Інжир
Інжир | ||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
![]() Листя і плоди інжиру
| ||||||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
Ficus carica L., 1753 | ||||||||||||||||||||
|
Інжир, инжир[1], фіга, смоква (Ficus carica) — субтропічна листопадна рослина роду фікус (Ficus).
Ареал[ред. | ред. код]
Інжир широко поширений в країнах Середземномор'я та на Близькому Сході. У Середній Азії, на Кавказі і в Криму це дерево вирощують у відкритому ґрунті як цінну плодову культуру, що дає винні ягоди. Є свідчення про культивування в Дніпропетровській[2], Запорізькій[3], Сумській[4], Закарпатській[5] та Івано-Франковській[6] областях.
Опис[ред. | ред. код]
У рослини велике лопатеве листя, що опадає на зиму. В кімнатній культурі вона здатна давати плоди, які частіше дозрівають в кінці літа або восени, іноді навесні. Інжир розмножують зимовими (без листя) і літніми (зеленими) живцями. Зимові живці зрізують з одно-дволітніх пагонів і садять рано навесні, до розпускання бруньок, в легку землю. Зелені саджанці садять в кінці весни — на початку літа в пісок і тримають до вкорінення у вологому середовищі під стаканом або іншим скляним укриттям. Улітку тримають на світлих підвіконнях при рясному поливанні, взимку — в прохолодному місці при вельми помірному поливанні, аби лиш зовсім не пересохла земля. До трирічного віку щорічно навесні, до початку інтенсивного росту, пересаджують в дерново-перегнійний ґрунт. Дорослі рослини пересаджують через два-три роки в широкий посуд, у важчу землю.
Квітки та суцвіття[ред. | ред. код]
Квітки маленькі, одностатеві, з довгими стилодіями у маточкових квіток. Формули квіток: та
Суцвіття нагадують за виглядом грушу з дірочкою на верхівці. Суцвіття — сіконій. Сіконії всередині порожнисті, а квіти сидять на їх внутрішніх стінках. У кожному суцвітті зав'язуються і чоловічі, і жіночі квітки. На одних деревах жіночі квіти не плодоносять, і рослина виходить чоловічою, на інших — чоловічі квіти перетворюються на лусочки, і такі особини функціонують як жіночі. Сіконії, які розвиваються на чоловічих деревах, називають капріфігами. Вони менші за розміром, ніж жіночі, і залишаються твердими, поки не впадуть.
У капріфігах відкладають яйця крихітні оси-бластофаги (Blastophaga psenes). Комахи, що завершили свій розвиток, вилазять із суцвіття, забруднені пилком, і летять до жіночих сіконіїв. Так відбувається запилення інжиру. Сучасні сорти нерідко обходяться без запилення, але розмножувати їх доводиться саджанцями і корінцями.
Плоди[ред. | ред. код]
Супліддя інжиру покриті тонкою шкіркою з дрібними волосками. На верхівці супліддя розміщене вічко, прикрите лусочками. Супліддя інжиру мають дуже багату кольорову гаму — від жовтого до чорно-синього кольору. Все залежить від сорту. Проте частіше зустрічаються жовто-зелені супліддя. Формою вони нагадують грушу, а розмірами — із волоський горіх або навіть вдвічі більше. Нестиглі супліддя містять їдкий молочний сік, тому вони неїстівні. В супліддях є багато крихітних плодів — що за морфологічним типом є паракарпним горішком, на смак вони помірно солодкі. Свіжі плоди інжиру мають до 24 % цукру, а сушені — до 37 %. В них є також органічні кислоти, дубильні речовини, білки, жири.
Плоди інжиру їдять у свіжому, сушеному та консервованому вигляді. Зі свіжих плодів варять варення та джем.
Шкідники[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Тлумачення / значення слова "ИНЖИР" | Словник української мови. Словник Грінченка. hrinchenko.com (ua). Процитовано 2018-11-12.
- ↑ "Выращивание инжира в суровом климате" // блог в youtube "Зеленая планета"
- ↑ "Инжир Запорожья часть 1" // блог Ольги Котьонок в youtube
- ↑ "ИНЖИР. СЕВЕР УКРАИНЫ. УРОЖАЙ 2019", Обзор деревьев инжира 4 октября. Север Украины, Сумская обл. // блог в youtube "Family hobby"
- ↑ "Сам собі господар. Інжир, гранат та ківі" // "Телеканал Sirius"
- ↑ Iнжир прижився на Прикарпатті // Сільські Вісті 19 вересня 2014 року № 104 (19151)
Джерела[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Смоковниця звичайна // Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А. М. Гродзінський. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 404. — ISBN 5-88500-055-7.
- СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА //Фармацевтична енциклопедія
- Смоква, смоківниця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1782. — 1000 екз.
![]() |
Це незавершена стаття про квіткові рослини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |