Іоан (Булін)
| Іоан Булін | ||
 | ||
| Єпископ Іоан у 1926 році | ||
| ||
|---|---|---|
| 16 червня — 30 грудня 1932 | ||
| Попередник: | Євсевій Гроздов | |
| Наступник: | Павло Дмитровський | |
| ||
| 25 квітня 1926 — 16 червня 1932 | ||
| Церква: | Естонська апостольсько-православна церква | |
| Попередник: | єпархія скасована | |
| Наступник: | Миколай Лейсман | |
| ||
| 20 лютого 1920 — 16 червня 1932 | ||
| Церква: | православна церква Росії | |
| Попередник: | Аркадій Чанк | |
| Наступник: | Миколай Лейсман | |
| Альма-матер: | Ризька духовна семінарія, Санкт-Петербурзька духовна академія | |
| Діяльність: | священник | |
| Ім'я при народженні: | Миколай Олександрович Булін | |
| Народження: | 16 лютого 1893 Виипсу, Вируський повіт, Естляндська губернія, Російська імперія, нині - волость Ряпіна, повіт Пилвамаа, Естонія | |
| Смерть: | 30 липня 1941 (48 років) Ленінград, Росія | |
| Батько: | Олександр Булін | |
| Мати: | Ольга Беляєва | |
| Священство: | 23 травня 1918 | |
| Чернецтво: | 21 травня 1918 | |
| Єп. хіротонія: | 25 квітня 1926 | |
Іоан Булін (ест. Piiskop Joann, в миру Миколай Олександрович Булін; 16 лютого 1893, Виипсу, Вируський повіт, Естляндська губернія, Російська імперія, нині - волость Ряпіна, повіт Пилвамаа, Естонія - 30 липня 1941, Санкт-Петербург, Росія) — єпископ православної церкви Росії, Єпископ Печерський. У 1929-1934 роках був депутатом Рійгікогу.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 16 лютого 1893 р. У селі Вепс Ряпінської волості Вируського повіту на півдні Естляндської губернії (нині Виипсу, Естонія) в родині російських робочих[1]. Його батьки були нащадками вихідців із Дону, переселеними в період правління імператриці Єлизавети Петрівни в кількості 220 сімей в Ряпіну для роботи на паперовій фабриці. Ці переселенці утворили власне селище, в якому для них була збудована православна церква в ім'я святих праведників Захарія і Єлизавети[2].
З шести років допомагав у церкві під час богослужінь, з восьми - читав по пам'яті молитву "Трисвяте"[3].
У 1901-1903 роки навчався в початковій школі селища Виипсу. Ще 2 роки навчався в Радомської міністерської школі в Раадама[1].
У 1905 році вступив у Ризьке духовне училище. У 1909 році продовжив навчання в Ризькій духовній семінарії, яку закінчив у 1915 році за першим розрядом, «з відзнакою»[3].
У Петербурзі[ред. | ред. код]
У тому ж році Миколай Булін вступив у Петербурзьку духовну академію, де зарекомендував себе надійним товаришем і старанним учнем. Відомо, що в найвідповідальніші моменти життя курсу, на якому навчався Миколай, саме йому довіряли проповідувати за богослужінням або на урочистих актах виступати зі словом привітання[3].
Під впливом патріотичного піднесення в Росії, пов'язаного з початком Першої світової війни не дивлячись на «бронь» від армії, перейшов у петергофську школу прапорщиків, яку успішно закінчив у 1916 році і відправився в діючу армію. Брав участь в декількох боях[1].
У грудні 1917 року Микола Булин був звільнений від армії наказом Головнокомандувача Криленком[3] і повернувся в Петербурзьку духовну академію для продовження навчання[2].
21 травня 1918 року в храмі 12 Апостолів ректором єпископом Ямбурзькими Анастасієм Алєксандровим) він був пострижений у чернецтво з ім'ям Іоанн, на честь святителя Іоанна Тобольського, а 23 травня того ж року був висвячений у сан ієродиякона. 12 серпня того ж року в Свято-Троїцькому соборі Олександро-Невської Лаври митрополит Петроградський і Гдовський Веніамін висвятив його в сан ієромонаха[2].
