Історія життя на Землі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Історія життя на Землі почалася з моменту появи перших живих організмів — приблизно 3,7 мільярда років тому — і триває донині. Подібність між усіма організмами вказують на наявність спільного предка, з якого всі відомі види розійшлися в процесі еволюції.

Ціанобактеріальні мати і археї були домінуючою формою життя на початку архейського еону і були величезним еволюційним кроком того часу. Кисневий фотосинтез, що з'явився тоді, близько 3500 мільйонів років тому, в кінцевому результаті призвів до оксигенації атмосфери, починаючи приблизно з 2400 млн років тому. Найперші свідчення еукаріот датується 1850 млн років тому, хоча, можливо, вони з'явилися раніше, їхня диверсифікація прискорилася, коли вони почали використовувати кисень в метаболізмі. Пізніше, близько 1700 мільйонів років тому, стали з'являтися багатоклітинні організми з диференційованими клітинами виконання спеціалізованих функцій.

Приблизно 1200 млн років тому з'являються перші водорості, а вже приблизно 450 млн років тому — перші вищі рослини. Безхребетні тварини з'явилися в едіакарскому періоді, а хребетні виникли близько 525 мільйонів років тому під час кембрійського вибуху.

Виникнення життя на Землі[ред.ред. код]

У відповідності до сучасної концепції світу РНК, рибонуклеїнова кислота (РНК) була першою молекулою, яка мала здатність до самовідтворення. Могли пройти мільйони років, перш ніж на Землі з'явилася перша така молекула. Але після її утворення на нашій планеті з'явилася можливість виникнення життя.

Ізольована порожнина, утворена молекулами фосфоліпідів.

Молекула РНК може працювати як фермент, з'єднуючи вільні нуклеотиди в комплементарну послідовність. Таким способом відбувається розмноження РНК[1].

Але ці хімічні сполуки ще не можна назвати живими істотами, оскільки вони не мають границь тіла. Будь-який живий організм має такі границі. Тільки всередині ізольованого від зовнішнього хаотичного руху частинок тіла можуть відбуватися складні хімічні реакції, які дозволяють істоті живитися, розмножуватися, рухатися і т. д.

Поява ізольованих порожнин в океані є доволі частим явищем. Їх утворюють жирні (аліфатичні) кислоти, які потрапляють у воду[2]. Вся справа в тому, що один кінець молекули гідрофільний, а інший — гідрофобний. Жирні кислоти, які потрапляють у воду, утворюють сфери таким чином, що гідрофобні кінці молекул знаходяться всередині сфери. Можливо, молекули РНК почали потрапляти в такі сфери[3].

Перший обмін речовин[ред.ред. код]

Здатність до самовідтворення і наявність границь тіла — це ще не всі ознаки, які відрізняють живу істоту від неживої природи. Для відтворення всередині сфери з жирних кислот, молекулі РНК потрібно було налагодити процес обміну речовин. Відомо, що молекула РНК здатна притягувати потрібні нуклеотиди і відштовхувати непотрібні. Тому їй нічого не заважало зробити це через мембрану. Скоріш за все, процес відбувався так: потрібний нуклеотид притягувався до мембрани впритул, як тільки він наближувався на достатньо близьку відстань, то починав відштовхувати від себе молекули жирних кислот, через що утворювався отвір за розмірами нуклеотиду, після чого він вільно проходив через нього і приєднувався до створюваного ланцюжка.

Перший поділ клітини[ред.ред. код]

Як почали ділитися перші клітини, що складалися з молекули РНК і мембрани з жирних кислот, в даний час невідомо. Можливо, побудована всередині мембрани нова молекула РНК починала відштовхуватися від першої. В кінці кінців, одна з них проривала мембрану. Разом з молекулою РНК виходила і частина молекул жирних кислот, які утворювали навколо неї нову сферу.

Докембрій[ред.ред. код]

Докладніше: Докембрій

Докембрій тривав близько 3,8 млрд років. Протягом цього відрізку часу на Землі відбулися значні зміни: кора остигла, з'явилися океани і, що найважливіше, з'явилося примітивне життя. Однак сліди цього життя в палеонтологічному літописі рідкісні, оскільки перші організми були дрібними і не мали твердих оболонок.

На докембрій припадає більша частина геологічної історії Землі. При цьому його хронологія розроблена набагато гірше, ніж наступного за ним фанерозою. Причина цього в тому, що органічні залишки в докембрійських відкладах зустрічаються вкрай рідко, що є однією з характерних особливостей цих давніх геологічних утворень. Тому палеонтологічний метод вивчення не можна застосовувати для докембрійських товщ.

Архейський еон[ред.ред. код]

Докладніше: Архей

Охоплює часовий проміжок 4,6–2,5 млрд років тому.

Дослідження метеоритів, гірських порід та інших матеріалів того часу показують, що наша планета сформувалась приблизно 4,6 млрд років тому. До цього часу навколо Сонця був тільки розмитий диск, що складався з газу і космічного пилу. Потім, під дією сили тяжіння пил почав збиратися в невеликі тіла, які з часом перетворилися в планети.

Протягом мільйонів років на Землі не існувало ніяких форм життя. Після архейського епізоду розплавлення верхньої мантії і її перегрівання з виникненням у цій геосфері магматичного океану вся початкова поверхня Землі разом з її первинною і спочатку щільною літосферою дуже швидко занурилася в розплави верхньої мантії. Атмосфера в той час не була щільною і складалася з таких газів, як аміак (NH3), метан (CH4), водень (H2), хлор (Cl2), пари сірки. Температура її сягала 80 °C. Природна радіоактивність була набагато вищою від сьогоднішньої. Життя в таких умовах було неможливим.

4 млрд років тому Земля зіткнулася з планетою Тейя (її розмір був близьким до розмірів Марса). Зіткнення було таким сильним, що утворені при зіткненні уламки були викинуті в космос і утворили Місяць. Утворення Місяця сприяло появі життя: він виклика́в припливи, які сприяли очищенню та аерації морів, і стабілізував вісь обертання Землі.

Перші хімічні сліди життя віком близько 3,5 млрд років були виявлені у гірських породах Австралії (Пілбара)[4][5]. Можливо, життя зародилося саме в гарячих джерелах, де було багато поживних речовин, в тому числі й нуклеотидів.

Життя в археї розвинулося до бактерій та ціанобактерій. Вони вели придонний спосіб життя: вистилали дно моря тонким шаром слизу.

Катархей[ред.ред. код]

Докладніше: Катархей
В катархеї Земля мала дуже високу температуру через екстремальний вулканізм і часті зіткнення з іншими небесними тілами, але зрештою почала остигати.

Катархейський еон (дав.-гр. κατἀρχαῖος — «нижче найдавнішого»), 4,6—3,8 мільярдів років тому, відомий як протопланетний етап розвитку Землі. Охоплює першу половину архею. Земля в той час була космічним тілом без атмосфери та гідросфери. В таких умовах ніякого життя з'явитися не могло.

Під час катархею атмосфера не була щільною. Вона складалася з газів і пари води, що з'явилися при зіткненні Землі з астероїдами.

У зв'язку з тим, що Місяць тоді був дуже близько (всього на 17 тисяч кілометрів) до Землі, доба тривала недовго — всього 6 годин. Але, в міру віддалення Місяця, доба почала збільшуватися.

Еоархей[ред.ред. код]

Докладніше: Еоархей

Охоплює час 4–3,6 млрд років тому. Можливо, прокаріоти з'явилися вже в кінці еоархею. Крім того, до еоархея відносяться найдавніші геологічні породи — формація Ісуа[ru] в Гренландії.

