Ісмаїлов Абдулхакім Ісаакович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ісмаїлов.
Ісмаїлов Абдулхакім Ісаакович
кум. Ісмаїлов Абдулхакім Ісаакович улани
Народження 1 липня 1916(1916-07-01)
Aksayd, Хасав'юртівський район, СРСР
Смерть 17 лютого 2010(2010-02-17) (93 роки)
Хасав'юрт, Дагестан, Росія
Країна  СРСР
Звання старший сержант
Війни / битви радянсько-фінська війна і німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Російської Федерації
орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Слави 3 ступеня медаль Жукова медаль «За відвагу» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Берліна» медаль «За визволення Варшави» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»

Абдулхакім Іса́кович Ісмаїлов ((в офіційних документах — Хакім[1]; 1 липня 1916 — 17 лютого 2010[2]) — радянський військовик. Учасник радянсько-фінської і Великої Вітчизняної воєн. Герой Російської Федерації (19.02). Відомий завдяки встановленню прапора над рейсхтагом 2 травня 1945 року разом з сержантами Леонідом Горічевим та Олексієм Ковальовим. Цю подія відобразилася у знімку фотокореспондента Євгена Халдея, який виконував завдання ТА.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Аксай Хасавюртовського округу Дагестану.[3] За національністю кумик. У Червоній Армії служив із грудня 1939 року.

Брав участь у Великій Вітчизняній війні з 1942 року. На фронті — з 1942 року у складі 147-го стрілецького полку, пройшов з боями Україну, Білорусь, Польщу, половину Німеччини, звільняв Запоріжжя, Одесу, Варшаву.

На початку 1944 року командував відділенням у 247-му гвардійському стрілецькому полку 82-ї гвардійської стрілецької дивізії 8-ї гвардійської армії, у боях за Одесу навесні 1944 року був поранений. Після одуження був направлений до 83-ї окремої гвардійської розвідувальної роти 82-ї гвардійської стрілецької дивізії, з цією ротою Абдулхаким Ісакович дійшов до Берліна. У фронтовій газеті про нього писали як про відважного та безстрашного розвідника.

В інтерв'ю, даному в 2007 році, стверджував, що ще 28 квітня 1945 року Олексій Ковальов, він і Леонід Горичов встановили червоний прапор на одній з башт даху Рейхстагу[4].

Сам описував цю подію так:

28 квітня наша 83-та гвардійська розвідрота 82-ї гвардійської стрілецької дивізії виходить до Рейхстагу. Щільність військ величезна, артобстріл ведеться нещадний, але Рейхстаг для німців — святиня і символ, і пручаються вони в тисячу разів наполегливіше, ніж звичайно. Чотири рази на цей день війська штурмують рейхстаг. З величезними втратами та безуспішно. Перебуваючи у безпосередній близькості від палацу німецького парламенту, ми можемо просунутися ні метр. Командир нашої розвідроти Шевченко отримує наказ вислати розвідку і, у свою чергу, доручає це завдання трьом розвідникам — мені та двом моїм друзям: українцю Олексію Ковальову та білорусу Леоніду Горичову. Підійшли до палацу. Проскочили перший поверх будівлі, повний німців — шалених, п'яних. Піднялися на другий. Я мало не загинув там. Врятувала випадковість. Затримавшись на порозі величезної зали, в якій залягли фашисти, що відстрілювалися, побачив у великому палацевому дзеркалі двох німецьких автоматників, що причаїлися за дверима. Вбив їх. Побіг далі, треба було виконувати розвідувальну роботу. Зрештою, ми втрьох з товаришами опинилися на даху. Внизу точився бій. Перестрілка. Гуркіт артилерії. Такого завдання — поставити прапор — нам не давали. Але у всіх, хто штурмував Рейхстаг, про всяк випадок прапор із собою був. Був у нас. Ось ми його і встановили. Не на головному куполі, а на одній з веж[5].

На прохання фотокореспондента ТАРС Євгена Халдея 2 травня 1945 року Ісмаїлов з Олексієм Ковальовим та Леонідом Горичевим встановили червоний прапор над рейхстагом, щоб сфотографувати цю подію на фотоплівку. Фотографія Халдея стала відома усьому світу як символ Перемоги радянського народу.

За роки війни Абдулхакім Ісакович був п'ять разів поранений, але щоразу повертався до ладу.

