Історія кави

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кавові зерна

Історія кави охоплює кілька періодів. Історія кави бере початок з найдавніших часів і йде корінням в перші цивілізації Близького Сходу, хоча походження кави до цих пір залишається неясним.

Вважається, що ефіопські предки народів Оромо першими помітили збудливий ефект кавового зерна[1]. Однак, жодних прямих доказів на цей рахунок немає, не збереглися свідчення про те, де в Африці вирощували каву або хто серед африканців міг знати про існування кави раніше XVII століття[1]. Згідно з поширеною легендою, першовідкривачем унікальних властивостей кавового дерева став ефіопський пастух Калдим приблизно в 850 році. Пізніше виникнення цієї легенди (1671 рік) і відсутність свідчень самого Калдима змушують ряд дослідників припускати, що легенда недостовірна[2]. З Ефіопії кава поширилась в Єгипет і Ємен[3]. Найбільш ранні свідоцтва вживання кави відносяться до середини XV століття в суфійських монастирях Ємену[1]. З Ефіопії кавовий напій поширився по всьому Близькому і Середньому Сходу. До XIX століття кава поширилась в Італії, Індонезії та Америці[4].

Спочатку (близько 1200 року) кава готувалась як відвар з висушеної оболонки кавових зерен. Потім виникає ідея про обсмажуванні цієї оболонки на вугіллі. Обсмажену шкірку і невелику кількість сріблястої шкурки засипали на півгодини в киплячу воду[5]. В даний час налічується більше ста сортів кави. Вищі сорти кави відрізняються міцним настоєм і ароматом. В Європі він надзвичайно цінувався до XVIII століття. Пізніше каву віднесли до шкідливих напоїв і тільки в XX столітті кава знову стала популярна[6]. За місцем вирощування каву ділять на три групи: американську, африканську і азійську[7].

Етимологія[ред. | ред. код]

Походження стародавньої назви «кава» увійшло в англійську мову в 1598 році від голландського слова «koffie»[8]. Найближча етимологія: також кофій (1724 рік). Від араб. قهوة (qahwa; спочатку означало вид вина). У ряді європейських мов слово запозичене через турецьке слово «kahve». Подальше походження невідоме; можливо, що «qahwah» походить від імені ефіопського регіону Кафи, батьківщини кавового дерева (в самому Кафе кава називається «buno» або «bunna»)[9].

Легенди про походження кави[ред. | ред. код]

Батьківщиною кави прийнято називати Ефіопію. Відомі кілька ефіопських легенд про походження кави[10]. Згідно з однією з них, історія кави починається з єменського шейха Абд-аль-Кадира[11]. Під час проведення науково-дослідних робіт шейх виявляв нові лікарські засоби. Одного разу в полі його зору потрапили плоди кавового дерева, що і послужило початком історії кави. У 1587 році Кадир писав: «Ніхто не може зрозуміти істини, поки не скуштує кавового пінного блаженства»[12]. Але спочатку її вживали тільки як засіб, що допомагає від головного болю і нетравлення шлунку. Згідно з іншою легендою, першовідкривачем кавового дерева став ефіопський пастух Калдим приблизно в 850 році. Як свідчать рукописні джерела, Калдим, переганяючи своє стадо по схилах гір, де зустрічалися зарості дикорослого кавового дерева, звернув увагу на дивну поведінку кіз. Поївши листя цієї рослини, кози приходили в збуджений стан, починали несамовито бігати й плигати. Калдим розповів про це настоятелю місцевого монастиря. Той ризикнув сам спробувати листя і плоди кавового дерева. Випробувавши на собі тонізуючий та збуджуючий вплив, настоятель вирішив, що відвар з цієї рослини буде корисний, щоб його підопічні ченці не засинали під час тривалих служб. Вживання відвару з листя і плодів кави стало традицією цього монастиря, а потім набуло популярності і серед навколишніх мешканців.

Вважається, що першими, хто помітив збудливий ефект кавового зерна були предки племені оромо[2]. Перші дослідження генетичного різноманіття були проведені на сорті кави «Арабіка». В результаті проведених досліджень було встановлено, що гетерозиготність цього сорту мали суттєві подібності з гібридами диплоїдних різновидів інших сортів кави: Робусти і Ліберики[13]. Гібриди диплоїдних С. arabica X С. congensis, С. arabica X С. ліберика і інші, тетраплоїдних форм С. arabica x С. canephora, С. ліберика х С. arabica, С. arabica X С. congensis і т. д. ретельно вивчаються. Отримано багато анеуплоїдних форм (2п == 41, 42, 43, 45, 46, 51, 52, 53, 54, 57). Шляхом схрещування одержано гібридний (С. arabica x С. bullata) гексаплоїдний сорт (2п = 66). Гетерозиготність видів кави виявилася сполученої зі спонтанними мутаціями після «переселення» сорти «арабіки» в Латинську Америку. Арабіка загальновизнано володіє багатим смаком, завдяки своїй генетиці та складу олій, кислот. Всі спроби схрестити Арабіку і Робусту, а потім їх підвиди, балансують між врожайністю та якістю смаку. Кава Робуста (кане) — єдина, яка вирощується у Беніні, Того, Габоні і Конго. Вона має велике значення в Анголі, Камеруні, Конго, Гвінеї, в Кот-Д'івуарі, в Танзанії, Уганді, на Мадагаскарі, в Індонезії та В'єтнамі[14].

Поширення в Європі[ред. | ред. код]

Сирійський бедуїн п'є традиційний кавовий напій «murra» (гірка кава). Халеб, Сирія (1930)

В Європі першу точну і повну характеристику кавового дерева дав Просперо Альпіні, італійський лікар з Падуї після того, як в 1591 році Альпіні супроводжував венеціанське посольство в Єгипет. Перша чашка кави була запропонована європейцям у Римі в 1626 році папським нунцієм делла Валлє, який пристрастився до кави в Ірані. Через 20 років з'явилася перша кав'ярня у Венеції, потім кав'ярні з'явилися в Марселі і Франції. Вважається, що таким чином була засвідчена зростаюча популярність кави в ряді європейських країн. Тим не менш необхідно відзначити, що лікарі тих часів повстали проти вживання кави[15].

Перша відома згадка кави у Франції належить торговцю кави Філіпу Сильвестру Дюфуру[16]. Дюфур посилається на праці перського лікаря Мухаммада ібн Закарія Рази, відомого на Заході під ім'ям Разес (850922)[17]. У своїй медичній енциклопедії Разес називає каву «банчумом». Вивчивши цю працю, фахівці прийшли до висновку, що цілющі властивості кави були відомі стародавнім лікарям ще до нашої ери. Один із перших найбільш значущих авторів, що писали про каву, Абд аль-Кадір ал-Джазірі, опублікував у 1587 році роботу «Umdat al safwa fi hill al-qahwa», в якій детально описав історію кави[18]. Як писав ал-Джазірі, першою людиною, що спробувала каву, в 1454 році був муфтій Адена, шейх Джамал аль-Дін аль-Дхабхані. Незабаром після цього арабські торговці доставили кавові зерна в Аравію, де розвели першу в світі кавову плантацію на території сучасного Ємену. Араби називали напій, виготовлений з цієї рослини «кахва» (в перекладі з арабської «відганяючий сон») — на цьому базується друга версія походження слова «кава»[19]. Також необхідно відзначити, що суфісти були одними з перших, хто почав використовувати каву як засіб боротьби зі сном[20]. З Аравії кава була відправлена в Мекку та Медіну, а також інші великі міста, такі як Каїр, Дамаск, Багдад та Стамбул. В країнах Арабського Магрибу (Алжир, Лівія, Туніс, Марокко) кава стала відомою в XV столітті, після входження до складу Османської імперії[10]. У 1633 році після антиосманського повстання Ємен встановив прямі торгівельні зв'язки з європейськими країнами, почавши постачання кави «Мокко». Саме в цей період настав розквіт порту як головного кавового торгового центру. Час розквіту збігся із загальним економічним піднесенням країни, яку з цього часу стали називати «Найщасливіша» (від слова «яман» — щасливий)[21]. Варто також відзначити, що Моха дала назву сорту кави, вирощеної в Аравії[21].

Назва відомої в світі кави Моха походить від назви порту Ал Моха, з якого до двадцятих років XVIII століття велася активна торгівля кавовими зернами. Потім, з початком широкого виробництва кави в інших країнах, роль і значення порту як головного центру міжнародної торгівлі кавою різко впали[22]. В 1511 році на Соборі юристів, що відбувся в Мецці, кава ім'ям Аллаха була проклята, а напій, зварений з її зерен, визнаний «одурманюючим зіллям диявола» та заборонений до вживання. Хто не підкорився жорстоко карали: відрізали язик, а часом і страчали — зашивали в мішок з-під кавових зерен і кидали в море[23].

У XII столітті на каву було накладено заборону Ефіопською православною церквою[24]. Однак, у другій половині XIX століття, ставлення Ефіопії до кави істотно змінилося. Як писав Річард Панхерст: «Це сталося тільки завдяки імператору Меннліку II, який обожнював пити каву і Ебону Метіосу, який зробив багато для того, щоб духовенство визнало каву мусульманським напоєм»[25].

Кава в сучасному Ємені — національний напій. У Ємені особливо популярна традиційна єменська кава з імбирем[26]. Цікаво, що єменську каву називають по імені районів, де її вирощують.

Європа[ред. | ред. код]

У Європі кава з'явилась в першій половині XVI століття і стала не менш популярною, ніж у мусульманських країнах. Європейське духовенство також намагалося боротися з її впливом, накладаючи заборони під приводом того, що кава, звана «чорною кров'ю турків», є згубним впливом ісламу на душі християн[23]. Вперше кава була привезена в Європу в 1615 році венеціанськими купцями. Це сталося під час появи в Європі двох інших гарячих напоїв — гарячого шоколаду, привезеного з Америки іспанцями в 1528 році, і чаю, що вперше з'явився в Європі в 1610 році. Найвідоміша венеціанська кав'ярня «Кафе Флоріан» на Площі Сан Марко була відкрита в 1720 році. В даний час кав'ярня як і раніше працює і відкрита для відвідувачів[27]. Цікаво, що найбільша у світі страхова компанія «Ллойд» в Лондоні починалася, як кав'ярня. Вона була відкрита в 1688 році Едвардом Ллойдом. Ллойд готував списки суден, які його клієнти страхували[27].

Про кавове дерево писав у 1548 році Антоніо Менавіно, а через десять років П'єр Белон згадує її в списку рослин Аравії, підкреслюючи при цьому її африканське походження. Про каву та кавові дерева розповідає у своїй книзі, виданій в 1592 році, професор Падуанського університету Просперо Альпіні. Кава була відзначена у сирійському місті Халеб Леонхардом Раувольфом, першим європейцем, який називає каву «chaube» в 1573 році; Раувольф використовував докладні описи кавових дерев, які були зроблені європейськими мандрівниками[28].

З Османської імперії кава була імпортована в Італію. Саме в Італії радники Климента VIII пропонували йому оголосити улюблений напій Оттоманської Імперії нечистим[29]. Однак Папа вирішив благословити каву, зробивши її прийнятним християнським напоєм[29]. Це сталося в 1600 році[30]. Перша європейська кав'ярня була відкрита в Венеції в 1645 році[4]. Вона називалася bottega del caffè[31]. Активна торгівля між Венецією і мусульманами в Північній Африці, Єгипті та Сході несла велике різноманіття африканських товарів, включаючи каву, яка стала провідним вантажем європейського порту. Венеціанські торговці ввели традицію пропонувати багатим людям Венеції чашку кави.

Англія[ред. | ред. код]

В Англії каву вважали хорошим медичним засобом. Деякі лікарі вважали, що мелена кава допомагає при захворюваннях кишечника, а також при істерії. Англійці вважали, що напій кави стимулює розумову діяльність, заспокоює душу і «висушує фонтани сліз»[32]. Перший в історії кавовий будинок в Лондоні був відкритий в 1652 році в університетському місті Оксфорд. Його відкрив виходець з Туреччини Паска Розі. Зберігся примірник віршованого посвячення Розі, де Паска названий першою людиною, який познайомив жителів Лондона з кавою. У 1583 році відомий німецький лікар Леонард Раувольф писав, що в Англії кава з'явилася в XVI столітті, завдяки зусиллям Британської Ост-Індської компанії і Голландської Ост-Індської компанії. Кав'ярні в Англії називалися «університетами пенні». Саме в кав'ярнях проводилися перші шахові змагання[19]. До 1675 році з Англії налічувалося понад 3000 кав'ярень[33]. В 1668 році в Лондоні відкрився кавовий будинок Едуарда Ллойда, який відвідували торговці і морські страхові агенти. Пізніше це підприємство перетворилося у відому страхову компанію «lloyd's of London». На початку 1675 року англійський король Карл II підписав «Прокламацію про заборону кав'ярень» (англ. Proclamation for the Suppression of Coffee Houses), згідно з якою всі лондонські кав'ярні виявилися закритими для відвідувачів[32]. У прокламації кав'ярні були оголошені «притулком незадоволених [існуючим порядком] осіб і просто нероб». Сподвижниками стали англійські жінки, вони стверджували, що чоловіки нехтують сімейними обов'язками для того, щоб обговорити за кавою справи або політику. Його указ був відкликаний після громадського обурення[34]. З часом популярність кави в Європі помітно зростала і через роки отримала популярність в Америці.

Архівні документи свідчать, що в Європі довгий час діяла заборона на відвідування кав'ярень жінками. На відміну від Англії, у Німеччині жінки могли вільно відвідувати кав'ярні[35]. У трактаті 1661 року «Характер кави і кав'ярень», автор якого назвав себе «M. P.», були перераховані цілющі властивості кави.

У 1674 році жінки опублікували петицію проти кави «Жіноче клопотання проти кави».

У відповідь на жіночу прокламацію чоловіки виступили з «чоловічою відповіддю на жіноче клопотання проти кави на захист незаслужено обмовленого напою» (англ. The Men's Answer to the Women's Petition against Coffee). Петиція була також опублікована в Лондоні в 1674 році[32].

У 1906 році Джордж Констант Вашингтон, англійський хімік, що жив в Гватемалі, відмітив осад у вигляді пудри, який збирався в його срібній кавоварці. Після експериментів він створив перше масове виробництво розчинної кави, за яким послідували безліч інших видів[36]. Цей вид називається «Red E Coffee».