Після висвячення отримав направлення в Покровський Ведрилівський гуртожитковий жіночий монастир в Петроградській губернії, де псаломщиком був його дядько по матері[1].
У Росії в цей час посилювалися гоніння на Церкву, один за одним арештовувалися священнослужителі, припинилися заняття в академії.
Побоюючись арешту, в січні 1919 року втік по льоду Чудського озера з Росії до Естонії, що тільки отримала незалежність.
Служіння в Естонії[ред. | ред. код]
Повернувшись на батьківщину, архієпископом Псковським Євсевієм був призначений парохом у Зачерні[2].
У січні 1920 року ієромонах Іоан був затверджений виконуючим обов'язки Благочинного Печерського краю.
20 лютого 1920 ієромонах Іоан Булін прибув у Псково-Печерський монастир у якості його намісника[2].
Монастир після подій 1917-1919 років перебував у занепаді, майже все господарство було знищене. Земля відібрана, будівлі стали ветхими, дах протікав, стіни обвалилися.
Трапезна використовувалася в якості казарми для роти естонських військ. Верхній поверх будинку настоятеля був відведений під приміщення мирового судді. Мировий суддя жив там же. А нижній поверх будинку займала землевпорядна комісія. Наміснику спочатку довелося тулитися в невеликій кімнаті Лазаревського корпусу. Братії було небагато: старі ченці, кілька дияконів, послушників - майже весь штат. Новий намісник активно взявся за його відновлення[2].
У тому ж році ієромонах Іоанн був висунутий кандидатом в єпископи, але через молодість, всього 27 років, Патріархом Московським і всієї Русі Тихоном, його кандидатура була відхилена.
23 листопада (6 грудня) цього ж року він був зведений в сан архімандрита[2].
Але стараннями Єпископа Іоанна все почало поступово приймати належний вигляд. Був проведений капітальний ремонт всіх житлових корпусів після виселення мирських мешканців. Трапезна і настоятельський будинок були відремонтовані. У 1924 році проведено капітальний ремонт Стрітенського храму, а в 1927 році - великий капітальний ремонт Успенського собору. Був відновлений давній дзвін часів Бориса Годунова на малій дзвіниці Нікольського храму, пошкоджений у 1918 році, зроблено великий внутрішній ремонт в тому ж Успенському храмі. Капітально відремонтований Михайлівський собор всередині. Було приведене до ладу внутрішнє монастирське життя.
Гроші на проведені роботи надходили як від невідомих жертводавців, так і від міністерства народної освіти Естонії.
У 1926 році архімандрит Іоанн постановою Синоду Естонської Автономної Православної Церкви був покликаний до єпископського служіння зі збереженням посади настоятеля Псково-Печерського монастиря. 25 квітня 1926 року відбулася його хіротонія в єпископа Печерського. Хіротонію здійснили митрополит Талліннський і всієї Естонії Александер Паулус і архієпископ Нарвський Євсевій Гроздов.
У серпні 1929 року у Псково-Печерському монастирі проходив Другий з'їзд Російського студентського християнського руху. Настоятель обителі Єпископ Іоан був душею зборів, і багато в чому, завдяки його духовному керівництву, з'їзд, за словами одного з його учасників, перетворився на «великий зліт віри і любові... зламав лід найхолодніших душ, зробивши віруючими невіруючих, вказав сенс життя тим, що шукали його і явив ... у своїй найвищій точці сліпучу істину торжества православ'я».
Після смерті архієпископа Євсевія в 1929 році він до 1932 року одночасно керував і Нарвською єпархією.
У 1930 році побудовані нові кам'яні сходи замість дерев'яних - спуск від Михайлівського собору вниз до центру монастиря[2].
Єпископ Іоанн був молитовником, володів непоганим голосом, багато проповідував. У своїй богослужбовій практиці владика дотримувався старих традицій Православної церкви та відроджував забуті. У той же час ніби даниною обставинам багатомовному населенню - єпископом Іоаном був введений порядок читання Пасхального Євангелія дев'ятьма мовами: грецькою, церковнослов'янською, естонською, російською, латинською, польською, німецькою, латиською та староєврейською. При владиці Івані Печерський монастир активізував свою релігійну діяльність.
