаторів періодично відбувалося протягом всієї історії Сполучених Штатів, як правило, за звинуваченням у корупції. За загальним підрахунком не менше одинадцяти губернаторів США зіткнулися із процедурою імпічменту; дванадцятий, губернатор Лі Крюс штату Оклахома, уникнув імпічменту завдяки одному голосу у 1912 році.

Нещодавно Джон Роуленд губернатор штату Коннектикут, пішов у відставку, однак не завдяки імпічменту, а у зв’язку з подіями які неминуче призвели б до нього.[25] Останній імпічмент губернатора штату відбувся 14 січня 2009 року, коли Палата Представників штату Іллінойс проголосувала 117 проти 1 за імпічмент Рода Благоєвича за звинуваченням у корупції [[26]. Згодом 29 січня він був відсторонений від посади із забороною обіймати в подальшому посади Сенату штату Іллінойс. Він був восьмим губернатором штату США відсторонений від посади у порядку імпічменту.

Процедура імпічменту, або відсторонення місцевих чиновників широко варіюється. Наприклад, у Нью-Йорку мер відсторонюється від посади безпосередньо губернатором «за результатами чуток» за звинуваченням - у законі немає уточнення того, які звинувачення є необхідними або які підстави повинен знайти губернатор для того, щоб зняти з посади мера.


Державні службовці до яких була застосована процедура імпічменту в окремих штатах

Дата  Обвинувачена особа Посада Результат
1804 рік
Вільям В. Ірвін
Асоційований суддя, суд загальної юрисдикції штату Огайо Відсторонений від посади
1832 рік
Феофіл В. Сміт
Член Верховного суду, Верховний Суд штату Іллінойс Виправданий[27]
26 лютого 1862 року Чарльз Л. Робінсон Державний секретар штату Канзас Відсторонений від посади 12 червня 1862 року.[28]
26 лютого 1862 року Джон Вінтер Робінсон  Державний аудитор штату Канзас Відсторонений від посади 16 червня 1862 року..[28]
26 грудня 1862 року Джордж С. Гіллер Губернатор штату Північна Кароліна Відсторонений від посади
1871 рік
Вільям Вудс Голден
Губернатор штату Небраска Відсторонений від посади
1872 рік
Девід Батлер
Губернатор штату Луїзіана «Відсторонений від посади», однак процедуру судового розгляду проведено не було[27]
Грудень 1872
Гаррісон Рід
Губернатор штату Флорида Виправданий[29]
1876 рік
Генрі К. Вормот
Губернатор штату Міссісіпі Склав з себе повноваження[30]
1888 рік
Адальберт Еймс
Державний казначей штату Канзас Відсторонений від посади[31]
13 серпня 1913 року
Джеймс В. Тейт
Губернатор штату Нью-Йорк Відсторонений від посади 17 жовтня 1913 року
липень 1917 року
Джеймс Е. Фергюсон
Губернатор штату Техас Відсторонений від посади[32]
23 жовтня 1923 року
Джон С. Уолтон
Губернатор штату Оклахома Відсторонений від посади
21 січня 1929 року Генрі С. Джонстон Губернатор штату Оклахома Відсторонений від посади
6 квітня 1929 року
Г'юї П. Лонг
Губернатор штату Луїзіана Виправданий
травень 1958 року Рольстон Скулфилд Суддя округу Гамільтон Кримінального суду штату Теннессі Відсторонений від посади 11 липня 1958 року[33]
14 березня 1984 року Пол Дуглас Генеральний прокурор штату Небраска Виправданий Верховним судом штату Небраска 4 травня 1984 року[34]
6 лютого 1988 року Еван Мехем Губернатор штату Арізона Відсторонений від посади 4 квітня 1988 року[35]
30 березня 1989 року А. Джеймс Манчин Державний казначей штату Західна Вірджинія Подав у відставку 9 липня 1989 року, перш ніж розпочався судовий процес[36]
25 січня 1991 року Уорд «Буч» Бернет Уповноважений з питань сільського господарства штату Кентукі Подав у відставку 6 лютого 1991 року, перш ніж розпочався судовий процес[37]
24 травня 1994 року Рольф Ларсен Член Верховного суду штату Пенсильванія Відсторонений від посади 4 жовтня 1994 року й позбавлений права обіймати державні посади у штаті Пенсильванія[38]
6 жовтня 1994 року Юдіт Моріарті Державний секретар штату Міссурі Відсторонений від посади Верховним судом штату Міссурі 12 грудня 1994 року[39]
11 листопада 2004 року Кетті Августін Державний контролер штату Невада Обвинувальний вирок винесено 4 грудня 2004 року, не знято з посади[40]
11 квітня 2006 року Давід Гергерд Член опікунської ради Університету штату Небраска Відсторонений від посади Верховним судом штату Небраска 7 липня 2006 року[41]
8 січня 2009 року (перше голосування)

