Історія Седнева

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Докладніше: Седнів

Історія Седнева, селища міського типу Чернігівського району Чернігівської області України

Найдавніші часи[ред.ред. код]

Найдавніші поселення людини — поблизу Седнева виявлено поселення епохи бронзи та раннього залізного віку (ІІ — І тис. до н. е.), кургани епохи бронзи (ІІ — І тис. до н. е.), давньоруський курганний могильник (ІХ — ХІ ст.), городище та поселення І — ІІІ, VIII — ІХ, ХІІ — ХІІІ ст.[1]

VIII — ІХ ст. — відомий дослідник історії Седнева А. Балика відзначає:

«Сновейцы занимались войною, охотой, земледелием, скотоводством и пчеловодством. Из промыслов они знали: бондарство, гончарное искусство и столярство, так как в курганах были найдены: деревянная посуда, горшки, пряслицы и глиняное разноцветное монисто, украшаемое иногда медными привесками. Вели они также и торговлю».[2]

До трипільського часу відноситься поодинока знахідка фрагменту кераміки, що має аналогії серед посуду типу Мостви. Етап СІІ[3].

Виникнення[ред.ред. код]

ІХ — Х ст. — про давню історію та виникнення назви міста знаходимо відомості в праці К. Т. Карпинського:

"По могилам северянского погребального обряда, до времени основания Чернигова, или вернее, обращения ранее существовавшего здесь городка в резиденцию князей Северянской земли, старейшим городом Северян был Седнев, в котором имеются два больших городища и вокруг несколько сот курганов. На географической карте м. Седнев пишется «Седнев», но местные малороссы — старожилы именуют его «Сиднев»; а в основе этого слова лежит корень сид — сед — седой старик, что по моему мнению, говорит проф. Самоквасов, указывает на значение в древности г. Седнева, как старейшего, древнейшего в Северской земле. В таком значении представляют Седнев и сохранившиеся в его окрестностях могилы.[4]

1068 р. — у «Повісті минулих літ» зазначено: «половцем воюющим около Чернигова, Святослав… изъиде на нь ко Сновеску…одоле и тако бьеми, друзіи потопоша въ Снови». Це була перша перемога русичів над кипчаками.[5]

11061107 рр. — паломництво до Святої землі — Палестини здійснив Данило, ігумен одного з монастирів Чернігівської землі, який у своєму творі «Ходіння» порівнює річку Йордан зі Сновом.[6]

ХІІ ст. — фортеця розширюється, нові райони оточуються валом і ровом. Поблизу замку росте «Княже місто».[7]

1149 р. — у літописі згадується Сновська тисяча удільного сновського князя Ізяслава Давидовича. Займала досить велику територію — від Стародуба на півночі до річки Снов на півдні, від річки Убідь на сході до річки Свинь (тепер Замглай) на заході. Центром тисячі був Сновськ.[8]

1155 р. — літопис згадує сновського князя Святослава Володимировича.[9]

1203 р. — в удільному місті Сновськ княжить Ростислав Ярославич.[10]

1234 р. — київський князь Володимир Рюрикович і Данило Галицький взяли Сновськ та сплюндрували навколишні села.[11]

13381339 рр. — Сновськ, як і вся Сіверщина, визнав владу литовського князя Ольгерда.[12]

13871392 рр. — у списку міст руських згадується Сновськ.[13]

XV століття[ред.ред. код]

1432 р. — Сновськ входить до складу володінь великого литовського князя Свидригайла.[14]

1449 р. — Сновськ переходить у власність князя Івана Андрійовича Можайського.[15]

14821497 рр. — Сновськом володіє князь Семен Можайський, який переходить на бік Московської держави. У ці роки Чернігів та його околиці зазнають спустошливих набігів кримського хана Менглі-Гірея.[16][17]

14941618 рр. — згадується у листуванні Литви з Москвою.[18][19]

XVI століття[ред.ред. код]

XVI ст. — слободою Седневом володіли боярські сини Осип Каменєв і Русин Радулін.[20]

1523 р. — нараховується 50 димів.[21][22]

1527 р. — у «Реестре границ черниговских» згадується «село Сновеск, городовое, домов 50 было».[23]

XVII століття[ред.ред. код]

1618 р. — за Деулінським перемир'ям Седнів відійшов до Речі Посполитої і згодом став волосним центром Чернігівського воєводства: «Басейн нижньої течії Снову, з правою його притокою Чебриж, разом з верхньою течією Березни, котра дещо нижче тече до Десни, створювали Седнівський округ. В тому окрузі знаходився Седнів над Сновом з волостю, до якої належав Тупичів у верхів'ї Чебрижа, що була власністю Паців (або Тризнів); нижче ж Снову розташовані Клочків Харленських, Березна Потоцьких».

1621 р. — власник слободи Седнів Себастіан Глембоцький уступив її Самуелю Пацу.

1638 р. — у містечку Седневі 80 димів.

1640 р., 4 квітня — привілей власника Седнева Яна Самуеля Паця, хорунжого Великого королівства Литовського, місцевим ремісникам: «Седнівська волость Паців мала мережу населених пунктів ще до Смоленської війни. Особливо динамічно розвивався Седнів. У 1638 р. він вже мав статус містечка, а в квітні 1640 р. Ян Самуель Пац звільнив місцевих ремісників — кравців, кушнірів, шевців, гончарів, ковалів — від податків, за винятком передбачених на забезпечення жовнірів платнею та на склад у випадку приїзду власника. Ремісники отримали право мати власні суди, за винятком справ щодо тяжких кримінальних злочинів, які мали судитися замковим судом, але з правом апеляції ремесників на його рішення до власника».

1647 р. — за даними А.Балики "Седневщина принадлежала тогда Черниговскому магистрату, как источник содержания …войта… Седневом владела также и вдова Паца, именуемая «Великаго княжества Литовскаго хоружина Петронелла Тризнянка Самуелева Пацева» 61. Тоді ж «седневцы, для защиты православия, создали братство, которое заботилось о православных церквях. Братчики, на общие братские средства, покупали для церквей утварь, поправляли церкви, в звонице Юрьевськой церкви устроили школу, устроили также шпиталь (богадельню), приготовляли к храмовым праздникам меды и угощали собиравшихся».

16481781 рр. — Седнівська сотня Чернігівського полку.

1659 року існував Седнівський полк.

За часів Гетьманщини у Седневі знаходились сотенний уряд, а також протопопія.

Седнівські сотники[ред.ред. код]

Григор Нечипір ? — вересень 1658 сотник Седнівський
1659 полковник
Півень 1665–1666
Коломбецький Ян ? — квітень 1671
Петличний Михайло Савенко квітень 1671 - березень 1673
Давидович Кирило 1673
Политка (Полетика Василь?) бл. 1674
Пекур Григорій 1676
Полетика Іван 1677
Павлович Адам 1681, 1688
Войцехович Богдан 1680
Опанас 1683
Давидович Рафаель 1688
Стахович Андрій квітень 1691 - грудень 1695
Бутович Степан Іванович 1697–1698
Стахович Андрій 1699
Фридрикевич Криштоф Самійлович 1699–1700
Домонтович Федір Павлович ? — травень 1705
Войцехович Петро Богданович 1712– лютий 1723
Базилевич Федір 1723
Милютинович Римша Федір 1760–1769
Дубовик Федір 1773–1781

1649–1651 рр. — седнівські козаки воюють під проводом Чернігівського полковника М.Небаби.

У січні 1654 р. мешканці Седнева присягнули на вірність російському цареві Олексію Михайловичу

1674 р. — у Седневі перебував Феодосій Углицький, який оглядав водяний млин на Снову, що належав Чернігівському Єлецькому монастирю.

1690 р. — коштом чернігівського полковника Якова Лизогуба за сприяння священика Стефана Григоровича у Седневі побудовано церкву Різдва Богородиці.

1690 р. — споруджено кам'яницю Лизогуба, розпочато облаштування садиби (набула сучасного вигляду в XIX ст.) та закладено парк, де згодом було влаштовано фонтани. Один з фонтанів мав назву «Гетьман», тому що бив струменем вище відомого петергофського «Самсона».

XVIII століття[ред.ред. код]

1708 р. — російський цар Петро І гостював у Седневі у бунчукового товариша Якова Юхимовича Лизогуба.

1710 р. — моровиця забрала життя багатьох седнівців5.

1713 р. — знайдено скарб польських монет 176. 1729 р. — за «Генеральним слідством про маєтності Чернігівського полку» у Седневі знаходились володіння чернігівського полковника Михайла Богданова, осавула Стефана Бутовича, Стефана Леонтовича, генерального обозного Якова Лизогуба 177.

1732 р. — діють п'ять церковних шкіл: «Школа пречиская, …юриевская, …николская, …воскресенская, …покровская».

XIX століття[ред.ред. код]

1812 р. — під час Вітчизняної війни в Седневі сформовано 4-й козачий полк, який брав участь у Бородинській битві. Ілля Лизогуб за виявлену мужність та хоробрість був нагороджений орденом. Біля Воскресенської церкви похований житель Седнева, учасник Бородинської битви штабс-капітан Д. І. Косович. Під час війни 1812 р. через Седнів до діючої армії постачались продукти. На честь перемоги російських військ над армією Наполеона у парку Лизогуба через старовинний рів був побудований Червоний місток.

1812 р. — діють селітрений завод, 15 шкіряних майстерень (1845) та свічний завод (1879).

1817 р — діє хлібозапасний магазин.

1829 р. — планується проїзд через Седнів російського імператора Миколи І.

18431845 рр. — діють початкове училище Палати державних маєтностей та приватна школа.

1859 р. — у Седневі нараховується 10 шкіряних майстерень (у 1888 р. власники козаки Батурин, Блинець, Ющенко, Крот та Божок, міщани Ревеля, Положечка, Мехеди та Хмарний, купець Усатий), салотопний та свічковий заводи (у 1888 р. власники купці Усатий та Мацко).

У 1917 р. діють 53 шкіряні підприємства.

1863 р. — друкується нарис з історії Седнева Філарета (Гумілевського). Згодом про історичні старожитності містечка будуть писати Л.Редькова, П.Смолічев, С.Таранушенко, В.Сапон, а також мешканці Седнева І.Стратілат, Д.Кисіль, Т.Уманець та Н.Шарпата.

1868 р., 12 грудня — початкове училище реорганізовано в земську школу (навчалось 73 хлопчика та 35 дівчаток). Діяла приватна школа, в якій учнів навчав селянин Христофор Німчик (16 хлопчиків та 9 дівчат), а вже в 1877 р. зазначається, що дівчат навчають дворяни. У 1908 р. порушується клопотання про відкриття міського училища в Седневі з кількістю населення 2850 чол. У 1912 р. відкрито один комплект у приватному приміщенні. 20 листопада 1904 р. на базі земської школи відкрито 2-класне початкове училище Міністерства народної освіти.

1872 р. — у Седневі відкрито поштову станцію (наглядачі «станционного пункта» Діомид Герасименко (1874) та Володимир Косьмінович Шидловський (1883). Поштовий шлях від Чернігова до Седнева у 1873 р. у належному стані утримував дворянин Олександр Мокієвський-Зубок «с платежом в год 550 р.».

17 січня 1898 р. відкрито прийом міжнародних телеграм.

1872 р. — відкрито Седнівську медичну дільницю, яка обслуговувала Седнівську, Халявинську та Березинську волості (у 1896 р. діяла лікарська дільниця віспощепія). У 1899 р. відкрита земська лікарня на 4 ліжка (штат складався з лікаря, фельдшера та трьох сестер): «для амбулатории и квартиры врача — от жены казака Домникии Васильевны Мацко — двор с огородом, домом и всеми теплыми и холодными постройками, мерою примерно на одну десятину за сумму 3500 р. — купчая крепость 22 февраля 1900 года». У 1912 р. повітове земське зібрання ухвалює рішення про розширення земельної ділянки та придбання будинку для Седнівської лікарні 219.

1877 р. — у Седневі діють чотири цегельні, млини та вітряки, згадується хутір Пекурів Гай, метричні книги свідчать, що в містечку існують кладовища церковні, загальне, парафіяльне та в урочищі Млини.

1870-ті рр. — у містечко проникають революційні народницькі ідеї. Припускають, що в Седневі переховувались від переслідувань відомі народники А. І. Желябов, С. Л. Петровська, тут бували В. А. Косинський, А. Д. Михайлов. Вони збиралися в будинку Д. А. Лизогуба — активного учасника організації «Земля та воля». За доносом керуючого седнівським маєтком 29-річний Д. А. Лизогуб був заарештований і у серпні 1879 р. страчений в Одесі. Загинув у Петропавлівський фортеці і сусід Д. А. Лизогуба лікар М. М. Колодкевич.

1885 р. — у Седневі народилося 88 та померло 82 особи (1897 р. — 96 та 64).

