Інститут фізіології імені О. О. Богомольця НАН України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 50°26′25″ пн. ш. 30°31′51″ сх. д. / 50.440472° пн. ш. 30.5308917° сх. д. / 50.440472; 30.5308917

Інститут фізіології імені О. О. Богомольця НАН України
Будівля адміністративного корпусу Інституту фізіології
Будівля адміністративного корпусу Інституту фізіології
Основні дані
Засновано 1934
Приналежність НАН України
Контакт
Ключові особи академік НАН України
Кришталь Олег Олександрович
Адреса Україна Україна
вул. Богомольця, 4,
м. Київ
тел. +38(044) 256 2421
факс: +38(044) 256 2000
Веб-сторінка biph.kiev.ua/uk

Інститут фізіології імені О. О. Богомольця НАН України у Вікісховищі?

Інститут фізіології імені О. О. Богомольця НАН України — науково-дослідний інститут у складі Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України, що спеціалізується в галузі молекулярної фізіології, біофізики, нейрофізіології, патологічної фізіології. Наукові публікації спіробітників Інституту відомі у науковому світі за межами України[1], в Інституті регулярно відбуваються міжнародні конференції[2][3]. Науковий центр України у галузі нейрофізіології, біофізики, електрофізіології, патофізіології, фізіології кровообігу.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Після реорганізації та об'єднання з Інститутом експериментальної біології та патології Міністерства охорони здоров'я, у 1953 році Інституту фізіології АН УРСР було надано ім'я засновника — О. О. Богомольця.[4] Зараз Інститут організований з 3 секторів, які включають в себе 13 наукових відділів та 4 дослідницькі лабораторії.

Інститут розташований на території меморіального дендропарку ім. О. О. Богомольця[5], який внесений до Державного реєстру національного культурного надбання[6] і знаходиться в історичній частині Києва.

Роботи Інституту відзначено 10 Державними преміями СРСР та України, 17 преміями імені О. О. Богомольця, 3 преміями імені І. М. Сєченова[ru] (Володимир Скок, 1971; Платон Костюк, 1977; Пилип Сєрков, 1989) та 2 імені І. П. Павлова[ru], співробітники Інституту багаторазово відзначалися державними нагородами. Вчені Інституту багаторазово були переможцями конкурсів на отримання міжнародних грантів, грантів Академії Наук, Уряду та Президента України.

Історія[ред.ред. код]

Інститут клінічної фізіології АН УРСР[ред.ред. код]

Інститут створений у складі 2-го Відділу ВУАН за постановою Президії ВУАН від 9 травня 1934 року. Мав також назву «Інститут по вивченню організму людини». До складу нового інституту ввійшли кафедри патофізіології, патологічної анатомії, загальної та застосовної фізіології ВУАН.

Кафедра патологічної фізіології була створена в червні 1929 року під керівництвом академіка Олександра Богомольця. До її складу входила лабораторія патологічної фізіології, яка працювала на базі Інституту мікробіології та епідеміології ім. Д. К. Заболотного. На кафедрі та в лабораторії вивчалися проблеми функції ендокринних залоз (гіпофіза, підшлункової залози).

Кафедра патологічної анатомії була утворена в 1927 році, очолював її академік Микола Мельников-Разведенков. При кафедрі діяла Патологоанатомічна комісія, планувалося відкриття Музею мізків видатних діячів УРСР та Музею патологічної анатомії. Музей було створено в рамках інституту, на момент захоплення Києва німецькими військами в 1941 році там знаходилося 32 мозки видатних вчених УРСР.

У 1934—1940 роках в інституті було 5 відділів:

При інституті також діяла майстерня, яка створювала потрібні науковцям прилади, зокрема крутильні ваги, кімографи, манометри, вакуумні насоси, лічильники часу, столи для штучного дихання.[8]

Під час війни[ред.ред. код]

Під час радянсько-німецької війни більша частина співробітників була евакуйована. Інститут працював в Уфі, зокрема деякі лабораторії співпрацювали на Уфімській станції переливання крові, створюючи нові методи заготівлі консервованої крові. Частина вчених була в діючій армії, зокрема Іван Іщенко служив на посаді головного хірурга Південно-Західного фронту, Ростислав Кавецький — старшим інспектором-консультантом фронтового евакоштабу Південно-Західного і Сталінградського фронтів, Володимир Василенко — головним терапевтом 1-го Українського фронту, Давид Яновський — головним терапевтом 3-го Українського фронту.[9]