14 січня 2009 року (друге голосування)

Род Благоєвіч
Губернатор штату Іллінойс Відсторонений від посади 29 січня 2009 року та заборонено обіймати державні посади у штаті Іллінойс

Закінчення 95-ї Генеральної Асамблеї[42]

Бенінго Фітіал
Губернатор Північних Маріанських островів Подав у відставку 20 лютого 2013 року
11лютого 2013 року

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Cole, J.P.; Garvey, T. (October 29, 2015). "Impeachment and Removal"(PDF). Federation of American Scientists. Congressional Research Service. pp. 15–16. Retrieved 22 September 2016.
  2. Josh Chafetz (2010). "Impeachment and Assassination". 95. Minnesota Law Review.
  3. Демократи офіційно ініціювали процедуру імпічмента Трампа. Українська правда. 24 вересня 2019. Процитовано 2019-09-26. 
  4. "Rules of Procedure and Practice in the Senate When Sitting on Impeachment Trials" (PDF). law.cornell.edu.
  5. http://www.senate.gov/artandhistory/history/resources/pdf/3_1986SenatesImpeachmentRules.pdf.
  6. Welcome to The American Presidency.
  7. John R. Labovitz, "Presidential Impeachment", p.132. (New Haven: Yale University Press 1978)
  8. The Constitution of the United States, Article 1, Section 3. "The Senate shall have the sole Power to try all Impeachments. When sitting for that Purpose, they shall be on Oath or Affirmation. When the President of the United States is tried, the Chief Justice shall preside: And no Person shall be convicted without the Concurrence of two thirds of the Members present."
  9. Kilpatrick, Carroll (August 9, 1974). "Nixon Resigns". The Washington Post.
  10. Ігор Шаров. Характери Нового світу. - К.: Арт Економі, 2018. – С. 205-206. ISBN 978-617-7289-69-1
  11. The Constitution of the United States, Article 1, Section 3. "The Senate shall have the sole Power to try all Impeachments. When sitting for that Purpose, they shall be on Oath or Affirmation. When the President of the United States is tried, the Chief Justice shall preside: And no Person shall be convicted without the Concurrence of two thirds of the Members present."
  12. Article 1, Section 3. "The Senate shall have the sole Power to try all Impeachments. When sitting for that Purpose, they shall be on Oath or Affirmation. When the President of the United States is tried, the Chief Justice shall preside: And no Person shall be convicted without the Concurrence of two thirds of the Members present."
  13. Someone Should Have Told Spiro Agnew" by Stokes Paulsen, Michael – Constitutional Commentary, Vol. 14, Issue 2, Summer 1997 | Questia, Your Online Research Library. Questia.com. Retrieved on 2013-07-12.
  14. Articles And Essays: Can The Vice President Preside At His Own Impeachment Trial?: A Critique Of Bare Textualism. Litigation-essentials.lexisnexis.com. Retrieved on 2013-07-12.
  15. а б в г д е ж и к л м н п р с U.S. Joint Committee on Printing (September 2006).   "Impeachment Proceedings"Congressional Directory. Retrieved 2009-06-19.(Archived by WebCite)
  16. а б в г д е ж и к л м н п р с staff (n.d.).  "Impeachments of Federal Judges"Federal Judicial Center. Retrieved 2010-12-08.(Archived by WebCite)
  17. "Chapter 4: Complete List of Senate Impeachment Trials"United States Senate. Retrieved 2010-12-08.(Archived by WebCite)
  18. "Judges of the United States Courts – Delahay, Mark W."Federal Judicial Center. Retrieved 2009-06-20.
  19. Powell, Stewart (2009-06-19). "U.S. House impeaches Kent"Houston ChronicleArchived from the original on June 20, 2009. Retrieved 2009-06-19. In action so rare it has been carried out only 14 times since 1803, the House on Friday impeached a federal judge — imprisoned U.S. District Court Judge Samuel B. Kent... (Archived by WebCite)
  20. Alpert, Bruce (2010-03-11). "Judge Thomas Porteous impeached by U.S. House of Representatives"New Orleans Times-Picayune. Retrieved 2010-03-11.
