Іспанці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іспанці
Alfonso X el Sabio (Ayuntamiento de Sevilla).jpg
Isabel la Católica-2.jpg
Philip II portrait by Titian.jpg
Rey Alfonso XIII de España, by Kaulak.jpg
Rodrigo Diaz de Vivar crop.jpg
Retrato de Hernán Cortés (1485-1547), marqués del Valle de Oaxaca - Anónimo.jpg
Portrait of Francisco Pizarro.jpg
Francisco Franco en 1964.jpg
Pieter Thijs - St Dominic.jpg
Ignatius of Loyola (militant).jpg
Saint Francis Xavier.jpg
François Gérard - St Theresa (detail).jpg
Cervantes Jáuregui.jpg
Las Glorias Nacionales, 1852 "D. Pedro Calderón de la Barca" (4013195639).jpg
LopedeVega.jpg
Quevedo (copia de Velázquez).jpg
Pablo picasso 1.jpg
Salvador Dalí 1939.jpg
(Felipe de Borbón) Inauguración de FITUR 2018 (39840659951) (cropped).jpg
Penélope Cruz.jpg
Кількість 135 млн осіб
Близькі до: галісійці, португальці, романські народи
Мова іспанська мова
Релігія християни (католицизм)

Іспа́нці (ісп. Españoles, МФА[espaˈɲoles]) — романський народ і нація, що проживає на крайньому півдні Західної Європи, на Піренейському півострові. Корінне населення держави Іспанія. Говорять іспанською мовою, що належить до романської групи індоєвропейських мов. Творці і носії іспанської культури, іспанського світу. Християни, переважно римо-католики. Є нащадками кельтоіберійців, вестготів, римлян і маврів. Чисельність іспанців у світі становить приблизно 135 мільйонів осіб. У самій Іспанії налічується понад 41 млн осіб. Інші мешкають в країнах Західної Європи та в Америці. Нащадки іспанців також є серед сотень мільйонів осіб в іспаномовних націях Латинської Америки, а також на Філіппінах. У самій Іспанії іспанцем називають громадянина Іспанії. В країні домінує регіональна свідомість, — не тільки в каталонців, галісійців і басків, які є самостійними народами, але й у інших. Вони називають себе арагонцями, валенсійцями, канарцями, астурійцями, кастільцями тощо.

Історія назви[ред. | ред. код]

Сторінка рукопису Estoria de España (Альфонсо X Мудрий), де згадується hyspanis.

У латинському епіграфі до першої іспанської хроніки «Estoria de Espanna» (1282 або 1284), що була підготовлена королем Альфонсо X, королівські піддані названі «хіспаніс», а в іспанському варіанті — «іспанос»:

Rex, decus Hesperie, tesaurus philosophie, Dogma dat hyspanis; capiant bona, dent loca uanis[1].

Оригінальний текст(ісп.)
El Rey, que es fermosura de Espanna et tesoro de la filosofia, ensannança da a los yspanos; tomen las buenas los buenos, et den las vanas a los vanos.

У цій же книзі ідеться про міфічного предка, племінника Геракла, на ймення Еспан (Espan)[2].

Мова[ред. | ред. код]

Іспанська мова належить до романської групи індоєвропейської мовної родини. Найбільш близькі до іспанської — португальська, галісійська, каталонська. Власне, дві останні — проміжні ланки, галісійська — між іспанською та португальською, каталонська — між іспанською та французькою[джерело?]. Трохи меншу, але доволі велику схожість, вона має з італійською.

Поряд з англійською, французькою, німецькою, російською й арабською іспанська мова є міжнародною. Вона є державною в більшості країнах Латинської Америки, за винятком Французької Гвіани, Гаяни, Суринаму, Бразилії та низки Антильських островів.

Іноді її називають кастильською, бо літературна іспанська склалася на основі кастильського діалекту. B Іспанії є й інші діалекти — арагонський, астурійський (баблє), леонський та інші. Писемність — на основі латинки.

