Ірина Арпад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірина Арпад
Псевдо Пірошка
Народився бл. 1088
Естергом
Помер 13 серпня 1134
Константинополь
Країна  Візантійська імперія
Національність угорка
Діяльність аристократка
Титул імператриця
Посада візантійська імператриця-консорткаd
Рід Арпади
Батько Владислав I Святий
Мати Аделаїда Рейнфельденська
У шлюбі з Іоанн II Комнін
Діти 4 сини і 4 доньки

Ірина Арпад (бл. 1088 —13 серпня 1134) — візантійська імператриця.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походила з династії Арпадів. Донька Ласло I, короля Угорщини, та Аделаїди Рейнфельденської (доньки німецького короля Рудольфа). Народилася близько 1088 року в Естергомі, отримавши поганське ім'я Пірошка, тобто «Красна», «красива». У 1090 році втратила матір, а в 1095 році помер її батько. Угорський трон успадковував небіж померлого короля Коломан, який став опікуном осиротілої принцеси.

Прагнучи поліпшити відносини з Візантійською імперією, король Коломан видав Пірошку заміж за сина імператора Олексія I — Іоанна, який з 1092 року було співімператором і був спадкоємцем трону Візантії. Незважаючи на небажання принцеси, весілля відбулося в 1104 році. Угорська принцеса прийняла православ'я під ім'ям Ірина.

Оселившись в Константинополі, Ірина вела тихе й благочестиве життя, не втручаючись в політику навіть після того, як її чоловік в 1118 році став імператором. Імператриця віддавала багато часу вихованню своїх восьми дітей. Уславилася також своєю добродійністю і опікою угорських прочан, що прямували до Палестини. Разом із чоловіком заснувала в Константинополі храм і монастир Спаса Пантократора. Ірина перед смертю прийняла постриг під ім'ям Ксенія. Померла 13 серпня 1134 року, її було поховано в заснованому нею монастирі.

Родина[ред. | ред. код]

Чоловік — Іоанн II Комнін, візантійський імператор

Діти:

Джерела[ред. | ред. код]

  • Georgije Ostrogorski: Byzantinische Geschichte: 324—1453. C.H. Beck, München 1996, ISBN 340639759X, S. 516
  • Bérczi Sz. (2008): Magyarországi szent királylányok emlékezete. TKTE, Budapest ISBN 978-963-87437-2-5