1898 р. — у приміщенні волосного правління відкрито бібліотеку. Попечителем бібліотеки обрано Федора Андрійовича Лизогуба, бібліотекар — учитель Павло Михайлович Костюк.

XX століття[ред.ред. код]

1904 р., 4 серпня — «Черниговским уездным комитетом попечительства о народной трезвости» у Седневі відкрита безкоштовна бібліотека-читальня.

1904 р. — на кошти, зібрані населенням, у парку садиби Лизогубів було споруджено пам'ятник Т. Г. Шевченку (скульптор М. Е. Гаврилко) — один з перших пам'ятників Кобзарю в Україні. Як стверджував седнівський краєзнавець І.Стратілат, «справжнім ініціатором спорудження пам'ятника поету був син поміщика А. І. Лизогуба Федір Лизогуб, який першим на Чернігівщині спорудив в 1905 р. пам'ятник народному співцеві. Його спочатку встановили з лівого боку алеї в парку в селищі Седнів біля Червоного мосту, який побудовано через стародавній рів на відзнаку перемоги над Наполеоном… Отже, перший пам'ятник великому народному поету революціонеру-демократу Т. Г. Шевченку було споруджено на Чернігівщині». У 1923 р. пам'ятник Т. Г. Шевченку було перенесено на головну площу. 14 липня 1957 р. на місці зруйнованого під час окупації встановлено новий пам'ятник Т. Г. Шевченку, виконаний уродженцем Седнева Г. В. Бистревським, який працював художником Київського державного академічного театру опери і балету, а у 1976 р. — погруддя Кобзаря під Шевченковою липою. У 1960 р. встановлено меморіальну дошкуТ. Г. Шевченку на будинку Лизогубів, де зупинявся Кобзар.

1907 р. — розпочав свою роботу Народний будинок, де молодь влаштовувала вистави, концерти, а з часом тут розмістилась бібліотека.

1910-і рр[ред.ред. код]

1913 р. — «В настоящее время в Седневе около 1 ½ тыс. жителей, 4 православных церкви, богодельня, почтовая станция, несколько постоялых дворов и лавок, базар и ярмарка. Главным центром кожевничества являются в Черниговской губернии — …м. Седнев.., где сапожников мало, и местные кустари снабжают своими изделиями сапожников заштатного города Березны».

19131916 рр. — у 1913 р. у Седневі збудовано трубчатий колодязь. У 1915 р. лікар І. Ю. Кисель виступає з доповіддю на засіданні повітового земського зібрання про облаштування в Седневі водогону. У 1916 р. діє бурова свердловина.

1914 р. — чернігівський губернатор заборонив відзначення в Седневі 100-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка.

1914 р. — 60 жителів Седнева загинули на фронтах Першої світової війни або стали каліками.

1917 р., початок березня — надійшла звістка про повалення монархії в Росії. На загальних зборах мешканців містечка 19 березня ухвалено рішення про створення народної міліції, а становому, уряднику та стражнику запропоновано залишити Седнів.

19171931 рр. — у листопаді 1917 р. замість земського та міністерського початкового училищ відкрито трудову школу І-го ступеня, — у 1918 р., коли приміщення садиби Лизогубів було передано під школу, відкрито вище початкове училище. У 1920 р. вища початкова школа реорганізована в неповну середню школу, а трудова реорганізова в семіричну школу. У 1924 р. обидві школи були об'єднані в 7-річну школу, а також відкрита школа лікнепу з 3- та 6-місячним термінами навчання для малописьменних. У 1931 р. Седнівська школа стає закладом середньої освіти. Напередодні війни в ній налічувалося 500 учнів та 30 вчителів.

1917 р. — організатором військово-революційного комітету у Седневі став фронтовик Юхим Кириченко, який навесні 1919 р. був обраний його головою. 2 травня створено Седнівський волосний виконавчий комітет.

1918 р., 20 січня — встановлено радянську владу, обрано сільський та волосний ревкоми.

1918 р., 18 березня — Седнів зайнятий військами Німеччини. У липні для боротьби з окупантами створюється партизанський загін з 14 чоловік — Ю. Ф. Кириченка, М. Ф. Кириченка, І. П. Курдюка, М. Г. Пуся, М. Л. Шевченка та інших. На початку грудня партизани напали на місцевий гарнізон та завдали йому значних втрат.

1919 р., 10 січня — бій під Седневом богунців з гайдамацькими загонами. Командир 1-го радянського Богунського полку Микола Щорс пробув у Седневі кілька днів. Його штаб містився у будинку колишнього волосного правління.

1919 р., 1 лютого — у Седневі почав діяти продовольчий загін.

19191957 рр. — 10 березня 1919 р. на хуторі Глібівці у маєтку купця Яцка було створено радгосп ім. Чапаєва. У 1920 р. організовано вісім трудових артілей, яким передано поміщицькі сади. У Седневі 8 листопада 1922 р. місцевим комнезамом організовано сільськогосподарський колектив «Победа», який об'єднував сім незаможних сімей та ставив своїм завданням ведення культурно-показового господарства. У 1928 р. діяло машинне товариство та створено нове товариство «Перше Седнівське товариство спільного обробітку землі імені Т. Г. Шевченка», яке 15 серпня 1929 р. було реорганізовано у сільськогосподарську артіль ім. Т. Г. Шевченка (організатор колгоспу І. П. Курдюк). У 1930 р. існували артілі «Більшовик» та «Червоні лани», у 1931 р. — СОЗ ім. «1 Травня». У 1932 р. усі 376 селянських господарств вступили до колгоспів. У 1950 р. три артілі об'єднано в колгосп ім. Т. Г. Шевченка. У квітні 1957 р. колгосп ім. Т. Г. Шевченка приєднано до радгоспу ім. Чкалова.

1919 р. — Седнівська волость складається з 14 населених пунктів: 1 містечко — Седнів; 5 сіл — Бігач, Клочків, Черниш, Березанка, Брусилів; 4 деревні — Лопатин, Киселівка, Кобилянка, Борки; 4 хутори — Святі Гори, Глібівка, Яцків (Яськів, Пеньки), Плоскиння Гребля. Усього дворів — 1915, населення — 10 787 чол.

19191922 рр. — у червні — липні 1919 р. «в Седневі зорганізувався культурно-освітній гурток, що має секції: театральну, літературну, хорову, музичну, пластичну і адміністративно-технічну. Всі секції багатолюдні і працюють жваво і енергійно, безперервно влаштовуючи вистави, концерти, лекції, співбесіди». У 1919 р. засновано Седнівську районну бібліотеку, відкривають хату-читальню, а в лютому 1920 р. затверджується список артистів Седнівського колективу. У вересні та жовтні 1920 р. відбуваються зібрання членів трудового клубу та народного будинку. У 1921 р. діє Седнівська художня студія. Протягом 1919–1921 рр. діє Седнівський краєзнавчий музей.

1919 р., жовтень — поблизу Седнева точаться бої червоноармійців проти денікінців. Виключну хоробристь під час оборони містечка виявили начальник бойової дільниці Янушевський, командир кулеметного взводу Мавренко, командир батареї Грешников та інші воїни 24-ї окремої стрілецької бригади. Протягом 15 — 17 жовтня Седнів перебував під владою білогвардійців.

1919 р. 4 листопада — відновлює свою діяльність волосний ревком (голова — І. П. Курдюк), а 12 листопада — ревком містечка. Олександр Михайлович Дем'янченко в 1919 р. очолює Седнівський ревком, а І. Т. Прижига — Седнівський комбід.

1920-і рр[ред.ред. код]

1920 р., 4 січня — обрано волосний виконавчий комітет, якому ревком передав свої повноваження. Голови волвиконкому: Андрій Бурий (1920–1921), Демид Кулик (1921), Дмитро Сергійович Сериченко (1921), Богуш (1921).

1920 р., березень — утворилась більшовицька партійна група, а в травні — волосний партійний комітет. У 1920 р. створена комсомольська група, в якій нараховувалось 10 юнаків та дівчат.

1920 р., 11 травня — Седнівський волосний виконком передає владу волосному ревкому в зв'язку з наступом білополяків на Україну.

1920 р., липень — обрано волосну раду робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, а в серпні — Седнівську сільську раду. У 1920 р. створено комнезам.

