Інститут фізичних проблем імені П. Л. Капиці РАН

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інститут фізичних проблем імені П. Л. Капиці РАН
Институт физических проблем Академии наук СССР 01.JPG
Засновано 1934
Сайт kapitza.ras.ru/newsite/index.php?cont=index&lang=ru
CMNS: Інститут фізичних проблем імені П. Л. Капиці РАН на Вікісховищі

Інститут фізичних проблем ім. П. Л. Капіци РАН — унікальний проект, заснований у 1934 році для перенесення досліджень П. Л. Капіци з Англії в СРСР. Від інших інститутів РАН відрізняється малим штатом — у перші роки роботи мав менше 10 наукових співробітників, на початку XXI століття має близько 50 співробітників. При цьому внесок у світову науку співробітників ІФП важко переоцінити — в його стінах було проведено багато новаторських експериментів і відкриттів в галузі фізики низьких температур і фізики плазми (роботи з термоядерної реакції). Троє співробітників інституту були удостоєні Нобелівської премії з фізики: Петро Леонідович Капіца — за експериментальне дослідження надплинності гелію-II[1], Лев Давидович Ландау — за теоретичне дослідження надплинності гелію-II[2], Олексій Олексійович Абрикосов — за теоретичне пояснення властивостей надпровідників II роду[3]. ІФП є базовим інститутом МФТІ[4]. На території інституту розташовані редакції двох фізичних журналів («Журнал експериментальної і теоретичної фізики[ru]» і «Листи в Журнал експериментальної і теоретичної фізики[ru]»).

З моменту заснування до 1946 року тематикою інституту були дослідження в галузі фізики низьких температур, зокрема відкриття надплинності гелію-II (експерименти П. Л. Капіци[5], теоретичне обґрунтування — Л. Д. Ландау) і розробка високоефективної установки для виділення рідкого кисню з повітря — турбодетандера, яка має високе практичне значення.

У 1945 році інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.[6]

З 1946 по 1955 рік, під час опали П. Л. Капіци, в інституті проходили роботи з атомної фізики, зокрема чисельні розрахунки групою (на чолі — Л. Д. Ландау) «слойки», необхідні для водневої бомби, в яких СРСР випередив США, де такі розрахунки були відкладені до розвитку обчислювальної техніки. Невелика лабораторія на дачі Капіци жартома називалася «хатою фізичних проблем»[7].

З 1955 року і до смерті П. Л. Капіци основною тематикою інституту стає фізика плазми, на території інституту будується «Фізична Лабораторія», в якій створюються установки для генерації «плазмового шнура» (демонтовані в 2004 році у зв'язку з капітальним ремонтом корпусу інституту).

У 2005 році інститутом була придбана найбільша в Росії машина розчинення постійного режиму роботи.

Директори інституту[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]