Інвалідний візок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сучасний активний інвалідний візок

Інвал́ідний віз́ок — технічний колісний засіб пересування, призначений для людей з фізичними порушеннями. За способом урухомлення розрізняють: візки, якими рухає двигун, і візки з ручним приводом (тобто ті, якими рухає людина, обертаючи колеса), також можливе переміщення візка іншою особою.


Історія[ред.ред. код]

Дерев'яний візок (перша половина ХХ ст.)

Найдавніша згадка про візок датується VI століттям. Це було зображення на сланцевому камені в Китаї. Відтак згадки про візок зустрічаються під час німецького Відродження, коли європейці починають виробляти крісла на коліщатах.

Більш-менш схожі на сучасні відповідники візки з'явилися 1760 року.

Перший легкий (зі сталевих трубок) візок сконструювали у 1933 році Гаррі Дженнінґс та його приятель з інвалідністю Герберт Еверест. Обидва побачили комерційний потенціал винаходу і згодом стали першими масовими виробниками інвалідних візків «Еверест і Дженнінґс».

Різновиди[ред.ред. код]

З-поміж візків із ручним приводом виокремлюють такі види:

  • базові інвалідні візки для оселі й вулиці
  • візки з важільним приводом
  • інвалідні візки з високою спинкою
  • активні інвалідні візки
  • дитячі інвалідні візки
  • спортивні інвалідні візки
  • інвалідні візки з санітарною посудиною
  • інвалідні візки для дітей з ДЦП

Доступність середовища[ред.ред. код]

Більшість сучасних візків мають двоє великих задніх коліс і два невеликі коліщата спереду. Такий візок потребує для розвороту простору 1,5 х 1,5 м. При прямолінійному русі простір для комфортного руху візком — 0,9÷1,2 м. Нахил поверхні доріжки не повинен перевищувати 1:20, нахил пандуса - 1:12 (8%). Найвужчими місцями, які можуть становити нездоланну перешкоду для особи у візку, є входи до будинків, двері ліфтів, сходи, бордюри, турнікети, тісні санвузли, конструкція транспортних засобів. Деякі незручності створюють також пороги, елементи малих архітектурних форм, відсутність поручч. Також певні обмеження накладають зони досяжності, — адже особа у візку не може досягти якийсь предмет на верхніх полицях, відчинити кватирку вікна чи зафіксовану половину дверей, скористатись електричною розеткою у вузькому місці чи вішаком. В Україні затверджені загальнообов'язкові будівельні норми і правила[1], які передбачають безперешкодний доступ людей з особливими потребами до елементів інфраструктури[2]. Щоправда, на практиці будівельники часто нехтують цими вимогами[3][4].

Відомі користувачі візків[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. (ДБН В.2.2-9-99). Додаток Г (обов'язковий). Параметри зон, просторів та елементів будинків і приміщень для інвалідів та маломобільних груп населення.
  2. Грибальський Я., Мудрий Я. Сварник М. та ін. Доступність до об'єктів житлового та громадського призначення для людей з особливими потребами. — К.: Соцінформ, 2004. — 105 с.
  3. Сварник М. Доступність середовища – шлях до цивілізованого світу // Є. Архітектура, будівництво, інтер’єр, мистецтво. - №1, 2008. – С. 23-25.
  4. Сварник М. Сучасний стан доступності в Україні. Вступ. // Грибальський Я., Мудрий Я., Мостовий А. Доступність до об’єктів житлового та громадського призначення для людей з особливими потребами. Методичний посібник. – Львів, 2010. – С. 5-9.