Сільські та селищні голови[ред.ред. код]

Павло Павленко 1920–1921
Федір Стратоус 1921
І.Прожига 1922–1923
Ф.Литвиненко 1923
Іван Харлампійович Шевченко 1925–1928
І. Ф. Покотило 1928–1931
Ю. Ф. Кириченко 1930–1931
Івко 1931–1932
Юхим Федорович Кириченко 1943–1948
Яків Володимирович Рубащенко 1956–1963
Олександр Мусійович Пусь 1964–1966
Василь Михайлович Желдак 1967–1969
Володимир Михайлович Шудра 1969–1974
Ф. В. Оніщенко 1974–1975
Василь Андрійович Січко 1975
Михайло Прокопович Присяжний 1975–1989
Іван Данилович Швед 1989–1993
Анатолій Пирог 1993–1994
Андрій Андрійович Карась 1995
Михайло Іванович Криворучко 1996
Микола Іванович Барабаш 1996–2004
Ігор Анатолійович Лісовий з 2004

1921 р., січень — у Седневі організовано кооперативно-споживче товариство(у 1930 р. — голова Кожем'яко).

1924 р. — у Седневі діє телефоний зв'язок. Населення містечка — 2 222 чол.

1925–1938 рр. — у Седнівський лікарні працювали 6 медиків. У 1930 р. кількість ліжок збільшилася до 10. У 1928 р. лікарня переведена в нове приміщення, а 1930 р. відкрито пологове відділення. У 1934 р. працює аптека. У 1938 р. лікарню розширено до 35 ліжок, в ній працювали 15 медиків, у тому числі 4 лікарі. Завідувачі лікарні: Кисіль (1925), Олександр Максимович Шарий (1928), О.Шурпа (1929).

1925–1932 рр. — діють школи лікнепу та малописемних. У жовтні 1929 р. неписьменних — 106, малописьменних — 253. У школі організовано чотири групи з ліквідації неписемності. У 1932 р. «неписьменних 39, малописьменних 110… до школи притягнуто 79 чоловік, організовано при школі дві групи. За останній час злісно не відвідують лікнеп школу 60 %… переоблік допризовників 1910 — 11 рр. зроблено, але на заняття не приходять і зовсім відмовились…Поодиноке навчання… зошити, олівці роздані, прикріплено до кожного». Сільрада приймає постанову про притягнення злісних невідвідувачів до примусової праці та стягнення з них штрафу.

1926 р. — діє сільбудинок (голова районного сільбуду, а згодом завідувач хати-читальні Костянтин Семенович Шимко).

1929 р., березень — вперше демонструвався кінофільм, відкрито кінотеатр; у 30-х рр. у Седневі діяла стаціонарна кіноустановка.

1930[ред.ред. код]

1930 — 1938 рр.

Необґрунтовано репресовані

Детальніше Репресовані Седнева

1931 р., червень — Седнів серед перших у районі за темпами суцільної колективізації .

1931 р., 25 листопада — одним з перших на Чернігівщині було створено Глібівський радгосп, який має площу посіву 3160 га, 110 постійних робітників, тракторний парк з 16 тракторів, 4 жатки та інше.

1932 р., 8 травня — у Седневі відкрито Будинок Червоної Армії, який «має стати за центр військової роботи села, подати зразки за опанування військової техніки» .

1933 р., 17 грудня — відкрито районну колгоспну школу, в якій вчитимуться бригадири, голови, рахівники та бригадири по скотарству.

1935 р. — у Седневі повністю ліквідовано неписемність.

1934 р. — створено районну сільськогосподарську школу, яка готує завідувачів ферм, рахівників.

1940-і рр[ред.ред. код]

1941 р. — організовано нові дитячі ясла.

1941 р., 29 — 30 серпня — частини Радянської Армії ведуть жорстокі бої з німецькими окупантами поблизу Седнева, однак гітлерівці оволодівають містечком.

1941 р., вересень — 1943 р., вересень — за час окупації нацисти пограбували колгоспне майно, зруйнували лікарню та пам'ятник Т. Г. Шевченку. 20 чоловік окупанти розстріляли, 54 — відправили в Німеччину. Збитки становили 1 585 570 крб. Поблизу Седнева діяли партизанські загони з'єднань, очолюваних О. Ф. Федоровим і М. М. Попудренком .У Седневі діяли три сільськогосподарські общини, які складалися з ланок. У серпні 1943 р. старостою общини № 3 був О. Я. Ткаченко, а бригадиром Т. М. Шибирин. Власники присадибних ділянок одержали додаткові земельні ділянкі на колишньому колгоспному полі. У більшості селян земельні ділянки не перевищували одного гектара.

1943 р., 20 — 21 вересня — 56-й та 52-й полки 14-ї дивізії, а також 237-й гвардійський стрілецький полк 76-ї гвардійської дивізії, 2-га гвардійська авіаційна дивізія 61-ї армії звільняли Седнів від німецьких загарбників. У боях за Седнів загинуло 96 бійців.

