Історія Кам'янця-Подільського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
COA Kamjantec-Podilsky.svg
Ця стаття є частиною серії
Історія
Кам'янця-Подільського
Гіпотези про заснування
до 1362
1362—1434 (Литва)
1434—1672 (Польща)
1672—1699 (Туреччина)
1699—1793 (Польща)
1793—1917 (Росія)
1917—1920 (УНР/УД)
1920—1941 (УСРР/УРСР)
1941—1944 (Німеччина)
1944—1991 (УРСР)
після 1991 (Україна)
Кам'янець-Подільський

Істо́рія Кам'янця́-Поді́льського — історія міста Кам'янець-Подільський, яке нині є містом обласного підпорядкування, одним із районних центрів Хмельницької області України.

Гіпотези про заснування міста[ред. | ред. код]

Основна стаття: Гіпотези про заснування Кам'янця-Подільського

У науковій і науково-популярній літературі зафіксовано чотири гіпотези щодо заснування Кам'янця-Подільського [1], які умовно можна назвати:

  • литовською — про 1360-ті роки,
  • вірменською — про 1062 рік,
  • дако-римською — про 2—3 століття,
  • давньоруською (домонгольською) — про другу половину 12 століття (або кінець 12 — початок 13 століття).

Більшість сучасних істориків притримуються останньої гіпотези — про формування Кам'янця-Подільського як ранньофеодального міста у другій половині 12 століття.

Історія міста до 1362 року[ред. | ред. код]

Археологічні знахідки та дослідження засвідчують, що люди здавна селилися на території сучасного Кам'янця-Подільського. Це були стоянки мисливців, селеща давніх землеробів. Міське поселення виникло тут значно пізніше [2].

Найдавнішими вважаються археологічні знахідки на території дендропарку над каньйоном на лівому березі Смотрича. Тут після весняних розмивів виявлено бивні мамонта, а також крем'яні відщепи пізнього палеоліту (40—13 тисяч років тому).

На території сучасного Старого міста під час земляних робіт натрапили на речі часів трипільської культури (4—3 тисячоліття до н. е.). В урочищі Татарському, яке з південного заходу прилягає до Кам'янець-Подільської фортеці, виявлено рештки великого трипільського поселення, а в ньому — безліч уламків розписаного посуду, крем'яні ножі, скребки, різці, глиняні мініатюрні скульптури, характерні для землеробських племен доби міді. У цьому ж урочищі, а також поблизу міської друкарні знайдено знаряддя праці доби пізньої бронзи та початку ранньої залізної доби (12—8 століття до н. е.) [3].

У перші століття нашої ери територію майбутнього Кам'янця та його околиць заселяли племена черняхівської культури, основним заняттям яких було землеробство.

Римські монети 2—3 століть, знайдені на території міста та навколишніх сіл, свідчать, що населення Середнього Подністров'я перебувало у торговельних і культурних зв'язках із жителями Північного Причорномор'я та римських провінцій.

На правому березі Смотрича, неподалік Гончарської башти, під час земляних робіт виявлено культурний шар із слов'янською керамікою 9—10 століть. На думку істориків, це є доказом того, що Старе місто, як і весь район Середнього Подністров'я, у ті часи заселяли східнослов'янські племена, зокрема уличі та тиверці, які входиди до складу Київської Русі. У різних частинах Старого міста, а також в урочищі Татарському виявлено залишки культурного шару з типовою давньоруською керамікою [4]..

В другій половині ХІІ - першій половині ХІІІ ст. входив до складу Галицького, а згодом, об'єднаного Галицько-Волинського князівства.

Згідно з археологічними джерелами, виникнення Кам'янця як ранньофеодального місто з чітким розмежуванням ремесла та землеробства, з розвинутою торгівлею датується кінцем 12 — початком 13 століття. В ті часи місто входило до складу Галицько-Волинського князівства. Писемних джерел про історію Кам'янця цього періоду не збереглося.

У 1240 році Поділля увійшло до складу Золотої Орди. Подоляни визнали право ординців збирати з міста щорічну данину, і Золота Орда почала правити життям Поділля за допомогою баскаків і виборних місцевих отаманів.

У другій половині XIII століття був створений Подільський улус , який ділився на тумени (округи) . Кам'янець був адміністративним центром Кам'янецького тумена. Керували Подільським улусом три брати, «отчичі і дідичі Подільської землі» Кутлубуг (Котлубей), Хачібей (Кочубей) і Дмитро.[5]

Кам'янець у 1362—1434 роках[ред. | ред. код]

Герб Кам'янця́-Поді́льського 1374

Після перемоги військ Литви над ординцями у Синьоводській битві, що відбулася восени 1362 року, Поділля перейшло під владу Великого князівства Литовського. Утверджуючись у краї, князі Коріятовичі (племінники великого князя литовського Ольгерда) стали відбудовувати міста, їхні укріплення та села. Серед відбудованих міст був і Кам'янець.

Від 1360-х років столицею Подільської землі при Коріятовичах було місто Смотрич, а з початку 1370-х років — Кам'янець. 7(15) січня 1374 року Юрій і Олександр Коріятовичі надали місту грамоту на самоврядування. Поступово в його суспільне та громадське життя, управління, судочинство та містобудування стали проникати західноєвропейські норми.

На той час у Кам'янці склалося двоцентрове управління: одним із його адміністративних центрів був замок, іншим — місто. Замок слугував місцем перебування князя, який управляв усім Подільським князівством, а місто — війта, який керував міською громадою. Грамота 1374 року засвідчує, що «зем'ян, бояр і слуг князівських повинен судити князь на замку», а міщани мали право «судитися своїм правом і своїми райцями».

