Ірена Туркевич-Мартинець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірена Туркевич-Мартинець
Irena Turkevycz-Martynec.jpg
Народилася 1899(1899)
Броди, Львівська область
Померла 1983(1983)
Вінніпег, Манітоба, Канада
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of the Ukranian State.svg ЗУНР
Flag of Poland.svg Польща
Flag of Canada.svg Канада
Національність українка
Діяльність примадонна оперного театру
Alma mater Львівська консерваторія
Володіє мовами німецька, українська, польська, російська і англійська
У шлюбі з Володимир Мартинець

Ірена Туркевич-Мартинець (1899-1983) була примадонною Міського (Великого) театру у Львові ( у 40-их роках 20 ст. – Львівського театру опери та балету, нині – Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької), а також провідною співачкою багатьох оперних театрів Європи; давала концерти та виступала на радіо в Парижі, Відні, Берліні, Празі та інших європейських містах. [1]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Ірена Туркевич народилася 25 грудня 1899 року в Бродах Львівської області в Україні (тоді – Австро-Угорщина). Вона була третьою дитиною в родині священика, хорового диригента, катехита та музичного критика Івана Туркевича (мати - Софія Кормошів). [2]

Коли Ірині було шість років, її батька призначили катехистом навчальної семінарії в Заліщиках, надавши йому окремий будинок, розташований біля ріки Дністер. Він став центром музичного життя міста, часто за участю його дружини Софії, музично обдарованої піаністки, та його дітей. Ірена отримала свої перші уроки музики від матері, пізніше в їх будинку з'явився професійний учитель музики. З молодого віку Ірена проявила музичні та мистецькі здібності, брала участь у концертах до ювілеїв Т.Шевченка. [2]

У 1911 році її батько був призначений катехистом 2-ої Української гімназії у Львові, і сім'я переїхала туди на постійне проживання. Ірену зарахували в гімназію сестер Василіянок, де, крім навчання, вона займалася грою на фортепіано. Її вчителем теорії музики був Станіслав Людкевич . [2]

Перед початком І світової війни сім'я виїхала до Відня, де перебувала до 1916 року. У церкві Св. Варвари [3] батько Ірени керував хором який на той час був одним із найбільших та найкращих українських церковних хорів у Європі. [2]

Після повернення до Львова Ірена продовжувала навчання в школі сестер Василіянок. [2]

Навчання[ред. | ред. код]

Ірена була студенткою правничого факультету Львівського університету, Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка під керівництвом професорів Флем- Пломенського та Заремби і драматичної школи у професорів Козловського і Богдана Володимировича Крижанівського. Концертну діяльність розпочала у 1923 р. як солістка львівського хору «Бандурист».

На оперній сцені Ірена вперше виступила в партії Маженки в «Проданій нареченій» Берджиха Сметани. Цю оперу поставив Йосип Дмитрович Стадник[4] у театрі «Театр Української Бесіди» із нагоди 100-річчя від дня народження композитора. 21 червня 1929 року на сцені Львівського театру опери та балету було поставлено оперу «Фіделіо» Людвіга ван Бетховена, в якій виступили студенти старших курсів Львівської консерваторії під керівництвом їх учителя Адама Солтиса. Серед цих виконавців була й Ірена. В огляді в газеті «Діло» [5] за 22 червня 1929 року вона була згадана з похвалою.

Вона також виказувала талант драматичної акторки. Письменник Зіновій Книш пише в своїх спогадах про музичне життя Львова і що в 1929 році Ірена організувала театральний гурток в будинку її батька, і ставила спектаклі «Гріх» Володимира Винниченка, і «Огні Іванової ночі» Германа Зудермана.

Навесні 1930 року відбувся перший сольний концерт, у якому Ірена виконувала арії Горислави з опери «Руслан і Людмила», Чіо-Сіо-сан із опери «Мадам Баттерфляй» і кілька романсів та українських народних пісень.

У тому ж році Ірена поїхала до Берліна (там тоді жила її сестра Стефанія) і три роки навчалася в Берлінський університет мистецтв із професором Вайсенборном , який працював зі студентами - такими, як наприклад, Дітріх Фішер-Дієскау. Вона вивчила голосоведення в Берлінській державній опері і закінчила драматичне навчання на Hochschule für Musik.

У 1933 році Ірена переїхала до Праги, де її сестра Стефанія викладала фортепіано і була акомпаніаторкою у Празькій консерваторії. Ірена брала уроки вокалу в професорів Празької консерваторії та співала в Празькій опері.[2]

Кар'єра[ред. | ред. код]

Ірена вийшла заміж за політика Володимира Мартинця[6] і переїжджала з ним у міста його праці. Таким чином,вона виступала по всій Європі. Їх кочівне життя тривало 12 років.

