Імунологічна толерантність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Імунологічна толерантність — властивість імунної системи специфічно не реагувати на конкретний антиген.

Порушення імунної толерантності до власних антигенів приводить до розвитку аутоімунних захворювань.

Хронічна відсутність імунологічної толерантності по відношенню до плоду може призвести до безпліддя.

Історія[ред.ред. код]

У 1953 році P. Medawar, R. Billingham і L. Brent в періоді ембріонального розвитку ввели новонародженим білим мишам ( реципієнтам) суспензію клітин кісткового мозку від іншої лінії мишей - чорних (донорів). На другому місяці життя лінії білих мишей робили пересадку шкіри від мишей чорних і клапоть не відторгався (що відбувалося протягом 10-12 діб в контрольних дослідах). Толерантність, яка спостерігалась П.Медаваром, існувала, поки донорський кістковий мозок персистував в організмі реципієнта. Якщо з часом він відторгався, то зникала і толерантність до однойменних шкірних трансплантатів. У 1960 р П. Медавар і Ф. Бернет отримали Нобелівську премію.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]