Інтерфікс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

І́нтерфікс (від лат. inter — між, fixus — прикріплений) — афіксальна морфема (інакше кажучи, афікс), що розташована між коренями (основами) в складному слові[1]. Порівняйте в українській мові: ліс-о-степ, земл-е-мір, пар-о-плав. У вітчизняній мовознавчій літературі, крім терміна інтерфікс, ще використовують поняття сполучний голосний. Така назва зумовлена тим, що інтерфікс за виконуваною функцією сполучає, з'єднує частини слова.

В українській мові налічують близько 30 інтерфіксів, що сприяють засвоєнню запозичених слів[2]: григор-(іан)-ський, драм-(ат)-ичний, корол-(ев)-ич, ялт-(ин)-ський тощо. Інтерфікси за походженням є неоднорідним явищем. Наприклад, у словах житейський (від житіє), судейський (від судія) відбувся перерозклад закінчення на користь інтерфікса, а в похідних типу міліцейський, поліцейський (нім. Polizei) транслітерований компонент основи слова був запозичений з німецької мови. Подібні за формою інтерфікси у словах біблейський, епікурейський та європейський[3]. Є. Карпіловська зазначає, що, «в системі української мови вже не має значення їхнє походження, а лише спільність виконуваної функції та можливість виведення з простішої за формою одиниці»[4].


Посилання[ред.ред. код]

  1. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства : підруч. / Ю. О. Карпенко. — 2-ге вид., стер. — К. : Академія, 2009. — 336 с.
  2. Енциклопедія «Українська мова». К., 2000. С. 210
  3. Козленко Т. В. Варіантність інтерфіксів у відносних прикметниках української мови // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Серія Мовознавство. — 2009. — № 6. — С. 260.
  4. Карпіловська Є. А. Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація. — К., 1999. — С. 250.