Перейти до вмісту

Інгушетія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Республіка Інгушетія
рос. Республика Ингушетия
інг. ГӀалгӀай Мохк
КраїнаРосія Росія
Фед. округПівнічно-Кавказький
Адмін. центрМагас
ГлаваМахмуд-Алі Каліматовd Редагувати інформацію у Вікіданих
Глава парламентуСластенін Володимир Володимирович
Дата утворення4 червня 1992 Редагувати інформацію у Вікіданих
Оф. вебсайтingushetia.ru​(рос.) Редагувати інформацію у Вікіданих
Географія
Координати43°12′ пн. ш. 45°00′ сх. д. / 43.2° пн. ш. 45° сх. д. / 43.2; 45G O
Площа3 123 км² (82-е)
  • внутр. вод — %
  • найвища точкаШан
Часовий поясMSK (UTC+3)
Населення
Чисельність534 491 особа (71-е) (2025)
Густота171,15 осіб/км²
Оф. мовиросійська, інгуська
Економіка
Економ. районПівнічно-Кавказький
Коди
ISO 3166-2RU-IN Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗКАТО26 Редагувати інформацію у Вікіданих
Суб'єкта РФ06
Телефонний(+7)
Карти

Інгушетія на карті суб'єктів Російської Федерації

Мапа
CMNS: Інгушетія у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Карта Інгушетії

Респу́бліка Інгуше́тія (інг. ГӀалгӀай Мохк, рос. Республика Ингушетия) — де-факто окупована Росією республіка Інгушетія[1], де-юре суб'єкт Росії, яку РФ включає до складу Північно-Кавказького федерального округу.

Інгушетія — найменший регіон Росії за територією (не враховуючи міст федерального підпорядкування Москви і Санкт-Петербурга).

Столиця — місто Магас.

Утворено 4 червня 1992.

Етимологія

[ред. | ред. код]

Назва республіки походить від російського найменування корінного населення — інгуші, чия назва в свою чергу, ймовірно, походить від назви села Ангушт, що зараз має назву Тарське (рос. Тарское). Самоназва народу — «галагай».

Географія

[ред. | ред. код]

Розташування

[ред. | ред. код]

Інгушетія розташована на північних схилах передгір'я Великого Кавказького хребта, у центральній його частині.

Межує з Північною Осетією, Чечнею і Грузією.

 Північна Осетія
 Північна Осетія  Чечня
Грузія Грузія

Інгушетія не межує з Кабардино-Балкарією, попри те що наявність такої межі відзначено на офіційних сайтах обох республік. Інгушетію від КБР відокремлює вузька смуга землі, на якій розташоване селище з осетинською назвою Хурікау. Хоча ситуація із цим перешийком непроста, формально і юридично він відноситься до Північної Осетії.

Між Північною Осетією й Інгушетією існує територіальна суперечка — Інгушетія претендує на частину Пригородного району на схід від Владикавказа.

Історія

[ред. | ред. код]

Інгушетія увійшла до складу Російської Імперії в 1810 році. В 1860 році за наказом імператора Олександра ІІ у східній частині Північного Кавказу була створена Терська область, до складу якої ввійшли Чеченський, Ічкерийський, Інгуський і Нагорний округи.

Після встановлення Радянської влади, у березні 1920 року, Терська область була розформована, а Чеченський (об'єднаний з Ічкерийським) і Інгуський (об'єднаний з Нагорним) округи стали самостійними територіальними утвореннями.

Через рік, 20 січня 1921 року, Чечня й Інгушетія разом з Карачаєво-Черкесією, Кабардино-Балкарією і Північною Осетією увійшли у новостворену Горську АРСР.

7 листопада 1924 року Горська АРСР була ліквідована та була утворена Інгуська АО у складі РРФСР.

Будівля адміністрації Президента в Магасі

15 січня 1934 року була створена Чечено-Інгуська автономна область, що 5 грудня 1936 року стала Чечено-Інгуською АРСР (ЧІАРСР).

У лютому 1944 року після депортації чеченців та інгушів автономія була розформована, при цьому Інгушетія ввійшла до Північно-Осетинської АРСР, як Назранський район. 9 січня 1957 року з поверненням депортованих жителів Чечено-Інгуська АРСР була відновлена (при цьому Пригородний район, що до того часу вже заселили осетини, був включений до складу Північної Осетії).

