Ірена Грецька та Данська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірена Грецька та Данська
Ειρήνη της Ελλάδας και Δανίας
Irene of Greece, duchess of Aosta.jpg
Принцеса Ірена, фото 12 грудня 1925
1-а королева-консорт Хорватії
Початок правління: 18 травня 1941
Кінець правління: 31 липня 1943
Інші титули:герцогиня Аостська, герцогиня Сполето
Попередник: не було
Наступник:не було
Дата народження: 13 лютого 1904(1904-02-13)
Місце народження:Афіни, Королівство Греція
Дата смерті:15 квітня 1974(1974-04-15) (70 років)
Місце смерті:Ф'єзоле, Італія
Чоловік:Томіслав II
Діти:Амадео
Династія:Глюксбурги, Савойська
Батько:Костянтин I
Мати:Софія Прусська

Ірена Грецька та Данська (грец. Ειρήνη της Ελλάδας και Δανίας), (нар. 13 лютого 1904 — пом. 15 квітня 1974) — принцеса Греції та Данії з династії Глюксбургів, донька короля Греції Костянтина I та прусської принцеси Софії, дружина короля Хорватії Томіслава II.

Біографія[ред. | ред. код]

Ірена народилась 13 лютого 1904 року в Афінах. Вона була п'ятою дитиною та другою донькою в родині кронпринца Греції Костянтина та його дружини Софії Прусської. Дівчинка мала старших братів Георга, Олександра та Павла й сестру Олену. За дев'ять років у неї з'явилась єдина молодша сестра Катерина. Особливо близькі стосунки в Ірени надалі склалися із сестрою Оленою та братом Павлом.

Під впливом своєї матері, яка була онукою королеви Вікторії, Ірена отримала типову англійську освіту.

У 1913 році після вбивства діда, короля Георга I, її батько став правителем Греції. Його правління припало на початок Першої світової війни і було відмічено Національним розколом. Зрештою, у червні 1917 року він зрікся трону на користь сина Олександра і залишив країну. Родина оселилася у Швейцарії.

У 19201922 роках влада Костянтина була відновлена, однак за цим знову прийшла еміграція. В цей час сімейство жило в Італії. Після смерті батька Ірена кілька років провела разом з матір'ю. В цей час оголошувалося про її заручини із принцом Миколаєм Румунським у 1923 році та Крістіаном цу Шаумбург-Ліппе у 1927-му. До весілля в обох випадках не дійшло.

Аймоне Савойський

У 1935 році у Греції відбулася реставрація монархії, трон посів її брат Георг, і Ірена змогла повернутися на батьківщину.

У 1939 році вона взяла шлюб із принцом Аймоне Савойським, герцогом Сполето. Весілля 35-річної Ірени із 39-річним Аймоне відбулося 1 липня 1939 року у Флоренції. Союз мав сприяти налагодженню відносин між фашистською Італією та державою еллінів. Тим не менш наступного року почалася італо-грецька війна. Навесні 1941 грецька королівська родина залишила Афіни та оселилася у Африці.

18 травня 1941 року поглавник пронацистської Хорватії Анте Павелич запропонував принцу Аймоне корону своєї країни. Принц очолив державу під іменем Томіслава II. Подружжя відмовлялося навідувати свої володіння, однак теоретично здійснювати певні символічні повноваження із Флоренції.

У вересні 1943 року у пари народився їхній єдиний син:

  • Амадео (нар.1943) — наступний король Хорватії у 19431945 роках, герцог Аостський, перебуває у другому шлюбі, має трьох законних дітей та двох позашлюбних.
Ірена з сином, 1959

Аймоне в цей час втратив контакт із дружиною, і Ірене з немовлям німці відправили до концентраційного табору Сартірана в Павії, а згодом  — у Хірштег, поблизу Граца в Австрії.[1] Звільнені вони були у травні 1945-го. Кілька тижнів герцогиня з сином провели у Швейцарії, після чого 7 липня прибули до Мілану, де Аймоне вперше побачив сина, а згодом переїхали до Неаполю. У 1946 році, після повалення монархії, Аймоне втік до Аргентини, де провів решту життя. Ірена з сином оселилися у Швейцарії, де дізналася про його смерть. Фінансове становище було настільки скрутним, що вони не змогли бути присутніми на похороні. У тому ж році вони повернулися до Італії і стали жити у Ф'єзоле поблизу Флоренції.

У 1972 році принцеса була оголошена почесним громадянином Флоренції за її допомогу місту під час страшних повеней 1966 року. Два роки потому Ірена померла на віллі Сан-Доменіко у Ф'єзоле після тривалої хвороби. Її поховали на цвинтарі родинного маєтку Іль Борро у місті Ареццо. У 1996 році відбулося перепоховання подружжя Аоста у крипті базилики Суперга в Турині.[2][3]

Нагороди[ред. | ред. код]

Титули[ред. | ред. код]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Крістіан IX
Christian IX - Konge til Danmark.png
 
Луїза Гессен-Кассельська
Luisa wife of Ch9.jpg
 
Костянтин Романов
Constantine Nikolaievich of Russia.jpg
 
Александра Саксен-Альтенбурзька
Stieler Alexandra Iosifovna.jpg
 
Вільгельм I
Wilhelm1.jpg
 
Августа Саксен-Веймарська
Empress Augusta.jpg
 
Альберт Саксен-Кобург-Готський
Prinz Albert.jpg
 
Королева Вікторія
Winterhalter - Queen Victoria 1843.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Георг I
George of Greece 1890.jpg
 
 
 
 
 
Ольга Романова
Olga 02.jpg
 
 
 
 
 
Фрідріх III
FriedIII.jpg
 
 
 
 
 
Вікторія Саксен-Кобург-Готська
Victoria, Princess Royal.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Костянтин I
BASA-237K-1-361-4-Constantine I of Greece.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Софія Прусська
Sophia of Prussia.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ірена
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Marina Decó — Mafalda e Maria Francesca [1] (італ.)
  2. Королівська родина Греції [2] (англ.)
  3. Базиліка Суперга [3] (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Francesco Cognasso, «I Savoia», Corbaccio Editore, Milano, 1999.
  • Giulio Vignoli, «Il Sovrano sconosciuto. Tomislavo II, Re di Croazia», Mursia Editore, Milano, 2006.
  • Jean-Fred Tourtchine, «Les manuscrits du Centre d'Etudes des Dynasties Royales Européennes — Le Royaume de Grèce», ISSN 0993-3964
  • Mateos Sáez de Medrano, Ricardo. «La familia de la Reina Sofía». Madrid: La Esfera de los Libros. 2004. ISBN 84-9734-195-3.
  • Louda, Jiri y Maclagan, Michael. «Les dynasties d'Europe». París: Bordas. 1984.
  • Valynseele, Joseph, «Los pretedientes a los tronos de Europa». Barcelona: Luis de Caralt-Editor. 1969.

Посилання[ред. | ред. код]