До інституту було також додано евакуйованих вчених з інших міст УРСР, зокрема В. Філатова й В. Протопопова, які організували відповідно офтальмологічні та психіатричні дослідження. До колективу інституту доєдналися Євген Татаринов та Георгій Фольборт, які продовжили роботу в інституті й після війни. Також до роботи було тимчасово залучено медиків Бориса Лінберга, Ноя Морозовського, Михайла Барона, С. В. Михайловського.[10]

За час перебування в евакуації інститут виготовляв, а також досліджував властивості антиретикулярної цитотоксичної сироватки. У липні 1942 року було проведено наукову конференцію, присвячену цьому препарату. У 1943 році виготовлено понад 2 мільйони доз сироватки. Також було досліджено можливість повторного взяття крові у донорів (Н. Д. Юдіна), вивчено наслідки використання ефедрину та пітуітрину під час переливання крові (Микола Горєв), створено безпечний інсектицид проти вошей (Олександр Леонтович), досліджено функцію гемато-паренхіматозного бар'єра (Микола Стражеско, Смирнова-Замкова О. І.), вивчено патогенез раневого сепсису (Микола Стражеско). Під час евакуації 5 співробітників інституту захистили докторські дисертації: зокрема Н. Б. Медведєва на тему «Кортикалін» і Василь Комісаренко на тему «Патогенез інсулінового шоку», а також Ю. О. Спасокукоцький, Н. Д. Юдіна та Олег Богомолець.[11]

Інститут було повернуто до Києва у травні-квітні 1944 року. Станом на липень 1944 інституту був призначений штатний розпис у 74 посади, з них 43 наукових.[12] Станом на 1945 рік в інституті були такі відділи:

  • патологічної фізіології (керівник Олег Богомолець)
  • патологічної анатомії
  • клінічної медицини
  • психоневрології (керівник Віктор Протопопов)
  • експериментальної офтальмології

Також до складу інституту входили дві лабораторії: експлантації тканин (керівник Олександр Тимофеєвський) та вивчення впливу пониженого атмосферного тиску на організм (керівник Микола Сиротинін.[13]

Під час німецької окупації Київська міська управа прийняла рішення про приєднання Науково-дослідного інституту експериментальної медицини до Інституту клінічної фізіології. [14] Новостворений Інститут експериментальної медицини очолив Федір Богатирчук.

Після Богомольця[ред.ред. код]

У 1946—1953 директором Інституту клінічної фізіології АН УРСР був професор Ростислав Кавецький. Станом на початок 1947 року в інституті займалися вдосконаленням методів лікування за допомогою антиретикулярної цитотоксичної сироватки та методів її отримання. Також вивчали фізіологію сполучної тканини та вегетативної нервової системи. Серед тем інституту були закінчені роботи академіка АН УРСР Григорія Маркелова «Вегетативна нервова система, її структура і функція», члена-кореспондента АН УРСР О. І. Смирнової-Замкової — з вивчення основної аргірофільної речовини, група робіт з філогенезу фізіологічної системи та з фізіології вегетативної нервової системи члена-кореспондента Н. Б. Медведєвої. У 1946—1947 році в інституті працювали 5 академіків та 6 членів-кореспондентів АН УРСР, 17 докторів і 13 кандидатів наук. При цьому Президія АН УРСР констатувала нестачу молодших наукових співробітників та аспірантів.[15]

Інститут експериментальної біології та патології[ред.ред. код]

Інститут експериментальної біології та патології Наркомату охорони здоров'я УСРР заснований у 1930 році. Керівником інституту у 1930—1946 роках був Олександр Богомолець. Інститут вивчав проблеми біології і медицини, серед яких алергії, гіпертонія, рак, імунітет, патології обміну речовин, старіння та продовження життя. В інституті моделювали розвиток захворювань на тваринах та вивчали механізми їх виникнення та лікування. Інститут брав участь у Всесвітній виставці у Парижі 1937 року, де отримав Золоту медаль.

