Інститут олійних культур НААН України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України
Тип науково-дослідна установа
Засновано 1989
Галузь генетика, біотехнологія, селекція
Розташування вул. Інститутська, 1, селище Сонячне, Запорізький район, Запорізька область, 69055
Центральний орган Національна академія аграрних наук України
Ключові особи директор — Алієв Ельчин Бахтияр огли
Вебсайт: Офіційний сайт

Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України (ІОК НААН) — провідна науково-дослідна установа НААН України в галузі генетики, біотехнології, селекції та технологій вирощування основних та альтернативних олійних культур; один з найбільших науково-виробничих комплексів України і одночасно центр наукового забезпечення агропромислового виробництва Запорізької області.[1][2][3][4]

Серед відомих науковців Інституту ‒ Дмитро Нікітчин[5], Віктор Лях[6], Анатолій Мінковський[7] та ін.

Історія[ред. | ред. код]

Інститут бере свій початок з 1977 року, коли постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР було утворено Українську дослідну станцію олійних культур НВО «Олійні культури». У 1989 році постановою Державого агропромислового комітету СРСР на базі цієї дослідної станції вже був заснований Український науково-дослідний інститут олійних культур (УкрНДІОК).[8]

У 1992 році на підставі наказу Української академії аграрних наук УкрНДІОК було перейменовано в Інститут олійних культур Української академії аграрних наук України.

У нинішньому статусі Інститут діє з 2010 року у відповідності з наказом Національної академії аграрних наук України № 69 «Про найменування установ, підприємств та організацій Національної академії аграрних наук України».

Діяльність[ред. | ред. код]

Основний напрямок роботи Інституту ‒ отримання нових перспективних сортів і гібридів олійних культур на базі сучасних досягнень генетики, селекції та біотехнології, а також вирощування елітного та репродукційного насіння.[9]

Так, в останні десятиліття вченими Інституту у вітчизняних селекційних центрах у співпраці з Інститутом землеробства було створено кілька високопродуктивних сортів льону олійного (зокрема «Південна ніч», «Водограй», «Ківіка», «Дебют», «Айсберг», «Живинка», «Запорізький богатир» та «Орфей»), які характеризуються коротким вегетаційним періодом, посухостійкістю та стійкістю до осипання, підвищеним вмістом олії в насінні, придатні до вирощування в різних ґрунтово-кліматичних зонах України.[10][11][12].

Будучи єдиною науковою установою в Україні, що займається селекцією сафлору, Інститут створив національну колекцію, яка представлена 4-ма сортами: «Сонячний», «Живчик», «Лагідний», «Добриня». Усі вони були занесені до Державного реєстру сортів рослин України.[13] Крім того, установа селекціонує та власними силами виробляє сорти інших олійних культур, наприклад, ріпаку[14], кунжуту[15], а також гірчиці[16]. Зокрема до реєстру сортів гірчиці, які придатні для поширення в Україні і розроблені Інститутом, було внесено вісім сортів гірчиці сарептської («Деметра», «Діжонка», «Ретро», «Прима», «Мрія», «Тавричанка», «Забаганка», «Козачка») та три сорти гірчиці білої («Веснянка», «Талісман», «Запоріжанка»).[17]

Також Інстутитутом було розроблено наукові основи створення сортів і гібридів соняшнику з комплексною стійкістю до вовчка й несправжньої борошнистої роси.[18]

Видавнича діяльність[ред. | ред. код]

З 1994 року Інститут видає «Збірник наукових праць» (нині — Науково-технічний бюлетень Інституту олійних культур НААН) — фахове видання з сільськогосподарських наук, де публікуються теоретичні обґрунтування ведення селекції та рослинництва, методи створення гібридів і сортів, основи насінництва, технології вирощування та переробки, економіки виробництва олійних культур.[19]

Керівники[ред. | ред. код]

Перший директор Інституту ‒ вчений-агроном, доктор сільськогосподарських наук Нікітчин Дмитро Іванович. Він очолював установу у період з 1989 по 2000.

З листопада 2000 по вересень 2012 установою керував Чехов Анатолій Васильович.

У 2013—2021 роках установу очолював доктор технічних наук, професор, член-кореспондент НААН Шевченко Ігор Аркадійович.

З 2021 року директором Інституту є доктор технічних наук, старший дослідник Алієв Ельчин Бахтияр огли.

