Індіра Ганді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Індіра Ганді
гінді इन्दिरा प्रियदर्शिनी गान्धी
Indira Gandhi in 1967.jpg
Народилася 19 листопада 1917(1917-11-19)
Аллахабад, Уттар-Прадеш, Британська Індія
Померла 31 жовтня 1984(1984-10-31) (66 років)
Нью-Делі, Індія
·вбивство
Поховання Радж-Ґхат
Країна Flag of India.svg Індія
Flag of Imperial India.svg Британська Індія
Flag of India.svg Домініон Індія
Національність індійка
Місце проживання Нью-Делі
Рай-Барелі
Діяльність Політик, прем'єр-міністр Індії з 1966—1977 і в 1980—1984 роки
Галузь політика
Alma mater Сомервіль коледж (Оксфорд)
Знання мов гінді[1] і англійська
Членство National Flag Presentation Committeed[2]
Посада Список міністрів закордонних справ Індії, Прем'єр-міністр Індії[d], Прем'єр-міністр Індії[d], member of the Lok Sabhad, член Радж'я Сабхаd, Список міністрів оборони Індії, Minister of Home Affairsd, Список міністрів фінансів Індії, Minister of Information and Broadcastingd, Список міністрів оборони Індії, Member of the 7th Lok Sabhad і Список міністрів закордонних справ Індії
Партія Індійський національний конгрес
Конфесія Індуїзм
Рід Династія Неру-Ганді
Батько Джавахарлал Неру
Мати Камала Неру
Родичі Соня Ганді
У шлюбі з Фероз Ганді
Діти Раджив Ганді і Sanjay Gandhid
Автограф Indira-Gandhi-Signature-Transparent.png
Нагороди
IMDb ID 0304156
Поштова марка СРСР присвячена І. Ганді, 1984, (Каталог ЦФА 5588, Скотт 5325)
Джавахарлал Неру, Камала та їх донька Індіра, 1918
Джавахарлал Неру з донькою Індірою Ганді, Микола Реріх, М. Юнус (Маєток Реріхів, Кулу)

Інді́ра Га́нді (гінді इन्दिरा प्रियदर्शिनी गान्धी, англ. Indira Priyadarshini Gandhi; *19 листопада 1917, Аллахабад, Уттар-Прадеш, Британська Індія — †31 жовтня 1984, Нью-Делі, Індія) — одна з найвідоміших жінок-політиків у ХХ столітті, прем'єр-міністр Індії (1966-1977, 1980-1984). Проводила активну внутрішню й зовнішню політику, що сприяла укріпленню державного суверенітету Індії та зростанню її впливу на події у світі.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 19 листопада 1917 року в Аллахабаді. Дочка Джавахарлала Неру, була єдиною дитиною (молодший брат помер маленьким). Батьки та інші родичі Індіри брали активну участь у політичній боротьбі за незалежність Індії, за що зазнавали переслідувань від колоніальної влади. Індіра з раннього віку теж долучилася до цього руху.

Здобувала освіту від домашніх репетиторів, а також у різних навчальних та виховальних закладах Індії. У 1934–1936 роках відвідувала, зокрема, народний університет в Шантіникетані (Бенгалія), заснований Рабіндранатом Тагором. Саме Тагор, спілкуючись з Індірою, назвав її «Пріядаршіні» (на санскриті означає «доброзичлива»), і це слово вживають як одне з її імен.

Після смерті матері (1936) Індіра деякий час перебувала у Європі. У 1937 році поступила до Сомервільского коледжу — жіночого підрозділу Оксфордського університету. Негаразди зі здоров'ям змушували її час від часу виїжджати на лікування до Швейцарії. Коли Індірі виповнився 21 рік, вона вступила в партію Індійський національний конгрес (ІНК).

Під час Другої світової війни та нацистської експансії мусила складними шляхами діставатися зі Швейцарії через Португалію до Англії, звідти через Південну Африку — до Індії, куди повернулася у 1941 році. У Кейптауні отримала змогу звернутися з політичною промовою до місцевої індійської общини.

у 1942 році Індіра вийшла заміж за публіциста й політика Фероза Ганді, взявши прізвище чоловіка. У подружжя народилися два сини: у 1944 році — Раджив, у 1946 — Санджай.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Джавахарлал Неру після проголошення незалежності Індії (1947) став прем'єр-міністром та міністром закордонних справ країни. Індіра Ганді виконувала функції його особистої секретарки, відповідала за прийом іноземних делегацій. Супроводжувала батька у його численних поїздках, побувавши, зокрема, у Бірмі, Єгипті, Індонезії, Малайзії, Німеччини, Сінгапурі, СРСР, США, Угорщині, Франції, Чехословаччині. Брала участь у конференції в Бандунзі.

Виступала на захист прав жінок, закликала до зростання їх громадської активності. Сприяла створенню жіночої секції ІНК, як голова цієї структури у 1955 році увійшла до Робочого комітету та Центральної виборчої комісії ІНК. У 1959—1960 — голова ІНК.

