Ісламський фемінізм
.svg){kind=small}
| Частина серії статей на тему: |
| Іслам |
|---|
 Аллах |
| Єдинобожність • Історія • Термінологія |
|
Ключові особи |
 Шаблони •  Категорія •  Портал |
Ісламський фемінізм (англ. Islamic feminism) — течія фемінізму, пов'язана з роллю жінки в ісламі. Спрямований на повну рівність всіх мусульман, незалежно від статі, суспільного та приватного життя. Ісламські феміністки виступають за права жінок, гендерну рівність та соціальну справедливість, засновані на ісламі.[1] Прихильниці руху прагнуть підкреслити глибокі корені вчення рівності в релігії і створити рівніше і справедливіше суспільство[2].
В деяких мусульманських країнах главами держав і прем'єр-міністерками ставали жінки: Беназір Бхутто в Пакистані, Маме Мадіор Боє в Сенегалі, Тансу Чілер у Туреччині, Качуша Яшарі в Косово і Мегаваті Сукарнопутрі в Індонезії.
На початку VII століття в ісламському суспільстві було проведено реформи в галузі прав жінок, які порушили такі аспекти, як шлюб, розлучення і спадкування.[3] Жінки не користувалися таким правовим статусом в інших культурах, зокрема й у країнах Заходу[4]. Оксфордський словник з ісламу Dictionary of Islam пише, що з виникненням ісламу в арабському суспільстві відбулося поліпшення становища жінок, включно з забороною на вбивство новонароджених дівчаток і визнання жінки повноцінною особистістю. За ісламськими законами, шлюб розглядається не як стан, а як угода, в якій потрібна згода жінки[5][6]. Жінки отримали право успадкування, при тому що раніше таким правом володіли тільки родичі чоловічої статі.
Незважаючи на те, що феміністський рух виник порівняно недавно, в ісламському суспільстві були ті, хто виступали за поліпшення прав жінок. Серед них середньовічний містик і філософ Ібн Арабі, який стверджував, що жінки можуть досягти високого духовного стану так само, як і чоловіки[7][неавторитетне джерело], а також Нана Асмау, дочка реформатора XVIII століття дана Фодіо Усмана, яка наполягала на поширенні грамотності серед мусульманок[8][сторінка?].
Жінки відігравали важливу роль в заснуванні багатьох ісламських навчальних закладів, наприклад, Фатіма аль-Фіхрі 859 року заснувала університет аль-Карауїн. Згідно з сирійськім істориком Ібн Асакиром у XII столітті з'явилася можливість для жіночої освіти. Він писав, що дівчата і жінки могли вчитися, заробляти іджазу (науковий ступінь), а також кваліфікуватися як вчені (улеми) і вчителі. Це було особливо характерно для сімей вчителів і науковців, які хотіли забезпечити найвищу можливу освіту для своїх синів і дочок[9].
Робоча сила в Халіфаті мала різні етнічні та релігійні особливості. Чоловіки і жінки працювали за різними спеціальностями, а також брали участь у різних видах економічної діяльності[10]. Жінки були зайняті в широкому спектрі комерційної діяльності та різноманітних професій[11][сторінка?]. Наприклад, у первинному секторі, як фермерки, вторинному, як, наприклад, будівельниці, мулярки, облицювальниці тощо), а також у третинному секторі, як інвесторки, лікарки, медсестри, президенти гільдій, торговиці, кредиторки, вчені тощо).[12][сторінка не вказана 515 днів]. Мусульманки також мали монополію в окремих галузях текстильної промисловості, в найбільших у той час і найбільш спеціалізованих і орієнтованих на ринок: у прядінні, фарбуванні і вишиванні. Для порівняння, жіночі права власності і найманої праці були відносно рідкісні в Європі до промислової революції XVIII–XIX століть[13].
Згідно з біллем про права жінок, жінки, як правило, мають менше юридичних обмежень згідно з ісламським правом (шаріатом), ніж у деяких західних правових системах до ХХ століття. Наприклад, у рамках традиційного тлумачення шаріату, жінки мають право зберегти своє прізвище при вступі в шлюб, успадковувати і передавати у спадщину; самостійно керувати своїми фінансовими справами, а також укладати шлюби і подавати на розлучення. З іншого боку, обмеження на правоздатність одружених жінок відповідно до французьких законів мали місце до 1965 року[14]. В XV столітті і раніше, на відміну від західного світу, де розлучення було порівняно рідкісним явищем, розлучення (таляк) в мусульманському світі було поширеним явищем у деяких місцях. У султанаті мамлюків і ранній Османській імперії рівень розлучень вищий, ніж сьогодні на сучасному Близькому Сході, принаймні, за даними одного дослідження[15]. У XV столітті в Єгипті Ас-Сахаві[ru] записав сімейну історію 500 жінок і виявив, що принаймні третина жінок в султанаті мамлюків у Єгипті і Сирії були одружені кількаразово, багато жінок були в шлюбі по три або більше разів[16].
Сучасний рух ісламського фемінізму почався в XIX столітті. Іранська поетеса Тахіре[ru] була першою сучасницею, яка взялася за тлумачення Корану. Вона народилася і виросла в традиційній мусульманській сім'ї, пізніше стала видатною учасницею «Жіночої віри», де відкрито засудила багатоженство, носіння чадри та інші обмеження, покладені на жінок. Однією з її найвідоміших цитат Тахіре є вислів: «Ви можете мене вбити, коли тільки захочете, але ви не можете зупинити звільнення жінок»[17].
Єгипетського юриста Касима Аміна[ru], автора праці Tahrir al mara'a (Звільнення жінок, 1899), часто називають батьком єгипетського феміністського руху. У своїй роботі Амін критикує деякі з поширених практик у суспільстві, такі як багатоженство, паранджу, тобто сегрегацію жінок в ісламі. Він говорив, що це суперечить істинному духу ісламу. Його роботи справили величезний вплив на політичні жіночі рухи в ісламському та арабському світі, їх читають і донині.
Однак менш відомі жінки передували Аміну з феміністською критикою своїх суспільств. Жіноча преса в Єгипті почала висловлювати подібні думки з моменту своїх перших випусків у 1892 році. Європейські феміністки читали статті єгипетських, турецьких, іранських, сирійських та ліванських авторів та авторок і обговорювали їх значимість для Близького Сходу в загальній пресі[18] .
Айша Абд аль-Рахман, яка писала під псевдонімом Бінт аль-Шаті («Дочка берега річки»), була другою сучасною жінкою, яка тлумачила Коран, і хоч не вважала себе феміністкою, в своїх роботах вона розкривала феміністські теми. Аль-Рахман почала писати популярні книги 1959 року, тоді ж, коли Нагіб Махфуз опублікував свою алегоричну і феміністську версію життя Мухаммада[19]. Аль-Рахман написала біографії жінок в ісламі, зокрема про матерів, дружин і дочку пророка Мухаммеда, а також літературну критику[20][сторінка?].
«Арабська весна» помітно пожвавила активізм і рух за правові реформи серед жінок[21]. З недавніх пір ісламські феміністки почали виступати за рівність у мечеті і рівність у молитві22[джерело?].
Феміністична організація, що нині базується в Кветті (Пакистан), виступає на захист прав жінок та ідей секулярної демократії. Заснована 1977 року Міною Кешвар Камаль, афганською студенткою і феміністкою, вбитою з політичних мотивів у 1987[22].
Асоціація прагне залучити афганок до участі в політичних і соціальних діях на захист дотримання прав людини щодо жінок, виступає проти фундаменталістської політики Афганістану[23] та за всебічне роззброєння.
Асоціація спочатку виступала проти прорадянського уряду Афганістану, а згодом — проти уряду моджахедів і талібських ісламістів, а проти форми ісламської республіки, підтримуваної США, а наразі проти Талібану, що захопив Афганістан у 2021 році.
Ряд західних ЗМІ помітили ідеологічну проблему багатьох ісламських феміністських організацій із західної Європи і США. Зокрема, той факт, що під приводом фемінізму багато активістів та активісток борються з ісламофобією в західній спільноті, за право мусульман відкрито практикувати віру. Одночасно вони активно критикують сіонізм, нехтують пригнічення мусульманами жінок з релігійних меншин, наприклад, єзидок. Такий варіант «ісламського фемінізму» підтримується багатьма західними ліберальними рухами і ліберальними/феміністськими медіа. Такі активісти де факто підтримують патріархальні установки в ісламі, заперечують мізогінію всередині ісламської діаспори або вважають її незначною, навпаки, пропагуючи пуританське бачення жінки, як скромної домогосподарки і слуги чоловіка, що в корені суперечить ідеології фемінізму. Це стає причиною ідеологічного конфлікту з феміністичнитахірми організаціями в ісламських країнах, чия ідеологія базується на боротьбі з патріархальними установками ісламської спільноти[24][25][26][27].