Палеоархей[ред.ред. код]

Докладніше: Палеоархей

Палеоархей (від дав.-гр. παλαιός — «старий» і ἀρχαῖος — «давній») тривав з 3,6 по 3,2 млрд років тому. В Австралії найдена найдавніша форма життя, що відноситься до цієї ери — добре збережені залишки бактерій віком 3,46 млрд років.

Мезоархей[ред.ред. код]

Докладніше: Мезоархей
Строматоліт мезоархейської ери.

Мезоархей (от дав.-гр. μέσος — «середній» і ἀρχαῖος — «давній») тривав 3,2–2,8 млрд років тому. В мезоархеї вже зустрічаються строматоліти.

Неоархей[ред.ред. код]

Докладніше: Неоархей

Неоархей охоплює часовий проміжок 2,8–2,5 млрд років тому. В цю еру з'явився кисневий фотосинтез, який став причиною кисневої катастрофи, яка відбулася в палеопротерозої. В цій ері активно розвиваються бактерії та водорості.

Протерозойський еон[ред.ред. код]

Докладніше: Протерозой

Охоплює часовий проміжок 2,5 млрд – 543 млн років тому. Протерозой (грец. πρότερος — перший, старший, грец. ζωή — життя) ознаменувався виникненням складних рослин, грибів і тварин (наприклад, губок). Життя на початку протерозою, як і раніше, було зосереджене в морях, оскільки умови на суші були не зовсім сприятливими: атмосфера складалася переважно з сірководню, CO2, N2, CH4, і зовсім малої кількості O2.

Викопні залишки Spriggina floundersi

Однак, бактерії, які жили в той час у морях, почали виробляти O2 в якості побічного продукту, і 2 млрд років тому кількість кисню вже досягла стійкого рівня. Але різке збільшення кількості кисню в атмосфері призвело до кисневої катастрофи, яка викликала зміни органів дихання у організмів, що населяли в той час океани (анаеробні змінились аеробними) і зміну складу атмосфери (утворення озонового шару). Внаслідок послаблення парникового ефекту на Землі настало тривале Гуронське зледеніння: температура опускалася до −40 °С.

Подальші викопні залишки перших багатоклітинних зустрічаються вже після зледеніння. В той час океани населяли такі червоподібні тварини, як сприггіна (Spriggina). Такі тварини, можливо, стали предками сучасних тварин[6].

Палеопротерозой[ред.ред. код]

Докладніше: Палеопротерозой

Палеопротерозой — геологічна ера, частина протерозою, яка почалася 2,5 мільярдів років тому і закінчилася 1,6 мільярдів років тому. В цей час відбулася перша стабілізація континентів. Еволюціонували ціанобактерії — тип бактерій, що використовував біохімічний процес фотосинтезу для виробництва енергії та кисню.

Найважливіша подія раннього палеопротерозою — киснева катастрофа. До значного підвищення вмісту кисню в атмосфері майже всі форми життя, які існували в той час, були анаеробами, тобто обмін речовин в живих формах залежав від форм клітинного дихання, які не потребували кисню. Кисень у великих кількостях є згубним для більшості анаеробних бактерій, тому в цей час більша частина живих організмів на Землі зникла. Форми життя, які залишилися, були або несприйнятливими до дії кисню, або жили в безкисневому середовищі.

Мезопротерозой[ред.ред. код]

Докладніше: Мезопротерозой

Мезопротерозой — геологічна ера, частина протерозою, яка почалася 1,6 мільярдів років тому і закінчилася 1 мільярд років тому.

Неопротерозой[ред.ред. код]

Докладніше: Неопротерозой

Неопротерозой — геологічна ера (остання ера протерозою), яка почалася 1000 млн років тому і закінчилася 542 млн років тому. З геологічної точки зору характеризується розпадом давнього суперконтиненту Родинія як мінімум на 8 фрагментів, у зв'язку з чим припиняє своє існування давній суперокеан Міровія[ru]. Під час кріогенію почалося наймасштабніше зледеніння Землі — лід сягав екватора (Земля-сніжка).

До пізнього неопротерозою (едіакарій) відносяться найдавніші викопні рештки живих організмів, оскільки саме в цей час у живих організмів починає з'являтися щось подібне до твердої оболонки або скелета.

Фанерозой[ред.ред. код]

Докладніше: Фанерозой

Фанерозойський еон (дав.-гр. φανερός ζωή — «явне життя») почався приблизно 543 млн років тому і продовжується в наш час. У фанерозої з'являлися і вимирали найрізноманітніші істоти, зокрема гігантські комахи та динозаври.

Докембрій Фанерозой Еон
Палеозой Мезозой Кайнозой ера
Кембрій Ордо
вик
Сил
ур
Девон Карбон Перм Тріас Юра Крейда Палео
ген
Нео
ген
П-д
4570 541 485,4 443,4 419,2 358,9 298,9 252,2 201,3 145,0 66,0 23,03 млн
років
2,588

Палеозойська ера[ред.ред. код]

Докладніше: Палеозой

На початку палеозою (грец. πᾰλαιός — давній, грец. ζωή — життя) з'явилися тварини з твердим зовнішнім скелетом.

Кембрійський період[ред.ред. код]

Реконструкція Haikouichthys ercaicunensis

Охоплює часовий проміжок 543–490 млн років тому. В кембрійський період раптово з'являється величезна різноманітність живих організмів — предків нинішніх представників багатьох підрозділів царства тварин (у відкладах, що передували кембрію, залишки таких організмів відсутні). Ця раптова в геологічному масштабі подія, яка в реальності тривала мільйони років, відома в науці як кембрійський вибух[7].

Викопні залишки тварин кембрійського періоду знаходять доволі часто і у всьому світі. На початку кембрійського періоду (близько 540 млн років тому) у деяких груп тварин з'являється складно побудоване око[8][9][10]. Поява цього органу була величезним еволюційним кроком — тепер тварини могли бачити навколишній світ. Так, жертви тепер могли бачити мисливців, а мисливці — своїх жертв[11].

В кембрійському періоді на суші життя не існувало. Але океани були густо населені безхребетними, наприклад, губками, трилобітами[12], аномалокарами[13]. Час від часу величезні підводні зсуви захоронювали групи морських істот під тонами намулу. Завдяки цим зсувам ми можемо наочно уявити собі, яким химерним був тваринний світ кембрійського періоду, адже в намулі прекрасно збереглися у вигляді скам'янілостей навіть ніжні м'якотілі тварини.

В морях пізнього кембрійського періоду основними групами тварин були членистоногі, голкошкірі і молюски. Але найважливішим мешканцем морів того часу була безщелепна істота хайкоуіхтіс — у неї крім очей розвинулася хорда[14][15][16].

Ордовицький період[ред.ред. код]

Охоплює проміжок часу 490–443 млн років тому. Під час ордовику суша залишалася необжитою, за винятком лишайників, які першими з рослин почали жити на суші. Але основне життя розвивалося досить активно в морях.

Основними мешканцями ордовицьких морів були членистоногі, такі як мегалограпт. Вони могли ненадовго виходити на сушу, щоб відкласти ікру. Але були й інші мешканці, наприклад, представник класу головоногих ортокон[ru] камероцерас.

Хребетні тварини в ордовику сформувалися ще не до кінця. В морях плавали потомки хайкоуіхтіса, у яких було утворення, яке нагадувало хребет.

Також в морях ордовицького періоду жили представники кишковопорожнинних, голкошкірих, коралів, губок та інших безхребетних.

Силурійський період[ред.ред. код]

Реконструкція куксонії — судинної рослини, яка однією з перших вийшла на сушу.