Дочірні підприємства[ред. | ред. код]

  • Дослідне господарство «Новатор»
  • Дослідне господарство «Еліта»
Колишні
  • Дослідне господарство «Асканійське»
  • Дослідне господарство «Відродження»
  • Дослідне господарство «Забойщик»
  • Дослідне господарство «Ізвестія»
  • Дослідне господарство «Соцземлеробство»
  • Запорізька сільськогосподарська дослідна станція

Спроба рейдерського захоплення[ред. | ред. код]

Наприкінці 2014 року невідомі люди з автоматами намагалися проникнути на територію установи та представити нового керівника підприємства Сергія Чехова (сина колишнього директора Анатолія Чехова).[20][21][22][23]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Інститут олійних культур [Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine.] на сайті Куркуль
  2. ↑ О. С. Зубченко, В. А. Ніколаєв. Запорізька область // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — 712 с. — ISBN 978-966-02-5721-4.
  3. ↑ Запорізький район [Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Новітня історія України: Запоріжжя. — К.: Український видавничий консорціум, 2003. — С. 20
  4. ↑ В. П. Буркат. Державна сільськогосподарська дослідна станція // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. — Т. 7 : Ґ — Ді. — 708 с. — ISBN 978-966-02-4457-3.
  5. ↑ Нікітчин Дмитро Іванович. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  6. ↑ Лях Віктор Олексійович. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  7. ↑ Мінковський Анатолій Євгенович. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  8. ↑ Статут ІОК (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  9. ↑ Інститут олійних культур [Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine.] на сайті Національної академії аграрних наук України
  10. ↑ Оцінка сортів льону олійного за продуктивністю в зоні Лісостепу Західного [Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine.] / Дзюбайло А. Г., Шувар А. М., Рудавська Н. М., Дорота Г. М., Тимків М. Ю. // Передгірне та гірське землеробство і тваринництво. — Вип. 68 (2), 2020. — C. 56
  11. ↑ Вплив умов зберігання на зміну показників якості нових сортів льону [Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine.] / Л. К. Овсянникова, Л. О. Валевська, Ю. В. Грищук та ін. // Прогресивні техніка та технології харчових виробництв ресторанного господарства і торгівлі: збірник наукових праць.– Харків: ХДУХТ, 2018. — Вип. 1(27). — С. 258—259
  12. ↑ Порівняльна характеристика морфологічних особливостей різних сортів льону олійного (Linum usitatissimum L.) в умовах Передкарпаття [Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine.] / Дрозд І. Ф., Дрозд І. М. // Modern Phytomorphology, № 2, 2012. — С. 180—181
  13. ↑ Мироненко Л. С. Удосконалення технології видобування рослинної олії з вітчизняних сортів сафлору [Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine.]. − Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю 05.18.06 «Технологія жирів, ефірних олій і парфумерно-косметичних продуктів» (18 — Виробництво та технології). — Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Міністерства освіти і науки України, Харків, 2021. — С. 1, 6-7, 13, 46
  14. ↑ Озвучено ТОП найпопулярніших гібридів насіння озимого ріпаку в Україні агросезону-2021. SuperAgronom. 10 червня 2021. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  15. ↑ Сергій Яновський (26 жовтня 2021). Кунжут завойовує наші степи. Голос України. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  16. ↑ Гірко: гірчиця – високопродуктивна олійна культура. AgroDay. 5 квітня 2019. Процитовано 12 листопада 2021.
  17. ↑ Рентабельність олійних культур у 2021 році. журнал «Пропозиція». 6 жовтня 2021. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  18. ↑ Інноваційні розробки із захисту олійних культур [Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine.] / М. В. Круть // Міжнародний науковий журнал «Грааль науки», № 1 (лютий, 2021). — С. 191
  19. ↑ А. І. Сорока. Науково-технічний бюлетень Інституту олійних культур НААН // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. — Т. 22 : Мр — На. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9362-5.
  20. ↑ Леонид Сосницкий (24 грудня 2014). Селекционный центр атаковали во второй раз. Голос України. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  21. ↑ «За рейдерским захватом Запорожского института масличных культур стоит экс-министр аграрной политики и продовольствия Игорь Швайка и семья Чеховых», - И. Шевченко. ВЕСТИ-ИНФОРМ. 20 грудня 2015. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  22. ↑ Дмитрий Суров (23 грудня 2014). Подробности инцидента в Запорожском институте масличных культур. Сайт города Запорожья. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  23. ↑ Очередной рейдерский захват в Запорожье. NEWS24. 16 грудня 2014. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інститут_олійних_культур_НААН_України&oldid=38151009