Йов (Борецький)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йов Борецький
Йов Борецький
Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі
1620 — 2 березня 1631
Церква: Константинопольська Православна Церква
Попередник: Михаїл (Рогоза) (УГКЦ)
Єремія (Тиссаровський) (як Екзарх Руської церкви) (Православ'я)
Наступник: Ісая Копинський
 
Ім'я при народженні: Іван Матвійович Борецький
Народження: 1560(1560)
с. Бірча, Перемишлянська земля Руського воєводства Королівства Польського Речі Посполитої
Смерть: 2 березня 1631(1631-03-02)
Київ, Річ Посполита

Боре́цький Іва́н Матві́йович гербу Голобок, чернече ім'я Йов (1560, Бірча, Галичина — 2 березня 1631) — український церковний, політичний і освітній діяч, митрополит Київський, Галицький і всієї Руси (16201631), педагог, ректор Львівської братської школи, перший ректор Київської братської школи, полеміст, святий, письменник. Духовний та політичний наставник Петра Могили.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у містечку[1] Бірча (тепер, село Бірча у Підкарпатському воєводстві Польщі) в сім'ї Матвія Борецького, дрібного українського шляхтича.

Припускали, що освіту він отримав у Львівській братській школі, але зважаючи на блискуче знання латини, яка на той час там не викладалася (першим викладачем латини у ній з 1604 року був він сам), найвірогіднішим є навчання в Острозькій академії, а після неї — у Краківському університеті. З 1604 року — викладач латинської й грецької мов Львівської братської школи. 1604—1605 рр. — ректор, «котрому братія подала в школу, а також і порядки школниє». Заслужив високу шану як людина, що «Аполлонові кохана і в Парнасі на лоні муз вихована». 1610—1615 Борецький — священик Київської Воскресенської церкви на Подолі, де заснував парафіяльну школу. Мав власний двір на Подолі (тепер вул. Спаська). Входив до вченого гуртка архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького.

Борецький — один із засновників Київського братства та Київської братської школи, її професор і перший ректор (16151618). Викладав мови: грецьку й латинську, ймовірно, філософію; приділяв увагу окремим богословським питанням. Борецький виявляв турботу про школу та її учнів: постачав все необхідне для навчання (забезпечував учнів за власний кошт підручниками, почав укладати бібліотеку), утримував на свій кошт бідних та сиріт. Кияни шанували ректора й називали його «другим Іваном Милостивим». Також, він утілював у життя думку про те, що спів і музика є важливими важелями естетичного виховання. Багато зусиль доклав, аби навчити учнів і півчих правильному церковному співові, викорінити т. зв. хомонію — розтягування слів, унаслідок додавання до них голосних на шкоду мелодії.

У грудні 1619 Борецький і його дружина Никифора Федорівна Чеховичевна прийняли чернечий постриг. Борецький став ігуменом Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, Никифора, за переказом, — ігуменею Київського Богословського монастиря (у межах Михайлівського Золотоверхого). Разом з однодумцем гетьманом П. Сагайдачним та іншими відомими оборонцями Української Православної церкви Борецький відновив за благословенням патріарха Єрусалимського Теофана українську православну ієрархію (1620), яка після Берестейської унії 1596 була замінена греко-католицькою. Став першим по її відновленні митрополитом Київським, Галицьким і всієї Руси і був ним до смерті.

Не полишав справ мирських. Підтримував київських друкарів Т. Вербицького й С. Соболя. Брав участь у перекладі з грецької старослов'янською й редагуванні «Анфологіону», виданого Лаврською друкарнею 1619. Прихильник не конфесійної, а широкої народної освіти. Послідовно виступав за її демократизацію, всестановість та за рівність у навчанні. У статут Луцької братської школи, затверджений Борецьким, вписана теза, що стала провідною в братських школах України: «Багатії над убогими в школі нічим вищі не мають бути, лише самою наукою». У творі «О воспитаніи чад» (1609), ймовірно, написаному Борецьким, наука ставиться понад усе, бо «з неї, як з жродла, все добре походить, і през ню чоловік чоловіком ся находить». Вважав, що саме освіта визначає місце людини в суспільстві й спроможна змінити суспільство. В умовах посиленого наступу на Україну Речі Посполитої Борецький гуртує до опору українців. Він збирає на наради світських і духовних православних, виступає на козацьких радах (заслужив славу «козацького митрополита»), пише листи до впливових магнатів, пише полемічні твори. Доводить, що українці мають історичні права на власну вітчизну й церкву. «Ми громадяни своєї землі, добре і чесно в домах шляхетних уроджені, в ній осідок і оселі свої маємо… і взяли ми лише те, що нам предки наші заповідали», — читаємо в «Протестації» (1621). Написана Борецьким разом з І.Курцевичем та І. Копинським, «Протестація» була спрямована на захист відновленої православної ієрархії, у ній боронилося право українців жити на рідній землі, сповідувати батьківську віру. Автори підносили козацтво, за допомогою якого відбувалося становлення ієрархії. Доводили, що козаччина є спадкоємицею «тої старої Руси», старих руських князів, що козаки — це дійсні лицарі Христа, що віра й спасіння душ православних — це провідна мета їхніх подвигів. На думку М. Возняка та інших дослідників, Борецький — також імовірний автор «Перестороги» (написаної 1605 або 1606 році у Львові), одного з найвидатніших творів української полемічної літератури, спрямованого проти католицизму й унії. Крім переказу подій 1590-х рр., пов'язаних із релігійною боротьбою в Україні, автор висловлює думку про причини, що довели Русь до «такої загибелі»: впродовж довгого часу Україна не мала «шкіл посполитих», тобто народних, від того й всі нещастя, грубість поганська, брак одностайності, поширення чужої віри, зрада. Автор закликав до єдності й оборони.

