Індустріалізація УРСР 1920—1930-х років

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Індустріалізація УРСР 1920-1930-х рр. — форсований процес будівництва промислових підприємств важкої і легкої промисловості на території Української РСР з кінця 1920-х років до 1941 р.

Індустріалізація України кардинально змінила соціально-економічні процеси, а також у великій мірі менталітет українського народу в ХХ столітті.

Будівництво ДніпроГЕСу, 1930 р.

Причини індустріалізації в Українській РСР[ред.ред. код]

  • Відхід від Нової економічної політики
  • Загальна індустріалізація СРСР;
  • Курс на «прискорене соціалістичне будівництво»
  • Сталінський курс «великого перелому»

Політика «соціалістичної індустріалізації» України відповідала загальносоюзному курсу.

«Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть».

Товариш Сталін у доповіді 1931 р.

Курс на індустріалізацію був узятий на XIV з'їзді ВКП(б) (1925 р.), який затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства на 1928/29 — 1932/33 роки. XI з'їзд більшовиків України пройшов під знаком повної підтримки сталінського курсу на форсовану індустріалізацію. З'їзд затвердив п'ятирічний план для України.

Україна визначалася як основний плацдарм проведення індустріалізації в СРСР, оскільки саме в Україні знаходилися основні вугільні родовища і підприємства металургії.

У 1 п'ятирічці 400 з 1500 промислових підприємств передбачалося спорудити саме в Українській РСР.

Ставилася основна мета — забезпечити перевершуючий і першочерговий розвиток галузей групи - А (паливна, енергетична, хімічна, машинобудівна і т. ін.).

Хід і методи індустріалізації УРСР[ред.ред. код]

Індустріалізація України, як і всього Радянського Союзу, проходила за рахунок крайнього перенапруження трудових і промислових ресурсів. Матеріальні стимули часто замінювалися моральними, політико-ідеологічними.

Індустріалізація супроводжувалася активним інформаційним забезпеченням. Одним із аспектів такої політики стало «соціалістичне змагання» у всіх галузях народного господарства.

Методи індустріалізації:

  • підвищення продуктивності праці;
  • вдосконалення розподілу праці (вугільна промисловість, машинобудування)
  • поліпшення організації робочих місць (легка промисловість, машинобудування);
  • інтенсифікація роботи машин і агрегатів (машинобудування, залізничний транспорт, текстильна промисловість);
  • інтенсифікація технологічних процесів (чорна металургія) і т. ін.

Протиріччя індустріалізації:

  • поступове збільшення норм вироблення на 35-45 %;
  • нещадна експлуатація трудових ресурсів;
  • експлуатація і деградація села;
  • участь у «сталінській індустріалізації» тисяч репресованих «ворогів народу».

Також разом з будівництвом нових промислових підприємств була істотно реформована система освіти: збільшена технічна письменність кадрів, розширена номенклатура професій.

Нові промислові підприємства[ред.ред. код]

З кінця 1920-х років до 1941 р. в Україні були побудовані сотні нових промислових підприємств. Головні підприємства отримували комплектуючі і обслуговували всю територію СРСР.

Головні новобудови:

Реконструйовані підприємства[ред.ред. код]

В ході «сталінської індустріалізації» в Україні були капітально реконструйовані вже існуючі підприємства, засновані в кінці XIX — на початку XX століть.

Головні реконструйовані підприємства:

Культові фігури «трудового героїзму» в Україні[ред.ред. код]

Паша Ангеліна

Велику популярність придбали в 1930-і роки окремі приклади «трудового героїзму».

У ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміно» Олексій Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників добув 102 тонни вугілля при нормі 7 тон на 1 вибійника, в 14,5 рази перекривши норму видобутку. Прикладу Стаханова стали слідувати інші виробничники. Подвиг Стаханова поклав початок поняттям «стахановці» та «стахановський рух» на всій території СРСР.

Результати індустріалізації УРСР 1920-1930-х років[ред.ред. код]

У кінці першої п'ятирічки в Українській РСР підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського — 20,3 %, місцевого — 9,9 %. З середини 1930-х років все більше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення ВПК.

Кардинально змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством в структурі економіки Української РСР. Різко скоротилися всі види приватної власності. Ліквідовувалися іноземні концесії.

  • у 1940 році рівень промислового виробництва збільшився в 7 разів в порівнянні з 1913 р.;
  • за обсягами виробництва важкої промисловості Україна обігнала низку розвинених європейських країн: друге місце в Європі з випуску машин (після Великої Британії) і друге місце з виплавки чавуну (після Німеччини);
  • Україна з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]