Інститутка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Інститутка» (початкова назва «Панночка») — соціально-етична повість української письменниці Марка Вовчка. Вперше надрукована у 1860 році у російському перекладі підписаним Іваном Тургенєвим[1] у журналі «Вітчизняні нотатки» (рос. «Отечественные записки») та журналі «Світанок» (рос. «Рассвет ») та роком пізніше у 1861 році надрукована Кожанчиковим у збірці «Марко Вовчок. Нові повісті та оповідання» (рос. “Новые повести и рассказы”). В українському оригіналі твір з'явився на два роки пізніше у 1862 році в журналі «Основи».

Повість «Інститутка» була першим великим твором, у якому показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти жорстокості та сваволі панства, засуджувалося кріпацтво як велике соціальне зло.

Історія написання[ред.ред. код]

Розпочала письменниця роботу над повістю в Немирові 1858 року, а завершувала наступного року в Петербурзі, на основі спостережень за життям у панських маєтках[2].

Повість «Інститутка» Марко Вовчок

Тема повісті[ред.ред. код]

Зображення тяжкого становища кріпаків та наростання стихійного протесту проти несправедливості та неволі. Марко Вовчок чимало уваги приділила змалюванню почуття волелюбності народних мас, показові протилежних поглядів на любов, шлюб, солдатчину. Повість «Інститутка» — реалістичний соціально-побутовий твір, у якому на тлі життя і побуту кріпаків та кріпосників правдиво зображені соціальні конфлікти.

Основний прийом композиції[ред.ред. код]

Прийом антитези. Прийом зіставлення авторка використовує для того, щоб ще яскравіше підкреслити непримиренність двох протилежних соціальних груп, неминучу боротьбу між ними. В результаті якої перемагають герої з високими моральними якостями.

Головні образи повісті[ред.ред. код]

Усі персонажі умовно поділяються на дві групи — кріпосників та кріпаків:

Панночка[ред.ред. код]

Спочатку — це манірна легковажна дівчина, що повернулася після навчання в інституті в маєток своєї бабусі. Пансіон «благородних дівиць» не виховав у панночки жодної благородної риси характеру. Не привчена до праці змалку, інститутка веде паразитичний спосіб життя. Вона влаштовує безкінечні бенкети, приділяє непомірну увагу своєму туалетові. Панночка — жорстока. Важка праця на панському дворі супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат. Коли їй щось потрібно, вона стає улесливою, домагається чого хоче. Панночка не здатна по-людськи любити. На чергових банкетах вона з усіма хитрувала, лукавила, удавала з себе привітну, ласкаву, закохану, а насправді нікого не любила. Вона зуміла закохати в себе полкового лікаря, і коли він став нареченим, невдовзі прибрала його до рук, зробила з нього свого раба. Кохання її «чудне». Вона сумує, плаче, бо наречений її бідний. Настрій її міняється, як тільки вона дізналась, що нареченому в спадщину дістався хутірець. Де взялася люб'язність, привітність, радість! У неї любов тільки за багатство, маєток. Ось яка у панночки мораль. Ще лютішою стала інститутка, коли відчула, що в неї є свій хутірець. Прибравши до рук чоловіка, вона перетворилася з «освіченої» панночки на самодурку. Під час господарювання на хутірці вона стає зажерливою, скупою, брутальною і роздратованою. Вона брехлива, люта, груба та некультурна. Необмежена влада над кріпаками ще більш спустошує душу інститутки, робить її жорстокою та бездушною;

Стара пані[ред.ред. код]

Надзвичайно добра, привітна, працьовита, щира людина, яка доброзичливо ставиться до своїх служниць. Вона, також, дуже любить свою внучку — панночку;

Лікар[ред.ред. код]

Чоловік панночки, безвольний, у всьому слухається свою дружину;

Устина[ред.ред. код]

Людина великого серця. Дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Батька та матері вона не мала, зростала сиротою на чужині. Тяжким було її дитинство. В десять років вона працює у панському дворі. Дівчина зазнала багато знущань від старої поміщиці. Але Устина дуже добра, лагідна, її мова пересипана пестливими словами. Вона має дуже поетичну душу, її роздуми про природу не поступаються поетичністю та красою картинам відомих художників чи поетичним творам. Ця мрійливість, душевна краса дана їй від природи. Устина з повагою ставиться до своїх подруг, до старих людей, до оточуючих. Чи не найбільшою цінністю для неї є саме поняття Людини, людського життя. Устина наділена глибоким розумом, народною мудрістю. В її мові багато приказок, прислів'їв. Устина вірна, віддана дружина. Проте принципи всепрощення в душі Устини переростають в пасивність: вона не нарікає на своїх пригноблювачів, готова терпіти усе, що посилає їй доля;

Прокіп[ред.ред. код]

