Історія православ'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вступ[ред.ред. код]

Віра в існування єдиного Бога, Творця Світу, єдиної загальної Істини (Права, Правди, Закону) притаманна людям зі стародавніх часів. Ідеї про сприйняття істини як одного з проявів сущого, а сущого як Особу, Бога, Творця світу, Всевишнього і Вседержителя вперше задокументовано на Близькому Сході перед початком нашої ери, ери від Різдва Христового.

Серед прихильників різних напрямків єдинобожжя (православні, католики, протестанти, мусульмани, іудеї та ін.) поширена також думка про те, що віра в Бога була відома вже першим людям (Адаму і Єві) і всі люди її мають на неусвідомленому рівні, тобто поява віри збігається з появою людства.

В текстах св. Писання є вказівки на те, що віра в єдиного Бога існувала вже в часи появи праотця Авраама, тобто ще до появи єврейського народу - першої відомої всім спільноти віруючих-монотеїстів, «народу священників».

Це було важливою подією в історії людства, оскільки лише з цього часу можна говорити про явне, систематичне і невпинне передання основ віровчення з покоління у покоління, від одних людей до інших, на той час в устному вигляді, появу св.Переказів, які в подальшому склали основу устної Тори, Сунни і св.Переказу (Предание) християнства.

В подальшому, з виникненням і поширенням у світі писемності частина св.Переказів була записана у вигляді св.Писання (Тора, Біблія, Коран, Талмуд).

Важливою подією в історії єдинобожжя і особливо православ'я стало народження Ісуса Христа. Ця подія стала початком розколу віруючих на три основні напрямки - віруючих в те, що це сам Бог з'явився людям, щоб їх спасти і показати їм праведний спосіб життя (переважно сучасні християни, особливо православні), віруючих в те, що Ісус був визначною людиною, вчителем людства і посланцем Божим (переважно сучасні мусульмани, також деякі християни і іудеї), а також віруючих в те, що він був святотатцем, який виступав проти стародавньої батьківської віри (переважно іудеї).

Таким чином стародавнє віровчення першої спільноти віруючих в єдиного Бога стало основою одного з найважливіших віровчень за всю історію людства— християнства, яке було засноване Ісусом Христом і його учнями і поступово поширилось по всій земній кулі. Поряд з назвою християнство, віровчення Ісуса Христа, нове віровчення стало також розглядатись як вчення про визнання і прославлення єдиного Сущого, єдиної Істини, єдиної Правди (Права), тобто слов'янськими мовами — православ'я. Поширенню цієї назви віровчення в Київській Русі і інших слов'янських країнах сприяло також те, що її тлумачення є багатогранним, зокрема як «правильний погляд» (відповідник грецького «ортодоксія»).

В історії православ'я народження Ісуса Христа (Спасителя) має надзвичайно важливе значення, що знайшло своє відображення в православному Слові (Символі) Віри:

1-й член. Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.

2-й. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

3-й. Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.

4-й. І розп'ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований.

5-й. І воскрес на третій день, як було написано.

6-й. І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця.

7-й. І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.

8-й. І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця [і Сина] походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків.

9-й. В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.

10-й. Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.

11-й. Чекаю воскресіння мертвих.

12-й. І життя будучого віку.

Амінь.

З точки зору історії православ'я народження Ісуса Христа знаменує нову епоху в історії людства, оскільки саме Спаситель показав людству нове, незвичне для багатьох тодішніх єдинобожників бачення Бога, його життя і діяльність стали основою для розширення вже існуючих і появи нових, християнських і православних, св.Переказу і св.Письма, а також зародження у рамках вже існуючої спільноти віруючих в єдиного Бога нової спільноти віруючих - християнської Церкви.

Православ'я в Римській імперії[ред.ред. код]

Свята Земля, де жив і проповідував Ісус Христос входила як одна з провінцій (Іудея), до складу одної з великих світових держав того часу — Римської імперії. Вона була тісно пов'язана з Східним Середземномор'єм, де великий вплив мали грецькі племена, грецька мова і культура. Тому не дивно, що досить швидко одними з перших послідовників православ'я після тогочасних старожитніх євреїв стали греки. На це вказує те, що частина книг християнського Св. Писання, однієї з основ православного віровчення, були початково написані грецькою мовою. Завдяки ним нове віровчення досить швидко поширилося в усі кінці Римської імперії і здобуло численних прихильників. З часом всі книги Св. Писання були перекладені грецькою мовою за участю 70-ти єврейських мудреців, які підтвердили достовірність перекладу.

З часом прихильниками православного віровчення стали представники практично усіх народів Римської імперії. Святе Писання було перекладено такими мовами як латинська, вірменська тощо.

