Інститут експериментальної біології і патології

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інститут експериментальної біології та патології
Основні дані
Засновано 1930
Приналежність Народний комісаріат охорони здоров'я УРСР
Контакт
Ключові особи академік АН УРСР Богомолець Олександр Олександрович,
професор Богомолець Олег Олександрович
Адреса Україна Україна
вул. Виноградна, 4,
м. Київ

Інститут експериментальної біології та патології Народного комісаріату охорони здоров'я УСРР заснований у 1930 році. Керівником інституту у 1930—1946 роках був Олександр Богомолець. Інститут вивчав проблеми біології і медицини, серед яких алергії, гіпертонія, рак, імунітет, патології обміну речовин, старіння та продовження життя. В інституті моделювали розвиток захворювань на тваринах та вивчали механізми їх виникнення та лікування. Інститут брав участь у Всесвітній виставці у Парижі 1937 року, де отримав Золоту медаль.

У 1953 році приєднаний до Інституту клінічної фізіології АН УРСР з утворенням Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця АН УРСР.

Історія[ред. | ред. код]

Довоєнний період (1930-1941)[ред. | ред. код]

У 1930-1933 роках заступником директора був Леонід Левитський.[1]

У 1940 році в інституті працювали такі відділи:

Також були наявні 4 лабораторії — експериментальної морфології (завідувач Євген Татаринов), експериментальної ендокринології (завідувач Василь Комісаренко), експериментального раку (завідувач Моїсей Магат[ru]) та рентгенкабінет (завідувач Федір Богатирчук).[2]

Післявоєнний період 1944-1953[ред. | ред. код]

Директором Інституту експериментальної біології та патології МОЗ у 1946—1953 році був Олег Богомолець.

Під час київського засідання «павловської сесії» 1950 року інститут був розкритикований як один з тих, що в своїй роботі не дотримується павловського вчення[3].

27 січня 1953 року вийшла постанова Ради Міністрів УРСР про приєднання інституту до Інституту клінічної фізіології АН УРСР з утворенням Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця.[4]

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

У 1930—1933 роках доцент Степан Капран вивчав дегенерацію тимуса при видаленні гіпофіза, доцент Надія Юдіна та Ужанський вивчали кров.

Стимуляцію імунної системи вивчала група в складі Олега Богомольця, Варшамова, Леонтьєва, Йосипа Неймана, Ростислава Кавецького, Миколи Сиротиніна, Ромодановської.

Роботу зі стимуляційної функції переливань крові робила група Медведєвої, Федорова, Багдасарова, Леонтьєва, Стоцика, Надії Юдіної, Олександра Богомольця. Серед співробітників інституту в цей період були також Авер'янов, Сельцовський, Нам'ятишева, Юровська, Ростислав Кавецький, Солун, Шустер, Зайденшнур, В. Д. Янковський, Стриганова, Перельман.[5]

Досліджувалося також поширення ендемічного зобу на території Українського Полісся. Василь Комісаренко за результатами вивчення інсулінового шоку опублікував монографію.[6]

Професор Олександр Черняхівський проводив дослідження іннервації злоякісних пухлин. Також він дослідив ранню появу олігодендроглії в ембріогенезі.[7]

Відомі науковці[ред. | ред. код]

Завідувачі відділами[ред. | ред. код]

Інші[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Усенко І. Б. Левитський Леонід Макарович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  2. а б П.Г. Костюк, В.Ф. Сагач, В.М. Києнко, М.М. Ткаченко. Інституту фізіології імені О.О.Богомольця НАН України – 75 років // Фізіологічний журнал. — 2009. — Т. 55, вип. 3. — С. 3–25.
  3. Гармасар В. Г. Трагічні сторінки в історії біології в АН УРСР // Наука та наукознавство. - 2018. - № 2. - С. 121-132
  4. Л.М. Яременко, С.В. Старовойт, О.М. Березовський, В.А. Кучмаренко (2007). У О.С. Онищенко та ін. Історія Національної академії наук України. 1941–1945: Частина 1. Документи і матеріали. Київ: НАН України. Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Ін-т архівознавства, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. с. 808. [недоступне посилання з травня 2019]
  5. Всеукраїнська Академія наук на службі соціялістичного будівництва: праці ювілейної сесії ВУАН, присвяченої п'ятнадцятиліттю Жовтневої революції / упоряд. Ю. О. Корчак-Чепурківський. — К.: Видавництво ВУАН у Києві, 1933. — 142 c.; с. 83-84
  6. П. М. Боднар; Ю. І. Комісаренко; Г. П. Михальчишин; М. І. Бобрик, Л. В. Шуляренко, О. М. Приступюк, О. В. Большова, Б. М. Венцківський, І. Б. Венцківська, М. В. Власенко, Л. А. Жабіцька, А. Є. Коваленко, М. О. Колесник, І. В. Комісаренко, Є. В. Лучицький, В. Г. Майданник, Т. Й. Мальчевська, В. І. Медвідь, В. З. Нетяженко, Н. В. Нетяженко, Н. В. Пашковська, Н. О. Перцева, О. Г. Резніков, Н. В. Скрипник, Р. Л. Скрипник, Т. Ф. Татарчук, А. М. Урбанович, П. Д. Фомін, В. І. Цимбалюк, Є. М. Шепетько (1 January 2020). Ендокринологія: підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів. Нова Книга. с. 19–. ISBN 978-966-382-821-3. 
  7. В. В. Галах. Науково-дослідна робота О. Г. Черняхівського в інституті експериментальної біології та патології ім. І. Мечникова та інституті клінічної фізіології АН УРСР (1934—1939) Історичні записки: зб. наук. праць / Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. — Луганськ, 2011. — Вип. 32. — С. 41–46
  8. Рыбаков С. И. Учитель и его окружение. Последние десять лет вместе. — Харьков: права людини, 2014. — 160 с., фотоилл.ISBN 978-617-587-120-1(рос.) с. 37
  9. Галина Юліанівна Коваль // Український радіологічний журнал. — 2015. — Т. 23, вип. 4. — С. 108—109