Чоловік Устини. Він не хоче і не збирається терпіти знущань з людей. В нього смілива та рішуча вдача, гостре відчуття несправедливості та готовність боротися проти неї. Прокіп не здається, бо для нього правда понад усе, він готовий терпіти за свою правду, за щастя своєї родини;

Катря і Назар[ред.ред. код]

Молоде подружжя, власність пана-лікаря, а потім і молодої пані. Назар ніколи не схилявся перед панами, а навпаки, не ховаючись, говорив те, що думав. Завжди дотепний і спостережливий, він тонко помічав характерні риси своїх хазяїв. Сміливою і рішучою постає в повісті Катря, у минулому вільна козачка. Коли її дитина померла через те, що вона була на панщині, вона кінчає життя самогубством після скривдження панами, кидаючи своїм вчинком виклик цьому суспільству сваволі й несправедливості.

Коротко про твір[ред.ред. код]

Марко Вовчок змалювала повновладну поміщицю і повністю залежних від її волі кріпаків. Вона правдиво показала їхнє життя, їхнє підневільне, безправне становище. «Сидимо було день при дні у дівочій та робимо», — розповідає Устина. «Спасибі хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по інших, чуємо». Описано в повісті знущання й наруги, яких зазнали кріпаки від панночки. Малюючи цей образ, Марко Вовчок зуміла показати своє ставлення до таких панночок. Щоб викликати презирство й ненависть читачів, автор показує непристойні вчинки панночки, добираючи відповідні мовні засоби. Так, до слова «кричить» вона добирає синоніми «репече», «дзвякотить». Своїм твором засудила Марко Вовчок бездіяльність і слабодухість окремих панів-лібералів. Таким є полковий лікар. Спочатку він несміливо захищав своїх кріпаків, та дуже швидко відступився, сказавши: «Робитиму все так, як ти сама надумаєш». Кріпаки сподівалися, що він захистить їх від лютої дружини, але лікар виявився безвольним, не захотів сваритися з панночкою, не зміг осудити її за нелюдяні вчинки. Та центральними в повісті є образи селян-кріпаків, які виступають носіями моралі трудового народу. Вони чесні, роботящі, з почуттям власної гідності, вільнолюбні. Їх глибоко обурює соціальна несправедливість. У дечому вони різні: Прокіп готовий до помсти щомиті, Назар єдиним способом позбутися кріпацької неволі вважає втечу від пана, Катря свій гнів виявляє відверто, а Устина, хоч і ненавидить панів, покірно зносить їхні знущання. Марко Вовчок основну увагу концентрує на діях і вчинках героїв. А всі дії, вчинки, прагнення й інтереси кріпаків підпорядковані боротьбі за визволення з-під кріпосницької залежності, чи, як говорить Устина, «…з пекла, з кормиги»[3].

Цікаві факти[ред.ред. код]

Коли Марко Вовчок читала свою повість у присутності Шевченка, похвалам на її адресу не було кінця. Великий Кобзар високо оцінив цей перший реалістичний твір української прози. Називаючи Марка Вовчка «кротким пророком», Шевченко вказав на прикметну особливість її індивідуального стилю — вміння в спокійно-стриманій манері передавати напружений драматизм подій та внутрішніх переживань героїв. Спокійна, зовні стримана тональність при змалюванні найбільших бід, найважчих становищ і переживань створює особливу драматичну емоційну напруженість художнього викладу.

Див. також[ред.ред. код]

Марко Вовчок

Література[ред.ред. код]

1.Грицай М. Марко Вовчок. Творчий шлях. — К., 1983.

2.Бондар М. Особливості втілення художнього конфлікту в оповіданнях Марка Вовчка // Марко Вовчок. Статті і дослідження. — К., 1985.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Справжній перекладач невідомий. Переклад з української на російську Тургенєву насправді не належав. Так, відповідаючи на лист голови видавничої комісії «Комітету грамотності» Г. А. Фальборка від 23 вересня 1894 року, Вовчок зазначала, що звертатися до власника прав на твори І. С. Тургенєва по дозвіл на перевидання її оповідань немає підстав, оскільки «І. С. Тургєнєв, якому малоросійське нарєчіє було цілком невідомо, ніколи й не перекладав українських оповідань [Вовчка] й надав своє ім'я за проханням видавця, здається, Кожанчікова, який бажав у такий спосіб забезпечити успіх свого видання.» (Марко Вовчок. Твори. Т. 4. — К., 1928. — С. 481. Див. також: Дорошкевич О. К. Реалізм і народність української літератури XIX ст. — К., 1986. — С. 76 — 83)
  2. Грицай М. Марко Вовчок. Творчий шлях. — К., 1983
  3. Бондар М. Особливості втілення художнього конфлікту в оповіданнях Марка Вовчка // Марко Вовчок. Статті і дослідження. — К., 1985.