У 1940 році в інституті працювали такі відділи:

  • біофізики
  • еволюційних функцій
  • порівняльної патології
  • патохімії
  • експериментальної патології
  • серології
  • експериментальної онкології
  • гематології)

Також були наявні 4 лабораторії — експериментальної морфології, експериментальної ендокринології, експериментального раку та рентген-кабінет.

27 січня 1953 року вийшла постанова Ради Міністрів УРСР про приєднання інституту до Інституту клінічної фізіології АН УРСР з утворенням Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця.[16]

Висотний корпус інституту, збудований у 1979 році

Інститут фізіології[ред.ред. код]

Інститут фізіології імені О. О. Богомольця Національної академії наук України заснований розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 14 січня 1953 р.[4] на базі двох науково-дослідних закладів — Інституту експериментальної біології та патології Міністерства охорони здоров'я та Інституту клінічної фізіології Академії наук УРСР, засновником і керівником яких був всесвітньо відомий український вчений, президент АН УРСР, академік Олександр Олександрович Богомолець (до 1946 року).

Директором Інституту експериментальної біології та патології МОЗ у 1946—1953 році був Олег Богомолець. Директором новоутвореного Інституту фізіології у 1953-55 роках був обраний член-кореспондент АН УРСР Анатолій Воробйов. З 1956 по 1966 рік директором Інституту був академік Олександр Макарченко.

В 1966—2010 роках Інститут очолював академік Платон Григорович Костюк. Академік Платон Костюк почав стрімко розвивати нові наукові напрями в сфері нейрофізіології, застосовуючи найпрогресивніші методи наукових досліджень. Отримані результати публікувалися в найпрестижніших міжнародних наукових виданнях, що дозволило вивести Інститут на передовий край світової науки і зробити Інститут всесвітньо відомим науковим закладом. [17] [18] [19] [20] [21] Академік П. Г. Костюк став засновником вітчизняної школи дослідників в галузях нейрофізіології, молекулярної фізіології та клітинної біофізики.

За роки своєї діяльності Інститут став засновником багатьох наукових напрямів, які сьогодні продовжують успішно розвиватись в інших установах України. На базі інституту фізіології ім. О. О. Богомольця АН УРСР було створено самостійні наукові установи:

Організація та адміністрування[ред.ред. код]

Структура Інституту[ред.ред. код]

Основні організаційні та наукові питання розглядає Вчена Рада Інституту. Їй підпорядковані 2 сектори, кожен з яких включає кілька наукових відділів.

Сектор нейронаук[ред.ред. код]

  • Відділ загальної фізіології нервової системи
    • Лабораторія молекулярної біофізики
    • Лабораторія сенсорної сигналізації
    • Лабораторія біофізики іонних каналів
  • Відділ фізико-хімічної біології клітинних мембран
  • Відділ нервово-м'язової фізіології
  • Відділ цитології
  • Відділ нервових мереж
    • Лабораторія синаптичної передачі
  • Відділ фізіології головного мозку
  • Відділ фізіології рухів
  • Лабораторія молекулярної фармакології рецепторів та іонних каналів

Сектор вісцеральних систем[ред.ред. код]

  • Відділ загальної та молекулярної фізіології
  • Відділ фізіології кровообігу
  • Відділ іммунофізіології
  • Відділ вивчення гіпоксичних станів
  • Відділ клінічної патофізіології
  • Лабораторія експериментальної бальнеології

Штат[ред.ред. код]

З 2010 року директором Інституту є академік, лауреат Державних премій в галузі науки і техніки СРСР (1983) та України (2003) О. О. Кришталь.

На даний час (2015) в Інституті працюють 3 академіки НАН України: Ігор Магура, Олег Кришталь та Микола Веселовський; 1 член-кореспондент НАН України Вадим Сагач.

В Інституті працює 237 наукових співробітників, серед них 121 кандидат наук, 41 доктор наук, з яких 18 професорів.

На базі Інституту 40 аспірантів проводять свою науково-дослідницьку роботу в межах підготовки своїх дисертацій. Більше 200 колишніх співробітників Інституту фізіології працюють в лабораторіях Європи та США.