1947 р., 1 травня — у радгоспі ім. Чкалова відкрито сезонні дитячі ясла на 20 місць.

1947 р., 4 червня — у Седневі працюють хлібопекарня, перукарня, комерційна їдальня, взуттєва майстерня та ряд інших підприємств. .

1950–1957 рр. — лікарня перейшла в нове приміщення, в якому налічувалося 30 ліжок, працювало 5 лікарів та 12 медсестер і фельдшерів. У 1957 р. лікарню розширено до 50 ліжок, в ній працюють 74 медики, у тому числі 12 лікарів. У 1957 р. у с Нове відкрито ФАП.

1950-і рр[ред.ред. код]

1956 р., 16 вересня — у Седневі відбувся фестиваль колгоспної молоді.

1959–1982 рр. — за трудові здобутки на обласну Дошку пошани занесені Н. І. Камлик — свинарка радгоспу (1959); В. І. Гайструк — головний зоотехнік, пропагандист радгоспу (1982); І. П. Ребенко — майстер машинного доїння корів (1982).

1960-і рр[ред.ред. код]

1961–1991 рр. — за високі виробничі показники на районну Дошку пошани занесені: М. В. Черкашин — свинар радгоспу та Н. М. Столярова — свинарка (1961); О. Р. Бушнєв — директор радгоспу (1961, 1966–1969, 1971–1974); І. П. Ребенок — тракторист (1961, 1964); В. К. Мозоль — доярка (1961); Н. Д. Козлова — завідувач магазину Седнівського радгоспробкоопу (1961); О. П. Дяченко — завідувач сільмагу № 2 (1964, 1966); Г. В. Штрик — ланкова (1964); А. П. Пономаренко — доярка (1966); М. В. Ребенко — доярка (1966, 1987); Н. І. Лепеха — доярка (1966); О. Ф. Давидова — телятниця (1966); Н. Д. Кисловець — свинарка (1966); Г. О. Берков — комбайнер (1966); І. І. Витязь — комбайнер (1966); П. П. Майборода — ланковий механізованої ланки (1966–1970); І. Б. Ковган — ланковий механізованої ланки (1966, 1973); В. І. Данькевич — робітниця (1966); Г. М. Лесик — робітниця (1966); П. Г. Гончаренко — робітниця (1966); Я. Т. Баран — комбайнер (1966); Є. Ф. Дяченко — завідувач магазину (1967); В. А. Січко — секретар парторганізації радгоспу (1972, 1977–1983); О. І. Анищенко — ланковий механізованої ланки (1972, 1982); П. М. Яворщук — вчитель (1972); М. П. Присяжний — голова селищної ради (1976–1981); Д. С. Остапенко — механізатор радгоспу (1973–1977); Т. М. Байдакова — завідувач ощадної каси селища (1977–1978); Д. П. Динник — начальник відділення зв'язку селища (1971–1972, 1977); М. І. Кот — голова робітничого комітету радгоспу (1979); В. І. Гайструк — головний зоотехнік (1980, 1983); М. П. Кот — голова профспілкового комітету радгоспу (1981); П. П. Ячний — механізатор (1981); Є. Ф. Батурина — кравчиха Будинку побуту (1982); В. І. Гаєвська — завідуюча продтоварним магазином (1983); П. В. Козаченко — оператор по відгодівлі свиней (1984); М. П. Онищенко — оператор машинного доїння (1986); Г. М. Колонтай — генеральний директор НВО «Чернігівеліткартопля» (1988); Г. М. Клеменок — секретар комсомольської організації НВО «Чернігівеліткартопля» (1991).

1961 р. — відкрито історичний музей на громадських засадах.

1964–1983 рр. — встановлено пам'ятник на братській могилі радянських воїнів, що загинули (96 чол.) у вересні 1943 р. при визволенні Седнева, у 1968 р. — обеліск у пам'ять про воїнів-земляків, які загинули (174 чол.) на фронтах Великої Вітчизняної війни. 456 седневців брали участь у війні, 131 з них нагороджений бойовими орденами та медалями. К. М. Молочко удостоєний ордена Леніна. У с. Нове в 1975 р. та 1983 р. встановлювались пам'ятники на могилі радянських воїнів, які загинули (51 чол.) у вересні 1943 р. під час визволення села від німецько-фашистських загарбників.