1624 року звернувся до московського уряду з чолобитною про надання допомоги православному населенню України та про приєднання України-Руси до Московської держави. Але царський уряд відхилив цю пропозицію, бо Московська держава, ослаблена недавньою московсько-польською війною, не була спроможна вести війну проти Польщі.

Склав два меморіали в оборону православної ієрархії: «Протестація» (1621) та «Юстифікація» (1622).

Одночасно Борецький шукав шляхів порозуміння між українцями православними й українцями католиками та греко-католиками. Виступав за зміцнення політичних і культурних зв'язків України, Білорусі та Московії. Ставши митрополитом, продовжував опікуватися Київською братською школою. Допомагав Київському братству в придбанні деяких маєтностей на утримання школи. Добився королівської грамоти (19 лютого 1629), за якою Київське братство було, нарешті, визнане й затверджене Річчю Посполитою, і «що б вони своїм накладом не побудували, то на вічні часи». Таким чином, хоч про братську школу в грамоті прямо не говорилось, вона з визнанням Київського братства також дістала державний захист як його невід'ємна частина. Із записів сучасника, вихованця Київської братської школи Сильвестра Косова довідуємося, що Борецький не полишав й учителювання: «Йов Борецький, ставши митрополитом Київським, був і опікуном оних братських шкіл і сам в них богословське вчення викладав».

У 16281629 рр. був разом із митрополитом Йосифом Велямином Рутським прихильником загального замирення української церкви, однак не зміг залучити до своїх планів козаччини. Мав намір взяти участь в спільному з'їзді православних та греко-католиків у Львові 28 жовтня 1629 року.[2] Улітку 1629 скликав Київський собор за наказом короля Сигізмунда ІІІ Вази з метою визначення позиції православної пастви щодо укладення угоди з уніатами.[3]

Помираючи, Борецький передав опіку над освітніми справами «превелебнійшому в Бозі отцю Петру Могилі» але застеріг його, щоб «школи в братстві київськім, а не де індей ґрунтовані були». Похований Борецький, за його заповітом, «…при церкві святого Архистратига Михаїла над Києвом» Михайлівського Золотоверхого монастиря, що був на той час резиденцією митрополита.

Твори[ред.ред. код]

  • «Анфологіон», або вибрана Мінея на весь рік (переклад з грецької, доповнений службами російським святим та їхніми короткими біографіями. — Київ, 1619);
  • Діалог про православну віру. — Острог, 1606;
  • «Лімонарь, тобто Квітник» — переклад, з доповненнями, «Синайського патерика». — Київ, 1628;
  • «Аполлія (знищення) апології Мелетія Смотрицького». — Київ, 1628;
  • «Нарікання про благочестя» (повчання православним, як тримати себе під час гонінь за православ'я).

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Канонізація[ред.ред. код]

Помісний Собор 2008 року Української православної церкви — Київський патріярхат у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Руси-України, благословив приєднати святителя Йова, Митрополита Київського і всієї Руси до лику святих для загального церковного шанування і занести його ім'я до православного церковного календаря. Чесні останки святителя Йова вважати святими мощами віддавати їх на волю Божу. Благословити будівництво храмів на честь святителя Йова, Митрополита Київського і всієї Руси. Пам'ять святителя Йова святкувати 15 (2) березня, у день його блаженного упокоєння.

Сучасники про Борецького[ред.ред. код]

Сильвестр Косів писав про нього, як про людину,

добре освічену, у вільних науках, у знанні грецької, латинської й слов'янської мов навряд чи мав собі рівних[4].

На думку Дмитра Туптала, був

«…премудр в божественнім писанії, в грецькій і латинській мовах добре вправний».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Chodynicki K. Borecki Jan… — S. 315.
  2. Chodynicki K. Borecki Jan… — S. 316.
  3. Рудницький С. Українські козаки // Коли земля стогнала / В. Щербак (упорядник, автор передмови). — К. : Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 263—264. — ISBN 5-319-01072-9.
  4. Косов Сильвестр. Патерікон — 1635 // Архив Юго-Западной России. — К., 1914. — Ч. 1. — Т. VIII. — C. 471.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник: Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси
16201631
Наступник:
Михаїл (Рогоза) Ісая Копинський