  21. Tentative description of a dinner given to promote the impeachment of President Dwight Eisenhower: [poem] by Lawrence Ferlinghetti; City Lights Books: (1958)
  22. Clark, Richard C. (2008-07-22). "McFadden's Attempts to Abortababy the Federal Reserve System". Scribd. Retrieved 2009-06-20. Though a Republican, he moved to impeach President Herbert Hoover in 1932 and introduced a resolution to bring conspiracy charges against the Board of Governors of the Federal Reserve.
  23. "National Affairs: Texan, Texan & Texan". Time. January 25, 1932. RetrievedMay 5, 2010.
  24. NYS Constitution, Article VI, § 24
  25. Staff reporter (2004-06-21). "Embattled Conn.governor resigns". AP. Retrieved2010-12-08.
  26. House votes to impeach Blagojevich again". Chicago Tribune. 2009-01-14. Retrieved 2009-01-14.
  27. а б Bateman, Newton; Paul Selby; Frances M. Shonkwiler; Henry L Fowkes (1908). Historical Encyclopedia of Illinois. Chicago, IL: Munsell Publishing Company. p. 489.
  28. а б "Impeachment of State Officials". Cga.ct.gov. Retrieved 2008-09-06.
  29. "Letters Relating to the Efforts to Impeach Governor Harrison Reed During the Reconstruction Era". floridamemory.com. Archived from the original on 2016-05-29. Retrieved 2016-11-04.
  30. "State Governors of Louisiana: Henry Clay Warmoth". Enlou.com. Archived from the original on 2008-04-06. Retrieved 2008-09-06.
  31. Impeachment of State Officials". Cga.ct.gov. Retrieved 2008-09-06.
  32. Block, Lourenda (2000). "Permanent University Fund: Investing in the Future of Texas" Архівовано 4 лютий 2009 у Wayback Machine.. TxTell (University of Texas at Austin). Retrieved 2009-02-14.
  33. Impeachment Trial Finds Judge Guilty"AP. July 11, 1958. Retrieved 2016-01-27.
  34. Staff reporter (1984-05-04). "Nebraskan Found Not Guilty"AP. Retrieved 2012-10-11.
  35. Gruson, Lindsey (1988-02-06). "House Impeaches Arizona Governor"New York Times. Retrieved 2009-07-02.
  36. Wallace, Anise C. (1989-07-10). "Treasurer of West Virginia Retires Over Fund's Losses"New York Times. Retrieved 2009-10-17.
  37. Jailed Official Resigns Before Impeachment Trial"Orlando Sentinel. 1991-02-07. Retrieved 2015-11-16. Kentucky's commissioner of agriculture, serving a one-year jail sentence for felony theft, resigned Wednesday hours before his impeachment trial was scheduled to begin in the state Senate.
  38. Moushey, Bill; Tim Reeves (1994-10-05). "Larsen Removed Senate Convicts Judge On 1 Charge"Pittsburgh Post-Gazette. Pittsburgh, PA USA. p. A1. Retrieved 2013-09-14. Rolf Larsen yesterday became the first justice of the Pennsylvania Supreme Court to be removed from office through impeachment. The state Senate, after six hours of debate, found Larsen guilty of one of seven articles of impeachment at about 8:25 p.m, then unanimously voted to remove him permanently from office and bar him from ever seeking an elected position again.
  39. Young, Virginia; Kim Bell (1994-12-13). "High Court Ousts Moriarty"St. Louis Post-Dispatch. St. Louis, MO USA. p. 1A. Retrieved 2013-09-14. In a unanimous opinion Monday, the Missouri Supreme Court convicted Secretary of State Judith K. Moriarty of misconduct and removed her from office.
  40. Whaley, Sean (2004-12-05). "Senate lets controller keep job"Review-Journal. Retrieved 2009-07-02.
  41. Staff reporter (2006-08-08). "Hergert Convicted" Архівовано 15 січень 2013 у Wayback Machine.. WOWT-TV. Retrieved 2012-10-11. University of Nebraska Regent David Hergert was convicted Friday of manipulating campaign-finance laws during his 2004 campaign and then lying to cover it up. The state Supreme Court ruling immediately removed Hergert, 66, from office.
  42. Long, Ray; Rick Pearson (2009-01-30). "Blagojevich is removed from office"Los Angeles Times. Retrieved 2009-06-21.