Наукові та медичні дослідження[ред.ред. код]

В Інституті були розроблені та широко впроваджені методики реєстрації електрохімічних, біохімічних, імунологічних та інших процесів, що відбуваються в окремих клітинах різних відділів нервової системи при передачі через них нервових сигналів, а також змін в окремих білкових молекулах, що забезпечують таку передачу (мембранні хімічні рецептори та іонні канали).

За допомогою найсучасніших методів були вперше описані та вивчені властивості особливих типів молекулярних структур, що відіграють специфічну роль у передачі нервового імпульсу, у синаптичній передачі, властивості міжнейронної передачі сигналів, одержані біофізичні характеристики квантового виділення нейромедіаторів, досліджені трансмембранні струми та синаптичні процеси у гладенько-м'язових клітинах ряду внутрішніх органів.

Вивчені особливості дії різних медіаторів на мембрани нервових і м'язових клітин та роль їх у механізмах синаптичної передачі. Проаналізовані механізми змін синаптичної передачі залежно від частоти надходження нервових імпульсів до синаптичних з'єднань, що можуть лежати в основі зберігання слідів синаптичної передачі сигналів, які відповідають за процеси навчання та пам'яті.

Важливі висновки зроблені відносно порушень молекулярних механізмів роботи нейронів при важких патологічних станах (епілепсія, діабетична нейропатія, гіпоксія), що відкриває можливості пошуку засобів їх корекції шляхом створення високоселективних фармакологічних препаратів.

Експериментально обґрунтована концепція про нейронні і синаптичні механізми процесів гальмування, його роль в обробці інформації в гіпокампі, таламусі та корі головного мозку.

Одержані нові дані про нейронну організацію таламо-кортикальних зв'язків. Детально вивчена синаптична організація кортико-, рубро- та ретикуло-спинальних шляхів, показано вплив на спинний мозок різних складових цих шляхів.

Отримано дані, які значно розширюють існуючі уявлення відносно механізмів взаємодії основних медіаторних систем (глутаматної, ГАМК-ергічної, норадренергічної, дофамінергічної) та їх ролі у діяльності нервових клітин соматосенсорної кори під час здійснення умовних рефлексів.

Вперше проведено детальні функціональні, біохімічні та морфологічні дослідження імуногенних пошкоджень коронарних судин (ендотелію та міоцитів) і міокарда. Встановлено вирішальну роль розвитку цих пошкоджень у деградації фосфоліпідів мембран клітин серця та крові, активації ліпоксигеназного шляху метаболізму арахідонової кислоти.

Вченими інституту встановлено модулюючий вплив різних відділів головного мозку на розвиток серцево-судинних рефлексів, вивчено співвідношення центральних і периферичних механізмів регуляції тонусу судин при функціональних навантаженнях, розроблена оригінальна модель гострої дистрофії міокарда з розвитком шокового стану. Результати цих досліджень поширюють уявлення про патогенез інфаркту міокарда.

Вперше визначено роль ендотеліальних факторів (оксиду азоту, ендотелію тощо) у розвитку пристосувальних судинних реакцій: реактивної та робочої гіперемії; участь N0 в центральних механізмах регуляції кровообігу; залучення оксиду азоту до гетерометричної регуляції скоротливої функції міокарда і зумовлення ефективності механізму Франка-Старлінга.

В Інституті розроблено ряд критеріїв для оцінки стійкості людини та тварин до нестачі кисню в різних умовах. Ці дані сприяють з'ясуванню механізмів дії на організм змін газового середовища. Розроблені вченими Інституту препарати широко застосовуються у медичній практиці: «Спленін», «Геосен», «Прооварин», «Протестикулін», «Ліпін», «Суфан», кардіопротектор «Корвітін» та «Флокалін» (Відділ загальної та молекулярної патофізіології, завідувач — академік НАН та АМН України, доктор медичних наук, професор О. О. Мойбенко).

Створено препарати (АОЦ-к і АОЦ-с) для підвищення продуктивності сільськогосподарських тварин (Відділ імунології та цитотоксичних сироваток). Досліджено хімічний та мікробіологічний склад води «Нафтуся», її біологічну активність, показано її антитоксичну, протирадіаційну дію (Лабораторія експериментальної бальнеології).

