Інгібітори протонної помпи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Один із інгібіторів протонної помпи — Омепразол.

Інгібітори протонної помпи (ІПП[1] (англ. PPI), інгібі́тори прото́нного насо́са[джерело?]) — група ліків, що зменшують або тривало пригнічують виділення шлункового соку. За механізмом дії ці ліки — інгібітори протонної помпи системи H+/K+ АТФази парієтальних клітин шлунка. Це найефективніші інгібітори шлункової секреції, наявні сьогодні.[2]

ІПП належать до групи антисекреторних ЛЗ[3], разом з блокаторами H2-рецепторів та М1-холіноблокаторами (М1-холінолітики), проте клінічна ефективність ІПП вища. За структурою, більшість інгібіторів протонної помпи — похідні бензімідазолу[en], а нові препарати містять також похідні імідазопіридину[en].

Найоб'єктивнішим критерієм для оцінки успіху терапії ІПП у пацієнтів з ГЕРХ є езофаго-рН-моніторинг.[джерело?]

Перелік[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]