Інгулецька зрошувальна система

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інгуле́цька зро́шувальна систе́ма — п'ята[1] за кількістю зрошуваних земель зрошувальна система України.

Спорудження закінчено 1963-го, воно тривало дванадцять років. Більша частини води в систему потрапляє з Дніпра. Вода на гирловій ділянці річки Інгулець протягом вегетаційного періоду рухається не в природньому напрямку, а протилежному (т. зв. «антирічка»). Вона проходить до водозабору головної насосної станції, далі — до Інгулецького каналу і звідси — в міжгосподарські розподільні канали Миколаївської і Херсонської областей, також в Жовтневе водосховище для водопостачання м. Миколаєва. Площа зрошувальних земель — 62,7 тис. гектарів, з яких близько 40 тис. — в Миколаївській області.

Канали і насосні станції[ред.ред. код]

Головна насосна станція знаходиться на правому березі річки Інгулець, нижче за течією від міста Снігурівка, на віддалі 83 км від гирла річки. На станції встановлено сім насосів потужністю 5,5 м³/с кожен. Вода подається двома трубопроводами діаметром по 2,8 м на висоту 60 м (протяжність труб — 600 м) і тече магістральним каналом завдовжки 53 км, що направлений на захід (загальна довжина одинадцяти міжгосподарських розподілювачів першого порядку та чотирнадцяти розподілювачів нижчих порядків — понад 410 км[2].). Цього підйому достатньо, щоб вода на всій зрошувальній системі самопливом потрапляла безпосередньо на зрошувані поля. Навіть більше, підйому достатньо і для подачі води у Жовтневе водосховище, що слугує для питного водопостачання м. Миколаїв.

З 1967 р. Інгулецький магістральний канал (ІМК) розпочали облицьовувати бетоном — протифільраційне фільтрування запобігає втраті води через просочування в ґрунт під час течії по каналу.

Перевагою Інгулецької зрошувальної системи є збіг напрямку всіх розподільчих каналів (від Р-1 до Р-11) (вони відгалужуються на південь) з напрямом нахилу місцевості.

1985-го поряд з головною насосною станцією Інгулецької систем збудували головну насосну станцію Явкинської зрошувальної системи. На ній встановили п'ять насосів потужністю по 5,2 м³/с. Ця насосна станція теж подає воду у Інгулецький магістральний канал, пропускна здатність якого на головній ділянці збільшилась до 62,4 м³/с. На відстані 6,3 км від початку магістрального каналу на північ відгалужується Явкинська зрошувальна система.

Проблеми[ред.ред. код]

В процесі експлуатації системи спостерігається підтоплення зрошуваних земель і оборотний стік, іригаційна ерозія ґрунту. Іншою проблемою є екологія. Інгулець є водоприймачем стічних і рудникових вод Кривбасу. З часом забір води на зрошення почав зменшуватись, і частка води саме з Інгульця (а не дніпровської води, що приходила антирічкою) збільшилась. Вода з Інгульцях очищувалась у відстійниках, але стало недостатньо. За ініціативи Держводагентства України було розроблено новий режим промивки річки. Скид води з Карачунівського водосховища здійснювався меншими, ніж раніше, витратами, але впродовж тривалішого періоду (з 17 квітня до 15 серпня). Крім того, збільшили подачу води в Карачунівське водосховище. Це допомогло поправити ситуацію з забрудненістю води в каналах.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Найбільші зрошувальні системи України
  2. Григор'єва Л. І., Томілін Ю. А. Радіоекологічні та радіобіологічні аспекти зрошуваного землеробства півдня України: Монографія. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2006. — С. 100

Джерела[ред.ред. код]