У 1964, після смерті батька, обійняла посаду міністра інформації та радіомовлення в уряді Шастрі. У липні 1964 стала членом Національної ради оборони.

З кончиною Шастрі Індіра Ганді 19 січня 1966 була обрана лідером парламентської фракції правлячої партії ІНК і внаслідок цього очолила уряд Індії. У 1967, крім поста прем'єр-міністра, отримала посади міністра атомної енергії, голови Планової комісії, міністра закордонних справ.

У своїх заявах як глава уряду пані Ганді неодноразово підкреслювала необхідність збереження основних принципів політики Джавахарлала Неру, а саме — неучасті Індії у військових блоках підтримки миру та міжнародної співпраці, подальшого розвитку та зміцнення дружніх радянсько-індійських відносин, здійснення планового розвитку національних основ економіки. Виступала із засудженням агресії США у В'єтнамі. Разом з тим, сприяла національній ядерній програмі, у 1974 році дала дозвіл на перше випробування ядерної зброї в Індії.

У 1969—1970, всупереч опору сил реакції, провела націоналізацію 14 найбільших банків. Консервативні лідери Конгресу спробували виключити Ганді з партії. Партія розкололася на правлячий Конгрес (П) і опозиційний Конгрес (О). Втративши більшість в парламенті, Ганді призначила вибори на рік раніше терміну, і в березні 1971 прихильники Ганді отримали перемогу, отримавши більше двох третин голосів. Індіра Ганді знов отримала пост прем'єр-міністра а також зайняла пости міністра внутрішніх справ, міністра атомної енергії і міністра інформації і радіомовлення.

З погіршенням економічної ситуації та зростанням внутрішньої напруженості знизилася і популярність Ганді. У 1975 звинувачена судом за порушення в 1971 закону про вибори. У відповідь Ганді ввела надзвичайний стан і внесла зміни в конституцію, які дозволяли їй зосередити владу в своїх руках. Широка незадоволеність населення надзвичайним станом і настирним прагненням уряду провести в життя програму планування сім'ї (у тому числі примусову стерилізацію) призвела до поразки Ганді на виборах 1977. У січні 1978 Ганді ініціювала ще один розкол в Конгресі. Конгрес-І (за «Індіру») досяг успіху на виборах до місцевих законодавчих органів, а в листопаді Ганді була вибрана до парламенту. У січні 1980, після того, як уряд партії Джаната потерпів крах, Ганді знову зайняла пост прем'єр-міністра.

Незабаром після повернення до влади Ганді понесла важку особисту втрату — в авіакатастрофі загинув її молодший син і головний політичний радник Санджай. Після смерті Санджая Індіра Ганді переконала старшого сина Раджіва зайнятися політикою.

Виконання обов'язків прем'єр-міністра Індії ніколи не було легким. Величезний субконтинент з численним населенням ряснів не тільки унікальними пам'ятками стародавньої культури, але і найгострішими проблемами: надзвичайною бідністю, хворобами, корупцією, етнічними і релігійними конфліктами.

Відвідання України[ред. | ред. код]

Упродовж 1955–1982 років Індіра Ганді 9 разів відвідувала СРСР. Під час першого приїзду разом з Джавахарлалом Неру вона побувала у кількох радянських містах, зокрема, у Ялті. Місцями її останнього візіту у вересні 1982 року стали Москва, Таллінн та Київ.

24 вересня 1982 року Індіра Ганді прибула до Бориспільського аеропорту. Серед тих, хто її супроподжував, був і член парламенту Раджив Ганді. Прем’єр-міністра Індії зустрічали Володимир Щербицький, Олександр Ляшко та інші офіційні особи.

Перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький зустрічає Індіру Ганді у Києві, 1982.

В ході триденного перебування у Києві Індіра Ганді зустрічалася з керівництвом Української РСР, побувала на виставі ансамблю класичного балету в Палаці «Україна», здійснила поїздку по визначних місцях, поклала вінок на могилу Невідомого солдата у парку Вічної Слави. Вона відвідала Київський університет ім. Тараса Шевченка, вчена рада якого присвоїла їй звання «Почесний доктор» (відповідний диплом і відзнаку вручив ректор університету Михайло Білий). У Київській міській раді голова міськвиконкому Валентин Згурський вручив Індірі Ганді диплом і медаль «Почесний громадянин м. Києва» та медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва».

На урочистому обіді в Маріїнському палаці Індіра Ганді у своєму виступі, зокрема, сказала:

« «Я сповнена гордості тим, що зв'язана з вашим древнім і найсучаснішим містом, яке з такою любов'ю дбає про минуле і водночас спрямоване в майбутнє».[3] «

26 вересня висока індійська делегація відбула на батьківщину.