Франція[ред. | ред. код]

Кава була завезена у Францію в 1644 році, але тільки через 15 років вона завоювала певну популярність серед французів. Антуан Галлан (16461715) у своїй книзі про походження кави описує мусульманську асоціацію кави, чаю і шоколаду: «Появою кави у Франції ми зобов'язані великим (арабським) лікарям. Саме завдяки їм сучасному світу стала відома кава, яку можна вживати в їжу також, як цукор, чай і шоколад». Пізніше в 1672 році сицилієць Франческо Проккопіо відкрив першу паризьку кав'ярню, яка розташовувалася навпроти театру «Комеді Франсез». Його швидкий успіх сприяв тому, що кавові заклади незабаром поширилися по всьому Парижу. Крім кави в ньому також подавали іншу новинку — морозиво. Історичні документи свідчать, що в 1644 році кілька французів вирушили з місією в Стамбул і повернулися у Францію не тільки з смаженими кавовими зернами, але також з мідним кавником і маленькими чашечками для пиття. У 1669 році посол османського султана Мехмеда IV у Парижі — Ага Сулейман уперше пригощає Людовика XIV кавовим напоєм[12]. У травні 1670 року посол ввів традицію пропонувати своїм європейським гостям каву. Перша кав'ярня була відкрита в 1671 році в Марселі.

Пізніше в 1714 році, коли популярність кави значно зросте, бургомістр Амстердама подарує королю Людовику XIV кавові дерева, які потім стануть родоначальниками кавових плантацій Південної Америки в 1723 році. Приблизно в цей час вперше вживають каву з цукром[34]. Хоча велика частина французької знаті захопилася кавою, деякі знаходили її вкрай неприємною. Німецька дружина брата короля Людовика XIV порівнювала її з диханням Архієпископа Паризького. Мадам де Севіньє, спробувавши каву, відкинула її також люто, як і какао. Один дворянин використовував її виключно для очищення кишечника, роблячи кавові клізми, які за його словами, діяли безвідмовно[37].

Австрія[ред. | ред. код]

Віденський меланж

Архівні документи свідчать, що жителі Відня пили каву вже у 1660-х роках, однак перші кав'ярні відкрилися тільки в 1680-х[37]. Напівлегендарна версія, знехтувана сучасними істориками, полягає в тому, що перша кав'ярня в Австрії відкрилася у Відні в 1685 році незабаром після Віденської битви Юрієм Францем Кульчицьким. Згідно цієї версії першою людиною, який привіз до Відня кавові зерна, був польський офіцер українського походження, один із солдатів Яна III Собеського, Юрій Кульчицький[38]. Відомо, що в молодості Кульчицький опинився в Туреччині, де з ризиком для життя проникав через ворожі позиції, підтримуючи зв'язок між австрійським підкріпленням і захисниками фортеці Відня. Завдяки героїзму Кульчицького, турки були звернені у втечу і поспішно відступили, залишивши все своє спорядження, а також і мішки з зеленими кавовими зернами[37]. Кульчицький привласнив їх собі[37]. Повернушись на батьківщину Кульчицький відкрив у Відні першу кав'ярню, назвавши її „Під голубою фляжкою“, і допоміг популяризувати звичай додавати до кави молоко і цукор. Вдячні австрійці встановили пам'ятник Кульчицькому, який можна побачити і в наші дні.

У той же час, існують документи, які підтверджують, що перші віденські кав'ярні були відкриті вірменськими купцями: спочатку 17 січня 1685 року Йоханнесом Діодато (справжнє ім'я — Ованес Аствацатур), потім 23 березня 1697 року уродженець Єревану[39][40] Ісааком де Лука (справжнє ім'я — Саак Гукасян)[41][42][43][44][45][46][47][48][49][50][51][52][53]: останній насправді був засновником кав'ярні „Під голубою фляжкою“ (1703 р.)[54].

Особливою популярністю кав'ярні користувалися в Празі, Кракові, Будапешті. Віденські кав'ярні були способом життя і поступово перетворилися в один із найважливіших інститутів соціуму. Від них пішла мода на дерев'яні журнальні столики, мармурові столики та округлі форми стільців, створені французом Мішелем Троні і стали символами оздоблення кав'ярень по всій Європі[37].

Сучасний Відень зберігає старі традиції,, і як і раніше є містом кав'ярень. Серед них старовинні кав'ярені „Шварценберг“ і „Централ“, порівняно молоді, але не менш престижні „Херренхоф“, „Прюккель“, „Веймар“, „Грінштайдль“[55]. 1 жовтня у Відні офіційно відзначають День кави». В цей день відвідувачам віденських кав'ярень пропонують традиційну віденську каву.

Німеччина[ред. | ред. код]

Кав'ярня на ринковій площі в Дорнбірні, на задньому плані Княжий Будинок

Поява кава в Північній Німеччині пов'язана з ім'ям Людвіга IV Гессенського. З розповідей мандрівників про каву в Німеччині знали з кінця XVI століття, але сама кава з'явилася там лише в 1670 році[38]. Перший опис кавового дерева і кавового напою належить німецькому лікарю з Аугсбургу Леонарду Раувольфу в 1582 році. Раувольф описав кавові дерева у своєму щоденнику подорожей[12]. У 1596 році німецький натураліст Беллус став першою людиною, хто познайомив європейців з кавовими зернами. У 1675 році голландець Ян Данц, за професією лікар, доставив кавові зерна до бранденбурзькому двору в Північній Німеччині, а також відкрив першу кав'ярню у Бремені. У цьому ж році перші кав'ярні були відкриті в Гамбурзі, Бремені та Ганновері. На початку XVIII століття в Берліні вже існувало 10 кав'ярень, а в Лейпцигу — 8. Цікаво, що спочатку кав'ярні були призначені переважно для чоловіків, так що жінки середніх класів об'єднувалися в «Кафехаузен» (нім. Kaffeekräntschen)[37]. З початку XIX століття в Німеччині виникла традиція проведення жіночих аристократичних кавових вечірок. Багаті дами, дружини великих буржуа, почали щорічно збиратися на kaffeekranzchen (укр. Коло любителів кави) — післяобідньої кави[56]. Чоловіки цих жінок називали kaffeeklatsch (укр. Кавові пліткарки)[57]. Робочим каву було заборонено вживати під тим приводом, що вона викликає безпліддя, але це лише привело до виникнення процвітаючого чорного ринку. Проте, вже до початку XIX століття кава був знову дозволений. 26 вересня в Німеччині відзначається «День кави» під девізом «Кава — це міжнародна вишуканість»[57]. Спочатку зародившись в Гамбурзі і Лейпцигу, кавові вечірки незабаром широко поширилися по всій Німеччині. Більшість німецьких «Кафехаузенів» були одночасно музичними салонами, в яких організовувалися концерти. З 1720 року протягом 20 років в Циммерманс Кафехауз в Лейпцигу давав концерти Йоганн Себастьян Бах. У цьому кавовому будинку Бах час від часу на замовлення його власника писав музику, виконувану в будинку по п'ятницях взимку і по середах влітку. Між 1792 і 1734 роком Бах створює жартівливу «Кавову кантату» на вірші німецького поета Пікандера, яка була вперше виконана в 1734 році.

У 1777 році Фрідріх Великий видав маніфест, що містив ряд скарг і вимог. Цей закон зберігав свою силу протягом двадцяти років. Донощик, який повідомив про любителя кави, отримував четверту частину штрафу винного[38]. Також король наклав заборону на смаження кави вдома і навіть заснував «кавовий розшук»[58]

Голландія[ред. | ред. код]

Рішучий крок у справі поширення кави зробив Ніколаас Вітсен, ініціативний бургомістр Амстердама та член правління Голландської Ост-Індської компанії. Саме він переконав генерала-губернатора Джоана ван Хурна в Батавії зайнятися вирощуванням кавових дерев в Голландській Ост-Індії. Пізніше голландці таємно вивезли кавові саджанці в Голландську Ост-Індію, де саджанці швидко прижилися і розмножилися. Голландські підприємці першими почали розводити каву в своїх колоніях. І першими кавовими плантаціями стали голландські острови Ява і Суматра (1690 рік), пізніше Шрі-Ланка та інші острови Сунду. До початку XVII століття Голландія стала найбільшим виробником кави на світовому ринку. До 1719 році Голландська Ост-Індська компанія змогла задовольнити зростаючий попит Європи на «каву з острова Ява». Кавові дерева вирощені під склянкою в Ботанічному саду Лейдена, після чого живці були посаджені в інших ботанічних садах. У 1714 році голландці, які брали участь в укладенні Утрехтського мирного договору, передали своїм французьким партнерам на переговорах паростки кави, які пізніше були вирощені професором в королівському саду в Парижі.

Америка[ред. | ред. код]