За етнічною приналежністю населення Кам'янця в ті часи переважно було руським (українським). Окрім українців, тут мешкали вірмено-кипчаки, литовці, поляки, молдовани, поодинокі представники інших народів.

За часів князювання Коріятовичів (до 1393р.) на Поділля став проникати католицизм. Так, 1370 року в Кам'янці став функціонувати домініканський чернечий орден, було засновано і монастир. Незабаром і францисканці заснували в місті монастир. 1378 року римський папа видав князеві Олександру Коріятовичу буллу на заснування в Кам'янці католицької єпископії.

В 1393 р. великий князь литовський Вітовт штурмом взяв місто і прогнав Федора Коріятовича[6]. Поділля підпорядковувалося Великому князівству Литовському до 1430 року (тимчасово, у 14041410 роках, — Короні Польській).

Восени 1430 року, після смерті Вітовта, польське панство, прихильне до короля польського і верховного князя литовського Владислава II Ягайла, змовилося з кам'янецьким католицьким єпископом (біскупом) Павлом, колишнім кам'янецьким старостою Яном Грицком Кердеєвичем, шляхтичами Бучацькими й подільською прозахідно налаштованою шляхтою, підійшло до Кам'янця, викликали на "розмову" Вітовтового намісника Яна Довґерда (який не знав про смерть Великого князя литовського), ув'язнили його, захопили замок і місто. Після захоплення Свидригайлом, король Ягайло 7 листопада 1430 р. [7] віддає одночасно два накази: офіційний - повернути Поділля воєводі Свидригайла М.Бабі, таємний - схопити М.Бабу та не віддавати міста (який і був виконаний)[8].

1432 року подільський староста Теодорик Бучацький Язловецький склав присягу на вірність польському королю Владиславу II Ягайлу та його синам, після чого король передав йому в управління кам'янецький замок. Того ж року Кам'янцю було підтверджено магдебурзьке право.

1433 р. - замок взяли війська під проводом Федора Острозького.

1434 року місто остаточно перейшло під владу польського короля. Кам'янець був наділений функціями головного міста Подільського воєводства, Кам'янецького повіту й однойменного староства.

1917- 1920 (УНР-УД)[ред. | ред. код]

17 квітня 1919 року Кам'янець був зайнятий військами Радянської Росії· 3 червня 1919 року звільнений військами УНР (Бій за Кам'янець-Подільський)· З 14 червня до 16 листопада тут перебували уряд і Директорія УНР· 17 листопада місто було зайняте військами Польщі· Після підписання Симоном Петлюрою 21-24 квітня 1920 року Варшавського договору з Польщєю в місті відновлена влада УНР за згоди Польщі· 12 липня 1920 року знову захоплене Червоною Армією Росії· 21 вересня 1920 року знову визволене військами УНР· 15 листопада 1920 уряд і війська УНР залишили місто· 16 листопада 1920 року знову зайняте військами Радянської Росії·

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Расщупкін О. І., Трубчанінов С. В. Кам'янець на Поділлі. — Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2008. — С. 8—10.
  2. Расщупкін О. І., Трубчанінов С. В. Кам'янець на Поділлі. — Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2008. — С. 8.
  3. Винокур І. С., Хотюн Г. М. Кам'янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник. — Львів: Каменяр, 1981. — С. 7—8.
  4. Винокур І. С., Хотюн Г. М. Кам'янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник. — Львів: Каменяр, 1981. — С. 8.
  5. Сикора, Эдуард. Лица Каменца-Подольского. 
  6. Пламеницька О. Кам'янець-Подільський.-К.:Абрис,2004.-256 с., іл. ISBN 966-531-170-0 с.35
  7. Н.Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник.-Лондон:НТШ,1972.-944с. с.27
  8. Пламеницька О. Кам'янець-Подільський. - К. : Абрис, 2004 . - іл. — с. 38. — ISBN 966-531-170-0.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Александра М. Ф., Винокур І. С., Гарнага І. В., Коваленко Л. А., Ланевський В. П. Кам'янець-Подільський // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 297—323.
  • Винокур І. С., Хотюн Г. М. Кам'янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник. — Львів: Каменяр, 1981. — 96 с.
  • Петров М. Б., Рибак І. В. Кам'янець-Подільський // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8. — С. 55—64.
  • Сецинский Е. Город Каменец-Подольский: Историческое описание. — К., 1895. — 248 с.
  • Prusiewicz A. Kamieniec Podolski. Szkic historyczny. — Kijow — Warszawa, 1915.
  • Петров М. Б. Історична топографія Кам'янця-Подільського кінця XVII — XVIII ст. (Історіографія. Джерела). — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002. — 384 с.
  • Пламеницька Ольга. Кам'янець-Подільський. — К.: Абрис, 2004. — 256 с. — (Малі історичні міста України).
  • Будзей Олег. Вулицями Кам'янця-Подільського. — Львів: Світ, 2005. — 272 с. — (Історичні місця України).
  • Пламеницька Ольга. Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі. — Кам'янець-Подільський: Абетка, 2005. — 388 с.
  • Завальнюк Олександр, Комарніцький Олександр. Нариси з історії Кам'янця-Подільського. — Львів: Центр Європи, 2006. — 136 с.
  • Расщупкін О. І., Трубчанінов С. В. Кам'янець на Поділлі. — Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2008. — 112 с.
  • Пламеницька О. Кам'янець-Подільський.-К.:Абрис,2004.-256 с., іл. ISBN 966-531-170-0
  • Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
  • Kamieniec Podolski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — Т. III : Haag — Kępy. (пол.).— S. 748—763. (пол.)

Примітки[ред. | ред. код]