Охоплює проміжок часу 443–417 млн років тому. В силурі на сушу виходять деякі рослини, наприклад, куксонії (Coocsonia), які сягали у висоту не більше 10 см, і деякі види лишайників. У деяких членистоногих розвинулись примітивні легені, які дозволяли їм дихати атмосферним повітрям, наприклад, скорпіон бронтоскорпіо міг знаходитися на суші протягом чотирьох годин.

В морях через мільйони років формуються величезні коралові рифи, де знаходили притулок дрібні ракоподібні та членистоногі. В цьому періоді членистоногі стають ще більшими, наприклад, ракоскорпіон птерігот міг досягати 2,5 метрів у довжину, однак, він був занадто великим, щоб виповзати на сушу.

В силурійських морях з'являються повністю сформовані хребетні тварини. На відміну від членистоногих, у хребетних був кістяний хребет, що дозволяв їм краще маневрувати під водою.

Девонський період[ред.ред. код]

Докладніше: Девонський період

Охоплює проміжок часу 417–354 млн років тому.

Відбиток Аrchaeopteris hibernica.

В девоні життя продовжує активно розвиватися на суші і в морі. З'являються перші примітивні ліси, які складалися в основному з найдавніших примітивних деревоподібних папоротей археоптерисів (Archaeopteris), які росли в основному на берегах рік та озер[17].

Основне життя в ранньому девоні було представлене в основному Mesothelae[18] і багатоніжками, які дихали всією поверхнею тіла і жили в дуже вологих місцях. Однак, до кінця девону у древніх артроподів з'являється хітиновий панцир, скорочується кількість сегментів тіла, четверта пара лап перетворюється у вусики і щелепи, у деяких також розвинулись крила. Так з'явилася нова еволюційна гілка — комахи, яка змогла освоїти найрізноманітніші куточки планети.

В середині девону на сушу ступили перші амфібії (наприклад, гінерпетон, іхтіостега). Вони не могли жити далеко від води, оскільки їх шкіра була ще дуже тонкою і незахищеною від пересихання. До того ж, амфібії могли розмножуватися тільки при наявності води — ікринками. Поза водою потомство амфібії загинуло б: ікру висушило б сонце, адже вона не захищена ніякою оболонкою, крім тонкої плівки[19].

У риб розвинулися щелепи, які дозволяли їм ловити швидких жертв. Вони почали стрімко збільшуватися в розмірах. Уже до кінця девону в морях з'явилися перші кісткові риби, такі як гігантська хижа гінерія. Однак найбільш грізними мешканцями девонських морів були представники групи плакодерм, такі як дунклеостей та дініхтис, що досягали в довжину 8–10 метрів[20][21].

Кам'яновугільний період[ред.ред. код]

Реконструкція протерогірінуса[ru].
Реконструкція петролакозавра[ru].

Охоплює проміжок часу від 354–290 млн років тому. В кам'яновугільному періоді майже по всій планеті клімат був жаркий та вологий. В болотистих лісах того часу росли переважно хвощі, деревоподібні папороті та гігантські лепідодендрони[ru], які сягали у висоту від 10 до 35 метрів, і в діаметрі стовбура — до одного метра[22].

Фауна була представлена величезною кількістю істот. Велика кількість тепла, вологи та кисню сприяла збільшенню розміру членистоногих, так, наприклад, артроплевра могла досягати 2,5 метрів у довжину[23], а величезна бабка меганевра[ru] — 75 см в розмаху крил[24].

Такі умови сприяли і розквіту амфібій. Вони (наприклад, протерогірінус[ru]) зайняли всі прибережні області, практично остаточно витіснивши дводишних[25] і кистеперих[26]. В кам'яновугільному періоді амфібії дали початок рептиліям[27]. Перші рептилії були дуже маленькими тваринами, які нагадували сучасних ящірок, наприклад, довжина петролакозавра не перевищувала 40 сантиметрів у довжину. Рептилії могли відкладати яйця на суші — це було великим еволюційним кроком, до того ж їхня шкіра була вкрита щільною лускою, яка захищала шкіру тварини від висихання, а отже, вони могли спокійно відходити далеко від води. Наявність таких пристосувальних особливостей і визначила їх подальший еволюційний успіх в якості наземних тварин[28].

В морях кам'яновугільного періоду також було багато форм життя. Акули та кісткові риби (предки більшості сучасних риб) домінували в товщі води, а морське дно покривали численні коралові рифи, що простягалися на багато кілометрів вздовж узбережжя давніх материків.

Кінець карбону, близько 290 млн років тому, відзначив тривалий льодовиковий період, який закінчився на початку пермського періоду. Льодовики повільно підбиралися до екватора з півночі і півдня. Численні тварини і рослини не змогли пристосуватися до таких кліматичних умов і незабаром вимерли.

Пермський період[ред.ред. код]

Докладніше: Пермський період

Охоплює проміжок часу 290–248 млн років тому. Через льодовиковий період в кінці карбону в пермському періоді клімат став холоднішим і суші. Пишні тропічні ліси, болота змінилися безкрайніми пустелями і засушливими рівнинами[29]. В таких умовах росли тільки найстійкіші рослини — папороті та примітивні хвойні.

Реконструкція Edaphosaurus pogonias
Реконструкція Dimetrodon loomisi

Внаслідок зникнення боліт різко скоротилась кількість амфібій, оскільки вони могли жити тільки поряд з водою (наприклад, амфібія-рептиліоморф сеймурія[30]). Місце амфібій зайняли рептилії, оскільки вони були добре пристосовані до життя в сухому кліматі. Рептилії почали швидко збільшуватися в розмірі та чисельності, їм вдалося розселитися по всій суші, вони дали початок таким крупним наземним тваринам, як пелікозаври (наприклад, диметродони[31] та едафозаври[ru][32]). Через холодний клімат у таких рептилій розвинувся парус, який допомагав їм регулювати температуру тіла[33].

Реконструкція російського Scutosaurus karpinskii
Реконструкція горгонопса іностранцевії[ru]

В епоху пізньої пермі утворився єдиний суперконтинент — Пангея[34]. В місцях із особливо сухим та жарким кліматом почало утворюватися все більше пустель. В цей час пелікозаври дали початок терапсидам — звіроподібним ящерам[35][36][37]. Вони відрізнялися від своїх предків перш за все тим, що мали відмінну від них будову зубів; по-друге, ця група мала гладкі шкірні покриви (в процесі еволюції луска у них так і не розвинулася); по-третє, у деяких представників цієї групи розвинулися вібріси (а пізніше і шерстяний покрив). Ряд терапсид включав як кровожерних хижаків (наприклад, горгонопси), так і риючих рослиноїдних тварин (наприклад, дііктодона[ru][38]). Крім терапсид на суші мешкали і представники сімейства пареязаврів[ru], наприклад, покритий товстою бронею скутозавр[ru][39].

В кінці пермського періоду клімат став набагато сухішим, що призвело до скорочення площі прибережних зон з густою рослинністю і збільшення площі пустель. В результаті через недостачу життєвого простору, корму та кисню, який вироблявся рослинами, багато видів тварин і рослин вимерло. Ця еволюційна подія отримала назву масового пермського вимирання, в процесі якого вимерло 95 % усіх живих істот. Вчені досі сперечаються про причини цього вимирання, і висувають деякі гіпотези:

  1. Падіння одного або декількох метеоритів, або зіткнення Землі з астероїдом діаметром в декілька десятків кілометрів (одним з доказів цієї теорії є наявність 500-кілометрового кратера в районі Землі Вілкса[40][41][42];
  2. Посилення вулканічної активності;
  3. Раптовий викид метану з дна моря;
  4. Виверження трапів (базальтів), спочатку відносно невеликих Емейшанських трапів близько 260 млн років тому, потім колосальних Сибірських трапів 251 млн років тому[43]. З цим могли бути пов'язані вулканічна зима, парниковий ефект через викид вулканічних газів та інші кліматичні зміни, які вплинули на біосферу[44][45].

