Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворення імені М. П. Семененка НАН України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 50°28′04″ пн. ш. 30°21′24″ сх. д. / 50.467972° пн. ш. 30.3567694° сх. д. / 50.467972; 30.3567694

Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворення імені М. П. Семененка
Інститут геохімії3.JPG
Основні дані
Засновано 9 січня 1969 року
Приналежність НАН України
Контакт
Ключові особи Пономаренко Олександр Миколайович
Адреса Київ, проспект Академіка Палладіна, 34
Веб-сторінка igmof.org.ua

Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворення імені М. П. Семененка Національної Академії наук України (до 1993 року — Інститут геохімії і фізики мінералів (ІГФМ)).

Історія[ред. | ред. код]

Створений 9 січня 1969 року на базі Сектору геохімії, мінералогії, петрографії, корисних копалин і Сектору металогенії Інституту геологічних наук Академії наук УРСР з метою вивчення складу і еволюції літосфери; виявлення закономірностей формування і локалізації родовищ корисних копалин; розробки геохімічних, мінералогічних і петрологічних критеріїв прогнозування і пошуків родовищ і рудопроявів; синтезу мінералів і виявлення нових видів мінеральної сировини.

Засновником Інституту та його першим директором був академік АН України М. П. Семененко — видатний учений у галузі петрології, геохімії, геохронології і рудоносності докембрію.

18 лютого 1993 року у зв'язку з посиленням рудно-металогенічного напрямку Постановою Президії АН України Інститут геохімії і фізики мінералів було перейменовано в Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворення.

Інститут є провідним закладом з питань розвитку таких напрямків геологічної науки як геохронологія і стратиграфія докембрію, регіональна та генетична мінералогія, геологія і геохімія рудних родовищ, петрологія, пошукова та екологічна геохімія. Інститут має відповідне обладнання і досвід роботи для вирішення актуальних проблем вітчизняної геологічної науки: розробки мінералого-петрографічних і геохімічних критеріїв прогнозу і пошуків родовищ чорних, кольорових, благородних та рідкісних металів, впровадження геохімічних методів пошуків у практику геологорозвідувальних робіт, прогнозу екологічної стійкості ландшафтів до техногенного навантаження і виявлення зон екологічного ризику за геохімічними даними, дослідження в галузі спектроскопії мінеральної речовини, радіаційної стійкості мінералів і порід.

Вирішенню питань розкриття потенціалу рудоносності Українського щита сприяли наукові школи, які існують і розвиваються в Інституті: петрологічна (заснована акад. В. І. Лучицьким, проф. М. І. Безбородьком і чл.-кор. АН УРСР І. С. Усенком); ізотопної геохімії і геохронології (заснована акад. АН УРСР М. П. Семененком і чл.-кор. АН УРСР Є. С. Бурксером); регіональної, генетичної мінералогії і фізики мінералів (заснована акад. АН УРСР Є. К. Лазаренком, акад. АН УРСР О. С. Поваренних і чл.-кор. АН УРСР І. В. Матяшем); літології і пошукової геохімії (заснована акад. АН УРСР Л. Г. Ткачуком і д. геол.-мін. наук, проф. Є. І. Куковським).

Інститут сьогодні[ред. | ред. код]

Керівник[ред. | ред. код]

Директор Інституту з 1977 року по 2008 — академік НАН України, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений працівник науки Щербак Микола Петрович. Народився 16 вересня 1924 року у с. Савинка Паласівського р-ну Саратовської обл. Наукові дослідження стосуються проблем ізотопної геохімії, геохронології, стратиграфії докембрійських утворень Українського щита (УЩ), періодизації ендогенного рудоутворення в ранньому докембрії. Засновник єдиної в Україні ізотопно-геохронологічної лабораторії з визначення віку гірських порід К-Аг, Rb-Sr, U-РЬ та Sm-Nd методами. Сфера наукових інтересів сягає також проблем формування та еволюції ранньої континентальної кори і літосфери, пошуків родовищ вуглеводню на основі дослідження складу водню та кисню в підземних водах нафтогазоносних районів, пошуків родовищ золота, рідкісноземельних металів, алмазів. Автор понад 400 наукових публікацій, 6 монографій. Підготував 15 кандидатів і 5 докторів наук. З 1976 по 1983 рыу — академік-секретар Відділення наук про Землю. Очолював Комісію з ізотопної геохронології при АН СРСР (1979—1991). Голова комісії Національного стратиграфічного комітету України, керівник Мінералогічної комісії Карпато-Балканської геологічної асоціації (1975—1995), голова Міжнародної проблемної комісії з геохронології.

Директор Інституту з 2008 року по теперішній час — член-кореспондент НАН України, доктор геологічних наук, заслужений діяч науки і техніки України Пономаренко Олександр Миколайович.