Поступово православне віровчення поширювалось і за межами Римської імперії. Вчителі і проповідники, які несли це віровчення направилися в усі кінці тогочасного світу. Частина з них з'явилась серед племен Західної і Східної Європи, частина — в Єгипті і Африці, а частина спрямували свій шлях у країни Близького і Далекого Сходу, у степи Причорномор'я, Середньої Азії, Індію тощо.

Православне віровчення у слов'ян[ред.ред. код]

Першими християнське віровчення прийняли представники тих слов'янських племен, які безпосередньо контактували з Римською імперією — слов'яни Балкан і Центральної Європи, зокрема сучасних земель Болгарії, Сербії, Чехії. Важливе значення мало поширення православного віровчення і початок перекладу книг Святого Писання на старослов'янську мову. Фактично ці книги поклали початок писемності і книжній освіченості у слов'ян.

Православне віровчення на Русі[ред.ред. код]

Нова епоха у розвитку християнства почалась з визнанням православ'я офіційним віровченням Київської Русі, Великого Князівства Руського. Це віровчення дало основу для того різноплемінного (багатоетнічного) суспільства, яке виникло на цих землях і проіснувало значно довше ніж його попередники — племінні союзи під керівництвом таких племен як скіфів, сарматів, гуннів, болгарів, хозарів та інших племен, які існували і постійно змінювали одне одного в цій місцевості.

Разом з тим варто зауважити, що християнство почало поширюватись серед жителів Русі задовго до його офіційного визнання. Це підтверджують проповіді апостола Андрія в цьому регіоні, згадки про християн скіфів, сарматів, варягів, русів, печенігів і половців. У ці часи ознакою християнина було як правило устне визнання християнського віровчення і можливо носіння символа хреста для підтверждення своєї приналежності. Час християнських храмів, ікон, текстів Св. Писання, культури, освіти і філософії прийшов лише після офіційного прийняття християнства.

Православне віровчення в Монгольській імперії і Золотій Орді[ред.ред. код]

Руйнування міст під час завоювання монголами Східної Європи тимчасово уповільнило розвиток і поширення православ'я. Чингізхан, який за численними свідченнями був єдинобожником і поклонявся Всевишньому у образі Вічного Неба, одною з підвалин своєї держави зробив свободу віросповідання і дав дозвіл на розвиток всіх віровчень, які визнавали єдиного Бога в тих чи інших проявах, разом з тим заповівши своїм нащадкам не схилятись до жодного з них, щоб утвердити мир у свої державі (заповіт, який вони з часом порушили, ставши мусульманами, буддистами, конфуціанцями і православними). Священнослужителі отримали захист імперської влади і звільнення від податків, можливість налагоджувати церковне господарство і будувати монастирі. В різних кінцях імперії почали розвиватись такі віровчення як буддизм, мусульманство, конфуціанство і християнство, зокрема у його східній, староруській формі.

На підтвердження можна навести текст грамоти хана Узбека:

