Іоффе Юлій Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юлій Якович Іоффе
Народився 10 грудня 1940(1940-12-10) (81 рік)
Луганськ, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність український єврей
Діяльність політик
Alma mater Донбаський державний технічний університет
Членство Верховна Рада України VIII скликання, Верховна Рада України IX скликання, Верховна Рада України VII скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України[2], Народний депутат України[3], Народний депутат України[4], Народний депутат України[5], Народний депутат України і Народний депутат України
Партія Партія регіонів
Діти 2 сини
Нагороди
Медаль «Ветеран праці»
Орден «Знак Пошани»
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Юлій Якович Іоффе (10 грудня 1940, Луганськ, Українська РСР) — український політик, народний депутат України, член Партії регіонів. Унаслідок зловживання службовим становищем Іоффе збагатився на 237 мільйонів гривень на тендері з придбання вугілля 2012 року.[6]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 10 грудня 1940 (Луганськ) у сім'ї гірничого майстра.

Освіта[ред. | ред. код]

Комунарський (Алчевський) гірничо-металургійний інститут (1964), гірничий інженер-електромеханік.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Довірена особа кандидата на посаду Президента України Віктора Януковича в ТВО № 113 (2004—2005).

Голова Республіканської партії України (у 2005).

Голова Комісії з питань структурних і організаційних перетворень у вугільній промисловості (з січня 1995); член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (з грудня 2000); член Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи (з липня 2001); член спостережної ради НАК «Нафтогаз України» (з вересня 2003)

Народний депутат України 12 (1)-го скликання, з березня 1990 (1-й тур), Брянківський виборчий округ № 55, Луганська область, член Комісії в питаннях соціальної політики та праці. Група «Промисловці». На час виборів: генеральний директор ВО «Стаханіввугілля», член КПРС. 1-й тур: з'яв. 87.6 %, за 60.1 %. 3 суперники (основний — А. С. Вішняк, н. 1951; водій автобуса; 1-й тур — 19.3 %).

27 жовтня 1992 ВР затверджений віцепрем'єр-міністром[11].

Народний депутат України 2-го скликання з липня 1994 (1-й тур) до квітня 1998, Рубіжанський виборчий округ № 248 Луганської області, висунутий трудовим колективом. Член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку. Член групи «Конституційний центр». На час виборів — керівник торговельно-економічної місії в складі Посольства України в США

Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002, виборчий округ № 111, Луганська область. На час виборів: народний депутат України. Член фракції НДП (травень — грудень 1998), позафракційний (грудень 1998 — травень 1999), уповноважений представник групи «Трудова Україна» (з травня 1999). Член Комітету з питань науки і освіти (липень 1998 — лютий 2000), голова Комітету з питань державного будівництва й місцевого самоврядування (з лютого 2000).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006, виборчий округ № 112, Луганська область, самовисування. За 30.19 %, 10 суперників. На час виборів: народний депутат України, член Політичної партії «Трудова Україна». Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), уповноважений представник фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), член фракції політичної партії «Трудова Україна» (квітень — грудень 2004), член фракції «Трудова Україна» та НДП (грудень 2004 — лютий 2005), уповноважений представник фракції НДП та групи «Республіка» (лютий 2005), член групи «Воля народу» (лютий — березень 2005), уповноважений представник фракції ПППУ (березень — листопад 2005), позафракційний (листопад — грудень 2005), член фракції СДПУ(О) (з грудня 2005). Член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з червня 2002).

Березень 2006 — кандидат у народні депутати України від «Опозиційного блоку НЕ ТАК!», № 12 в списку, член РПУ[12].

Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012, виборчий округ № 112, Луганська область, від Партії регіонів. За 46,88 %, 10 суперників. На час виборів: президент ТОВ «ДВ нафтогазовидобувна компанія», член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з грудня 2012). Член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (з грудня 2012).

Народний депутат України 8-го скликання з листопада 2014, виборчий округ № 112, Луганська область, самовисування. За 48,62 %, 42 суперника. На час виборів — народний депутат України, безпартійний.

Голосував за Диктаторські закони 16 січня 2014 року.[13]

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.[14]

Заступник голови комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг у Верховній Раді України IX скликання (з 29 серпня 2019 року)[15].

Скандали[ред. | ред. код]

Завдяки зловживанню службовим становищем Іоффе заробив 237 мільйонів гривень на тендері з придбання вугілля 2012 року.[6]

Родина[ред. | ред. код]

Дружина Любов Іванівна; має 2 синів — хірурга (професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри загальної хірургії №2 НМУ ім. О.О. Богомольця Іоффе Олександр Юлійович) та юриста.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
  3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  4. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  5. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  6. а б Заступник Юрія Бойко заробив ще чверть мільярда на підконтрольному Бойко держпідприємстві. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 26 травня 2020. 
  7. Указ Президента України від 27 жовтня 1992 року № 521/92 «Про Віце-прем'єр-міністра України з питань паливно-енергетичного комплексу»
  8. Указ Президента України від 12 червня 1993 року № 207/93 «Про звільнення Іоффе Ю.Я. з посади Віце-прем'єр-міністра України»
  9. Указ Президента України від 19 листопада 1994 року № 696/94 «Про позаштатного радника Президента України з питань паливно-енергетичного комплексу»
  10. Указ Президента України від 12 січня 2000 року № 43/2000 «Про звільнення позаштатних радників Президента України»
  11. Постанова Верховної Ради України від 27 жовтня 1992 року № 2733-XII «Про склад Кабінету Міністрів України»
  12. Постанова Центральної виборчої комісії від 29 грудня 2005 року № 308 «Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку Виборчого блоку політичних партій "Опозиційний блок НЕ ТАК!"»
  13. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 14 вересня 2019. 
  14. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018. 
  15. Рада затвердила перелік, склад та керівництво усіх комітетів парламенту IX скликання. Повний список. Архів оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 30 серпня 2019. 
  16. Указ Президента України від 27 червня 1997 року № 586/97 «Про відзначення народних депутатів України»
  17. Указ Президента України від 5 грудня 2000 року № 1307/2000 «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»
  18. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2000 року № 1785 «Про нагородження Ю.Я. Іоффе Почесною грамотою Кабінети Міністрів України».

Посилання[ред. | ред. код]