Однак, еволюція на цьому не припинилася: через деякий час види живих істот, які вижили, дали початок новим, ще більш дивовижним формам життя.

Мезозойська ера[ред.ред. код]

Замальовка амфіцеліаса 1892 року
Докладніше: Мезозойська ера

Під час мезозою на Землі мешкали різноманітні химерні організми. Найвідоміші з них — динозаври. Вони домінували протягом 160 млн років на всіх континентах. Вони мали найрізноманітніші розміри: від зовсім крихітного мікрораптора, який досягав всього 70 см в довжину і ваги 0,5 кг[46], до гігантського амфіцеліаса, що досягав у довжину 50 метрів, а маси 150 тон[47]. В той час на Землі була велика різноманітність форм життя, які продовжували еволюціонувати і вдосконалюватися.

Тріасовий період[ред.ред. код]

Докладніше: Тріасовий період

Охоплює часовий проміжок 248–206 млн років тому. На початку тріасового періоду життя на планеті продовжувало повільно відновлюватися після масового вимирання видів у кінці пермського періоду. Клімат більшої частини земної кулі був жарким і сухим, але достатня кількість опадів цілком могла забезпечити доволі велику різноманітність рослин. Найбільш поширеними в тріасі були примітивні хвойні, папороті та гінкгові, викопні залишки яких зустрічаються у всьому світі, навіть у полярних областях Землі.

Тварини, які пережили пермське масове вимирання видів, опинилися в дуже виграшній ситуації — адже на планеті майже не залишилось ні їхніх харчових конкурентів, ні великих хижаків. Чисельність рослиноїдних рептилій почала швидко зростати. Те ж саме відбулося і з деякими хижаками. Невдовзі більшість тварин дали початок численним новим і незвичайним видам рептилій. В ранньому тріасовому періоді деякі рептилії повернулися жити у воду; від них пішли нотозаври та інші напівводні істоти.

Реконструкція Euparkeria capensis.
Суперконтинент Пангея (зліва) у пізньому пермському періоді розколовся на два дрібніших — Лавразію та Гондвану (справа).

На початку тріасового періоду жив і можливий предок динозаврів — еупаркерія[ru]. Характерною особливістю еупаркерії від інших ящірок було те, що вона могла вставати і бігати на задніх лапах.

В пізньому тріасовому періоді (227–206 млн років тому) на Землі відбулися події, які визначили розвиток життя протягом усієї наступної частини ери динозаврів. В результаті розколу гігантського суперконтинента Пангеї утворилось декілька материків. Аж до пізнього тріасу на суші панували звіроподібні (терапсиди) рептилії, представлені, наприклад, плацеріасом[ru] і листрозавром[ru], а також декілька інших груп химерних плазунів, до яких відносилися таністрофей та протерозух. Але за порівняно короткий час чисельність терапсид сильно скоротилася (за винятком групи цинодонтів, які дали початок ссавцям). Їх місце зайняли рептилії — архозаври, три основні групи яких незабаром стали панівними. Цими групами тварин були динозаври, птерозаври і крокодилоподібні рептилії. Швидко еволюціонували і морські рептилії, предки гігантських іхтіозаврів.

Кінець тріасового періоду відзначило нове масове вимирання видів, як і аналогічна подія в кінці пермі. Його причини залишаються загадкою. Свого часу вчені пов'язували його з падінням на Землю астероїда, який залишив після падіння величезний кратер Манікуаган (Канада) діаметром 100 км, але, як виявилося, ця подія відбулася набагато раніше.

Юрський період[ред.ред. код]

Докладніше: Юрський період

Охоплює проміжок часу 206–144 млн років тому. В ранньому юрському періоді (206–180 млн років тому) клімат на Землі став теплішим і вологішим. В приполярних районах піднялися хвойні ліси, а тропіки покрилися заростями хвойних рослин, папоротей і саговників. В міру того, як континенти повільно розходилися, в деяких низинних куточках планети формувався мусонний клімат; утворилися великі річкові басейни, які регулярно затоплювалися водою. В ранньому юрському періоді динозаври і птерозаври швидко збільшуються у розмірах, стають численнішими і різноманітнішими та починають розселятися по всій земній кулі. Не відстають від них і морські рептилії (іхтіозаври та плезіозаври), а також молюски (наприклад, амоніти).

У середньому і пізньому юрському періоді (180–144 млн років тому) клімат в деяких тропічних частинах світу став сухішим. Можливо, зміна клімату і була причиною того, що численні динозаври почали швидко перетворюватися у справжніх гігантів. Серед рослиноїдних динозаврів — завропод — з'являються диплодоки, брахіозаври та інші, а серед хижаків — теропод — величезний алозавр. Але по суші бродили і представники інших груп динозаврів (наприклад, стегозаври та отніелія). Крилаті птерозаври були представлені як рибоїдними видами (наприклад, рамфорінхом[ru]), так і крихітними комахоїдними рептиліями (наприклад, анурогнатом).

Теплі юрські моря рясніли планктоном, який був кормом лідзихтісові та іншим великим рибам. Хижі плезіозаври були представлені довгошиїм криптоклідом[ru] та гігантським ліоплевродоном[ru]; у мілководних морях полювали прадавні морські крокодилоподібні (наприклад, метріорінх[ru]).

Крейдовий період[ред.ред. код]

Докладніше: Крейдовий період

Охоплює часовий проміжок 144–65 млн років тому. В крейдовому періоді клімат на планеті, як і раніше, залишався теплим; завдяки великій кількості сезонних дощів майже вся земна куля — від екватора до приполярних областей — була покрита пишною рослинністю. В пізньому юрському періоді з'явилися звичні сьогодні квіткові (покритонасінні) рослини, а в крейдовому періоді вони стали вже однією з панівних груп рослин на планеті. В кінці крейдового періоду квіткові витіснили у багатьох регіонах хвойні, папороті та саговники, заявивши свої права на панівне положення у світі рослин, які вони остаточно затвердять в кайнозойську еру.

В результаті розходження континентів утворювались все нові протоки, моря і океани, які ускладнювали вільне переміщення тварин по планеті. Поволі на континентах почали з'являтися власні види рослин і тварин.

Одна з реконструкцій Tyrannosaurus rex.

Крейдовий період був епохою гігантів. В Південній Америці жили гігантозаври[ru] та аргентинозаври — найбільші наземні тварини, які коли-небудь мешкали на Землі, а у Північній Америці — величезні хижі тиранозаври і рогаті торозаври[ru]. Серед динозаврів з'явилися і спеціалізовані види; велоцираптор і протоцератопс[ru], наприклад, пристосувалися до життя серед піщаних дюн монгольських пустель, а лелінозавр — у південній полярній області. Ссавці (наприклад, дидельфодон), як і раніше, не відігравали в житті планети якоїсь суттєвої ролі; вони залишалися невеликими тваринами, але їх чисельність (особливо до кінця крейдового періоду) почала помітно збільшуватися.

Великі зміни відбулися і в морях. Їх колишні володарі (іхтіозаври і пліозаври) поступилися місцем швидким хижим рибам (наприклад, ксіфактинові) і мозазаврам — новій групі гігантських рептилій, яка включала, наприклад, тилозавра.

