Ірландське море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ірландське море
Irish Sea satellite image.jpg
Координати: 53°43′18″ пн. ш. 5°10′38″ зх. д. / 53.72167° пн. ш. 5.17722° зх. д. / 53.72167; -5.17722
Довжина 210×240 км
Площа 100 тис. км²
Найбільша глибина 175 м
Середня глибина 43 м
Примітки [1][2]
Карта рельєфу Ірландського Моря та головні порти

Ірландське море (ірл. Muir Éireann, шотл. гел. Muir Eireann, менс. Mooir Vannin, англ. Irish Sea, валл. Môr Iwerddon, Шаблон:Lang-xcb) — окраїнне море Атлантичного океану, розташоване між островами Великобританія на сході та Ірландія на заході (51° 40' — 54° 30' півн. ш. і 3° — 6° з. д.). Омиває з півночі берега Шотландії, із заходу — Республіки Ірландія та Північну Ірландію. На південь від моря розташований Уельс на схід — Англія. На південному заході переходить в протоку святого Георгія, через яку з'єднується з Кельтським морем і океаном, на півночі — в Північну протоку, через яку з'єднуються з Гебридським морем

В античність Ірландське море море було відомо під назвою Ібернійський океан (лат. Oceanus Hibernicus)[1].

За словами організації Ґрінпіс, в 2001 році ірландське море було найбільш радіоактивно забрудненим морем планети через скид відходів комплексу Селлафілд[3].

Геологія і рельєф[ред.ред. код]

Утворення Ірландського моря відносять до третинного періоду (66,4-1,6 млн років тому) в результаті рифтових процесів і опускання дна басейну[1].

Ірландське море зазнало низку радикальних змін за останні 20000 років і після закінчення останнього льодовикового періоду. У розпал заледеніння в центральній частині сучасного моря, ймовірно, існувало прісноводне озеро. Після відступу льодовика і трансгресії океану озеро знову перетворюється на море, стає солонуватим, а потім повністю солоним .

Ірландське море розташовується на материковій мілині, по центру якої проходить вузький жолоб. Найглибша точка (175 м) знаходиться біля шотландського мису Маллей-оф-Галлоуел, неподалік від виходу в Північну протоку.[1] Дно вкрите донними відкладеннями (галька, пісок або черепашник).

Острови і берегова лінія[ред.ред. код]

В Ірландському морі розташовано два великих острови: Мен, що лежить в центрі північної частини моря і Англсі, відділений від узбережжя Північного Уельсу вузькою протокою Менай. Серед невеликих островів — Холіхед, Уолні тощо.

Берега порізані невеликими затоками і бухтами. У північно-західній частині розташовуються затоки Льюїс, Уїгтаун і Солвей-Ферт. На сході і південному сході лежить затока Моркам, Ліверпульска затока з гирлом річки Ді і бухта Бомарис. У західній частині моря в берега Ірландії вдаються затоки Странгфорд, Дандрем, Карлінгфор, Дандолк, Белфастська затока, Дублінська затока і затока Уексфорд-Харбор.

Гідрологія[ред.ред. код]

Вода має температуру від 5-9 ° С (лютий) до 13-16 ° С (серпень), від глибини залежить мало. Солоність змінюється від 32 до 34,8 ‰.

Поверхневі течії утворюють циклональний кругообіг, досягаючи швидкості більш 4 вузлів в протоці святого Георга біля узбережжя Ірландії. Найслабкіші течії знаходяться в західно-центральній частині моря. Припливи півдобові, висота від 1,2 до 6,1 м. Найбільша висота спостерігається на північно-західному узбережжі Англії. Припливні течії входять в Ірландське море з півночі й півдня, зустрічаючись на широті 54 ° N, трохи на південь від острова Мен[1].

Клімат[ред.ред. код]

Акваторія моря лежить в помірному кліматичному поясі[4]. Над морем увесь рік панують помірні повітряні маси. Переважає західний перенос. Значні сезонні коливання температури повітря. Температура повітря взимку близько 5 °C, улітку повітря прогрівається до 15 °C. Зволоження достатнє і надмірне. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми. Відносно тепла зима з нестійкою погодою і сильними вітрами; прохолодне літо з більш спокійною погодою[5].

Економіка[ред.ред. код]

На східному березі моря розташований найбільший порт Великобританії — Ліверпуль. Місто Манчестер має вихід в Ірландське море через Манчестерський канал. На західному березі моря в Дублінській затоці і на річці Ліффі розташований порт Дубліна, через який проходить значна частина товарообігу Республіки Ірландія.

Добре розвинене рибальство, основні рибальські порти: Флітвуд (Англія), Ардграсс, Портавогі і Кілкіл (Північна Ірландія), а також Дан Лірі, Скерріс та інші порти поруч з Дубліном (Республіка Ірландія). Серед промислових порід — оселедець, кілька, тріска, мерланг, камбала, анчоуси.[1]

У прибережних районах Ірландського моря створено кілька вітрових електростанцій: в Арклоу (близько 10 км від берегів графства Уїклоу), недалеко від міста Дрохеда (Ірландія), за 8 км від міста Ріл і за 8 км від берега острова Уолні (Великобританія).

Починаючи з 1895 року обговорюється ідея будівництва мосту через Ірландське море або тунелю під ним.

Порти[ред.ред. код]

Корк, Дан-Лирі, Дублін (Ірландія), Белфаст, Бангор, Дуґлас (Мен), Ліверпуль, Блекпул (Англія), Суансі, Холіхед (Уельс).

Біологія[ред.ред. код]

Акваторія моря відноситься до морського екорегіону Кельтського моря бореальної північноатлантичної зоогеографічні провінції[6]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до атлантичної області бореальної зони[7].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Irish Sea (sea, Atlantic Ocean) — Britannica Online Encyclopedia
  2. Ирландское море — Словарь современных географических названий
  3. Sellafield nuclear reprocessing facility (англійською). Greenpeace UK. 10 ноября 2001. Архів оригіналу за 2012-02-16. Процитовано 2009-06-04. 
  4. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  5. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  6. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  7. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.