Ірена Туркевич-Мартинець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірина Туркевич-Мартинець
Irena Turkevycz-Martynec.jpg
Народилася 25 грудня 1899(1899-12-25)
Броди, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Померла 5 липня 1983(1983-07-05) (83 роки)
Вінніпег, Канада
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of the Ukrainian State.svg ЗУНР
Flag of Poland.svg Польща
Flag of Canada (Pantone).svg Канада
Національність українка
Діяльність примадонна оперного театру
Alma mater Львівська консерваторія
Володіє мовами німецька, українська, польська, російська і англійська
У шлюбі з Володимир Мартинець

Іри́на (Ірена) Туркевич-Мартинець (1899, Броди — 1983, Вінніпеґ) була примадонною Міського (Великого) театру у Львові (у 40 роках 20 ст. — Львівського театру опери та балету, нині — Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької), а також провідною співачкою (ліричне сопрано) багатьох оперних театрів Європи; давала концерти та виступала на радіо в Парижі, Відні, Берліні, Празі та інших європейських містах.[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Ірина Туркевич народилася 25 грудня 1899 року в Бродах Львівської області в Україні в священицькій сім'ї. Вона була третьою дитиною в родині священика, хорового диригента, катехита та музичного критика Івана Емануїла Туркевича (1872—1936), мати — Софія Кормошів (Кормош), старша сестра Стефанія Туркевич-Лукіянович, молодший брат Лев Туркевич, дід Лев Туркевич.[2] Ірина Туркевич-Мартинець померла 5 липня 1983 року у Вінніпезі.

Раннє життя[ред. | ред. код]

Середній рядок (зліва направо): Ірина, брат Пев, і сетра Стефанія, близько 1915

Коли Ірині було шість років, її батька призначили катехитом навчальної семінарії в Заліщиках, надавши йому окремий будинок, розташований біля ріки Дністер. Він став центром музичного життя міста, часто за участю його дружини Софії, музично обдарованої піаністки, та його дітей. Ірена отримала свої перші уроки музики від матері, пізніше в їх будинку з'явився професійний учитель музики. З молодого віку Ірена проявила музичні та мистецькі здібності, брала участь у концертах до ювілеїв Т. Шевченка.[2]

У 1911 році її батько був призначений катехистом 2 української ґімназії у Львові, і сім'я переїхала туди на постійне проживання. Ірену зарахували в гімназію сестер Василіянок, де, крім навчання, вона займалася грою на фортепіано. Її вчителем теорії музики був Станіслав Людкевич.[2]

Перед початком І світової війни сім'я виїхала до Відня, де перебувала до 1916 року. У церкві Св. Варвари[3] батько Ірени керував хором який на той час був одним із найбільших та найкращих українських церковних хорів у Європі.[2]

Після повернення до Львова Ірена продовжувала навчання в школі сестер Василіянок.[2]

Навчання[ред. | ред. код]

Ірина була студенткою правничого факультету Львівського університету, Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка під керівництвом професорів Флем — Пломенського та Заремби і драматичної школи у професорів Козловського і Богдана Володимировича Крижанівського. Концертну діяльність розпочала у 1923 р. як солістка львівського хору «Бандурист».

На оперній сцені Ірена вперше виступила в партії Маженки в «Проданій нареченій» Берджиха Сметани. Цю оперу поставив Йосип Дмитрович Стадник[4] у театрі «Театр Української Бесіди» із нагоди 100-річчя від дня народження композитора. 21 червня 1929 року на сцені Львівського театру опери та балету було поставлено оперу «Фіделіо» Людвіга ван Бетховена, в якій виступили студенти старших курсів Львівської консерваторії під керівництвом їх учителя Адама Солтиса. Серед цих виконавців була й Ірена. В огляді в газеті «Діло»[5] за 22 червня 1929 року вона була згадана з похвалою.

Вона також виказувала талант драматичної акторки. Письменник Зіновій Книш пише в своїх спогадах про музичне життя Львова і що в 1929 році Ірина організувала театральний гурток в будинку її батька, і ставила спектаклі «Гріх» Володимира Винниченка, і «Огні Іванової ночі» Германа Зудермана.

Навесні 1930 року відбувся перший сольний концерт, у якому Ірена виконувала арії Горислави з опери «Руслан і Людмила», Чіо-Сіо-сан із опери «Мадам Баттерфляй» і кілька романсів та українських народних пісень.

У тому ж році Ірина поїхала до Берліна (там тоді жила її сестра Стефанія) і три роки навчалася в Берлінський університет мистецтв із професором Вайсенборном, який працював зі студентами — такими, як наприклад, Дітріх Фішер-Дієскау. Вона вивчила голосоведення в Берлінській державній опері і закінчила драматичне навчання на «Hochschule für Musik».

У 1933 році Ірина переїхала до Праги, де її сестра Стефанія викладала фортепіано і була акомпаніаторкою у Празькій консерваторії. Ірина брала уроки вокалу в професорів Празької консерваторії та співала в Празькій опері.[2]

Кар'єра[ред. | ред. код]

Ірена вийшла заміж за політика Володимира Мартинця[6] і переїжджала з ним у міста його праці. Таким чином, вона виступала по всій Європі. Їх кочівне життя тривало 12 років.