15 травня 1991 року ЧІАРСР перейменована на Чечено-Інгуську Республіку.

Інгушетія поміж іншими проголошеними на початку 1990-х роках республіками

1 жовтня 1991 року рішенням Верховної ради РРФСР Чечено-Інгуська Республіка була розділена на Чеченську та Інгуську Республіки.

До складу республіки ввійшли три адміністративних райони колишньої Чечено-Інгушетії: Сунженський, Малгобецький і Назранський. Столицею обрано колишній районний центр Назрань. З 2002 року столиця Республіки — місто Магас.

Населення

[ред. | ред. код]

Загальні характеристики

[ред. | ред. код]
  • Населення — 534 491 особа (2025)[2]
  • Густота населення — 171,15 осіб/км² (2025)
  • Питома вага міського населення — 52,44 % (2022)[3]
  • Природний рух населення, на 1000 осіб: +12,4 (2020)[4]
    • Народжуваність, на 1000 осіб: 16,2 (2020)[4]
    • Смертність, на 1000 осіб: 3,8 (2020)[4]
  • Середнє число дітей на одну жінку — 1,719 (2025)[5]
  • Середня очікувана тривалість життя, років: 80,52 (чоловіки — 77,26; жінки — 83,29) (2021)[6]
  • Співвідношення жінок на 1000 чоловіків: 1010 (2017)

Етнічний склад населення

[ред. | ред. код]
Етнічний склад населення Інгушетії
Етнос 1926 1939 1959 1979 1989 2002[7] 2010[8] 2021[9]
Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб %
Інгуші 47 280 61,6 79 462 58,0 44 634 40,6 113 889 74,2 138 626 74,5 361 057 77,3 385 537 94,1 473 440 96,4
Чеченці 2 553 3,3 7 746 5,7 5 643 5,1 9 182 6,0 19 195 10,3 95 403 20,4 18 765 4,6 12 240 2,5
Росіяни 24 185 31,5 43 389 31,7 51 549 46,9 26 965 17,6 24 641 13,2 5 559 1,2 3 321 0,8 3 294 0,7
Українці 1 501 2,0 1 921 1,4 1 763 1,6 687 0,4 753 0,4 189 0,0 91 0,0 34 0,0
Інші 1 215 1,6 4 549 3,3 6 438 5,9 2 852 1,9 2 781 1,5 4 824 1,1 1 918 0,5 2 129 0,4
Не вказали етнос 262 — 2 897 — 18 404 —

Адміністративно-територіальний поділ

[ред. | ред. код]

Населені пункти

[ред. | ред. код]
Населені пункти Інгушетії з чисельністю мешканців понад 5 тисяч осіб (2025) [10]
Назрань 127 994 Плієво 17 212
Сунжа 63 378 Сурхахі 13 722
Карабулак 44 643 Сагопші 13 168
Малгобек 38 704 Яндаре 10 579
Екажево 28 362 Верхні Ачалуки 8 832
Троїцька 23 616 Барсуки 7 922
Магас 19 199 Інаркі 7 625
Нестеровська 18 614 Галашки 7 493
Кантишево 17 573 Долаково 7 056

Влада

[ред. | ред. код]

Економіка

[ред. | ред. код]

Культура

[ред. | ред. код]

Відомі уродженці

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Свобода, Радіо (23 лютого 2024). У річницю депортації інгушів Рада підтримала постанову на підтримку незалежності Інгушетії. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 4 березня 2024.
  2. ↑ Численность постоянного населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2025 года. Росстат. 25 квітня 2025.
  3. ↑ Численность населения по полу по субъектам Российской Федерации на 1 января 2022 года (с учётом итогов Всероссийской переписи населения 2020 г.). Федеральная служба государственной статистики. 30 грудня 2022.
  4. 1 2 3 Рождаемость, смертность и естественный прирост населения по субъектам Российской Федерации за 2020 год.
  5. ↑ Суммарный коэффициент рождаемости (число детей, рождённых одной женщиной на протяжении всего периода (15-49 лет).
  6. ↑ Ожидаемая продолжительность жизни при рождении.
  7. ↑ Всемирная география. 4 квітня 2012.
  8. ↑ Информационные материалы об окончательных итогах Всероссийской переписи населения 2010 года. 17 грудня 2011.
  9. ↑ Источник. 31 грудня 2022.
  10. ↑ Численность постоянного населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2025 года. Росстат. 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]