Попередниця іспанської мови — староіспанська (вона ж кастильська) утвердилася в період, коли іспанці відвойовували в арабів Толедо (1085), Кордову (1236) і Севілью (1248). Вона розвивалася під впливом французької та провансальської, під впливом труверів Франції та трубадурів Провансу. Тепер вона зберігається в доволі зміненому вигляді у нащадків іспанських євреїв, сефардів, що переселилися на Балкани, під назвою ладіно.

«Відродження» місцевих наріч, розпочате в 60-ті роки 20 століття, має доволі штучний характер[джерело?].

Етногенез[ред. | ред. код]

Спочатку територія Іспанії була населена іберами, які пізніше перемішалися з кельтами. Виникла нова спільнота — кельтібери. Країна мала назву Іберія. Крім цього, тут мешкали народи іншого походження. Один з них — баски, народ невідомого походження з ізольованою мовою. Були припущення щодо його спорідненості з грузинами, проводились дослідження з порівняння мов грузин і басків. Має схожість й давня назва Грузії — Іверія. Втім генетичний аналіз не підтверджує цю теорію[джерело?].

На початку 1-го тисячоліття населення Піренейського півострова зазнало романізації. В 5 ст. сюди вторгаються племена германців (вест-готів). Країною керують вест-готські королі. В 8 ст. з півдня майже весь півострів захоплюють араби, бербери та євреї. Встановлюється влада арабських династій (Альмохадів, Альморавидів, Омейядів). З цього часу невеликі готські королівства, Астурія, Лєон, Арагон, Наварра, починають боротьбу з арабами (Реконкіста), яка закінчилася в 15 ст., за часів короля Фердінанда Арагонського та королеви Ізабелли Кастильської. Почалося об'єднання країни і нації. Наприкінці 15 століття почалася епоха Великих географічних відкриттів, в яких Іспанія відіграла провідну роль, поряд зі своїми конкурентами, Португалією і Англією, подібно яким вона володіла величезними колоніями. Завдяки іспанцям з'явилися нові народи в країнах Латинської Америки, на Філіппінах, що виникли від змішування іспанців і місцевих мешканців. Їх прямі нащадки називаються креоли, а змішані — метиси (зазвичай це нащадок іспанця та індіанки, але не обов'язково).

Антропологічний тип іспанців — середземноморський, — у них довгі обличчя, довгі, прямі чи горбаті носи, переважає темне волосся, але зустрічається й світле. В Андалусії сильно виявляється арабський компонент.

Генетика[ред. | ред. код]

У порівняльній таблиці наведена статистика за гаплогрупами чоловіків Іспанії з чоловіками європейських країн, регіонів (*) та спільнот[3].

Країна/Гаплогрупа I1 I2*/I2a I2b R1a R1b G J2 J*/J1 E1b1b T Q N
Португалія 2 1.5 3 1.5 56 6.5 9.5 3 14 2.5 0.5 0
Франція 8.5 3 3.5 3 58.5 5.5 6 1.5 7.5 1 0.5 0
* Бретань 8 1 4.5 0.5 80 2 2.5 0.5 0.5 0 0 0
Німеччина 16 1.5 4.5 16 44.5 5 4.5 0 5.5 1 0.5 1
Ірландія 6 1 5 2.5 81 1 1 0 2 0 0 0
Італія 4.5 3 2.5 4 39 9 15.5 3 13.5 2.5 0 0
Іспанія 1.5 4.5 1 2 69 3 8 1.5 7 2.5 0 0
* Андалузія 0 9.5 0 3.5 58.5 3 10.5 2 10 3 0 0
* Арагон 2 14.5 1 2 60.5 1 10.5 0 5 4 0 0
* Астурія 2 2 0 2.5 58.5 8 8 2 14 3 0 0
* Басконія 0.5 5 0 0 85 1.5 2.5 0.5 2.5 0 0.5 0
* Кантабрія 1 3 2 8.5 55 10.5 3 2.5 11 2.5 0 0
* Кастилія-Леон 0.5 2 0.5 3 64 5 6 1 16 2 0 0
* Ла-Манча 1.5 1.5 0.5 1.5 66 8 10 4 5 2 0 0
* Каталонія 2 3.5 1.5 1.5 66.5 4.5 7.5 1.5 8.5 1 0 0
* Естремадура 3.5 5 1 0 50 5 11.5 0 18.5 5 0 0
* Галісія 5 3.5 2 1 57 4 10.5 4 10.5 2 0 0
* Валенсія 3 5.5 1 3 63.5 1 6 2 13.5 1.5 0 0
Україна 4.5 20.5 0.5 44 8 3 4.5 0.5 6.5 1 0.5 5.5
Євреї-ашкеназі 4 10 9 9.5 19 19 20.5 2 0.5 5 0 1.5
Євреї-сефарди 1 5 13 15 25 22 9 6 0 2 0 2

