Історія Тунісу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Туніс має надзвичайно довгу і цікаву історію.

Доісторичний Туніс[ред.ред. код]

Фінікійський і Римський періоди[ред.ред. код]

Фінікійці заснували свої колонії на туніському узбережжі ще у 12-му столітті до н.е. У 814 р. до н.е. на території нинішнього м.Туніс було засноване м.Карфаген. Каравани кочовиків-берберів приходили на північ, щоб обмінятися товарами з карфагенцями. Починаючи з 264 р. до н.е. Карфагенська держава вела війни з Римом, які закінчились поразкою Карфагену і його приєднанням до Римської держави. Римляни утворили на місці Карфагенської держави свою провінцію Африка.

Середні віки[ред.ред. код]

У 429 - 439 рр. територію Тунісу захопили у Західної Римської імперії германці вандали. Вони створили тут свою державу. У 533 - 534 рр. Візантійська імперія знищила Вандальське королівство і приєднала територію Тунісу до себе. Араби з'явилися в Тунісі в 647 р. , розпочавши своє завоювання Тунісу. У 670 р. вони заснували м.Кайруан, що стало їх форпостом. Туніс увійшов до складу Арабського халіфату. Після його розпаду в Тунісі існували держави Аглабідів, Фатімідів, Зірідів, Альмохадів, Гафсидів.

Новий час[ред.ред. код]

Упродовж 1574 - 1881 рр. Туніс формально підпорядковувався Османській імперії. Але реально країною правили у 1612-1702 рр. беї з династії Мурадидів, а в 1705-1881 - з династії Гусайнідів. У 1881 р. над країною встановила свій протекторат Франція. Туніс у 1942 - 1943 рр. був окупований під час 2-ї світової війни Німеччиною та Італією.

Незалежність[ред.ред. код]

У серпні 1947 р. французький губернатор сформував уряд, що складається з корінних жителів Тунісу. 3 червня 1955 р. прем'єр-міністр Тунісу Тахар бен-аммара підписав ряд угод і протоколів, значно збільшивши самоврядування Тунісу. Проте Франція, як і раніше, контролювала зовнішню політику і оборону країни.

17 вересня 1955 р. в Тунісі вперше з'явився уряд, що складається лише з корінних жителів країни. 20 березня 1956 р. Туніс був визнаний повністю суверенної конституційною монархією, а правителем країни ставав Бей. Перші вибори в історії країни призвели до рішучої перемоги партії Новий Дестур. 12 листопада 1956р. Туніс увійшов до складу ООН. 25 липня 1957 р. національне зібрання знищило останні сліди монархії, скинуло Бея, і проголосило Туніс республікою. У перші місяці 1958 р. криза зовнішньої політики посилився. 8 лютого французькі бомбардувальники перетнули кордон з Алжиром і знищили туніське село Сакіят-Сіді-Юсуф. При наліт загинуло 68 жителів і було поранено близько 100. 1 жовтня 1958 р. Туніс став членом Арабської Ліги, але через півмісяця розірвав відносини з Єгиптом, і незабаром вийшов зі складу Ліги. 15 квітня 1959 р. Франція і Туніс підписали угоду про технічну допомоги з боку Франції. У відповідь на відмову французів евакуювати морську базу в Бізерте, Туніські війська почали облогу бази 19 липня 1961 р. Через добу французькі війська прорвали блокаду і оточили все місто, перебивши більше тисячі жителів. 25 серпня генеральна асамблея ООН прийняла рішення про те, що французькі війська повинні покинути Бізерту. Після тривалих переговорів база була евакуйована лише в жовтні 1963 р.

У 1963-1964 рр.. Туніс розвивав економічне та політичне співробітництво з країнами Північної Африки. На початку 70-х років економічний розвиток Тунісу протікав успішно — головним чином завдяки запасів нафти. Відносини з Францією покращилися. На квітневих виборах 1989 р. демократична конституційна партія завоювала всі місця в парламенті, а Бен Алі був обраний президентом. З початку 90-х років він проводив серйозну боротьбу проти мусульман-фундаменталістів. В кінці 2010 року в країні загострилася економічна криза, що спричинила масові протести, які призвели до відставки бен Алі.

Джерела[ред.ред. код]

  • І.І.Дахно. Країни світу: енциклопедичний довідник. Київ. «МАПА». 2004. - 608с. с.507-508.