Інформаційна субсидія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Журналістика
Шаблон Шаблони · Категорія Категорія · Портал

Інформаційна субсидія — це надання готової до використання інформації, яка заслуговує на увагу у преси різними джерелами, зацікавленими у її поширенні[1]. Типові форми інформаційних субсидій включають прес-релізи, а також прес-семінари та конференції.

Способи збору[ред. | ред. код]

Ця інформація є субсидією для засобів масової інформації, оскільки знижує вартість збору новин. З різних альтернатив, доступних ЗМІ для збору інформації слід виділити:

Звичайні джерела є найдешевшими для моніторингу та обслуговування [1]. Використовуючи інформацію, надану зовнішніми джерелами засоби масової інформації можуть зняти економічне навантаження та скоротити час до публікації новини, особливо коли інформація подається у публіцистичному стилі, який можна легко включити в новини.[3]

Критика[ред. | ред. код]

Критики стверджують, що субсидії можуть потенційно змінювати та спрощувати процес вибору новин провідними журналістами для вибору висвітлення теми за іншими критеріями, ніж важливість та достовірність новин. На зміст висвітлення, запевняють критики, також може вплинути те, що субсидовані матеріали, як правило, є упередженими на користь організації-джерела. З точки зору джерела, ідеальною метою є те, щоб представлення новинних ЗМІ відображало якомога ближче їх власне бачення.[4]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Gandy, Jr., Oscar H. (1980). Information in health: Subsidized news?. Media, Culture & Society. 2 (2): 101—115. doi:10.1177/016344378000200201.
  2. Sigal, Leon V. (1973). Reporters and officials: The Organization and Politics of Newsmaking. DC Health.
  3. Jacobs, Geert (1999). Self-reference in press releases. Journal of Pragmatics. 31 (2): 219—242. doi:10.1016/s0378-2166(98)00077-0.
  4. Zoch, Lynn M.; Molleda, Juan Carlos (2006). Building a theoretical model of media relations using framing, information subsidies and agenda building. У Botan, C. H.; Hazleton, V. (ред.). Public Relations Theory II. Lawrence Erlbaum. с. 279—309.