Історія кримінального слідства

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Розслідування — у кримінальному процесі збирання та перевірка доказів по кримінальній справі.

Римське право[ред. | ред. код]

У римському праві судове провадження мало два відділи: попереднє провадження (лат. in iure), яке було аналогом сучасного попереднього слідства і віддання під суд, та остаточне (лат. in iudicio). Попередній розгляд в кінці республіканського періоду полягав в тому, що обвинувач з'являвся до претора або взагалі до голови відповідного суду і просив дозволу розпочати кримінальне переслідування (лат. postulatio); потім слід було більш точне зазначення обвинуваченого і вчиненого ним злочину (лат. nominis vel criminis delatio), при тому викликався і обвинувачений, який піддавався допиту (лат. interrogatio) по головним пунктам звинувачення як з боку обвинувача, так і судді. Після цього складався остаточний протокол, в якому зазначався злочин, час і місце його вчинення, а також винна в ньому особа (лат. inscriptio). На підставі цього протоколу робилася постанова про прийняття справи до розгляду (лат. nominis receptio) і призначався день судового засідання. З цього моменту особа, проти якої було розпочато переслідування, ставала обвинуваченою і втрачало право бути свідком і обиратися на посаді, а обвинувач міг вимагати повноваження на збирання доказів, виклик свідків і т. д. У період імперії (до смерті Юстиніана) попереднє провадження значно змінилося внаслідок поступового посилення в процесі слідчого, розшукового початку.

Пред'явлення обвинувачення було з'єднане з його остаточним прийняттям. Положення обвинуваченого також змінилося; він став піддаватися як великим обмеженням в правах, так звичайно і суворому попереднім висновком.

Середньовічна Європа[ред. | ред. код]

В середньовічній Європі поступово зменшувалася гласність провадження (з початку V ст.), збільшувалася писемність; колишнє право кожного громадянина пред'являти звинувачення стало скорочуватися. Змінилися умови суспільного життя поступово привели до передачі переслідування в руки представників судової влади; виконання обов'язків обвинувача, яке не представляло раніше нічого поганого, стало вважатися ганебним. Це пояснюється характером діяльності обвинувачів ще в кінці республіканського періоду, коли серед них все частіше і частіше стали з'являтися люди, що переслідували тільки свої особисті, корисливі інтереси. У древньому німецькому праві, як і в римському, процес був строго обвинувальним. Все попереднє провадження складалося спочатку в урочистому виклику обвинуваченого на суд у присутності свідків; затриманий він міг бути тільки слідом за вчиненням злочину.

З XI ст. підставою для початку переслідування, поряд із звинуваченням, став служити донос, за яким суддя повинен був розпочати кримінальне переслідування. Значний вплив на процес у державах, утворених німецькими племенами, мало канонічне право. Спочатку в церковних судах, як і в світських, кримінальний процес починався за наявності обвинувача (за винятком злочинів, що стали загальновідомими). ​​

Папа Інокентій III розширив і зміцнив процес з розслідування (див. Розшуковий процес). Всі дії судді і свідчення протоколювалися на увазі можливості апеляції; процес лат. per inquisitionem став письмовим і таємним. Форми слідчого провадження тим легше могли утвердитися саме в канонічному праві, що воно спиралося на римське.

У XIII ст. поширився звичай посилати особливих слідчих для допиту свідків на місці; таке попереднє дослідження могло проводитися без бутності підсудного і без надання йому права викликати свідків і пред'являти докази. У творах світських юристів тієї епохи зустрічається вже визнання форм слідчого провадження (Albertus de Gandino, «Libellus super maleficiis»), причому попереднє провадження підрозділяється на Інквізиційне, Генеральне та Спеціальне. Попереднє слідство стало остаточно панівним у XV–XVI ст.

Новий час в Європі[ред. | ред. код]

Під Франції воно отримало повне формулювання в законі 1670 р., зберіг силу до великої французької революції. Початок кримінального переслідування за цим законом обумовлювалося доносом, скаргою чи розпорядженням судової влади, в силу якого починалося попереднє слідство (information), надане виключно судовим органам. Суддя, починаючи слідство, повинен був вести його в найсуворішій таємниці і письмово. Свідок допитується окремо, в присутності тільки судді, яка провадила слідство, і його секретаря. Обвинувачений також допитувався окремо і в таємниці, причому його допиту надавалося особливе значення. При слідстві вживалася катування. Закінчене попереднє слідство повідомлялося прокуророві і цивільним позивачам на їх укладення, і потім вже справа дозволялося остаточно.

Київська Русь[ред. | ред. код]

У Русі кримінальний і цивільний процес був обвинувальним; все залежало від діяльності зацікавлених осіб; ніяких твердо розмежованих ступенів судочинства не було.