Історичне джерело

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Історичне джерело — це певна кількість артефактів минулого (старожитностей). Тому зміст цього поняття цілком залежить від комплексу уявлень епохи про залишки минулого[1].

Історичне джерело можна визначити як носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи й культури та відображає той чи інший бік людської діяльності.

Типи історичних джерел[ред.ред. код]

Центральне місце серед історичних джерел займають письмові тексти — хроніки, документи, листи і т.п. — їх називають первинними історичними текстами (першоджерелами).
Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці — статті, монографії, підручники — їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією). По суті можна розділити всі джерела, використовувані в історичних дослідженнях, на два основних класи: історичні й археологічні. Всі знаряддя і результати людської діяльності розглядаються як феномени-артефакти, в яких «закодована» інформація про цю діяльність. У випадках, коли письмові джерела відсутні, доводиться використовувати винятково археологічні джерела.
Науку про історичні джерела, теорію й практику їх використання в історичних дослідженнях називають джерелознавство (історичне джерелознавство).

Речові джерела[ред.ред. код]

Серед інших типів джерел вирізняються джерела речові. Велику групу з-поміж них складають археологічні джерела, вивчення останніх, зокрема, дає нам відомості про розселення, культуру, звичаї та вірування людей, які жили задовго до нас. За функціональним призначенням речові джерела поділяються на кілька класів: знаряддя праці, речі побуту, зброя, предмети прикладного мистецтва, монети, ордени, медалі, печатки, прикраси, технічні засоби та пристрої, архітектурні споруди тощо. Кожен з цих класів досліджує окрема спеціальна історична дисципліна (нагороди – фалеристика; медалі – медальєрика; одяг, однострої – етнологія та уніформознавство; печатки – сфрагістика тощо).

Джерела масові і особові[ред.ред. код]

Джерела масові – клас джерел, які характеризуються певною повторюваністю, типовістю та однорідністю вміщеної в них інформації. Аналіз змістовних аналогій змісту таких джерел дає змогу виявити спільні риси різних історичних явищ, простежити в них ту чи іншу закономірність, тенденцію розвитку. До масових джерел належать довідкові, статистичні документи, періодична преса тощо.

На відміну від масових, клас немасових, особових джерел визначається такими рисами, як: індивідуальність змісту, оригінальність інформації, несхожістю відтворення кожним джерелом історичного факту, події, процесу або його визначальних рис.

Поділ джерел на масові та немасові – досить умовний, бо масове джерело може виконувати в певному дослідженні унікальну роль – при вивченні окремого факту, а особове – роль однотипного джерела у вивченні масових явищ. Сучасні засоби формалізації інформації дають змогу обробляти масові джерела за допомогою статичтичних та кліометричних методів (див. Кліометрія), цьому сприяє стандарт формуляру (періодична преса, листівки, декларації тощо).

Джерела та література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]