У повоєнні роки працював у сільськогосподарському виробництві, потім був обраний головою Чагаротарського сільського виконкому. З 1955 року і до виходу на пенсію працював у Юзбашсько-Аксаєвській зрошувальній системі. Перебуваючи на заслуженому відпочинку, брав активну участь у суспільно-політичному житті Дагестану, проводив велику роботу з морального та патріотичного виховання підростаючого покоління.[6]

Напередодні 50-річчя Перемоги у Росії готували до друку підручник з історії Великої Вітчизняної, підбирали для нього фотоматеріали. Серед інших виявив знімок військового фотокореспондента Євгена Халдея — три бійці встановлюють Прапор Перемоги над поваленим рейхстагом у Берліні. Почалися пошуки. Незабаром у програмі тележурналіста Миколи Сванідзе опинився літній киянин Олексій Ковальов. Коли йому показали ту фотографію, він миттєво відповів:

Та це ж я, а поруч Льоня Горичів із Мінська та Абдулхакім Ісмаїлов із Дагестану!

Указом Президента Російської Федерації № 212 від 12 лютого 1996 року Абдулхакіму Ісаковичу Ісмаїлову «за мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років» присвоєно звання Героя. Російської Федерації .[7]

Абдулхакім Ісмаїлов помер 17 лютого 2010 року[8].

Нагороди[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

вулиці:

  • 2015 року колишній вулиці ім. Ф. Енгельса та дублюючої частини вулиці ім. Хізроєва в Радянському районі Махачкали було присвоєно ім'я Абдулхакіма Ісмаїлова.[10]
  • Проїзд Абдулхакіма Ісмаїлова в Махачкалі (Дагестан).[11]

Установи:

  • У 2010 році Махачкалінській об'єднано-технічній школі ДТСААФ Росії було присвоєно ім'я Абдулхакіма Ісмаїлова.[12]
  • Школа у с. Чагаротар носить ім'я Абдулхакіма Ісмаїлова.
  • Хасавюртівська школа № 10 носить ім'я А. І. Ісмаїлова.[13]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Полина Санаева. Небо над Берлином. Абдулхаким Исмаилов на той и на этой войне // Независимая газета : газета. — 2000. — № 175 (2237) от 16 сентября (12 апреля). Архівовано з джерела 16 вересня 2000.
  2. ↑ Скончался разведчик, водружавший знамя Победы над рейхстагом. РИА «Новости». 17 лютого 2010. Архів оригіналу за 12 лютого 2013.
  3. ↑ Интервью — https://www.youtube.com/watch?v=blH02fXsJb4 [Архівовано 5 листопада 2021 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Полина Санаева (7 травня 2000). Небо над Берлином. Независимая газета. Архів оригіналу за 16 вересня 2000. Процитовано 27 січня 2022. (рос.)
  5. ↑ Про свой флаг над Рейхстагом, историческую справедливость, золотые часы и коварных полячек... Сноб. 11 травня 2015. Процитовано 30 квітня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (рос.)
  6. ↑ Абдуллаев А. Штрихи к портрету героя. // Народы Дагестана. — 2000. — № . — С.15-16. (рос.)
  7. ↑ Мусаева С. И. Герой войны — Герой России. // Военно-исторический журнал. — 2010. — № 10. — С.55. (рос.)
  8. ↑ Скончался Герой России Абдулхаким Исмаилов, который одним из первых водрузил знамя Победы над Рейхстагом [Архівовано 1 травня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ В один день був нагороджений двома орденами Червоного Прапора по різним нагороджувальним документам і за різні подвиги в останній місяць війни.
  10. ↑ В Махачкале увековечили память Героя России Абдулхакима Исмаилова. РИА «Дагестан». 8 травня 2015. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 12 травня 2015. (рос.)
  11. ↑ Проезд Абдулхакима Исмаилова в городе Махачкала. «Яндекс.Карты» (рос.). Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 22 червня 2020.
  12. ↑ Диана Серегина. Имени Героя // «Дагестанская правда». — 2010. — № 330 (12 апреля).
  13. ↑ История школы. МКОУ «СОШ № 10 им. А. И. Исмаилова» (рос.). 5 жовтня 2018. Архів оригіналу за 6 жовтня 2018. Процитовано 22 червня 2020.

Література[ред. | ред. код]

  • Давудов О. М. Дагестанці — Герої Радянського Союзу. // Вісник Інституту історії, археології та етнографії Дагестанського наукового центру РАН. — 2015. — № 2. — С.26-27.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ісмаїлов_Абдулхакім_Ісаакович&oldid=42133008