Габрієль Метьє де Кльє

Перші згадки про вживання кави на Північно-Американському континенті відносяться до 1668 року, а незабаром після цього у багатьох містах, включаючи Нью-Йорк, Філадельфія та Бостон відкрилися перші кав'ярні[27]. Вперше кава була завезена в Америку голландцями на початку XVIII століття. За іншою версією, про каву в США стало відомо завдяки англійським переселенцям кількома десятками років раніше. На це вказують записи, зроблені в судновому журналі капітана Джона Сміта, який вказав каву, а також пристосування для її перемелювання, в числі вантажів, що перевозив його корабель[59]. В 1720 році французький морський офіцер Габрієль Метьє де Кльє (16871774) в званні капітана від інфантерії вирішує вирощувати каву у Новому Світі. В 1723 році Де Кльє отримав кілька кавових саджанців від французького ботаніка з Королівського ботанічного саду Антуана де Жюссьє. Незабаром після цього Король доручив капітану Де Кльє перевезти вирощене дерево на острів Мартиніку (Антильські острови). Де Кльє з великим ризиком і нестатками виконав доручення короля. На Антильських островах він організував кавові плантації на Гаїті, Ямайці, Кубі, Пуерто-Рико та Тринідаді. Франція стала володіти багатим джерелом прибутків і в честь цього спорудила пам'ятник капітану Де Кльє на острові Мартиніка[38]. За спогадами Де Кльє, більшу частину свого мізерного раціону питної води, він віддавав кавовим деревцям[27]. Перший збір врожаю відбувся в 1726 році. Пізніше де Кльє посадив паростки на острові Гваделупа і Сан-Домінго, де раніше розташовувалися плантації какао. У 1774 році відомий французький журнал «Annee Litteraire» опублікував спогади де Кльє: Через три роки після смерті офіцера кількість кавових дерев на острові досягло 19 мільйонів[14]. Кава почала поширюватись по Новому Світу з двох точок — Мартиніки та голландської Гвіани (Суринам). Приблизно в 1730 році іспанці ввозять її в Пуерто-Рико і на Кубу, в Колумбію, Венесуелу та на Філіппіни. Бразилія отримує каву від португальців, а Ямайка-завдяки старанням англійців сьогодні має свій знаменитий сорт Блю Моунтін, що вирощується на висоті 1500 метрів над рівнем моря на схилах Блакитної гори. Зараз він є одним з найдорожчих на планеті поряд з Галапагоським Сан Крістобаль, Індонезійським Копі Лювак і Єменським — Мока[60]. У 1774 році колонізатори Сполучених Штатів на Континентальному конгресі проголосили каву своїм національним напоєм[61].

В кінці XIX століття розведенням кавових рослин зайнялися більшість європейських країн. Незабаром каву почали самостійно вирощувати французи на острові Бурбон в Індійському океані. Це стало початком історії знаменитої у всьому світі сорти кави «арабіка», яка носить назву Бурбон[62]. Відомо, що на колоніальних плантаціях Франції працювали переважно африканці, які виконували обов'язки чорноробів. Каторжні умови праці стали першою передумовою до Гаїтянської революції 17911804 року[63] У XVIII столітті кава була поширена по всьому світу. Слід зазначити плантації кавових дерев у Гвіані та на Мартиніці — 1721 рік, в Бразилії — 1727, в 1730 році — на Ямайці, у другій половині століття кавові плантації з'являються на Кубі, в Гватемалі та Коста-Риці. Майже на кожному острові як рабів на плантаціях використовували індіанців. Як і у випадку з плантаціями у Франції, каторжні умови праці призвели до численних громадських протестів і державних переворотів[64]. Коста-Рика залишалася єдиною державою, в якій вирощування кави відбувалося на чисто комерційній основі. У 1820 році Коста-Рика також стала першою державою, яка експортувала каву[65]. Однак, необхідно відзначити, що нестача робочої сили запобігла утворенню великих ферм. Протягом двох століть на фермах Коста-Рики діяв егалітарно-авторитарний режим, що став причиною масових заворушень у суспільстві[66]. У 1727 році португальці[67], вимушені врегулювати прикордонний конфлікт між французькою і голландською Гвіанами, скористаються своєю роллю посередників і викрадають кілька саджанців кавового дерева. Лейтенант Франциско де Мальйо Палета відряджений в Гвіану для вирішення спірного питання. За спогадами очевидців, в подяку за послуги Палета отримав від дружини губернатора букет квітів, серед яких були кілька живців кавового дерева[37]. У 1893 році з Бразилії кава була поширена в Кенію і Танзанію, які знаходяться поблизу Ефіопії, батьківщини кави[68].

