Інарі (озеро)
Інарі кол.-саам. Aanarjäuʹrr ![]() | ||||
---|---|---|---|---|
![]() | ||||
68°57′35″ пн. ш. 27°36′06″ сх. д. / 68.9596511° пн. ш. 27.6017069° сх. д. | ||||
Розташування | ||||
Країна |
![]() ![]() | |||
Регіон |
Інарі[1] ![]() | |||
Розташування | Лапландія, Фінляндія | |||
Геологічні дані | ||||
Тип |
водосховище (1964) і lake or pondd[1] ![]() | |||
Розміри | ||||
Площа поверхні | 1040,28 км² | |||
Висота |
118,03 м і 115,67 м ![]() | |||
Глибина середня | 15 м | |||
Глибина макс. | 92 м | |||
Довжина | 80 км | |||
Ширина | 50 км | |||
Берегова лінія | 3308 км | |||
Об'єм | 15,9 км³ | |||
Вода | ||||
Період оновлення |
3,4 рік[2] ![]() | |||
Басейн | ||||
↑ Водний басейн |
Paatsjoki basind ![]() | |||
Вливаються | Камасйокі, Івалойокі | |||
Витікають | Паз | |||
Площа басейну |
14 512 км² ![]() | |||
Країни басейну |
Фінляндія ![]() | |||
Інше | ||||
Geonames |
656656 ![]() | |||
![]() | ||||
| ||||
![]() ![]() |
І́нарі (Інаріярві, фін. Inarijärvi або Inarinjärvi, швед. Enare träsk, норв. Enaresjøen) — озеро на півночі Фінляндії, в провінції Лапландія. Розташоване на північ від полярного кола. Є третім за величиною озером Фінляндії.
Площа 1040,28 км ². Глибина до 92 метрів. Розташоване на висоті 119 м над рівнем моря.
На озері розташовані населені пункти Партакко, Вяюля, Інарі, Копелло та інші. [3]
Берег озера заболочений, сильно порізаний. [4]
В озеро впадає понад 20 річок, найбільші з яких Камасйокі і Івалойокі.
З озера витікає річка Патсойокі, якою озеро сполучається з Баренцевим морем. Стік регулюється російською ГЕС "Кайтакоскі" згідно з угодою «Про регулювання водного режиму озера Інарі допомогою гідроелектростанції Кайтакоскі». Вона була підписана в 1959 році між урядами СРСР, Норвегії та Фінляндії. Предметом угоди є контроль за рівнем води в озері Інарі, що знаходиться на території Фінляндії, і річки Патсйокі, що протікає територією Фінляндії, Росії та Норвегії.
На річці Патсйокі розташовано сім гідроелектростанцій, з них 5, об'єднані в Каскад ГЕС ВАТ «ТГК-1» і 2 входять в енергетичний комплекс Норвегії. Регулюючою станцією водної системи є ГЕС "Кайтакоскі" — перша із станцій, що безпосередньо впливає на рівень води, необхідний для функціонування станцій, розташованих нижче за течією.
Для оперативного вирішення питань, що виникають у ході роботи складного гідроенергетичного комплексу, створена тристороння комісія. У числі її основних завдань — розробка і контроль виконання графіків скидання води з озера Інарі, а також координація робіт з ремонту обладнання на російських і норвезьких ГЕС.
Замерзає у листопаді, скресає у березні. [5]
На озері 3318 островів, найвідоміші — Хаутуумаасаарі (острів-цвинтар), який служив кладовищем для древніх саамів, і Уконківі[en] (камінь Укко), місце жертвопринесень давніх жителів Лапландії.
У річці водиться форель, озерний лосось, окунь, щука та інші. Поширено рибальство.
Озеро | Площа поверхні води, км² |
Обсяг, км³ |
місця роз- положення (країна) |
---|---|---|---|
Ладозьке | 17700 | 908 | ![]() |
Онезьке | 9720 | 285 | ![]() |
Венерн | 5550 | 180 | ![]() |
Чудсько- Псковське |
3550 | 25,2 | ![]() ![]() |
Веттерн | 1900 | 72 | ![]() |
Сайма | 1800 | 36 | ![]() |
Біле | 1290 | 5,2 | ![]() |
Вигозеро | 1140 | 7,1 | ![]() |
Меларен | 1140 | 10,0 | ![]() |
Пяйянне | 1065 | ... | ![]() |
Ільмень | 1200 | 12,0 | ![]() |
Інарі | 1000 | 28,0 | ![]() |
-
Інаріярві 1 червня 1978
-
Гідролітак и Ivalon Lentopalvelu Oy [7] на Інаріярві, Липень 2005
-
Інаріярві в липні 2006
- 1532 Інарі — астероїд, названий на честь озера[8].
- ↑ а б в NLS Geographic Names Register — National Land Survey of Finland.
- ↑ http://wldb.ilec.or.jp/Details/Lake/EUR-17
- ↑ indexr3536.html Топографічна карта. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 23 лютого 2011.
- ↑ [1][недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Інарі. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. — Т. 4. — 1978.
- ↑ Атлас океанов. Термины, понятия, справочные таблицы.— М.: ГУНК МО СССР, 1980. С.140—147.
- ↑ Ivalon Lentopalvelu. Архів оригіналу за 30 грудня 2010. Процитовано 23 лютого 2011.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.