- ↑ International Congress on Islamic Feminism
- ↑ Al-Ahram Weekly | Culture | Islamic feminism: what’s in a name?
- ↑ a b «Women and Islam» in Oxford Islamic Studies Online
- ↑ Jones, Lindsay. p.6224
- ↑ a b Khadduri (1978)
- ↑ a b c Esposito (2005) p. 79
- ↑ Hakim, Souad (2002), «Ibn 'Arabî's Twofold Perception of Woman: Woman as Human Being and Cosmic Principle», Journal of the Muhyiddin Ibn 'Arabi Society 31: 1-29
- ↑ Beverly B. Mack and Jean Boyd. One Woman's Jihad: Nana Asma'u; Scholar and Scribe. — Bloomington : Indiana University Press, 2000. — 224 p. — ISBN 978-0253213983.
- ↑ Lindsay, James E. (2005), Daily Life in the Medieval Islamic World, Greenwood Publishing Group, pp. 196 & 198, ISBN 0-313-32270-8
- ↑ Maya Shatzmiller, pp. 6-7.
- ↑ a b Maya Shatzmiller (1994), Labour in the Medieval Islamic World, Brill Publishers, ISBN 90-04-09896-8, pp. 400-1
- ↑ Maya Shatzmiller, pp. 350-62.
- ↑ Maya Shatzmiller (1997), «Women and Wage Labour in the Medieval Islamic West: Legal Issues in an Economic Context», Journal of the Economic and Social History of the Orient 40 (2), pp. 174—206 [175-7].
- ↑ Badr, Gamal M.; Mayer, Ann Elizabeth (Winter 1984), «Islamic Criminal Justice», The American Journal of Comparative Law (The American Journal of Comparative Law, Vol. 32,
- ↑ Rapoport, Yossef (2005), Marriage, Money and Divorce in Medieval Islamic Society, Cambridge University Press, p. 2, ISBN 0-521-84715-X
- ↑ Rapoport, Yossef (2005), Marriage, Money and Divorce in Medieval Islamic Society, Cambridge University Press, pp. 5-6, ISBN 0-521-84715-X
- ↑ Shoghi Effendi, God Passes By, (Bahá'í Publishing Trust, Wilmette, rev. ed. 1953), p. 75.
- ↑ see «Great Ancestors: Women Asserting Rights in Muslim Contexts», by Farida Shaheed with Aisha L.F. Shaheed (London/Lahore: WLUML/Shirkat Gah, 2005) [1]
- ↑ Roded, Ruth (May 2006), «Bint al-Shati’s Wives of the Prophet: Feminist or Feminine?», British Journal of Middle Eastern Studies 33 (1): 51-66, DOI:10.1080/13530190600603915
- ↑ Arab Women Novelists: The Formative Years and Beyond by Joseph T. Zeidan, State University of New York Press, 1995
- ↑ Мария Ефимова. // журнал «Коммерсантъ Власть». — 2017-04-22. — Вип. 15.
- ↑ Toynbee, Polly (28 вересня 2001). Behind the burka. The Guardian.
- ↑ RAWA testimony to the Congressional Human Rights Caucus Briefing. U.S. Congressional Human Rights Caucus. 18 грудня 2001. Архів оригіналу за 24 січня 2005. Процитовано 12 червня 2011.
- ↑ 'Dangerous' women: Why do Muslim feminists turn a blind eye to Islamist misogyny?. ABC News (англ.). 3 червня 2017. Архів оригіналу за 7 грудня 2018. Процитовано 28 листопада 2018.
- ↑ Yasmin Alibhai-Brown (20 березня 2015). As a Muslim woman, I see the veil as a rejection of progressive values | Yasmin Alibhai-Brown (англ.). the Guardian. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 28 листопада 2018.
- ↑ Reza Afshari. // Critique: Critical Middle Eastern Studies. — 1994-03. — Iss. 4. — P. 13—33. — ISSN 1066-9922.
- ↑ Unveiling 'Islamic Feminism': The Nomenclature Of The Absurd. Youth Ki Awaaz (англ.). 21 квітня 2017. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 28 листопада 2018.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
Ісламські теми | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||||||
| |||||||||||||
| |||||||||||||
| |||||||||||||