Банк клітинних ліній, який утримується в Інституті внесено до державного реєстру наукових об'єктів, що становлять національне надбання. [22] [23]

В Інституті працює Спеціалізована Вчена Рада з присудження наукових ступенів кандидатів та докторів біологічних наук зі спеціальностей біофізика, фізіологія людини та тварини; медичних наук зі спеціальностей нормальна фізіологія та патологічна фізіологія. [24]

Видавницька діяльність[ред.ред. код]

З 1955 р. Інститут видає «Фізіологічний журнал», першим головним (відповідальним) редактором якого був учень Івана Павлова, зав. кафедрою нормальної фізіології Київського медичного інституту (1946—1960), академік АН УРСР Георгій Фольборт, який паралельно завідував відділом вищої нервової діяльності Інституту фізіології. Електронна версія журналу представлена у всесвітній мережі Internet і базі даних MEDLINE.

З 2010 року видавництво Begell House[en] спільно з Інститутом фізіології почало видавати англомовний міжнародний науковий журнал «International Journal of Physiology and Pathophysiology», до якого перекладаються найкращі статті з «Фізіологічного журналу».[25]

У 1969 р. за ініціативи академіка П. Г. Костюка був заснований журнал «Нейрофизиология», як видання союзно-республіканського рівня — єдиний на той час у СРСР науково-теоретичний журнал, котрий спеціалізувався на проблемах нейрофізіології та суміжних напрямків природничих наук, нейрохімії та нейрофармакології, медичних аспектів нейронаук та моделювання функцій нервової системи.

З моменту його існування міжнародна видавнича компанія «Plenum Publishing Corp.» (США, Велика Британія) почала перекладати це видання англійською мовою. У 1992 р. журнал був трансформований у міжнародне видання і став називатися «Нейрофизиология / Neurophysiology». [26] Україно-російськомовна версія (ISSN 0028-2561) розповсюджується на теренах колишнього СРСР. Англомовна версія виходить в світ не тільки у вигляді друкованого варіанту (ISSN 0090-2977); повний текст представлений у всесвітній мережі Internet.

Бібліотека та музеї[ред.ред. код]

Бібліотека Інституту була основана на базі особистої наукової бібліотеки академіка О. О. Богомольця. Вона вміщує як старовинні раритетні видання, так і сучасну наукову літературу, присвячену проблемам фізіології, молекулярної та клітинної біології, нейрофізіології. В бібліотеці надається вільний безкоштовний доступ до мережі Інтернет та працює міжбібліотечна служба. В Інституті є два меморіальні кабінети-музеї академіків О. О. Богомольця та П. Г. Костюка. [27]

Життя молодих учених[ред.ред. код]

На базі Інституту в 1978 р. була створена кафедра молекулярної фізіології та біофізики Фізико-технічного навчально-наукового Центру (Київське відділення Московського фізико-технічного інституту), яка готує магістрів на рівні кваліфікаційних вимог за програмами Російської Федерації [28] [29] та аспірантів зі спеціальності біофізика. Інститут та Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» (НТУУ «КПІ») на підставі Спільної постанови [30] склали Угоду [31] про спільну підготовку, розподілення, працевлаштування та залучення до науково-дослідної діяльності магістрів фізико-технічного факультету НТУУ «КПІ».

Аспірантура Інституту проводить підготовку аспірантів зі спеціальностей: фізіологія людини та тварин; біофізика; патологічна фізіологія. Всім аспірантам очного відділення аспірантури надаються місця у гуртожитках Академії Наук.

В Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця активно діє Рада молодих учених (РМУ), яка представляє більш ніж 60 співробітників Інституту віком до 35 років та 40 аспірантів, що проводять науково-дослідну роботу на базі Інституту. РМУ проводить цикл семінарів «Сучасні методи фізіології та біофізики», на яких провідні вітчизняні та зарубіжні вчені читають лекції про новітні методи біологічної науки.