Влітку 1942 року Ірена повернулася до Львова разом із чоловіком. Тут її запросили на посаду солістки Львівського театру опери та балету. Із 1942 до 1944 р. вона співала такі партії:

Опера Композитор Роль
Запорожець за Дунаєм Семен Гулак-Артемовський Оксана
Катерина Микола Аркас Мама
Галька Станіслав Монюшко Галька
Фауст Гуно Маргарита
Кармен Жорж Бізе Мікаела
Травіата Джузеппе Верді Віолетта
Манон Жуль Массне Манон
Тоска Джакомо Пуччіні Тоска
Пікова дама Петро Чайковський Ліза

Влітку 1943 р. Ірена разом із колоратурним сопрано Ніною Шевченко й баритоном Михайлом Ольховим здійснила концертний тур по містах і селах Галичини. Її голос часто звучав на Львівському радіо.

Її чоловік, політик, усвідомлював мінливий ландшафт, який принесла війна та події після неї. Навесні 1944 року Ірена та група артистів львівської опери відправилися на захід, до Німеччини - за тиждень до приходу Радянської Армії.

Ірена стала лідером оперних ансамблів «Дума» у Карлсбаді (Баден) та «Орлик» у Берхтесгадені (Німеччина).

28 січня 1946 року Ірена стала частиною організації під назвою «Асоціація українських художників сцени», створений у таборі для переміщених осіб, розташований поблизу Аугсбург. [2]

Канада[ред. | ред. код]

У 1949 році Ірена емігрувала до Канади та оселилася у Вінніпезі. Чоловік зайняв посаду редактора газети «Новий шлях», а Ірена стала членом театру «Ренесанс».

У 1960 році Ірена дуже активно співпрацювала з дитячою оперою у Вінніпезі в Канадсько-українському інституті «Просвіта» на Притчард-авеню та Арлінгтон-стрит в північній окрузі міста. [7] Її музична трупа проводила репетиції у приміщенні Української національної асоціації будинків на вулицях МакГрегор та Берроуз-авеню. [8] Сама її присутність привабила талановиту групу музикантів, хореографів, а також костюмерів та робітників сцени. Вона стала ядром ансамблю обдарованих дітей, яких вона почала навчати. Діти зверталися до неї пані Мартинець.

У 1964 році вони виконували «Козу-Дерезу» Миколи Лисенка[9] .

У 1965 році трупа поставила «Зимову кралю» М.Лисенка. Як «Коза-Дереза», так і «Зимова краля» були поставлені в театрі Pantages Playhouse у Вінніпезі. [10]

У 1967 році її музична трупа виїхала з Вінніпегу на поїзді до Монреаля для виконання «Кози-Дерези» на міжнародній універсальній виставці (Експо-67) до сторіччя Канади. З Монреаля виконавці запрошені в Оттаву для концерту на біс. [1]

Спадок[ред. | ред. код]

Конґрес Українців Канади 7 жовтня 1977 року в Вінніпезі представив Ірену на Шевченківську медаль. [11]

Багато молодих людей з її компанії несли її дух впродовж свого професійного зростання. Ірина Вельгаш (Баерг), яка грала рака в «Козі Дерезі», зробила кар'єру в опері у Північній Америці.[12] Славко Михайлюк (Мітчелл), який зіграв кролика, писав популярну музику, а також музику для телебачення і театру. Мирослав (Славко) Климків, який грав ведмедя, став керівником програмної сітки для CBC. Інші учасники її музичної групи стали координаторами та адміністраторами в культурних установах Канади.

Ірена Туркевич-Мартинець померла 5 липня 1983 року у Вінніпезі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Marunchak, M.H. The Ukrainian Canadians: A History. Ukrainian Free Academy of Sciences, Winnipeg, Ottawa, 1970, page 677.
  2. а б в г д е ж Житкевич, Анатолій. Елегія життя. MICT. Процитовано 2018-05-07. 
  3. Saint Barbara's Church– Internet Encyclopedia of Ukraine. 
  4. Stadnyk, Yosyp – Internet Encyclopedia of Ukraine. 
  5. Dilo – Internet Encyclopedia of Ukraine. 
  6. Volodymyr Martynets – Internet Encyclopedia of Ukraine. 
  7. Martynowych, Orest T., The Canadian Ukrainian Institute 'Prosvita'
  8. Martynowych, Orest T., The Ukrainian National Home Association
  9. Канадійський Фармер/Canadian Farmer, May 25, 1964, page 8
  10. Winnipeg Free Press, May 23, 1964, page 25
  11. Shevchenko Medal Award. 
  12. Irena Welhasch-Baerg. the Canadian encyclopedia (en). Процитовано 2018-04-09. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Marunchak, Michael, H. The Ukrainian Canadians: A History, Winnipeg, Ottawa: Ukrainian Free Academy of Sciences, 1970.

Посилання[ред. | ред. код]