Іоанн (Сіопко)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іоанн (Сіопко)
Ioann Siopko.jpg
31-й Митрополит Херсонський і Таврійський
з 17 листопада 2008
Церква: Українська Православна Церква
Попередник: Іларій (Шишковський)
29-й Архієпископ Сумський і Охтирський
11 листопада 2008 — 17 листопада 2008
Церква: Українська Православна Церква
Попередник: Іларій (Шишковський)
Наступник: Євлогій (Гутченко)
29-й Архієпископ Херсонський і Таврійський
22 листопада 2006 — 11 листопада 2008
Церква: Українська Православна Церква
Попередник: Іонафан (Єлецьких)
Наступник: Іларій (Шишковський)
2-й Архієпископ Хустський і Виноградівський
(до 28 серпня 2004єпископ)
26 липня 2000 — 22 листопада 2006
Церква: Українська Православна Церква
Попередник: Мефодій (Петровцій)
Наступник: Іполит (Хилько)
Єпископ Переяслав-Хмельницький, вікарій Київської митрополії
13 грудня 1996 — 26 липня 2000
Церква: Українська Православна Церква
Наступник: Митрофан (Юрчук)
Єпископ Яготинський
1993 — 14 грудня 1993
Церква: Українська православна церква — Київський патріархат
 
Альма-матер: Київська духовна академія
Науковий ступінь: Доктор богослов'я
Діяльність: Голова комісії з канонізації святих Священного Синоду УПЦ (з 2008)
Ім'я при народженні: Ігор Степанович Сіопко
Народження: 14 березня 1964(1964-03-14) (55 років)
Рівне, Ровенська область, Українська РСР, СРСР
Священство: 22 лютого 1987
Чернецтво: 31 грудня 1993 (УПЦ)
Єп. хіротонія: 1993 (УПЦ КП), 13 грудня 1996 (УПЦ)
 
Нагороди:
Орден преподобного Нестора Літописця І ступеня
Орден преподобного Нестора Літописця ІІ ступеня
Іоанн у Вікісховищі?

Іоа́нн (Сіопко), митрополит Херсо́нський і Таврі́йський (нар. 14 березня 1964, м. Рівне) — єпископ Української православної церкви (Московського Патріархату).

Хіротонізований на єпископа УПЦ КП 1993 з титулом Яготинський. У 1996 році хіротонізований тепер у єпископа УПЦ МП, з 2006 року (із перервою у 2008 році) очолює Херсонську єпархію УПЦ. Голова Синодального відділу УПЦ з канонізації святих. Тезоіменитство — 9 жовтня.

Біографія[ред. | ред. код]

Юність[ред. | ред. код]

Ігор Степанович Сіопко народився 14 березня 1964 року в Рівному в родині робітника.

У 1981 році закінчив Рівненську середню школу.

Початок служіння[ред. | ред. код]

19 серпня 1985 року архієпископом Волинським і Рівненським Даміаном (Марчуком) був висвячений у сан диякона і призначений у Свято-Михайлівську церкву села Здовбиця Здолбунівського району Рівненської області. 22 лютого 1987 року рукопокладений архієпископом Волинським і Рівненським Варлаамом (Іллюшенком) у сан священика і направлений у Свято-Варваринський храм села Шпанів Рівненського району Рівненської області. У липні 1987 року переведений у Київську єпархію й призначений настоятелем Свято-Преображенського храму села Трушевці Чигиринського району Черкаської області.

Перебування в УАПЦ та УПЦ КП[ред. | ред. код]

З 1991 по 1993 рік знаходився в Українській Автокефальній Православній Церкві. 1992 року закінчив Львівську духовну семінарію. У 1993 році перейшов до Української Православної Церкви Київського Патріархату і був хіротонізований в єпископа, керував Яготинською єпархією.

14 грудня 1993 року разом з кількома іншими архієреями УПЦ КП він написав звернення до митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана) з проханням переходу в УПЦ. Це рішення пояснене так:

« Під час проведення Всеукраїнського Православного собору в Києві нам стало відомо — наші хіротонії недійсні, що до цього часу ретельно від нас приховувалось[1] »

Повернення в УПЦ[ред. | ред. код]

29 грудня 1993 року на Архієрейському Соборі УПЦ приніс покаяння і був прийнятий у лоно Української Православної Церкви у сані священика.

31 грудня 1993 року в Києво-Печерській Лаврі прийняв чернечий постриг з ім'ям Іоанн, на честь святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова. 7 січня 1994 року Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир возвів його в сан ігумена, а 2 серпня того ж року — в сан архімандрита. Був призначений секретарем Київської єпархії.

1996 року закінчив Київську духовну академію.

Архієрейське служіння в УПЦ[ред. | ред. код]

13 грудня 1996 року був хіротонізований в єпископа Переяслав-Хмельницького і призначений вікарієм Київської Митрополії.

26 липня 2000 року владика Іоанн був призначений єпископом Хустським і Виноградівським.

28 серпня 2004 року возведений у сан архієпископа.

Рішенням Вченої ради Ужгородської української богословської академії від 16 травня 2005 року архієпископу Іоанну був присвоєний ступінь почесного доктора богослов'я. Він також був нагороджений Хрестом доктора богослов'я I-го ступеня.

Рішенням Священного Синоду УПЦ від 22 листопада 2006 року був звільнений від управління Хустською кафедрою і призначений архієпископом Херсонським і Таврійським.

8 травня 2008 року був призначений головою Синодальної комісії УПЦ з канонізації святих.

Згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 11 листопада 2008 року став архієпископом Сумським і Охтирським [2]. Однак вже 17 листопада 2008 року знову став архієпископом Херсонським і Таврійським [3]. Переведення владики Іоанна були зумовлені проблемами спершу в Херсонській єпархії (викликані, очевидно, архієпископом Іонафаном (Єлецьких)), а згодом у Сумській єпархії (викликані діями єпископа Іларія (Шишковського)) — як авторитетного й досвідченого архієрея та адміністратора його направляли для врегулювання конфліктних ситуацій.

17 серпня 2015 року возведений у сан митрополита.

Нагороди[ред. | ред. код]

Погляди і праці[ред. | ред. код]

Архієпископ Іоанн відомий своїми поміркованими поглядами. Він був у складі самопроголошених автокефальних юрисдикцій (які покинув лише коли переконався у їхній канонічній ізоляції) і, очевидно, є прихильником канонічної автокефалії УПЦ. Однак він уникає категоричних заяв на корисить автокефалії (як і проти неї).

Інтерв'ю[ред. | ред. код]

Звернення, промови, доповіді[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Звернення єпископів УПЦ-КП Софронія (Власова), Спиридона (Бабського), Іоанна (Сіопко) до Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України (14.12.1993) Цит. за: О.Драбинко. Православ'я в постоталітарній Україні. К., 2003.
  2. Журнал № 103.
  3. Журнал засідання № 108

Посилання[ред. | ред. код]