1972–1973 рр. — медалями ВДНГ СРСР нагороджені: срібною — директор радгоспу О. Р. Бушнєв (1973); бронзовою — механізатор В. А. Рябов (1972), телятниця П. К. Авраменко, ланковий О. І. Анищенко та телятниця М. Є. Рекун (1973).

1986 р., березень — створено колектив художньої самодіяльності при Будинку культури.

1992 р., 22 травня — у селищі Седнів відбулось відкриття Міжнародного Шевченківського свята «В сім'ї вольній, новій». На свято прибули Президент України Л. М. Кравчук та діячі культури.

1996 р., 30 квітня — під час перебування на Чернігівщині Президент України Л. Д. Кучма відвідав Седнів та ознайомився з роботою науково-виробничого об'єднання «Чернігівеліткартопля».

1999 р., 29 жовтня — голова Чернігівської облдержадміністрації М. П. Бутко був присутнім на пуску відновленої Седневської ГЕС, взяв участь в урочистостях з нагоди завершення підприємством «Чернігівобленерго» реставрації кам'яниці Лизогубів (2001 р., 13 жовтня), разом з головою райдержадміністрації В. А. Сидоренком взяв участь у відкритті комп'ютерного класу у школі (2002 р., 4 жовтня).

XXI століття[ред.ред. код]

2002 р., січень та вересень — у селищі працювала виїзна приймальна голови райдержадміністрації В. А. Сидоренка та голови райради М. М. Кубрака.

2002 р., 30 червня — у Седневі селищним головою М. І. Барбашем започатковано проведення свята День селища.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Самоквасов Д. Северянская земля и Северяне по городищам и могилам. — М., 1908. — С. 37 — 38, 103; Чернігівщина: Енциклопедичний довідник… — С. 730; Придеснянський колгоспник — 1956. — 18 листопада.
  2. Балыка А. Указ. соч. — С. 48.
  3. Непріна В. І., Корпусова В. М. Розвідки по Десні та Сейму // Археологічні пам'ятки України. — К., 1972. — Вип. IV. — С. 350
  4. Карпинский К. Т. К тысячелетию города Чернигова. Краткий очерк истории Северянской земли до 907 г. // Труды Черниговской губернской архивной комиссии. — Чернигов, 1908. — Вып. VII. — С. 168–169.
  5. Историко-статистическое описание Черниговской епархии… — Кн. 5. — С. 110; Сапон В. М. Седнів. — С. 10.
  6. Сапон В. М. Седнів… — С. 17 — 20.
  7. Чернігівщина: Енциклопедичний довідник… — С. 753–754; Придеснянський колгоспник. — 1956. — 18 листопада.
  8. Коваленко В. П. Кордони та природні умови літописної Сновської тисячі // Археологічні старожитності Поденесення. — Чернігів, 1995. — С. 78 — 83; Чернігівщина: Енциклопедичний довідник… — С. 754; Сапон В. М. Седнів… — С. 17; Васюта О. Етнічний склад населення літописної Сновської тисячі в Х — ХІІІ ст. // Русь на перехресті світів (міжнародний вплив на формування Давньоруської держави) ІХ — ХІ ст.: Матеріали Міжнародного археологічного семінару. — Чернігів, 2006. — С. 17 — 26.
  9. Сапон В. М. Седнів… — С. 15.
  10. Балыка А. Указ. соч. — С. 62
  11. Балыка А. Указ. соч. — С. 62
  12. Балыка А. Указ. соч. — С. 63
  13. Тихомиров М. Н. Список русских городов дальних и ближних // Исторические записки. — М., 1952. — Т. 40. — С. 214–259.
  14. Історико-дослідницький альманах «Краєзнавство» / Редактор С. М. Горобець. — 2005. — Випуск 11 (січень). — С. 105.
  15. Балыка А. Указ. соч. — С. 65.
  16. Балыка А. Указ. соч. — С. 64.
  17. Сапон В. М. Седнів… — С. 20.
  18. Историко-статистическое описание Черниговской епархии… — Кн. 5. — С. 111
  19. Балыка А. Указ. соч. — С. 61.
  20. Кулаковський П. Назв. праця. — С. 435.
  21. Кулаковський П. Назв. праця. — С. 21
  22. История городов и сел. Украинской ССР. Черниговская область… — С. 700.
  23. Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. — К., 1998. — С. 208.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]