Господарство[ред. | ред. код]

Заняття населення розрізняється в залежності від регіону чи етнічної групи. Всюди поширене землеробство. Бобові, оливи, виноград вирощують усюди, зернові — в Андалусії, Арагоні та на Месетє (означає «плоскогір'я»), кукурудзу, жито і картоплю — в північних районах, а цитрусові — на східному узбережжі. Тваринництво та морське рибацтво розповсюджене в Каталонії, Астурії, Країні басків, в Мадриді також розвинуто тваринництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець. Окремі групи мають свої традиційні заняття. Це — пасьєгос Кантабрії, марагатос Лєону, вакейрос Астурії, вони — пастухи, обмінюють свою продукцію на хліб, овочі, вироби ремесла.

Іспанія — країна з доволі високим рівнем економічного розвитку. За часи існування вона пережила період занепаду, коли з численних колоній судна постачали в метрополію золото та коштовні харчі. Розвиток економіки в самій Іспанії через це призупинився, але після розпаду колоніальної держави у 20 столітті, економіка поступово була відновлена.

Важливі галузі — гірничодобувна, чорна металургія, машинобудування, електротехнічна, хімічна та найдавніша галузь — текстильна. Вагому роль в економіці відіграє туризм.

У сільському господарстві переважають великі латифундії. Велика частина населення зайнята в промисловості та сфері послуг.

Велику роль в країні відіграє виноробство. Найбільш відомі вина — херес (виробляється в провінції Херес), Малага (місто Малага), портвейн і мадера (вина португальського походження). На відміну від Росії та Скандинавії, де надають перевагу міцним напоям, в середземноморських країнах вживаються сухі, слабкі вина, зазвичай під час обіду, в помірній кількості.

Традиційні ремесла іспанців і мистецтво представлені керамікою, різьбою по дереву, художньою вишивкою, плетінням, ткацтвом.

Поселення — різних типів. Є великі поселення, хутори з одним подвір'ям, багато типових середньовічних міст — невеликих, з багатими історичними традиціями та пам'ятниками. Найбільші, багатофункціональні міста — Мадрид (столиця), Барселона, Валенсія. Багато портів. Поселення в гірських районах нагадують кавказькі, — багатоярусні, зі щільною забудовою, будинки переважно білого кольору.

У давні часи іспанці використовували печери або напівпечери, будували напівземлянки, округлі чи овальні за планом.

На північному заході розповсюджений будинок з необробленого каміння, критий соломою (пальясо). На півночі (волога частина країни) — басксько-наваррський або астуро-галісійсьий тип будинку, кам'яний. Він має 2 поверхи, спальню, їдальню, кухню на вищому поверсі, господарчі приміщення — на нижньому. Південніше, в сухій частині, будинки одноповерхові, приміщення для худоби та господарчі будівлі — окремо. Багато районів бідні й лісом, й камінням, і тут використовують глину та цеглу. Є маленькі будиночки з плоским дахом. В Андалусії — будинки з замкнутим подвір'ям.

