Історія королів Британії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Історія королів Британії
Historia regum Britanniae
Merlin (illustration from middle ages).jpg
Жанр Псевдоісторія
Автор Га́льфрід Мо́нмутський
Мова латина
Опубліковано 1136

CMNS: Цей твір у Вікісховищі

"Історія королів Британії" (Historia regum Britanniae), початково мала назву "Про подвиги британців" (De gestis Britonum) - псевдоісторична праця про історію Великої Британії, написана Джеффрі Монмутським близько 1136 року. У ній розповідається хроніка життя королів британців протягом двох тисяч років, моменту, коли начебто троянці заснували британську націю і до того моменту, коли англосакси взяли під контроль більшу частину Британії приблизно у VII столітті.

Незважаючи на те, що праця була сприйнято як історичне ще у 16 столітті [1], зараз вважається такою, що не має історичного підґрунтя. Коли описані події, такі як вторгнення Юлія Цезаря у Британію, можуть бути підтверджені сучасниками, висновки Джеффрі може бути дивовижно неточним. Однак "Історія королів Британії" залишається цінним твором середньовічної літератури, який містить найдавнішу відому версію історії короля Ліра та його трьох доньок, а також та сприяв популяризації легенди про короля Артура.

Зміст[ред. | ред. код]

Посвята[ред. | ред. код]

Джеффрі починає книгу з викладу своєї мети в написанні "Історії": "Я взагалі не зміг нічого виявити про царів, які жили тут до Втілення Христа, ані про Артура та всіх інших, хто пішов далі після Втілення. Проте вчинки цих людей були такими, що вони заслуговують на те, щоб їх хвалили на всі часи". Він стверджує, що протодиякон Уолтер Оксфордський подарував йому "певну дуже давню книгу, написану британською мовою", з якої він переклав свою історію. Він також посилається на Гілдаса Мудрого та Беду Преподомного як джерела. Потім слідує присвята графу Роберту Глостерському та Валерану, графу Мелан, графу Вустера, якому він наказує використовувати його знання та мудрість для вдосконалення своєї розповіді [2].

Книга перша[ред. | ред. код]

Основний текст "Історії" починається з троянського Енея, який за римською легендою оселився в Італії після Троянської війни. Його правнук Брут Троянський був вигнаний, і після періоду блукань богиня Діана наказала йому поселитися на острові в західному океані. Брут сідає в корабель і називає острів, який до того називався Альбіоном, "Британія" на свою честь. Брут перемагає велетнів, які були єдиними мешканцями острова, і засновує свою столицю Трою Нову на березі Темзи, яка пізніше була перейменована у Лондон.

Книга друга[ред. | ред. код]

Описує як Брут помирає, а його три сини, Локрін, Камбер і Альбанакт, ділять країну між собою. Утворюються три королівства названі Легрією, Камбрією (на північ та захід від Северну до Хамбера) та Олбані (Шотландія). Описуючи часи правління нащадків Локріна, книга стає меньш детальною. Детальніше описують життя Бладуда та його сина - Лейра, який став прототипом шекспирівського Короля Лір.

Книга третя[ред. | ред. код]

Книга розповідає про стандартне для валійського епосу завоювання Древнього Риму британцями, а також включає численні короткі розповіді про наступних царів. Сюди входить і Люд, який нібито перейменовує Тріновантум "Карлеуд" у "місто Люда", що пізніше трансформувалося у Лондон. Після смерті Люда спадкоємцем стає його брат Касібелан, оскільки сини Люда Андрогей і Тенванцій ще не досягли повноліття. В якості винагороди Андрогея титулують герцогом Кента і Тринованту (Лондон), а Тенванція - герцогом Корнуоллським.

Книга четверта[ред. | ред. код]

Розповідає про підкорення Британії Юлієм Цезарем, смерть Касивелауна, подальших королів та нову інтервенцію Римлян за часів імператора Клавдія. Описується ряд британських королів продовжується під владою Риму і включає Луція, першого християнського короля Британії, та кількох римських діячів, серед яких імператор Костянтин I, узурпатор Аллект та військовий командир Асклепіодот.

Після тривалого періоду панування, римляни залишають Британію, яка опиняється під тиском нападів з боку піктів, шотландців і датчан, тим більше, що їх кількість виснажилася через інтервенцію Конана та використання Максиміаном британських військ у своїх походах. У відчаї британці надсилають листи генералу римських військ з проханням про допомогу, але відповіді не отримують (цей уривок значною мірою запозичений із відповідного розділу в книзі "Про падіння та завоювання Британії" Гільдаса).

Книги п’ята та шоста[ред. | ред. код]

Описує як британці звертаються за допомогою до короля "Арморіки" Алдроена, однак той ніби посилає свого брата Костянтина правити британцями. Після смерті Костянтина Вортігерн допомагає своєму старшому синові Констансу захопити владу, а синів Костянтина - Аврелія Амброзія та Утера вивозять з країни заради безпеки. Вортігерн запрошує саксів під проводом Хенгіста і Горси в якості найманців, але вони повстають і Вортігерн втрачає контроль над більшою частиною своєї землі. Також у цій книзі Вортігерн зустрічається з Мерліном.

Книга сьома: Пророцтва Мерліна[ред. | ред. код]

У сьомій книзі Джеффрі зупиняється на рядя пророцтв, що приписують Мерліну. Деякі з цих пророцтв є втіленням майбутніх розділів "Історії", тоді як інші - завуальовані натяки на історичних людей та події нормандського світу XI-XII століть. Решта нез'ясовані.

Книга восьма[ред. | ред. код]

Розповідає як Аврелій Амброзій перемагає Вортігерна і править королівством. Також описано історію правління Утера Пендрагона та народження Артура.

Книги дев'ята і десята[ред. | ред. код]

У дев'ятій і десятій книгах син Утера - Артур займає трон і перемагає саксів так жорстоко, що вони перестають становити загрозу аж до його смерті, завойовує більшу частину північної Європи і досягає періоду миру та процвітання в країні, який триватиме до тих пір, поки римляни на чолі з Луцієм Іберієм не вимагатимуть від нього ще раз віддати належне Риму. Артур перемагає Луція, маючи намір стати імператором, але за його відсутності його племінник Мордред одружується на Гвіневірі і захоплює трон.

Книги одинадцята та дванадцята[ред. | ред. код]

Артур повертається і вбиває Мордреда в битві при Камланні, але, смертельно поранений, відбуває на острів Авалон і передає королівство своєму двоюрідному братові Костянтину, сину Кадора і герцогу Корнуольському.

Сакси повертаються після смерті Артура, але не переривають лінію британських королів до смерті Кадвалладера, який змушений тікати з Британії і просить допомоги у короля аморіканців Алана. Однак голос ангела говорить йому, що британці більше не будуть правити, і він йде до Риму, де помирає. Решта британців загнані у Вельс, і саксонець Ательстан стає королем Легрії.

Джерела інформації[ред. | ред. код]

Джеффрі стверджував, що переклав "Історію" на латинську з "дуже стародавньої книги англійською мовою", яку йому дав Вальтер, архідиякон Оксфордський [3] [4] [5]. Однак жоден сучасний вчений не сприймає цього твердження серйозно [6] [7]. Більша частина роботи, як передбачається, походить з "Руїни Британії" Гілдаса Мудрого (6-е століття), "Церковної історії англійського народу" Беди Преподобного 8-го століття, "Історії бритів" 9-го століття, що приписується Ненію, "Анналів Камбрії", середньовічних валлійських генеалогій (такі як родословні Гарлея) та царські списки, вірші Талієсіна, валлійська казка "Кулхч та Олвен", а також деякі життя середньовічних валлійських святих, що розширились і перетворились на суцільну розповідь за власною уявою Джеффрі.

Вплив[ред. | ред. код]

В обмін на власну історію Роберт Торіньї передав Генріху з Хантінгтона копію "Історія королів Британії", яку Роберт і Генрі використовували некритично як справжню історію і згодом почали посилатись на неї у своїх власних працях [8], тому деякі вигадки Джеффрі Монмутського увійшли в популярну історію. Історія Джеффрі складає основу для багатьох британських наукових та літературних праць, а також є багатим джерелом матеріалів для валлійських бардів. Праця стала надзвичайно популярною в епоху Високого Середньовіччя, революціонізуючи погляди на британську історію до і під час англосаксонського періоду, незважаючи на критику таких письменників, як Вільям з Ньюбурга та Джеральда Уельського. Пророцтва Мерліна, зокрема, часто використовувались у пізніші періоди, наприклад, обома сторонами у претензіях Англії на Шотландію при Едуарді I та його наступниках. 

У 1155 році Вейс (Роман де Брют) швидко переклав "Історію" на нормандські вірші. Версія Вейса була перетворена на середньоанглійські вірші Лайамоном на початку 13 століття. У другій чверті 13 століття Вільям з Ренна випустив версію у латинських віршах - "Діяння Королів Британії". Матеріали Джеффрі були включені до великої кількості англо-нормандських та середньоанглійських прозових історичних збірок, починаючи з 13 століття.

До кінця XIII століття твори Джеффрі Монмутського були перекладені у ряд різних валлійських прозових версій [9] спільно відомих як Brut y Brenhinedd. Один із варіантів, так званий Brut Tysilio, був запропонований у 1917 році археологом Вільямом Фліндерсом Петрі як давню британську книгу, яку переклав Джеффрі Монмутський [10], хоча сам Брут стверджує, що його переклав з латинської Вальтер Оксфордський, ґрунтуючись на своєму власному попередньому перекладі з валлійської на латинську мову [11].

Робота Джеффрі дуже важлива, оскільки вона внесла валлійську культуру в британське суспільство і зробила її прийнятною. Це також перший запис про велику фігуру короля Ліра та основа міфу про короля Артура.

Протягом століть "Історія королів Британії" приймалась за основу, і велика частина її матеріалів була включена в "Хроніки" Холіншеда 16 століття. Сучасні історики розглядають "Історію" як твір художньої літератури з вкрапленням фактичної інформації. Джон Морріс у "Епосі Артура" називає цю містифікацію "навмисною підміною", хоча сам засновує своє твердження на помилковому визначенні Уолтера, архідиякона Оксфорда, як Вальтера Мапи, письменника-сатирика, який жив на століття пізніше [12].

"Історія королів Британії" продовжує впливати на популярну культуру. Прикладом є "Трилогія Мерліна" Мері Стюарт та телевізійний міні-серіал "Мерлін", які містять великі елементи, взяті з "Історії".

Традиційний рукопис та історія тексту[ред. | ред. код]

Збереглося двісті п'ятнадцять середньовічних рукописів "Історія королів Британії", десятки з яких скопійовані до кінця 12 століття. Навіть серед найдавніших рукописів можна помітити велику кількість текстових варіантів, таких як так званий "Перший варіант". Вони знайшли своє відображення у трьох можливих передмовах до твору та наявності чи відсутності певних епізодів та фраз. Певні варіанти можуть бути обумовлені "авторськими" доповненнями до різних ранніх копій, але, швидше за все, відображають ранні спроби змінити, додати або відредагувати текст. На жаль, завдання розплутати ці варіанти та встановити оригінальний текст Джеффрі є довгим та складним, а ступінь труднощів роботи над текстом встановлений лише нещодавно. 

Варіант назви "Історія королів Британії" був введений в середні віки, і це стало найпоширенішою формою в сучасний період. Критичне видання твору, опубліковане у 2007 році, проте продемонструвало, що найбільш точні рукописи посилаються на твір як "Діяння Британців"(De gestis Britonum), і що саме таку назву твору дав сам автор [13].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Polydore Vergil's skeptical reading of Geoffrey of Monmouth provoked at first a reaction of denial in England, "yet the seeds of doubt once sown" eventually replaced Geoffrey's romances with a new Renaissance historical approach, according to Hans Baron, "Fifteenth-century civilization and the Renaissance", in The New Cambridge Modern history, vol. 1 1957:56.
  2. Thorpe, Lewis G. M. (1966). Dedication. The history of the Kings of Britain. New York: Penguin Books. с. 51–52. ISBN 0-14-044170-0. 
  3. Thorpe (1966: 14–19)
  4. Wright, Neil (1984). The Historia Regum Britannie of Geoffrey of Monmouth. Woodbridge, England: Boydell and Brewer. с. xvii. ISBN 978-0-85991-641-7. 
  5. Lang, Andrew. History Of English Literature: From Beowulf to Swinburne. Vincent Press. с. 45. OCLC 220536211. «He says that he has had the advantage of using a book in the Breton tongue which Walter, Archdeacon of Oxford, brought out of Brittany; this book he translates into Latin.» 
  6. Wright, Neil (1984). The Historia Regum Britannie of Geoffrey of Monmouth. Woodbridge, England: Boydell and Brewer. с. xvii–xviii. ISBN 978-0-85991-641-7. «This fusion of heterogeneous sources, which is apparent almost everywhere in the Historia, completely dispels the fiction that the work is no more than a translation of a single Breton (or Welsh) book» 
  7. "...the Historia does not bear scrutiny as an authentic history and no scholar today would regard it as such.": Wright (1984: xxviii)
  8. C. Warren Hollister, Henry I (Yale English Monarchs), 2001:11 note44.
  9. A. O. H. Jarman, Geoffrey of Monmouth, University of Wales Press, 1965, p. 17.
  10. Sir William Flinders Petrie, Neglected British History, 1917
  11. William R. Cooper, Chronicle of the Early Britons (pdf), 2002, p. 68
  12. John Morris. The Age of Arthur: A History of the British Isles from 350 to 650. Barnes & Noble Books: New York. 1996 (originally 1973). ISBN 0-7607-0243-8
  13. Reeve, 2007, с. lix.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Geoffrey of Monmouth. The history of the kings of Britain: an edition and translation of De gestis Britonum (Historia regum Britanniae). Arthurian studies 69. Woodbridge, Suffolk: Boydell Press. 2007. ISBN 978-1-84383-206-5. 978-1-84383-206-5
  • Джон Джей Паррі та Роберт Колдуелл. Джеффрі Монмутський в артурівській літературі в середні віки, Роджер С. Луміс (ред.) ). Clarendon Press: Оксфордський університет. 1959 рік.ISBN 0-19-811588-1ISBN 0-19-811588-1
  • Брінлі Ф. Робертс, Джеффрі Монмутський та Уельська історична традиція, Ноттінгемські середньовічні дослідження, 20 (1976), 29–40.
  • JSP Tatlock . Легендарна історія Британії: Джеффрі Монмутський Historia regum Britanniae та його ранні версії . Університет Каліфорнії, преса. Берклі. 1950 рік.
  • Майкл А. Фалетра, ред., Історія королів Великобританії (Broadview Press, 2008)
  • Н. Райт, вид., Historia regum Britannie of Geoffrey of Monmouth. 1, Берн, Burgerbibliothek, MS. 568 (Кембридж, 1984)
  • Н. Райт, видання, The historia regum Britannie of Geoffrey of Monmouth. 2, версія першого варіанту : критичне видання (Кембридж, 1988)
  • JC Crick, The historia regum Britannie of Geoffrey of Monmouth. 3, Зведений каталог рукописів (Кембридж, 1989)
  • JC Crick, The historia regum Britannie of Geoffrey of Monmouth. 4, Поширення та прийом у пізніші середньовіччі (Кембридж, 1991)
  • Дж. Хаммер, вид., Historia regum Britanniae. Варіант версія, відредагована з рукописів (Cambridge, MA, 1951)
  • А. Гриском та Дж. Р. Елліс, вид., Historia regum Britanniæ Джеффрі Монмутського, внесок у вивчення його місця в ранній історії Великобританії (Лондон, 1929)
  • М. Д. Рів, "Передача Historia regum Britanniae ", у Журналі середньовічної латини 1 (1991), 73—117
  • Едмонд Фараль, La légende Arthurienne: етюди та документи, 3 т. (Париж, 1929)
  • Р. В. Лекі, Проходження панування : Джеффрі Монмутський і періодизація островної історії в ХІІ столітті (Торонто, 1981)

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]