Перші згадки про каву в Нью-Йорку відносяться до 1668 року. Повідомляється, що цей напій готують з обсмажених кавових зерен з додаванням цукру та меду[69]. Перші кав'ярні у Америці з'явилися в 1691 році, в Бостоні. Вони називалися «Лондонський кава хауз» і «Гатеридж кофе хауз». У Нью-Йорку з'явилося перше кафе у 1696 році і називалося «Кінгз Армз». Але найзнаменитішим було кафе «Грін Драгон», колишнє місцем зустрічей призвідників повстання проти ненависної тиранії заокеанського короля. Бостон також був місцем найбільшої кавової біржі. Перші американські кав'ярні багато в чому копіювали своїх англійських попередників[70]. Спочатку кава в Нью-Йорку була доступна лише привілейованим верствам суспільства. Однак все різко змінилося в 1773 році, коли король Георг III обклав податками чайну продукцію і серед американців спалахнув бунт. 16 грудня 1773 року жителі Бостона, переодягнувшись індійцями, проникли на англійське вантажне судно, що стояло в гавані, і викинули за борт весь вантаж — 342 ящики з чаєм вартістю 18 тисяч фунтів стерлінгів. У XX столітті в 1920 році в зв'язку з прийняттям в США «сухого закону» почався кавовий бум.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Weinberg, Page. 3-4
  2. а б Мир кофеина. Routledge. 2001. с. 3–4. ISBN 9780415927239. 
  3. John K. Francis. Кофе Арабика. Факт-лист Министерства сельского хозяйства США, «Форест Сервис». Архів оригіналу за 2012-02-04. Процитовано 2007-07-27. 
  4. а б Meyers, Hannah (2005-03-07). «Учтивые молекулы кофе Мокко» — кофе, химия и цивилизация. Архів оригіналу за 2012-02-04. Процитовано 2007-02-03. 
  5. Пучеров, Всё о кофе, с. 43
  6. «Пару слов о кофе» Архівовано 27 November 2011[Дата не збігається] у en:Wayback Machine. Кофеин.
  7. Научно-практическая конференция «Любимые напитки: чай и кофе» :: Фестиваль «Открытый урок»
  8. Слово «Coffee» в Оксфордском словаре английского языка.
  9. Этимологический словарь русского языка
  10. а б «История появления кофе» Кофейник.
  11. Словарь кофе
  12. а б в «Кофе в датах»[недоступне посилання з лютий 2019] Блог о кофе. (рос.)
  13. L. Steiger, C. Nagal, «Анализ генетического разнообразия кофе Арабика».
  14. а б «Кофейное дерево и сорта кофе» Eda-server.ru. (рос.)
  15. "Горячий, как ад, чёрный, как дьявол, чистый, как ангел
  16. Dufour, «Traitez nouveaux et curieux du café, du thé et du chocolat» (Lyon, 1684, etc).
  17. William Harrison Ukers, «Ранняя история кофеен в Англии» (Лондон, 1893)
  18. Вчений-сходознавець XIX століття Антуан Ісаак Сильвестр де Сасі працював над доповненням та редагуванням перших двох глав рукопису ал-Джазірі.
  19. а б «Краткая история кофе» Интернет-портал Рол.(рос.)
  20. Рукопись Ар-Рази привлекла большой интерес к истории кофе в Европе.
  21. а б «История кофе» Dimalex.ru — Всё обо всём. 2002. (рос.)
  22. «География и история кофейных зёрен: Азия, Океания»[недоступне посилання з лютий 2019] Кофеbox Издательство «Библионика». (рос.)
  23. а б «Родом из Каффы» Журнал «Навколо світу». № 9 (2732). Сентябрь 2001. (рос.)
  24. Merid W. Aregay, «Ранняя история торговли кофе». «Журнал американской истории», издание 29 (специальный выпуск, посвящённый памяти Роланда Оливера). (1988).
  25. Richard Pankhurst, «Экономическая история эфиопии», (Аддис-Абеба: университет Хайле Селассие, 1968).
  26. Иванов, Наш любимый кофе
  27. а б в г «История кофе» CoffeeDrinks. 2008. (рос.)
  28. William Harrison Ukers, «Всё о кофе».
  29. а б «Кофе: наркотик в законе» LuxuryNet. 8 июня 2008. (рос.)
  30. Факты из истории кофе и статистика. Архів оригіналу за 1 червень 2010. Процитовано 17 листопад 2016. 
  31. С.
  32. а б в «Роль кофеен в формировании читательской аудитории» Энциклопедия культур Deja Vu. 2006 (рос.)(рус.
  33. История кофе в датах. Nestleprofessional.com. Архів оригіналу за 2012-08-01. Процитовано 2009-12-31. 
  34. а б «История происхождения кофе» (рос.)(рус.
  35. История кофе. Архів оригіналу за 2007-09-15. Процитовано 2007-10-27. 
  36. «Растворимый сублимированный кофе» Программа «Контрольная закупка». Первый канал. 21 марта 2008. (рос.)
  37. а б в г д е ж «История кофе» Дом кофе. (рос.) Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «domcoffe» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «domcoffe» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «domcoffe» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «domcoffe» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «domcoffe» визначена кілька разів з різним вмістом
  38. а б в г «Кофе — напиток богов! Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «koffeman» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «koffeman» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «koffeman» визначена кілька разів з різним вмістом
  39. Rudolf Vierhaus Kraatz — Menge. Том 6, 2006, стр. 576
  40. Iveta Kasalová Kaffeehauskultur in Wien — im Wandel Вена, 2012, стр. 17
  41. Peter Noever, Global Lab, Distributed Art Pub Incorporated, 2009, стр. 9
  42. Éva R. Bajkay, Zeit des Aufbruchs: Budapest und Wien zwischen Historismus und Avantgarde: eine Ausstellung des Kunsthistorischen Museums Wien in Zusammenarbeit mit dem Collegium Hungaricum, Kunsthistorisches Museum, 2003, стр. 226
  43. Paul Hofmann, The Viennese: Splendor, Twilight, and Exile, Doubleday, 1989, стр. 62
  44. Lillian Schacherl, Vienna, Prestel, 1993, стр. 20
  45. Ina Baghdiantz McCabe, Orientalism in Early Modern France: Eurasian Trade, Exoticism, and the Ancien Régime, Berg, 2008, стр. 195—196
  46. Harold B. Segel, The Vienna Coffeehouse Wits, 1890—1938, Purdue University Press, 1993, стр. 8
  47. Johannes Ebert, Knut Görich, Die große Chronik Weltgeschichte: Absolutismus, Aufklärung und Revolution : 1648—1793, Wissenmedia Verlag, 2008, стр. 103
  48. Mark Pendergrast, Uncommon Grounds: The History of Coffee and How It Transformed Our World, Basic Books, 2010, стр. 10
  49. Mădălina Diaconu, Sensorisches Labor Wien: urbane Haptik- und Geruchsforschung, LIT Verlag Münster, 2011, стр. 180
  50. Brigitte Beier, Neue Chronik der Weltgeschichte, Wissenmedia Verlag, 2007, стр. 425
  51. Peter Csendes, Ferdinand Opll, Karl Vocelka, Wien: Die frühneuzeitliche Residenz (16. bis 18.
  52. Hans Jürgen Teuteberg, Die Revolution am Esstisch: neue Studien zur Nahrungskultur im 19.-20.
  53. Ursula M. Becker, Kaffee-Konzentration: zur Entwicklung und Organisation des hanseatischen Kaffehandels, Franz Steiner Verlag, 2002, стр. 37
  54. Elisabeth Koller-Glück Alt-Wiener Sagen und Legenden: und ihre realen Hintergründe 2009, стр. 30
  55. „Культура потребления кофе: Австрия“ CoffeeClub.ru. (рос.)
  56. "Культура потребления кофе.
  57. а б «Всемирный день кофе в Германии» Онлайн-издание «Век Вендинга». (рос.)
  58. «Кофе в Германии» Тематический портал о кофе и чае. 2008. (рос.)
  59. «История кофе в США»[недоступне посилання з лютий 2019] (рос.)(рус.
  60. «Испытание вкусом»[недоступне посилання з лютий 2019] Журнал «Автограф»(рос.)(рус.
  61. «История кофе»[недоступне посилання з лютий 2019] (рос.)(рус.
  62. «Кофе — это…» (рос.)(рус.
  63. Pendergrast.
  64. Pendergrast.
  65. Кофе «Коста-Рика»[недоступне посилання з лютий 2019] Эксперт кофе. (рос.)
  66. Pendergrast.
  67. Mageulonne Toussaint-Samat, «История пищи» (2008).
  68. Kenneth Davids, «Кофе: справочник по варке», 2001, ISBN 0-312-24665-X. Page 13.
  69. Пучеров, с. 47
  70. «Кофе в США: напиток патриотов»[недоступне посилання з лютий 2019] «CoffeeClub.ru». (рос.)