Збільшилися розміри крилатих ящерів птерозаврів. Орнітохейрус[ru], птеранодон і великі птерозаври долали по повітрю величезні відстані і, можливо, навіть перелітали з континенту на континент. У повітрі літали примітивні птахи (наприклад, іберомезорніс); деякі морські пернаті (як, наприклад, гесперорніс) літати не вміли, але мали величезні розміри. Кінець крейдового періоду (приблизно 65 млн років тому) був відмічений новим масовим вимиранням видів, яке стерло з лиця Землі близько 40 % від усіх існуючих в той час сімейств тварин. Зникли птерозаври, амоніти і мозазаври, але найбільш знаменитими жертвами цієї катастрофи були, звичайно ж, динозаври. Ледь оговталися після цього випробування і багато інших груп живих істот.

Падіння метеорита 65 млн років тому в уяві художника.

Питання про причини масового вимирання видів у кінці крейдового періоду і досі викликає серед вчених гарячі суперечки. Ось декілька версій, які мають найбільшу кількість прихильників:

  1. Найбільше прихильників (і підтверджень) має теорія зіткнення Землі з гігантським астероїдом. Зіткнення відбулося на території півострова Юкатан у Мексиканській затоці. Астероїд мав діаметр близько 10 км (його довжина була настільки великою, що коли одна його частина торкнулася води в затоці, то інша знаходилася ще у верхніх шарах атмосфери), і після його падіння утворився кратер діаметром 160 км. Однак, все ж не усі вчені вірять, що навіть таке сильне зіткнення могло знищити стільки видів тварин за такий короткий час.
  2. Деякі вчені підтримують теорію про міграцію хвороб: через падіння рівня океану 65 млн років тому утворилися деякі сухопутні переправи з материка на материк. Тварини почали перебиратися з материка на материк, а разом ними і їх паразити та хвороби. Оскільки імунітет тварин з одного материка не пристосований до хвороб та паразитів із іншого, то навіть не смертельна хвороба для тварин, наприклад, з Азії, може виявитися смертельною для тварини, наприклад, з Америки. Через це почалися масові епідемії. В Азію мігрували, наприклад, круглі черви, а в Америку — ехінококи. Але, знову ж таки, можливість вимирання стількох видів тварин через міграції паразитів вкрай мала — незабаром тварини пристосувалися б до хвороб.
  3. Можливо, крейдово-палеогенове вимирання пов'язане із підвищеною вулканічною активністю. В деяких місцях земної кулі 65 млн років тому відбулися масові виверження. Потужні потоки лави виривалися, наприклад, із величезних вулканів на Індостані. Потоки лави знищували на шляху всіх тварин та місця їх проживання. Ще небезпечнішими були отруйні гази, що виривалися із вулканів. Вони призводили до загибелі динозаврів.
  4. Наша планета рухається в космосі разом з галактикою Чумацький Шлях. Існує теорія, що Земля і Сонячна система час від часу потрапляють в області космосу, де дуже багато маленьких і великих метеоритів. Можливо, саме 65 млн років тому дещо подібне і трапилося, і тоді на Землю полилися величезні метеоритні потоки. Деякі метеорити були настільки великими, що не згоряли в атмосфері та вріза́лися у Землю. Однак, палеонтологи вважають цю теорію малоймовірною.
  5. Деякі вчені вважають, що 65 млн років тому на відстані приблизно 200–300 світлових років від Землі вибухнула наднова зірка. Такі зорі накопичують у собі величезну кількість енергії та, не витримуючи власного тиску, вибухають. Енергія від вибуху може поширюватися на сотні світлових років[48]. Можливо, в момент вибуху відбувся такий викид енергії, що «спалив» озоновий шар в атмосфері Землі. Після цього перешкод для сонячної радіації більше не було, і вона почала вражати клітини рослин та тварин.
  6. Багато хто з палеонтологів також вважає, що жодна з вищенаведених теорії не може пояснити загибель стількох видів живих істот. Вони вважають, що тільки разом всі ці катастрофи здатні набрати достатньої сили, щоб викликати масове вимирання видів: спочатку підвищилась вулканічна активність на планеті, що могло викликати падіння рівня океанів, яке призвело до масових епідемій, потім поряд із нашою галактикою вибухнула наднова, внаслідок чого згорів озоновий шар, і, нарешті, Земля потрапила в область із величезною кількістю метеоритів і зазнала великої кількості зіткнень з дрібними і, нарешті, з одним величезним, що призвело до кінця динозаврів та багатьох інших тварин.

Існують також інші теорії, що стосуються крейдово-палеогенового вимирання, але їх притримується лише невелика кількість вчених.

Але, зрештою, 65 млн років тому на зміну мезозойській ері — «віку рептилій», прийшла кайнозойська ера — «вік ссавців».

Кайнозойська ера[ред.ред. код]

Докладніше: Кайнозойська ера

Масове вимирання видів 65 млн років тому відмітило початок нової — кайнозойської ери, яка триває і сьогодні. В результаті катастрофічних подій тих далеких часів з лиця нашої планети зникли всі тварини, за розміром більші, ніж крокодил. А вцілілі невеликі тварини опинилися з початком нової ери у зовсім іншому світі. В кайнозої продовжувався дрейф (розходження) континентів. На кожному з них формувалися унікальні спільноти рослин і тварин.

Палеогеновий період[ред.ред. код]

Докладніше: Палеоген

Палеогеновий період — геологічний період, перший у кайнозої. Почався 65 млн років тому, закінчився — 24,6 млн років тому, тривав 40,4 млн років.

В палеогені клімат був рівномірним тропічним. Практично вся Європа була вкрита вічнозеленими тропічними лісами, і лише у північних областях росли листопадні рослини. У другій половині палеогену клімат стає більш континентальним, з'являються крижані шапки на полюсах.

У цьому періоді почався бурхливий розквіт ссавців. Після вимирання великої кількості рептилій виникли численні вільні екологічні ніші, які почали займати нові види ссавців. Були поширені яйцекладні, сумчасті та плацентарні. В лісах та лісостепах Азії виникла так звана «індрікотерієва фауна»[ru].

У повітрі панують віялохвості беззубі птахи. Широко поширені великі бігаючі хижі птахи (діатрими). Збільшується різноманітність квіткових рослин та комах.

У морях процвітають костисті риби. З'являються примітивні китоподібні, нові групи коралів, морських їжаків, форамініфери — нумулітіди сягають декількох сантиметрів у діаметрі, що дуже багато для одноклітинних. Вимирають останні белемніти, починається розквіт головоногих із редукованою раковиною, або зовсім без неї — восьминогів, каракатиць та кальмарів, які разом з белемнітами об'єднуються в групу колеоідей[ru].

Палеоценова епоха[ред.ред. код]
Докладніше: Палеоцен

Охоплює проміжок часу 65–55 млн років тому.

Реконструкція Gastornis giganteus

З настанням палеоцену спорожніла планета починає повільно відновлюватися від наслідків катастрофи. Першими досягли успіху в цьому рослини. Всього через декілька сотень тисяч років значна частина земної суші покрилася непрохідними джунглями і болотами; густі ліси зашуміли навіть у приполярних областях Землі. Тварини, які пережили масове вимирання видів, залишалися невеликими; вони спритно лавірували між стовбурами дерев і лазили по гілках. Найбільшими тваринами планети в той час були птахи. В джунглях Європи та Північної Америки, наприклад, полював хижак гасторніс, який сягав висоти 2,2 метрів[49].

Вимирання динозаврів дозволило ссавцям широко розселитися по планеті і зайняти нові екологічні ніші. В кінці палеоцену (близько 55 млн років тому) їх різноманітність різко збільшилася. На Землі з'явилися предки багатьох сучасних груп тварин — копитних, слонів, гризунів, приматів, рукокрилих (наприклад, летючих мишей), китів, сирен. Потрохи ссавці починають підкорювати земну кулю.