Були відновлені, а також засновані нові хресні ходи, які збирали безліч паломників як з усієї Прибалтики так і з більш віддалених земель. Все це зробило єпископа Іоана одним з найвідоміших церковних діячів Естонії кінця 1920-х початку 1930-х років.
У той же час естонська влада втручалися в діяльність монастиря, і у єпископа Іоана неодноразово виникали розбіжності з Синодом Естонської Церкви у питанні власності Печерської обителі. Він виступав проти нововведень, що вводяться в деяких храмах, був противником введення нового стилю.
16 червня 1932 року на проведеному в Талліні Соборі Православної Церкви в Естонії голосами естонської більшості його членів було винесене рішення про переведення єпископа Печерського Іоанна на вакантну з 1927 року Нарвську і Ізборську кафедру[4]. Всупереч протесту єпископа Іоана, його зобов'язали залишити Псково-Печерський монастир. Незважаючи ні на які докази, єпископ Іоан не прийняв Нарвської кафедри. 30 грудня 1932 року він був звільнений на спокій, причому служити, згідно з розпорядженням митрополита Александера, він мав право тільки за особливим розпорядженням.
В еміграції[ред. | ред. код]
У січні 1934 єпископ Іоанн відправився в Константинополь, щоб особисто подати скаргу на митрополита Александера і Синод Естонської Церкви. Ця місія не мала успіху і владика виїхав на Афон, де жив місяць, здійснював богослужіння в Пантелеймонівському, Андріївському і Іллінському монастирях. Побував в Єрусалимі, Палестині, Лівані та Сирії. Згадується про його проживання в Болгарії.
З вересня 1934 єпископ Іоанн на запрошення Патріарха Сербського Варнави проживав у Югославії в монастирі Раковіца, на околиці Белграда. Владика виступав з лекціями про становище Православної Церкви в Радянському Союзі, вивчав мистецтво в іконописній майстерні Пимена Софронова.
Повернення на батьківщину[ред. | ред. код]
Після смерті Патріарха Варнави, в 1938 році, єпископ Іоанн повернувся до Естонії, отримав дозвіл жити у матері, а потім у брата в Печорах.
У жовтні 1940 року активно виступав у Печорах за приєднання до Московського Патріархату. Владика «владно зажадав всім священнослужителям написати покаянне прохання для приєднання до Російської Патріархії» - писав у листі ігумен Павло Горшков. У тому ж році єпископ Іоанн був визнаний патріаршим місцеблюстителем митрополитом Сергієм у «званні єпископа Печерського» (лист від 13.XII.1940).
Арешт і розстріл[ред. | ред. код]
Але митрополит Сергій не знав, що вже 18 жовтня 1940 владика Іоанн був заарештований НКВД в Печорах, а в листопаді він був переведений до Ленінграду.
Владиці були пред'явлені стандартні звинувачення для того часу - антирадянська агітація і пропаганда. За вироком Ленінградського облсуду від 8 квітня 1941 року він був підданий вищій мірі покарання - розстрілу, який відбувся 30 липня 1941 року в Ленінграді.
Єпископ Іоан був реабілітований прокуратурою Псковської області 22 квітня 1992 року.
Посилання[ред. | ред. код]
- А. К. Клементьев, Т. Шор. ИОАНН // Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2010. — Т. XXIII. — С. 382-385. — 752 с. — 39 000 экз. — ISBN 978-5-89572-042-4.
Джерела[ред. | ред. код]
- BULIN Nikolai (piiskop Joann) [Архівовано 9 січня 2019 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Русские портреты. Епископ Иоанн (Булин) | РОНС – Россия освободится нашими силами – Лента русских новостей. Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 8 січня 2019.
- ↑ а б в г д е ж и Епископ Иоанн (Булин) 1920—1932. Архів оригіналу за 20 травня 2018. Процитовано 8 січня 2019.
- ↑ а б в г Ежемесячная газета «Мир Православия». Архів оригіналу за 18 жовтня 2018. Процитовано 8 січня 2019.
- ↑ BULIN Nikolai (piiskop Joann) — Eesti Apostlik-Õigeusu Kirik. Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 8 січня 2019.
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |