Іпполітов-Іванов Михайло Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іпполітов-Іванов Михайло Михайлович
Postcard-1910 Ippolitov-Ivanov.jpg
Народився 7 (19) листопада 1859[1][2]
Гатчина, Царськосельский повіт[d], Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія[3]
Помер 28 січня 1935(1935-01-28)[3][2][…] (75 років)
Москва, СРСР[3]
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Діяльність композитор, диригент, музикознавець
Відомі учні Глієр Рейнгольд Моріцевич
Володіє мовами російська[2]
Заклад Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
Жанр опера
Конфесія православна церква
У шлюбі з Зарудна Варвара Михайлівна[5]
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора
IMDb nm0409736

Михайло́л Миха́йловіч Іполит́тов-Іва́нов (справжнє прізвище —Іва́нов, 7 (19) листопада 1859, Гатчина — 28 січня 1935, Москва) — російський композитор, диригент. Чоловік В. М. Зарудної, оперної співачки.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився майбутній композитор в Гатчині, поблизу Петербурга. Початкову музичну освіту здобув у музичних класах для малолітніх півчих при Ісаакієвському соборі в Петербурзі (1872–1875), потім в Петербурзькій консерваторії, в якій в 1882 році він закінчив клас композиції Н. А. Римського-Корсакова. З 1882 по 1893 роки працював у Тифлісі (нині — Тбілісі) керівником заснованого ним відділення Російського музичного товариства, оперно-симфонічним диригентом та викладачем музичного училища. З 1893 року на запрошення Чайковського Іпполітов-Іванов — професор Московської консерваторії, а в 1906 — 1922 роках — її директор. В 1899 — 1906 роках диригент Московської приватної російської опери Сави Мамонтова і Опери Зіміна, а з 1925 — Великого театру. Під його керівництвом вперше були виконані наступні опери: «Царська наречена», «Кощій Безсмертний» та ін.

Похований в Москві на Новодівичому кладовищі[6].

Педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

Величезне значення мала його педагогічна діяльність. Серед його учнів А. М. Баланчивадзе[7],

С. Василенко, Р. Гліер, А. Гольденвейзер, Р. Мелікян, К. Закарян, К. Ігумнов.

Творчість[ред. | ред. код]

У своїй творчості орієнтувався на вчителя — Н. А. Римського-Корсакова. Використав російський, грузинський і тюркський фольклор. В області гармонії був чужий новацій. Переважна увага приділяв жанру опери.

Список творів[ред. | ред. код]

Михайло Михайлович Іпполітов-Іванов (з поштової картки, 1912 рік)

Опери[ред. | ред. код]

  • «Рут», 1887.
  • «Азра», 1890.
  • «Ася», 1900.
  • «Зрада», 1910.
  • «Оле з Нордланд», 1916.

Оркестрові твори[ред. | ред. код]

  • «Симфонія», 1907.
  • поема «Мцирі», 1924.
  • «Яр-Хмель», 1881. Увертюра.
  • «Кавказькі ескізи», 1894.
  • «Іверія», 1895.
  • «Музичні картинки Узбекистану», 1934.
  • «Каталонська сюїта», 1934.
  • «Ювілейний марш», 1931.

Твори для камерно-інструментальних ансамблів[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

  • « Грузинська народна пісня та її сучасний стан», 1895.
  • « Вчення про акордах, їх побудова і дозвіл», 1897.
  • «50 років російської музики в моїх спогадах», 1934.

Нагороди, звання[ред. | ред. код]

Ім'ям М. М. Іпполітова-Іванова названі музичні школи в Москві, Гатчині, музична школа № 1 в Костромі, а також Державний музично-педагогічний інститут (Москва).

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119186144 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в Ипполитов-Иванов Михаил Михайлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Encyclopædia Britannica
  5. Г. Риман Зарудная // Musiklexikon: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. ЭнгельМосква: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 3. — С. 1514.
  6. Могила М. М. Іпполітова-Іванова на Новодівичому кладовищі
  7. Большая Советская Энциклопедия. Гл. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Т. 2. Ангола — Барзас. 1970. 632 стр., илл.: 47 л. илл. и карт.