Одяг чоловіків — вузькі короткі штани до колін (такі носили в Європі в 18 столітті), біла сорочка, жилети, куртки, паски, плащі. Коротка куртка іспанця зазвичай прикрашена попереду та позаду вишивкою. Взуття — шкіряне або плетене з еспарто (іспанський дрок). На півночі в дощ носять дерев'яні черевики. Головні убори — фетрові солом'яні капелюхи, баскський берет. Капелюх, на відміну від італійського, широкополого (калабрєза), має короткі поля та невисоку тулію. Одяг жінок — в центрі країни — сорочка на лямках, коротка шерстяна куртка, в Андалусії — довга вузька сукня. На голові — хустки, чорна чи біла мережева мантилья. Панчохи — з вишивкою. Як прикраса — гребінь або квіти у волоссі. Типова іспанська сукня — вузька в талію з широкою спідницею з численними оборками.

Кухня різноманітна. Загальне — велике вживання свиного сала, оливок, гострих приправ з томату, цибулі, часнику, червоного перцю, овочів і фруктів. В Андалусії багато страв з риби, на південному сході — з рису. Напої — кава, молоко, цитрусові соки, вино, яблучний сидр. Типова страва — паелья. Вона готується з рису з бульйоном, курки, яловичини, свинини, риби, і заправляється шпиком, цибулею, перцем, сіллю, зеленню, соком лимону, олією. Також складно готується олья подріга, з яловичини, свинини, шпика, ковбас, зеленого горошку, картоплі, моркви, капусти, заправляється цибулею, часником, селерою, лавровим листям, перцем, сіллю, петрушкою, тертим сиром і томатами. Тортільяс — просмажений омлет з картоплею та овочами.

Католицькі традиції[ред. | ред. код]

Кожне місто має свого заступника, день якого святкується. Свята влаштовують ермандади (братства), на півдні — більш пишно, на півночі — скромніше. Весняні карнавали, ярмарки, театралізовані вистави притаманні певним місцевостям.

Культура[ред. | ред. код]

Музика, танці[ред. | ред. код]

Докладніше: Фламенко

Музика Іспанії вважається найкращою у світі після італійської[джерело?]. В мистецтві існували романси, народні жанри пісні та поезії — летрильї, сегідильї, серенади, вільянсіко. Типовий іспанський жанр поезії — копла (короткий вірш). В Андалусії був розвинутий своєрідний жанр співу та танцю, — фламенко. Танець — вистукування ритму ногами, носком, п'ятою, стопою, по-іспанські — сапатеадо (від слова сапато — черевик). Схоже зустрічається не всюди, це тільки шотландський, ірландський і американський степ (чечітка). Танці в основному групові, зі стрибками, перебіжками. Найбільш відомі іспанські танці — пасодобль, фанданго, сарабанда та павана (старовинні). В Іспанії народилося й танго, хоча набуло слави воно вже за океаном, в Південній Америці.

Література[ред. | ред. код]

Монумент Сервантесу у Мадриді. Дон Кіхот та Санчо Панса.

Найдавніші літературні твори в Іспанії — лицарські романи, як і в країнах північної Європи. Але існують суто іспанські варіанти лицарських романів. Це — «Пісня про Сіда» і « Амадіс Гальський», події в яких відбуваються в Іспанії, і герої яких — іспанці. Література Іспанії в епоху Відродження розвивалася за складних політичних обставин. Саме в Іспанії з'явився жанр шахрайського роману. Перший автор — Матео Алєман, його роман — «Гусман де Альфарачє». Широко відомий приклад цього жанру — «Кульгавий біс» Луїса Велеса де Гевари. В жодній іншій країні цей жанр не був розвинутий. У Франції шахрайський роман наслідував Ален-Рене Лєсаж («Пригоди Жіль Бласа з Сантильяни»). Одниміз символів Іспанії є літературні постаті дон Кіхота і Санчо Панси.

Архітектура[ред. | ред. код]

Архітектура має свої особливості. Іспанська готика майже не відрізняється від загальноєвропейської (хоча тут і розвивався особливий стиль «мудехар»), але Ренесанс вже своєрідний і має свою назву, — платереско («плоский»). Стиль бароко відомий в Іспанії як «чурригереско» (за прізвищем архітектора Чурригери). Найбільш відомі пам'ятники: собор в Бургосі, будівля університету в Вальядоліді, собор Сантьяго де Компостела, собор в Толедо. Пізніше в Іспанії розвиваються усі інші стилі, притаманні всій Європі. Саме для Іспанії притаманне мистецтво архітектора Антоніо Гауді, спеціалісти оцінюють його як постмодернізм [джерело?]. Він — каталонець, і мистецтво його — в Барселоні. Крім багатьох будинків в оригінальному стилі, він створив собор «Саграда фаміліа» (Свята родина), який став в останні часи одним із символів Іспанії (подібно до Ейфелевої вежі в Парижі). Нові архітектурі тенденції розвива архітектура Сантьяго Калатрава.