Обставини замаху та смерть[ред. | ред. код]

Важкою проблемою, що стояла перед Індірою Ганді, були сепаратистські настрої серед сикхів, які населяють штат Пенджаб. Прем'єр-міністра неодноразово інформували, що сикхські екстремісти, вимагаючи відокремлення цього штату від країни, накопичують зброю і боєприпаси в «Золотому храмі» міста Амрітсар. Це було небезпечно не тільки тому, що зброя призначалася для насильницьких дій, але й тому, що вона паплюжила національну святиню. Екстремістів необхідно було роззброїти і вигнати з храму як з політичних, так і з релігійних міркувань. У червні 1984 року індійський уряд здійснив силову операцію «Блакитна зірка».

У військовому відношенні ця операція виявилася успішною: екстремістів вдалося вибити з храму. Але в очах громадськості вона зазнала невдачі. Один з біографів Індіри Ганді так описує реакцію місцевого населення на штурм «Золотого храму»: «Для більшості сикхів військова акція, в результаті якої приміщення храму сильно постраждало, супроводжувалася великою кількістю людських жертв. В перестрілці загинуло близько тисячі осіб, включаючи керівників терористів. Сикхи присягнулися помститися. Не проходило й дня, щоб вони не погрожували смертю прем'єр-міністру її сину і онукам». Індіра Ганді не сумнівалася, що її життя в небезпеці. Прем'єр-міністру не раз пропонували прибрати з особистої охорони всіх сикхів, але такий крок, вірогідно, здавався главі уряду зайвим.

Беант Сингх служив в охороні прем'єр-міністра близько десяти років і супроводжував Індіру Ганді в декількох поїздках за кордон. Але вона не знала про те, що Беант Сингх мав тісні зв'язки з групою сикхських екстремістів — з тими, хто присягнувся помститися за осквернення «Золотого храму». Не дивно, що ця людина виявилася відмінною кандидатурою на роль вбивці Індіри Ганді. Релігійний фанатизм виявився сильнішим за особисту відданість: Беант Сингх знайшов співучасника в особі Сатванта Сингха, молодого поліцейського, нещодавно зарахованого до служби безпеки прем'єр-міністра.

Індіра Ганді розуміла, що її життю загрожує небезпека. 30 жовтня 1984 року, за день до загибелі, вона говорила: «Сьогодні я жива, а завтра, можливо, моє життя скінчиться… Але кожна крапля моєї крові належить Індії». На ранок 31 жовтня у прем'єр-міністра була запланована зустріч, на яку Індіра Ганді чекала з особливим задоволенням, — телеінтерв'ю з відомим англійським письменником, драматургом і актором Пітером Устіновим. Вона довго вибирала одяг, вибравши шафранову сукню, яка, на її думку, мала б ефектно виглядати на екрані і до якої не пасував куленепробивний жилет. Цей день став для неї фатальним.

Беант Сингх і Сатвант Сингх стояли на одному з постів, розташованих уздовж доріжки, що вела з резиденції прем'єр міністра до її офісу. Саме туди і прямувала у супроводі охорони Індіра Ганді. Підійшовши до охоронців-сикхів, вона привітно посміхнулася. Вихопивши пістолет, Беант Сингх тричі вистрілив в прем'єр-міністра. Одночасно Сатвант Сингх прошив тіло Індіри Ганді автоматною чергою. Вбивці були одразу ж схоплені охороною. Беанту Сингху не вдалося ухилитися від куль інших охоронців — одна виявилася смертельною. Другого вбивцю було поранено, але той вижив.

Індія відповіла на вбивство прем'єр-міністра вибухом обурення. По всій країні прокотилася хвиля стихійних виступів проти сикхських екстремістів, яка супроводжувалася насильством. Влада намагалися захистити невинних, але протягом подальших тижнів жертвами насильства стали сотні жителів Пенджабу.

У країні був оголошений 12-денний траур. Відповідно до останньої волі Індіри Ганді, її тіло було кремовано, а прах розвіяно над Гімалаями та схилами Гіндукушу.

Пости прем'єр-міністра і лідера Конгресу зайняв Раджив Ганді. Уряд так і не дізнався, хто віддав наказ убити Індіру Ганді. Багато хто дотепер упевнений в тому, що це справа рук двох фанатиків-одинаків.

Політична спадщина[ред. | ред. код]

В історію своєї країни Індіра Ганді увійшла не тільки як єдина жінка, що очолювала протягом декількох років уряд Індії. Розумна й енергійна державна діячка, вона багато зробила для зміцнення міжнародного авторитету держави, що стала одним з лідерів Руху неприєднання до військових блоків.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • П. М. Ігнатьев. Ганді Індіра // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • В. Головченко. Ґанді Індіра // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.170 ISBN 978-966-611-818-2.
  • Прем'єр-міністр Індії в столиці України // Вечірній Київ. — 1982. — 27 вересня.

Посилання[ред. | ред. код]