Бібліотека[ред. | ред. код]

Заснована 1969 року. Бібліотечний фонд налічує 72 546 примірників документів; у тому числі документи іноземними мовами — 21 тис., періодичні видання — 40 тис., книги, брошури — 30 546; обмінний фонд — 7 тис.; фонд неопублікованих документів — 500 примірників за профілем діяльності Інституту. У фонді представлена література з питань геохімії, загальної та регіональної геології, мінералогії, петрології, геології родовищ корисних копалин, фізики та суміжних наук. Довідково-бібліографічний апарат складається з традиційних каталогів та картотек. З початку 2005 р. формується електронний каталог бібліотеки. Протягом року бібліотека обслуговує 350 читачів. Книговидача становить 24 240 примірників за рік. У бібліотеці працюють абонемент, 2 читальні зали, міжбібліотечний абонемент. З 2000 р. бібліотека є членом Асоціації бібліотек України.

Мінералогічна колекція[ред. | ред. код]

Мінералогічна колекція була започаткована в 1978 році за рішенням Вченої ради інституту. ЇЇ підґрунтям стали робочі колекції видатних українських мінералогів, академіків АН УРСР Є. К. Лазаренка та О. С. Поваренних, які того часу очолювали в інституті відділи мінералогічного профілю. Подальше її розширення та поповнення відбувалось за рахунок зразків співробітників інституту, зібраних, як під час планових тематичних робіт, так і впродовж спеціалізованих експедицій в різні регіони колишнього СРСР та за його межі.

У результаті, за чверть сторіччя була зібрана представницька мінералогічна колекція, що нараховує на сьогодні більш як 7000 зразків. Структурно вона складається з декількох підрозділів, головними серед яких є «Систематична мінералогія» та «Регіональна мінералогія України».

Систематичний підрозділ нараховує близько 3000 зразків, які представляють щонайменше 700 мінеральних видів. Серед них чимало рідкісних мінералів. Це, зокрема, сакураїт, лонгбаніт, інезіт, ридмержнеріт та багато інших. Доволі різноманітна географія зразків — вона охоплює всі шість континентів та більш як 50 країн світу.

Цілком природно, що приорітетним у колекції є підрозділ «Регіональна мінералогія України». Загалом в надрах України відомо понад 700 мінеральних видів, зосереджено близько 20 000 родовищ та рудопроявів, які містять 114 видів корисних копалин. Більш як 3000 зразків цього підрозділу колекції репрезентують шість найбільш цікавих і різних за мінералогічною спеціалізацією регіонів — Приазов'я, Донбас, Кривий Ріг, Волинь, Карпати та Закарпаття, Крим.

Колекція використовується сьогодні як в суто наукових, так і в освітньо-пізнавальних цілях. Наявність в інституті такої мінералогічної добірки дає науковцям можливість отримувати необхідні для досліджень зразки, подекуди з геологічних об'єктів, які вже цілком відпрацьовані. Доволі часто її відвідують студенти вищих навчальних закладів Києва та школярі.

В інституті діє спеціалізована вчена рада із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора та кандидата наук за спеціальностями «геохімія», «мінералогія, кристалографія», «петрологія».

Науковий склад інституту[ред. | ред. код]

Загальна кількість працюючих в інституті становить 222 чол., у тому числі наукових співробітників — 84 чол., з них: 18 докторів наук (у тому числі 1 академік НАН України і 1 член-кор. НАН України) і 31 кандидат наук. В аспірантурі навчаються 16 чоловік, у докторантурі — 4.

Основні наукові напрями[ред. | ред. код]

Нині дослідження в інституті проводяться за такими науковими напрямами:

  • геохімія процесів породо- та рудоутворення;
  • регіональна та генетична мінералогія та фізика мінералів;
  • петрологія ендогенних процесів;
  • геологія родовищ корисних копалин України, їх металогенія та прогнозування;
  • пошукова геохімія.

Основні напрями діяльності Інституту в сфері фундаментальних досліджень — геохімія процесів породо- і рудоутворення, мінералогія і фізика мінералів, петрологія ендогенних процесів, геологія родовищ корисних копалин і процеси рудоутворення, геохімія навколишнього середовища; у сфері прикладних досліджень — благородні метали (золото, платиноїди), рідкісні та рідкісноземельні метали, кольорове каміння, еколого-геохімічні дослідження і картування, науковий прогноз і геохімічні методи пошуків корисних копалин.

Основні наукові досягнення[ред. | ред. код]

Уточнена хроностратиграфічна схема раннього докембрію УЩ, що стала основою для створення геологічних, прогнозних та інших карт УЩ.

Виконана вікова кореляція рудоносних формацій УЩ з іншими щитами світу (Австралійським, Африканським та ін.). У результаті встановлено, що перспективними на благородні метали на УЩ є неоархейські метаосадові утворення кратонічних структур Приазовського мегаблоку, які за умовами формування подібні до мезоархейських золотоносних структур типу Вітватерсранд.

Див. також[ред. | ред. код]

https://uk.wikipedia.org/wiki/Єгорова_Тамара_Петрівна

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]