Імунітет (медицина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Імуніте́т (лат. вільний, захищений) — це сукупність захисних механізмів, які допомагають організму боротися з чужорідними чинниками: бактеріями, вірусами, сторонніми тілами тощо. У вузькому значенні несприйнятливість організму до інфекційних та неінфекційних агентів та речовин: бактерій, вірусів та інших продуктів, які чужі для організму. Загалом — здатність організму підтримувати нормальне функціонування під впливом зовнішніх факторів. Розрізняють вроджений і набутий імунітет. Вроджений імунітет передається спадково, як і інші генетичні ознаки. Набутий імунітет (може бути активно або пасивно набутим) виникає внаслідок перенесеної хвороби або вакцинації і спадково не передається.

Здатність живих організмів протистояти дії агресивних агентів, зберігаючи свою цілісність і біологічну індивідуальність. Спадкоємний імунітет обумовлений вродженими здібностями організму. В хребетних і людини є здатність набувати активний імунітет як відповідь на інфекцію, або введення вакцин. Він обумовлений функцією клітин імунної системи, центральне місце серед яких займають лейкоцити. Набутий пасивний імунітет передається дитині з молоком матері або при штучному введенні антитіл.

Див. також

Джерела

  • Ситник І. О., Климнюк С. І., Творко М. С. Мікробіологія, вірусологія, імунологія. Підручник.- Тернопіль: ТДМУ, 2009.- 392 с.: 104 рис. (С.164-224) ISBN 978-966-673-136-7