Еоценова епоха[ред.ред. код]
Докладніше: Еоцен

Охоплює проміжок часу 55–34 млн років тому. На початку еоцену значна частина суші все ще була вкрита непрохідними джунглями. Клімат залишався теплим і вологим. По лісовій підстилці бігали примітивні ссавці (крихітний кінь пропалеотерій[ru], лептиктидій та ін.). На деревах жила годіноція[ru] (один з найдавніших приматів), а в Азії мешкав амбулоцет — примітивний кит, що вмів ходити по суші.

Рекострукція Andrewsarchus mongoliensis

Близько 43 млн років тому клімат на Землі став холоднішим та сухішим. На значній частині планети густі джунглі поступилися місцем рідколіссю та запиленим рівнинам. Життя на відкритій місцевості сприяло збільшенню розмірів ссавців.

Азія стала батьківщиною гігантських бронтотерій[ru] (наприклад, емболотерія[ru]) і масивних м'ясоїдних звірів (наприклад, ендрюзарха, який сягав у довжину 5,5 метрів[50]). В теплих морях плавали примітивні кити (наприклад, базилозавр і дорудон), а на узбережжі Африки жили меритерій[ru] та чудернацький арсінотерій.

Близько 36 млн років тому почала замерзати розташована біля південного полюса Антарктика; її поверхня повільно покривалася величезними льодовими щитами. Клімат на планеті став холоднішим, а рівень води в океанах впав. У різних частинах світу сильно змінився сезонних ритм дощів. Численні тварини не змогли пристосуватися до цих змін, і всього через декілька мільйонів років приблизно п'ята частина всіх видів живих істот, які мешкали на Землі, вимерла.

Олігоценова епоха[ред.ред. код]
Докладніше: Олігоцен

Охоплює проміжок часу 34–24 млн років тому. На початку олігоцену клімат на планеті був сухим та прохолодним, що сприяло утворенню відкритих рівнин, напівпустель та чагарникових заростей. В результаті зміни клімату в кінці еоцену багато давніх сімейств ссавців вимерли. Їх місце зайняли нові види звірів, включаючи і прямих предків деяких сучасних ссавців — носорогів, коней, свиней, верблюдів та кроликів.

Реконструкція Indricotherium bugtiense

Серед ссавців продовжують з'являтися гігантські вегетаріанці (індрикотерії, наприклад, не поступалися за розмірами динозаврам — вони могли сягати 8 метрів у висоту і важити до 15 тон[51]) і хижаки (такі як ентелодон та гієнодон).

В результаті розходження континентів Південна Америка та Австралія повністю відокремилися від іншого світу. З часом на цих «острівних» континентах сформувалася унікальна фауна, представлена сумчастими ссавцями та іншими тваринами.

Близько 25 млн років тому в Азії утворюються перші великі рівнини, порослі злаками — степи. З того часу злаки, які колись були несуттєвим елементом наземних ландшафтів, у багатьох частинах світу поступово перетворюються у панівний тип рослинності, що покрив зрештою п'яту частину поверхні суші.

Неогеновий період[ред.ред. код]

Докладніше: Неогеновий період

Неогеновий період почався близько 25 мільйонів років тому, закінчився лише 2 мільйони років тому. Тривалість неогену — 23 мільйонів років. Ссавці освоюють моря та повітря — виникають кити та рукокрилі. Плацентарні витісняють на периферію решту ссавців. Фауна цього періоду стає все більше схожою на сучасну. Але є і відмінності — все ще існують мастодонт, гіпаріон[ru], шаблезубий тигр. Великі нелетючі птахи відіграють велику роль, особливо в ізольованих, острівних екосистемах.

Міоценова епоха[ред.ред. код]
Докладніше: Міоцен
Одна з реконструкцій Deinotherium giganteum

Охоплює часовий проміжок 24–5 млн років тому. Чергування засушливих та дощових сезонів призвело до того, що в міоцені значна частина суші покрилася безкрайніми степами. Оскільки злаки та інші трави перетравлюються погано, у травоїдних ссавців сформувались нові типи зубів та змінився травний апарат, що дозволило їм вилучати з цього легкодоступного корму максимум поживних речовин.

Степи стали батьківщиною биків, оленів та коней. Чимало з цих тварин трималися стадами і кочували з місця на місце слідом за дощами. А за стадами травоїдних ішли слідом і хижаки.

Інші ссавці надавали перевагу общипуванню листя дерев та чагарників. Деякі з них (наприклад, дейнотерій[ru] та халікотерій) сягали дуже великих розмірів[52].

В міоцені утворилися численні гірські системи — Альпи, Гімалаї, Анди та Скелясті гори. Деякі з них стали настільки високими, що змінили характер циркуляції повітря в атмосфері і почали відігравати важливу роль у формуванні клімату.

Пліоценова епоха[ред.ред. код]
Докладніше: Пліоцен
В середині пліоцену між Південною та Північною Америкою, в результаті падіння рівня океану, утворився вузький перешийок.
Реконструкція Australopithecus afarensis

Охоплює проміжок часу 5–2,6 млн років тому. В пліоцені клімат Землі став ще різноманітнішим. Планета поділилася на велику кількість кліматичних регіонів — від територій, покритих полярною кригою до жарких тропіків.

У порослих злаками степах кожного континенту з'являлися все нові види травоїдних тварин і хижаків, що полювали на них. В східній та південній частинах Африки густі ліси поступилися відкритим саванам, що змусило перших гомінід (наприклад, афарського австралопітека) спуститися з дерев і добувати корм на землі[53].

Близько 2,5 млн років тому південноамериканський континент, який приблизно протягом 30 млн років знаходився в ізоляції від іншого світу, зіткнувся з Північною Америкою. Із півночі на територію сучасної Аргентини проникли смілодони та інші хижаки, а гігантські дедікури[ru], фороракоси та інші представники південноамериканської фауни перебралися в Північну Америку. Це переселення тварин отримало назву «Великий обмін».

Антропогеновий (четвертинний) період[ред.ред. код]

Це найкоротший геологічний період, але саме в четвертинному періоді сформувалося більшість сучасних форм рельєфу і відбулося багато суттєвих подій в історії Землі (з точки зору людини), найважливіші з яких — льодовикова епоха[ru] та поява людини. Тривалість четвертинного періоду настільки мала, що звичні палеонтологічні методи відносного і ізотопного визначення віку виявилися недостатньо точними та чутливими. На такому короткому інтервалі часу використовується, перш за все, радіовуглецевий аналіз та інші методи, більшість з яких базується на розпаді короткоживучих ізотопів. Специфіка четвертинного періоду у порівнянні з іншими геологічними періодами спричинила появу особливої гілки геології — четвертинну[54][55].

Четвертинний період поділяється на плейстоцен та голоцен.

Плейстоценова епоха[ред.ред. код]
Докладніше: Плейстоцен
Репродукція неандертальця в музеї Космокайша, Барселона.
Реконструкція шерстистого мамонта в повному розмірі.

Охоплює проміжок часу 2,6 млн – 11,7 тис. років тому. На початку плейстоцену на Землі настав тривалий льодовиковий період. Протягом двох мільйонів років на планеті багатократно чергувалися дуже холодні та відносно теплі відрізки часу. В холодні проміжки, які продовжувалися приблизно 40 тисяч років, континенти покривалися льодовиками. У проміжках з теплішим кліматом (міжльодовикових) крига відступала, і рівень вони в морях підіймався.

У багатьох тварин холодних регіонів планети (наприклад, у мамонта і шерстистого носорога) з'явився густий шерстистий покрив і товстий шар підшкірного жиру[56][57]. На рівнинах паслися стада оленів та коней, на яких полювали печерні леви та інші хижаки. А близько 180 тисяч років тому на них почали полювати і люди — спочатку неандерталець, а потім і людина розумна[58].

