Історичний центр Кордови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Історичний центр Кордови
Historic centre of Córdoba [1]
Світова спадщина
Mezquita córdoba foto aerea.JPG
Історичний центр Кордови
37°52′45″ пн. ш. 4°46′47″ зх. д. / 37.87919444447177852° пн. ш. 4.77972222224997800° зх. д. / 37.87919444447177852; -4.77972222224997800
Країна Іспанія
Тип Культурний
Критерії i, ii, iii, iv
Об'єкт № 313
Регіон Європа і Північна Америка
Зареєстровано: 1984 (8 сесія)
Внесено зміни 1994

CMNS: Історичний центр Кордови на Вікісховищі

Історичний центр Кордови в Іспанії є одним з найбільших у  Європі та включає багато монументів, які свідчать про давньоримські, арабські та християнські часи міста. 1984 року до Світової спадщини ЮНЕСКО була включена собор-мечеть Кордови, а через декаду до неї було приєднано майже все старе місто[2].

Історія[ред. | ред. код]

Започаткована як колонія Карфагену, Кордова була захоплена римлянами 206 р. до н. е. та невдовзі стала столицею провінції Ближня Іспанія з вишуканими будівлями та потужними укріпленнями. Після падіння Римської імперії, у 6-му ст. н. е. місто потрапило під владу вестготів, а на початку 8-го сторіччя було завойоване маврами. 716 року Кордова стала столицею провінції, а 766 року — столицею мусульманського емірату Аль-Андалус. Вже на початок 10-го сторіччя, як Кордовський халіфат, місто стало одним з найрозвиненіших у світі, відомим своєю культурою, освітою та релігійною толерантністю. За мурами міста ховались величезна бібліотека, понад 300 мечетей та численні палаци та адміністративні будівлі.[3][2]

Король Фердинанд III завоював місто 1236 року, збудував нові захисні споруди та перетворив Велику мечеть на кафедральний собор. Християнське місто зростало довкола собору палацами, церквами та замком. Хоча місто втратило свою політичну вагу, воно й далі залишалося важливим торговим центром, завдяки розташованим неподалік мідним копальням С'єрра Морена (ісп. Sierra Morena).[3][2]

Географічні кордони[ред. | ред. код]

Один з млинів на річці Гвадалківір.

Включений до Світової спадщини ЮНЕСКО історичний центр — це переважно будинки та вузькі вулички довкола кафедрального собору. З півдня він обмежений рікою Гвадалківір, включно з Римським мостом та вежею Калаорра, на сході — Калле Сан Фернандо, на півночі — комерційним центром, а з заходу включає Алькасар та район Сан Басіліо.[2]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Римське минуле міста представлено Римським мостом з 16 прольотів через річку Гвадалківір, мозаїкою в Алькасарі, колонами римського храму та залишками римських мурів. Маврський вплив найбільш помітний у Каліфському хамамі та у садах Алькасара, які межують з колишньою Великою мечеттю (Мескітою). Мінарети того періоду збереглися у складі церков св. Сантьяго, святого Лоренцо, Сан Хуан та монастиря Святої Клари. Єврейський вплив за часів панування маврів можна побачили у районі «La Judería», синагога якого використовувалась до 1492 року (вигнання євреїв з Іспанії).[2]

Алькасар, який спочатку був фортецею маврів, був перетворений у резиденцію християнських королів у 14-му сторіччі, а вежа Калаорра, збудована Альмохадами, була суттєво перебудована королем Кастилії Енріке ІІ 1369 року.[4] Невелика поховальна каплиця Святого Варфоломія була побудована 1410 року у поєднанні стилів готики та мудехар та є одним з найкращих прикладів останнього. Початково церква, колишній госпіталь Сан-Себастьян (нині — Конгрес-центр) був завершений 1516 року та демонструє поєднання стилів готики, мудехар та Відродження.[5] Серед інших церков того періоду — церкви Святого Миколая та Святого Франциска.[2]

До важливих будівель 16-го сторіччя також входять семінарія Сан Пеладжіо, Пуерта дель Пуенте («Мостові ворота») та палац маркіза де ла Фенсанта дель Валле за проектом Ернана Руїса молодшого[6]; з будівель 18-го ст. цікавий госпіталь кардинала Салазара з його барочним фасадом.[7]

Іншими важливими пам'ятками старого міста є Єпископський палац, збудований на залишках палацу вестготів, (тепер Єпархіальний музей образотворчих мистецтв),[8] та Королівські стайні, збудовані королем  Філіпом II 1570 року як частина Алькасара.[9]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]