Живопис[ред. | ред. код]

Докладніше: Мадридська школа
Дієго Веласкес, невідома пані з віялом

В 19 столітті дослідник іспанської літератури зі США Джордж Тікнор назвав і розцінив іспанське 17 століття як «Золоту добу». Цю назву підхопили.

Але мистецтвознавці Іспанії пізніше розширили межі "Золотої доби". Відлік починають з 1492 р., коли Небріха оприлюднив підручник «Іспанська граматика», а завершують 1681 роком, коли помер Кальдерон. В «Золоту добу», таким чином включають іспанське Відродження та маньєризм, іспанське бароко та художників реальності.

Отже, «Золота доба» іспанської культури ніяк не збігається з календарними межами 17 століття, хоча саме тоді відбувся пік розвитку і іспанської літератури, і іспанського образотворчого мистецтва. А їх мистецькі здобутки отримали світове визнання. Серед відомих літературних імен Європи почесні місця посіли —

Світове визнання отримали і іспанські художники 16-17 ст. —

Крізь руки іспанських можновладців текла річка золота та срібла, вивезеного з американських колоній. Цими коштами не тільки сплачували постійні війни в Америці та в Європі, але й підживлювали національну культуру. В Іспанії розгорнулося масове будівництво палаців, монастирів і соборів, замовлялись картини відомим художникам — національним та іноземним. Але консервативність управління та відсутність далекоглядності в політиці значно загальмували економічний та промисловий розвиток країни майже на 200 років. Коштовна річка золота та срібла осідала в розвинених державах Європи, де розпочав свій шлях первісний капіталізм — у Голландії та Фландрії, в Британії, Франції. Культурний пік іспанського мистецтва не збігався з економічним розвитком країни, яка слабшала і сповзла в політичну та економічну кризу. Покажчиками кризи стали і військові поразки Іспанії —

«Золота доба» в Іспанії завершилася без жодної значної фігури в політиці, літературі, мистецтві. Наприкінці 18 століття іспанське мистецтво частково реабілітував лише Франсіско Гойя.

Культурні впливи[ред. | ред. код]

Іспанська культура впливала на культуру інших країн. Персонажі роману Сервантеса «Дон Кіхот» стали надбанням багатьох європейських культур. Вони — герої багатьох картин художників і скульпторів Західної Європи та Латинської Америки.

Іспанську тематиру розробляли митці Франції, Росії, США, серед них

Француз Жорж Бізе написав оперу «Кармен» на іспанську тему, іспанські мотиви лунають в балеті «Дон Кіхот» Мінкуса. Багато російських і українських письменників, композиторів та поетів торкалися іспанської тематики.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Primera Cronica General. Estoria de España. Tomo I. — Madrid, Bailly-Bailliere e hijos, 1906, стр. 2
  2. Primera Cronica General. Estoria de España. Tomo I. — Madrid, Bailly-Bailliere e hijos, 1906, стр. 11
  3. Distribution of European Y-chromosome DNA (Y-DNA) haplogroups by country in percentage // Eupedia.com. 2017-07.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія «Народи та релігії світу». — М.,1998.
  • Краткая художественная энциклопедия. Искусство стран и народов мира. — т. 2, Москва
  • Т. Б. Алісова, Т. А. Репіна, М. А. Тарівердієва. Введення в романську філологію.
  • Іспанская поєзмя в русских переводах. — М.,1984.
  • История зарубежной литературы. Средневековье и Возрождение. — М., 1987.
  • Каптерева Т. П. «Искусство Испании». — М. 1989

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іспанці