Однак багато великих тварин не змогли пристосуватися до різких коливань клімату і вимерли. Близько 10 тисяч років тому льодовиковий період закінчився, і клімат на Землі став теплішим і вологішим. Це сприяло швидкому збільшенню чисельності людської популяції та розселенню людей по всій земній кулі. Вони навчилися обробляти землю і вирощувати культурні рослини. Спочатку маленькі сільськогосподарські общини розрослися, з'явилися міста, а всього через кілька тисячоліть людство перетворилося у світову спільноту, що використовує всі досягнення високих технологій. Проте багато видів тварин, з якими люди споконвіку ділили планету, опинилися на межі зникнення. Вчені все частіше говорять про те, що з вини людини на Землі розгорнулося нове масове вимирання видів.

Голоценова епоха[ред.ред. код]
Докладніше: Голоцен
Бронзове намисто часів голоцену, музей в місті Тулуза, Франція[59].

Охоплює проміжок часу від 11,7 тис. років тому і до наших днів. Життя тварин і рослин незначно змінювалось протягом голоцену, але є великі переміщення в їх розподілах. Багато великих тварин, включаючи мамонтів і мастодонтів, шаблезубих кішок (таких як смілодони та гомотерії[ru]) і гігантських лінивців почали вимирати з пізнього плейстоцену по ранній голоцен. В Північній Америці численні тварини, які процвітали в інших краях (включаючи коней та верблюдів), вимирали. Дехто пояснює скорочення американської мегафауни прибуттям предків американських індіанців, але все ж більшість вчених стверджують, що більший вплив мала зміна клімату[60].