Будівлі[ред.ред. код]

Комплекс будівель інституту був задуманий Олександром Богомольцем на порожній ділянці тодішньої вулиці Виноградної, на горі над Олександрівською лікарнею. Інститут мав складатися з адміністративно-дослідницького корпусу, експериментальної клініки з віварієм, будівлі майстерень. Поруч був спланований парк і будинок з квартирами для наукових співробітників. Триповерховий адміністративний корпус Інституту побудований у 1936 році, в ньому містилися лабораторії, аудиторія для семінарів, кабінети керівників інституту. 1939 року за адміністративним корпусом побудовано двоповерхову будівлю віварію та експериментальної клініки. 1940 року завершено спорудження двоповерхової майстерні. Паралельно поруч з інститутом було споруджено триповерховий житловий будинок, де було надано квартири науковим співробітникам, зокрема там оселилася родина Олександра Богомольця. Навколо житлового будинку було розбито парк. Подальшу розбудову території перервала війна.

Під час німецької окупації Києва будівлю інституту займало управління Райхскомісаріату.

У травні 1944 року, після повернення інституту до своїх будівель на прохання Богомольця було виділено гроші на відновлення усіх приміщень. Протягом 1950-х — 1960-х років було побудовано декілька допоміжних приміщень на території інституту. У 1970-ті роки кількість співробітників інституту зросла, тому за ініціативи Платона Костюка було розпочато спорудження 15-поверхового лабораторного корпусу, який було відкрито в 1979 році. На верхніх двох поверхах було обладнано віварій. З 1992 року будівлю колишньої клініки було передано Міжнародному центру молекулярної фізіології, якому вона належала до 2016 року.

До 1946 року інститут мав адресу вулиця Виноградна 21. Пізніше через перейменування Виноградної на вулицю Академіка Богомольця та зміну порядкових номерів будинків Інституту фізіології було присвоєно номер 4 по вулиці Академіка Богомольця.

На фасаді адміністративного корпусу, який виходить на вулицю, знаходяться меморіальні дошки Олександру Богомольцю та Олександру Макарченку. Біля входу до 15-поверхового корпусу розташовано меморіальну дошку Платону Костюку. Всередині адміністративного корпусу на сходах знаходяться дошки Миколі Сиротиніну та Олексію Мойбенку.

Відомі науковці Інституту фізіології[ред.ред. код]

Сучасні[ред.ред. код]

Науковці минулого[ред.ред. код]

Директори[ред.ред. код]

Завідувачі відділом[ред.ред. код]

Інші[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]