Література[ред. | ред. код]

Російською
  • Алябьева Л. Литературная профессия в Англии в XVI-XIX веках. — НЛО, 2004. — С. 119-132.
  • Богданов А. К. О Крокодилах в России. Очерки из истории заимствований и экзотизмов. — НЛО, 2006. — С. 56-67.
  • Иванов Ю. Наш любимый кофе. — Русич, 1999. — 448 с.
  • Пучеров Н. Н. Всё о кофе. — М. : Наукова думка, 1988. — 102 с.
Англійською
  • M.P. (1661). A character of coffee and coffee-houses. 
  • Burn, Jacob Henry (1869). A descriptive catalogue of the London traders, tavern, and coffee-house toke. 
  • Encyclopedia Britannica. Otis, McAllister & Co. 1949. 
  • Ellis, Aytoun (1956). The Penny Universities : A History of the Coffee-Houses. Secker & Warburg. 
  • Chew, Samual C (1974). The Crescent and the Rose. Oxford University Press. 
  • Darby, M (1983). The Islamic Perspective, An aspect of British Architecture and Design in the 19th century. Leighton House Gallery. 
  • Pendergrast, Mark (1989). Uncommon Grounds: The History of Coffee and How It Transformed Our World. London: Texere. ISBN 1-58799-088-1. 
  • Illy, Francesco & Riccardo (1989). From Coffee to Espresso. 
  • Davids, Kenneth (1991). Coffee. 
  • Weinberg, Bennett Alan; Bealer, Bonnie K. (2001). The world of caffeine. London: Texere: Routledge. с. 3–4. 
  • Galland, Antoine (1992). De l'origine et du progrez du café. La Bibliothèque, coll. L'Écrivain Voyageur: Cavelier Paris. 

Посилання[ред. | ред. код]