Серед археологічних культур того часу можна назвати гамбургську культуру, культуру федермесер[61] і натуфійську культуру[62]. Виникають найдавніші міста світу, як наприклад, Єрихон на Ближньому Сході.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Жером Бланшар.; Luo, H-L.; Василий Радлов, S.; Zhang, X-L.; Hu, S-X.; Chen, L.; Han, J.; Zhu, M. та ін. (Март 2010). Великий скачок от неживой материи к живой. Юный эрудит. с. 6–7. Bibcode:& VIE. JUNIOR.402...42S 2010SCIENSCE & VIE. JUNIOR.402...42S. 
  2. Trevors, J.T. and Psenner, R. (2001). From self-assembly of life to present-day bacteria: a possible role for nanocells. FEMS Microbiol. Rev. 25 (5). с. 573–82. doi:10.1111/j.1574-6976.2001.tb00592.x. PMID 11742692. 
  3. Segré, D., Ben-Eli, D., Deamer, D. and Lancet, D. (February–April 2001). The Lipid World (PDF). Origins of Life and Evolution of Biospheres 2001 31 (1-2). с. 119–45. doi:10.1023/A:1006746807104. PMID 11296516. Процитовано 2008-09-01. 
  4. Allwood, A. C., Walter, M. R., Kamber, B. S., Marshall, C. P. and Burch, I. W. (June 2006)). Stromatolite reef from the Early Archaean era of Australia. Nature 441 (7094). с. 714–718. doi:10.1038/nature04764. PMID 16760969. Процитовано 2008-08-31. 
  5. Карин Перьер.; Luo, H-L.; Василий Радлов, S.; Zhang, X-L.; Hu, S-X.; Chen, L.; Han, J.; Zhu, M. та ін. (Март 2010). Самые первые живые существа. Юный эрудит. с. 12–14. Bibcode:& VIE. JUNIOR.402...42S 2010SCIENSCE & VIE. JUNIOR.402...42S. 
  6. De, C (2005). Ediacara fossil assemblage in the upper Vindhyans of Central India and its significance. Journal of Asian Earth Sciences 27 (5). с. 660. doi:10.1016/j.jseaes.2005.06.006. 
  7. Jago, J.B., Haines, P.W. Recent radiometric dating of some Cambrian rocks in southern Australia: relevance to the Cambrian time scale // Revista Española de Paleontología. — 1998. — С. 115–22.
  8. Halder, G.; Callaerts, P.; Gehring, W.J. (1995). New perspectives on eye evolution. Curr. Opin. Genet. Dev. 5 (5). с. 602–609. doi:10.1016/0959-437X(95)80029-8. PMID 8664548. 
  9. Halder, G.; Callaerts, P.; Gehring, W.J. (1995). Induction of ectopic eyes by targeted expression of the eyeless gene in Drosophila".. Science 267 (5205). с. 1788–1792. doi:10.1126/science.7892602. PMID 7892602. 
  10. Tomarev, S.I.; Callaerts, P.; Kos, L.; Zinovieva, R.; Halder, G.; Gehring, W.; Piatigorsky, J. (1997). Squid Pax-6 and eye development. Proc. Natl. Acad. Sci. USA 94 (6). с. 2421–2426. doi:10.1073/pnas.94.6.2421. PMC 20103. PMID 9122210. 
  11. Conway-Morris, S. (1998). The Crucible of Creation. Oxford: Oxford University Press.
  12. Fortey, R. A.; Briggs, D. E. G.; Wills, M. A. (1996). The Cambrian evolutionary "explosion": decoupling cladogenesis from morphological disparity. Biological Journal of the Linnean Society 57: 13–33. doi:10.1111/j.1095-8312.1996.tb01693.x. 
  13. Whittington, H.B.; Briggs, D.E.G. (1985). The largest Cambrian animal, Anomalocaris, Burgess Shale, British Columbia. Philosophical Transactions of the Royal Society of London B. 309 (1141). с. 569–609. Bibcode:1985RSPTB.309..569W. doi:10.1098/rstb.1985.0096. 
  14. D.-G. Shu, S. Conway Morris, J. Han, Z.-F. Zhang, K. Yasui, P. Janvier, L. Chen, X.-L. Zhang, J.-N. Liu, Y. Li и H.-Q. Liu. Head and backbone of the Early Cambrian vertebrate Haikouichthys // Nature. — 2003. — Т. 421. — С. 526-529. — DOI:10.1038/nature01264.
  15. Zhang, X.G.; Hou, X.G. (2004). Evidence for a single median fin-fold and tail in the Lower Cambrian vertebrate, Haikouichthys ercaicunensis. Journal of Evolutionary Biology 17 (5): 1162–1166. doi:10.1111/j.1420-9101.2004.00741.x. PMID 15312089. 
  16. Shu, D-G; Luo, H-L; Conway Morris, S.; Zhang X-L; Hu, S-X; Chen, L. ; Han, J. ; Zhu, M.; Li, Y.; Chen, L-Z. Lower Cambrian Vertebrates from South China // Nature. — 1999. — Т. 402. — С. 42-46.
  17. Вокруг Света | Новости | У древних деревьев не было листьев
  18. Haupt, J. (2004). The Mesothelae — a monograph of an exceptional group of spiders (Araneae: Mesothelae). Zoologica 154:8 ISSN 0044-5088, ISBN 3-510-55041-2 (Abstract)
  19. Shubin, Neil (2009). Your Inner Fish: A Journey Into the 3.5-Billion-Year History of the Human Body. New York: Vintage. с. 13. ISBN 9780307277459. 
  20. Ancient Fish With Killer Bite. Science News. May 19, 2009.
  21. Palmer, D., ред. (1999). The Marshall Illustrated Encyclopedia of Dinosaurs and Prehistoric Animals. London: Marshall Editions. с. 33, 64. ISBN 1-84028-152-9. 
  22. McElwain, Jenny C.; Willis, K. G.; Willis, Kathy; McElwain, J. C. (2002). The evolution of plants. Oxford [Oxfordshire]: Oxford University Press. ISBN 0-19-850065-3. 
  23. Adrian P. Hunt, Spencer G. Lucas, Allan Lerner and Joseph T. Hannibal (2004). The giant Arthropleura trackway Diplichnites cuithensis from the Cutler Group (Upper Pennsylvanian) of New Mexico. Geological Society of America Abstracts with Programs 36 (5). с. 66. 
  24. Т. Хейнз, П. Чеймберз (2008). Меганевра — стрекоза размером с орла. Москва: Росмэн-пресс. с. 34–35. ISBN 978-5-353-02642-6. 
  25. Ernst Heinrich Philipp August Haeckel, Edwin Ray Lankester, L. Dora Schmitz (1892). The History of Creation, Or, The Development of the Earth and Its Inhabitants by the Action of Natural Causes: A Popular Exposition of the Doctrine of Evolution in General, and of that of Darwin, Goethe, and Lamarck in Particular : from the 8. German Ed. of Ernst Haeckel. D. Appleton. с. 422.  page 289
  26. A fossil coelacanth jaw found in a stratum datable 410 mya that was collected near Buchan in Victoria, Australia's East Gippsland, currently holds the record for oldest coelacanth; it was given the name Eoactinistia foreyi when it was published in September 2006. [1]
  27. Haines, Tim; Paul Chambers (2006). The Complete Guide to Prehistoric Life. Canada: Firefly Books. с. 38. 
  28. Falcon-Lang, H.J., Benton, M.J. & Stimson, M. (2007): Ecology of early reptiles inferred from Lower Pennsylvanian trackways. Journal of the Geological Society, London, 164; no. 6; pp 1113—1118. article
  29. Климат в эпохи крупных биосферных перестроек, Москва Наука 2004, Геологический институт РАН, Глава 9.
  30. Сеймурия (ru). Архів оригіналу за 2012-07-22. 
  31. Kenneth D. Angielczyk, Dimetrodon Is Not a Dinosaur: Using Tree Thinking to Understand the Ancient Relatives of Mammals and their Evolution Evolution: Education and Outreach, Volume 2, Number 2, 257—271, DOI: 10.1007/s12052-009-0117-4
  32. Carroll, R. L. (1988), Vertebrate Paleontology and Evolution, WH Freeman & Co.
  33. Bramwell C. D. and Fellgett P. P. Thermal regulation in sail lizards // Nature, v. 242 (1973), p. 203—205.
  34. «Late Permian» GeoWhen Database, International Commission on Stratigraphy (ICS)
  35. Классификация терапсид
  36. «Therapsida: Mammals and extinct relatives» Tree of Life
  37. M.Laurin & R.R. Reisz. 1996. The osteology and relationships of Tetraceratops insignis, the oldest known therapsid. Journal of Vertebrate Paleontology 16(1): 95-102.
  38. Описание дииктодона (англ.)
  39. Palmer, D., ред. (1999). The Marshall Illustrated Encyclopedia of Dinosaurs and Prehistoric Animals. London: Marshall Editions. с. 64. ISBN 1-84028-152-9. 
  40. Гигантский метеорит вызвал распад сверхконтинента Гондвана («Компьюлента», 10.06.2006)
  41. Largest Ever Killer Crater Found Under Ice in Antarctica («Physorg», 02.06.2006)
  42. Подібна гіпотеза також застосовується для пояснення пізньокрейдової катастрофи, зокрема вимирання динозаврів.
  43. «Прошлое и будущее тектоники Земли» со ссылкой на доктора Кристофера Скотезе (Christopher Scotese), геолога Техасского Университета в Арлингтоне (University of Texas at Arlington)
  44. «Permian-Triassic Extinction — Volcanism»
  45. Jin YG, Wang Y, Wang W, Shang QH, Cao CQ, Erwin DH (2000). Pattern of Marine Mass Extinction Near the Permian–Triassic Boundary in South China. Science 289 (5478). с. 432–436. doi:10.1126/science.289.5478.432. PMID 10903200. 
  46. PBS Nova program about the Microraptor
  47. Юрский период
  48. Сверхновые звёзды // Физика космоса: Маленькая энциклопедия / Под ред. Р. А. Сюняева. — 2-е изд. — М. : Советская Энциклопедия, 1986. — С. 600.(Перевірено 4 жовтня 2011)(рос.)
  49. Sinclair, W. J. 1928. Omorhamphus, a New Flightless Bird from the Lower Eocene of Wyoming. Proc. Amer. Philosophical Society LXVII (1): 51-65.
  50. Benton, M.J. (2005). Vertebrate Palaeontology. Oxford, 333.
  51. Paleobiology Database: Paraceratherium, age range and collections
  52. Walking with Beasts, Episode 4 «Next of Kin», BBC Documentary, 2001
  53. Jones, S., Martin, R. & Pilbeam, D., ред. (1994). The Cambridge Encyclopedia of Human Evolution. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-32370-3.  Also ISBN 0-521-46786-1 (paperback)
  54. International Union for Quaternary Research
  55. Сайт группы исследователей четвертичной географии Каспийско-Черноморского бассейна
  56. Мамонт // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — Санкт-Петербург, 1890—1907. (рос.), (див. фіг. 1).
  57. Вымершие животные//Зоологический музей Зоологического института РАН
  58. Зуб неандертальца помог сделать открытия о распространении этого вида
  59. Le Museum de Toulouse sur le site officiel de l’Office de tourisme de Toulouse
  60. "Blast from the Past? A controversial new idea suggests that a big space rock exploded on or above North America at the end of the last ice age, " by Rex Dalton, Nature, vol. 447, no. 7142, pages 256—257 (17 May 2007). Available on-line at: http://www.geo.arizona.edu/~reiners/blackmat.pdf.
  61. J.-G. Rozoy, «THE (RE-) POPULATION OF NORTHERN FRANCE BETWEEN 13,000 AND 8000 BP»
  62. Munro, Natalie D. (2003). «Small game, the Younger Dryas, and the transition to agriculture in the southern Levant», Mitteilungen der Gesellschaft für Urgeschichte 12: 47-71, p. 48.

Література[ред.ред. код]

  • Избранные труды по палеоэкологии и филоценогенетике — В. В. Жерихин — Москва, Товарищество научных изданий КМК, 2003 — ISBN 5-87317-138-6 — Стр. 58-63.(рос.)
  • Динозавры: иллюстрированная энциклопедия — Тим Хейнз, Пол Чамберз — Москва, Росмэн, 2008 — ISBN 978-5-353-02642-6 — Стр. 10-15, стр. 52-57, стр. 146—151.(рос.)
  • Большой Атлас Динозавров — Сусанна Давидсон, Стефани Теренбулл, Рэйчел Ферт — Москва, Росмэн, 2004 — ISBN 5-353-01605-X — Стр. 30-31.(рос.)
  • Всемирная Энциклопедия Динозавров — Дугал Диксон — Москва, Эксмо, 2009 — ISBN 978-5-699-22144-8 — Стр. 10-11.(рос.)
  • Большая энциклопедия динозавров — Пол Баррет и Хосе Луис Санс, художник Рауль Мартин — Москва, ОНИКС 21 век, 2003 — ISBN 5-329-00819-0 — Стр. 180—185.(рос.)
  • Живое прошлое Земли — М. В. Ивахненко, В. А. Корабельников — Москва, Просвещение, 1987, — Стр. 13 — 28.(рос.)
  • Динозавры: иллюстрированная энциклопедия — Дугал Диксон — Москва, Московский клуб, 1994 — ISBN 5-7642-0019-9 — Стр. 8-13, стр. 128—129.(рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Цератопс Це незавершена стаття з палеонтології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.