Інтубація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інтуба́ція трахе́ї — введення особливої трубки в трахею з метою захисту дихальних шляхів пацієнта і являє собою один із засобів для проведення механічної вентиляції легень, а також для проведення анестезіологічного забезпечення.

У медицині, інтубацією називають введення трубки у зовнішній або внутрішній отвір тіла. Хоча цей термін може відноситися і до ендоскопічної процедури, але найчастіше використовується саме для позначення інтубації трахеї. Під терміном екстубація увазі видалення введеної раніше трубки.

Найпоширенішою є оротрахеальная інтубація трахеї, коли за допомогою ларингоскопа, ендотрахеальна трубка проходить через порожнину рота, гортань і між голосовими зв'язками вводиться в трахею. Потім манжета, що знаходиться поблизу дистального кінчика трубки, роздувається повітрям, щоб забезпечити правильне знаходження трубки і захистити дихальні шляхи від крові, блювоти і різних виділень. Ще одна методика полягає в назотрахеальной інтубації, при даній методиці ендотрахеальний трубка проходить через ніс, гортань, голосові зв'язки у порожнину трахеї.

Інтубації трахеї є потенційно інвазивною процедурою, яка вимагає великого клінічного досвіду. Коли інтубація трахеї виконується неналежним чином (наприклад, при помилковому інтубації стравоходу), пов'язані з нею ускладнення можуть швидко привести до смерті пацієнта. Згодом, інтубація трахеї зарекомендувала себе в якості «золотого стандарту» забезпечення прохідності дихальних шляхів у порівнянні з масочною вентиляцією дихальним мішком.

Немає єдиної достовірної методики, що підтверджує розміщення трубки в трахеї на 100%. Тож рекомендується використовувати декілька методів для підтвердження правильного розміщення трубки. На сьогоднішній день «золотим стандартом» є капнографія, як інструмент для підтвердження правильності розміщення трубки.

Методи для підтвердження правильного розміщення ендотрахеальної трубки: Прості (суб"єктивні):

  1. Пряма візуалізація (трубка проходить між голосовими зв'язками)
  2. Симетричне дихання з двох сторін грудної клітини при аускультації
  3. Відсутність звуків в епігастральній області
  4. Симетричне двостороннє збільшення обсягу грудної клітки на вдиху
  5. Запотівання з трубки
  6. Відсутність вмісту шлунку в трубці

З використанням моніторингу(об"єктивні):

  1. Капнографія: вміст CO2 в кінці видиху (EtCO2) і хвилі на екрані капнографу
  2. Пульсоксигенометрія: наявність пульсації на панелі пульсоксигенометра і відсутність падіння показів насичення гемоглобіну киснем

Іноді для запобігання руху трубки використовується шийний комір. Положення трубки має підтверджуватися після кожного переміщення пацієнта, а також після будь-якої незрозумілої зміни в клінічному стані пацієнта. Постійна пульсоксигенометрія і безперервна капнографія повинні рутиново використовуватись для контролю параметрів дихання при штучній вентиляції легень..

Джерела[ред.ред. код]

  • 2005 American Heart Association Guidelines for Cardiopulmonary Resuscitation and Emergency Cardiovascular Care. Part 7.1: Adjuncts for Airway Control and Ventilation. Circulation 2005;112:IV-51-IV-57