Влітку 1942 року Ірена повернулася до Львова разом із чоловіком. Тут її запросили на посаду солістки Львівського театру опери та балету. Із 1942 до 1944 р. вона співала такі партії:

Опера Композитор Роль
Запорожець за Дунаєм Семен Гулак-Артемовський Оксана
Катерина Микола Аркас Мама
Галька Станіслав Монюшко Галька
Фауст Гуно Маргарита
Кармен Жорж Бізе Мікаела
Травіата Джузеппе Верді Віолетта
Манон Жуль Массне Манон
Тоска Джакомо Пуччіні Тоска
Пікова дама Петро Чайковський Ліза

Влітку 1943 р. Ірина разом із колоратурним сопрано Ніною Шевченко й баритоном Михайлом Ольховим здійснила концертний тур по містах і селах Галичини. Її голос часто звучав на Львівському радіо.

Її чоловік, політик, усвідомлював мінливий ландшафт, який принесла війна та події після неї. Навесні 1944 року Ірина та група артистів львівської опери відправилися на захід, до Німеччини — за тиждень до приходу окупаційної Радянської армії.

Ірина стала лідером оперних ансамблів «Дума» у Карлсбаді (Баден) та «Орлик» у Берхтесгадені (Німеччина).

28 січня 1946 року Ірина стала частиною організації під назвою «Асоціація українських художників сцени», створений у таборі для переміщених осіб, розташований поблизу Ауґсбурґу.[2]

Канада[ред. | ред. код]

У 1949 році Ірина емігрувала до Канади та оселилася у Вінніпезі. Чоловік Володимир Мартинець зайняв посаду редактора газети «Новий шлях», а Ірина стала членом театру «Ренесанс».

Від 1950 в Канаді, де виступала з концертами.

У 1960 стала мистецьким керівником Українського дитячого театру у Вінніпеґу у Вінніпезі при Українському народному домі. Театр був створений за ініціативою тодішньої голови Центрального Комітету Українок Канади Наталії Леонтович-Башук на основі учнів Рідної Школи. В репертуарі театру була опера «Серце Оксани» її сестра Стефанії Туркевич-Лукіянович. Ірина дуже активно співпрацювала з дитячою оперою у в Канадсько-українському інституті «Просвіта» на Притчард-авеню та Арлінгтон-стрит в північній окрузі міста Вінніпег.[7] Її музична трупа проводила репетиції у приміщенні Української національної асоціації будинків на вулицях МакГрегор та Берроуз-авеню.[8] Сама її присутність привабила талановиту групу музикантів, хореографів, а також костюмерів та робітників сцени. Вона стала ядром ансамблю обдарованих дітей, яких вона почала навчати. Діти зверталися до неї пані Мартинець.

У 1964 році вони виконували «Козу-Дерезу» Миколи Лисенка.[9]

У 1965 році трупа поставила «Зимову кралю» Лисенка. Як «Коза-Дереза», так і «Зимова краля» були поставлені в театрі «Pantages Playhouse» у Вінніпезі.[10]

У 1967 році її музична трупа виїхала з Вінніпегу на потягу до Монреаля для виконання «Кози-Дерези» на міжнародній універсальній виставці (Експо-67) до сторіччя Канади. З Монреаля виконавці запрошені в Оттаву для концерту на біс.[1]

Спадок[ред. | ред. код]

Конґрес Українців Канади 7 жовтня 1977 року в Вінніпезі представив Ірену на Шевченківську медаль.[11]

Багато молодих людей з її компанії несли її дух впродовж свого професійного зростання. Ірина Вельгаш (Баерг), яка грала рака в «Козі Дерезі», зробила кар'єру в опері у Північній Америці.[12] Славко Михайлюк (Мітчелл), який зіграв кролика, писав популярну музику, а також музику для телебачення і театру. Мирослав (Славко) Климків, який грав ведмедя, став керівником програмної сітки для CBC. Інші учасники її музичної групи стали координаторами та адміністраторами в культурних установах Канади.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Marunchak, M.H. The Ukrainian Canadians: A History. Ukrainian Free Academy of Sciences, Winnipeg, Ottawa, 1970, page 677.
  2. а б в г д е ж Житкевич, Анатолій. Елегія життя. MICT. Процитовано 2018-05-07. 
  3. Saint Barbara's Church– Internet Encyclopedia of Ukraine. 
  4. Stadnyk, Yosyp – Internet Encyclopedia of Ukraine. 
  5. Dilo – Internet Encyclopedia of Ukraine. 
  6. Volodymyr Martynets – Internet Encyclopedia of Ukraine. 
  7. Martynowych, Orest T., The Canadian Ukrainian Institute 'Prosvita'
  8. Martynowych, Orest T., The Ukrainian National Home Association
  9. Канадійський Фармер/Canadian Farmer, May 25, 1964, page 8
  10. Winnipeg Free Press, May 23, 1964, page 25
  11. Shevchenko Medal Award. 
  12. Irena Welhasch-Baerg. the Canadian encyclopedia (en). Процитовано 2018-04-09. 

Література[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ: Глобус, 1955—2003.. Словникова частина. — Т. 9. — С. 3286.
  • Карась Г. В. Статика і динаміка жанру дитячої опери у творчості композиторів української діаспори ХХ ст. // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв Науковий журнал — № 2, 2010
  • Карась Г. В. Розвиток українсько-німецьких музичних зв'язків у контексті мінливих тенденцій ХХ століття // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: [зб. наук. праць; вип. XXVII]. — К.: Міленіум, 2011. — 358 с.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Marunchak, Michael, H. The Ukrainian Canadians: A History, Winnipeg, Ottawa: Ukrainian Free Academy of Sciences, 1970.

Посилання[ред. | ред. код]