  1. http://www.jsi.net.ua/scopus/ratings_nanu/index.html
  2. ІІ Міжнародний Симпозіуму «Молекулярні механізми регулювання синаптичної передачі», 6 — 9 жовтня 2012 року, Київ, Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України
  3. Х Anniversary Ukrainian — Polish — Belorussian Conference «Physiology and Pathology of Respiration: Advances in Basic Research and Clinical Applications», Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України, Київ
  4. а б Распоряжение Совета Министров СССР от 14 января 1953 г. № 839-р, Москва
  5. Постанова Кабінету Міністрів України № 466 від 12.08.92
  6. Наказ Міністерства Культури і Мистецтв України № 393 від 15.06.99
  7. Історія Національної академії наук України (1938—1941): Документи і матеріали / упоряд. В. А. Кучмаренко та ін.; відп. ред. О. С. Онищенко; НАН України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. Інститут архівознавства. — К.: НБУВ, 2003. — 920 c., с. 880
  8. Звернення Президента АН УРСР акад. О. О. Богомольця до голови РНК УРСР М. С. Хрущова про першочергові заходи щодо успішного відновлення діяльності установ Академії. 1 лютого 1946 р. У кн. Історія Національної академії наук України. 1946—1950 : Частина 1. Документи і матеріали / НАН України. Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т архівознавства, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ред. кол.: О. С. Онищенко (голов. ред.) та ін.; Упоряд.: Л. М. Яременко, С. В. Старовойт, О. М. Березовський, В. А. Кучмаренко. — К.: НБУВ, 2008. — 604 c., с. 65
  9. Л.М. Яременко, С.В. Старовойт, О.М. Березовський, В.А. Кучмаренко та 2007, 24-25
  10. Л.М. Яременко, С.В. Старовойт, О.М. Березовський, В.А. Кучмаренко та 2007, с. 26
  11. Звіт Інституту клінічної фізіології АН УРСР про роботу в евакуації. 7 липня 1944 р. У кн. Історія Національної академії наук України. 1941—1945 : Частина 1. Документи і матеріали / НАН України. Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т архівознавства, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ред. кол.: О. С. Онищенко (голов. ред.) та ін.; Упоряд.: Л. М. Яременко, С. В. Старовойт, О. М. Березовський, В. А. Кучмаренко. — К.: НБУВ, 2007. — 808 c, с. 265—266
  12. Л.М. Яременко, С.В. Старовойт, О.М. Березовський, В.А. Кучмаренко, 2007, с. 133
  13. Л.М. Яременко, С.В. Старовойт, О.М. Березовський, В.А. Кучмаренко, 2007, с. 525
  14. Л.М. Яременко, С.В. Старовойт, О.М. Березовський, В.А. Кучмаренко, 2007, с. 29
  15. Звітна доповідь віце-президента АН УРСР акад. О. І. Білецького про роботу АН УРСР у 1946 році [Грудень 1946 р. — січень 1947 р.] У кн. Історія Національної академії наук України. 1946—1950 : Частина 1. Документи і матеріали / НАН України. Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т архівознавства, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ред. кол.: О. С. Онищенко (голов. ред.) та ін.; Упоряд.: Л. М. Яременко, С. В. Старовойт, О. М. Березовський, В. А. Кучмаренко. — К.: НБУВ, 2008. — 604 c., с. 105
  16. Л.М. Яременко, С.В. Старовойт, О.М. Березовський, В.А. Кучмаренко, 2007, с. 633-634
  17. T. Araki, M. Ito, P. G. Kostyuk, O. Oscarsson (1962). Injection of alcaline cations into cat spinal motoneurones. Nature.V.196, N 4861.-P.1319-1320
  18. P. G. Kostyuk, D. A. Vasilenko (1968). Transformation of cortical motor signals in spinal cord. Proc. IhEE.V.56, N6. P.1049-1058
  19. Kostyuk PG, Krishtal OA, Pidoplichko VI. Effect of internal fluoride and phosphate on membrane currents during intracellular dialysis of nerve cells. Nature. 1975 Oct 23;257(5528):691-3
  20. Kostyuk PG, Krishtal OA, Pidoplichko VI (1977) Asymmetrical displacement currents in nerve cell membrane and effect of internal fluoride. Nature 267 (5606): 70-72
  21. Fedulova S.A. P. G. Kostyuk N.S. Veselovsky (1985) Two types of calcium channels in the somatic membrane of rat's DRG neurons, Journal of Physiology. Vol.359. pp. 431-446
  22. Постанова Кабінету Міністрів України № 1709 від 19.12.2001
  23. Свідотцтво Міністерства Освіти і Науки України № 40 від 19.02.2009
  24. Наказ ВАК України № 309 від 19.06.2006
  25. International Journal of Physiology and Pathophysiology. Begell House(рос.)(англ.)
  26. Постанова Президії Академії Наук Української РСР № 155 від 03.03.92
  27. Постанова Президії про увіковічення пам'яті академіка П. Г. Костюка № 145 від 11.05.2011
  28. Наказ Міністерства Освіти і Науки від 01.11.2010 р. № 3035-Л
  29. Ліцензія № 5299 Міністерства Освіти і Науки України дата видачі 07.12.2010 р.
  30. Спільна постанова Президії НАН України та колегії Міністерства Освіти України «Про поглиблення взаємодії між НАН України та Міносвіти України» № 10с/1-4/259 від 14.10.95 р.
  31. Угода за підписом Ректора Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» академіка НАНУ М. З. Згуровського та Директора Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України академіка НАНУ П. Г. Костюка від 09.12.1999 р.
  32. Дело 158. Переписка И.А. Соколянского с А.Е. Хильченко. 1946-1958 гг.(рос.)
  33. Юрий Викторович Шапиро. Воспоминания о прожитой жизни. Часть первая(рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Стражеско, М. Д.; Примак, Ф. Я. (1944). До історії організації та діяльності клінічного відділу Інституту клінічної фізіології Академії наук Української РСР. Медичний журнал АН УРСР 13. с. 257−262. 
  • Марчук П. Д. Десятиріччя Інституту клінічної фізіології Академії наук УРСР// Вісті АН УРСР. −1945. − № 2/3. − С. 50−55