Інтубація трахеї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Інтуба́ція трахе́ї — введення особливої трубки в трахею з метою захисту дихальних шляхів пацієнта і являє собою один із засобів для проведення механічної вентиляції легень, а також для проведення анестезіологічного забезпечення.

У медицині, інтубацією називають введення трубки у зовнішній або внутрішній отвір тіла. Хоча цей термін може відноситися і до ендоскопічної процедури, але найчастіше використовується саме для позначення інтубації трахеї. Під терміном екстубація — видалення введеної раніше трубки.

Найпоширенішою є оротрахеальная інтубація трахеї, коли за допомогою ларингоскопа, ендотрахеальна трубка проходить через порожнину рота, гортань і між голосовими зв'язками вводиться в трахею. Потім манжета, що знаходиться поблизу дистального кінчика трубки, роздувається повітрям, щоб забезпечити правильне знаходження трубки і захистити дихальні шляхи від крові, блювоти та інших виділень. У новонароджених використовуються трубки без манжет.

Ще одна методика полягає в назотрахеальной інтубації, при даній методиці ендотрахеальний трубка проходить через ніс, гортань, голосові зв'язки у порожнину трахеї.

Інтубації трахеї є потенційно інвазивною процедурою, яка вимагає великого клінічного досвіду. Коли інтубація трахеї виконується неналежним чином (наприклад, при помилковій інтубації стравоходу), пов'язані з нею ускладнення можуть швидко призвести до смерті пацієнта. Згодом, інтубація трахеї зарекомендувала себе як «золотий стандарт» забезпечення прохідності дихальних шляхів у порівнянні з масочною вентиляцією дихальним мішком.

Немає єдиної достовірної методики, що підтверджує розміщення трубки в трахеї на 100 %. Тож рекомендується використовувати декілька методів для підтвердження правильного розміщення трубки. На сьогодні «золотим стандартом» є капнографія, як інструмент для підтвердження правильності розміщення трубки.

Методи для підтвердження правильного розміщення ендотрахеальної трубки: Прості (суб'єктивні):

  1. Пряма візуалізація (трубка проходить між голосовими зв'язками)
  2. Симетричне дихання з двох сторін грудної клітини при аускультації
  3. Відсутність звуків в епігастральній області
  4. Симетричне двостороннє збільшення обсягу грудної клітки на вдиху
  5. Запотівання з трубки
  6. Відсутність вмісту шлунку в трубці

З використанням моніторингу (об'єктивні):

  1. Капнографія: вміст CO2 в кінці видиху (EtCO2) і хвилі на екрані капнографу
  2. Пульсоксигенометрія: наявність пульсації на панелі пульсоксигенометра і відсутність падіння показів насичення гемоглобіну киснем
  3. Ультразвукове визначення місця розташування інтубаційної трубки.

Для запобігання зміщення трубки її фіксують спеціальними засобами, за їх відсутності — пластирем, або бинтом. Положення трубки має підтверджуватися після кожного переміщення пацієнта, а також після будь-якої незрозумілої зміни в клінічному стані пацієнта. Можливі варіанти зміщення трубки:

  • Правий бронх (це найчастіший варіант, бо він більший в діаметрі і відходить від трахеї під меншим кутом)
  • Лівий бронх
  • Зміщення з трахеї

Постійна пульсоксигенометрія і безперервна капнографія повинні рутиново використовуватись для контролю параметрів дихання при штучній вентиляції легень..

Джерела[ред. | ред. код]

  • 2005 American Heart Association Guidelines for Cardiopulmonary Resuscitation and Emergency Cardiovascular Care. Part 7.1: Adjuncts for Airway Control and Ventilation. Circulation 2005;112:IV-51-IV-57