«А се Ярлык Язбяка Царя, Петру Митрополиту, всея Руссии чюдотворцу.
Вышняго и безсмертнаго Бога силою и волею и величеством и милостию его многою. Язбяково слово. Всем нашим Князем вели ким и средним и нижним, и сильным Воеводам и Вельможам, и Кня зем нашим удельным, и Дорогам славным, и Польским Князем высо ким и нижним, и Книжником, Уставодержальником, и учительным людским Повестником, и Сбирателем и Баскаком, и Послом нашим и Гонцом, и Данщиком, и Писцом, и мимоездящим Послом, и Лов цом нашим, и Сокольником, и Пардусником, и всем людям, высоким и нижним, малым и великим, нашего царства, по всем нашим стра нам, по всем нашим улусам, где наша, Бога безсмертнаго силою, власть держит и слово наше владеет. Да никто же обидит на Руси соборную церковь Митрополита Петра, и его людей и церковных его; да никто же взимает ни стяжаний, ни имений, ни людей. А знает Петр Мит рополит в правду, и право судит, и управляет люди своя в правду, в чем ни будь: и в разбои, и в поличном, и в татьбе, и во всяких делах ведает сам Петр Митрополит един, или кому прикажет. Да вси покорюятся и повинуются Митрополиту, вся его церковныя причты, по первым изначала законом их, и по первым грамотам нашим, первых Царей великих грамот и Дефтерем. Да не вступаются в церковное и Митрополиче никто же, занеже то Божие все суть; а кто вступит ся а наш ярлык и наше слово преслушает, тот есть Богу повинен, и гнев на себя от него приимет, а от нас казнь ему будет смертная. А Митрополит правым путем ходит, да правым путем пребывает и спешится, да правым сердцем и правою мыслию вся своя церков ная управляет и судит и ведает, или кому повелит таковая деяши и управляти. А нам в то не вступатися ни во что, ни детям нашим, ни всем нашим Князем нашего царства и всех наших стран, и всех на ших улусов; да не вступаются никто же, ни чем, в церковныя и в Митрополичи, ни в волости их, и в села их, ни во всякия ловли их, ни в борти их, ни в земли их, ни в улусы их, ни в лесы их, ни во ограды, ни в волостныя места их, ни винограды их, ни в мельницы их, ни в зимовища их, ни в стада их конныя, ни во всякия скотския стада, но вся стяжания и имения их церковныя, и люди их, и вся причты их, и вся законы их уложенные старые от начала их — то все ведает Митро полит, или кому прикажет; да не будет ничто же перечинено, или порушено, или кем изобижено; да пребывает Митрополит в тихом и кротком житии безо всякия голки; да правым сердцем и правою мыслию молит Бога за нас, и за наши жены, и за наши дети, и за наши племя. И мы бо такоже управляем и жалуем, якоже и прежние Цари Ярлыки им давали и жаловали их; а мы, по томуж пути, темиж Ярлы ки жалуем их, да Бог нас пожалует, заступит; а мы Божия брежем, и даннаго Богу не взимаем: а кто взимает Божия, и тот будет Богу по винен; а гнев Божий на него же будет, а от нас будет казнен смертною казнью; да то видя, и иныя в боязни будут. А поедут наши Баскаки, и Таможники, Данщики, Поборщики, Писцы,- по сим нашим грамо там, как наше слово молвило и уставило, да все будут целы собор ные церкви Митрополичи, ни кем, ни от кого не изобижены вся его люди и вся его стяжания, как ярлык имеет: Архимандриты, и Игумены, и Попы и вся причты церковныя, ни чем ни кто да не будет изобижен. Дань ли на нас емлют, или иное что ни буди: тамга ли, поплужское ли, ям ли, мыт ли, мостовщина ли, война ли, ловитва ли коя ни буди наша; или егда на службу нашу с наших улусов повелим рать сбираши, где восхотим воеваши, а от соборныя церкви и от Петра Митрополита ни кто же да не взимает, и от их людей и от всего его причта: те бо за нас Бога молят, и нас блюдут, и наше воин ство укрепляют; кто бо того и преж нас не ведает, что Бога безсмертнаго силою и волею живут все и воюют? то все ведают. И мы, Богу моляся, по первым же царей грамотам, грамоты им давали жалованныя, а не изыначивали ни в чем. Как то было преж нас, так молвя, и наше слово уставило. По первому пути которая дань наша будет, ни запросы наши накинем, или поплужное, или Послы наши будут, или кормы наши и коней наших, или подводы, или корм По слов наших, или наших Цариц, или наших детей, и кто ни есть, и кто ни будь, да не взимают, да не просят ничто же; а что возмут, и они отдадут назад третицею, аще будет взяли за нужду великую; а от нас им будет не кротко, а наше око тихо на них не смотрит. А что будут церковныя люди, ремесленицы кои, или Писцы, или каменные здатели, или древянные, или иные мастеры каковы ни буди, или Ловцы какова лова ни буди, или Сокольницы, а в то наши никто не вступа ются и на наше дело да не емлют их; и Пардусницы наши, и Ловцы наши, и Сокольницы наши, и Побережницы наши да не вступаются в них, и да не взимают у них их дельных орудий, да не отнимают ничего же. А что закон их, и в законе их церкви, и монастыри, и ча совни их, ничем да не вредят их, ни хулят; а кто учнет веру хулити или осуждати, и тот человек не извинится ни чим же и умрет злою смертию. А что Попы и Дьяконы их, един хлеб ядят, и во едином дому живут, у кого брат или сын, и тем, по томуж пути, наше жалова нье; ож кто будет от них не выступил, а Митрополиту не служит, а живет тот себе именем поповским, да отыимается, но дает дань. А Попы, и Дьяконы, и причты церковные пожалованы от нас по перьвой нашей грамоте, и стоят молящеся за нас Богу правым сердцем и правою мыслию; а кто учнет не правым сердцем о нас молитися Богу, то грех на нем будет. А кто будет Поп, или Диакон, или Причетник церковный, или Людин, кто ни буде, откуду ни есть, Митрополиту похотят служити и о нас Бога молити, что будет о них у Митрополи та в мысли, то ведает Митрополит. Так слово наше учинило, и дали есмя Петру Митрополиту грамоту сию крепости ему для, да сию гра­моту видяще и слышаще вси людие, и все церкви, и все монастыри, и все причты церковные, да не преслушают его ни в чем, но послушни ему будут, по их закону и по старине, как у них изстари идет. Да пребывает Митрополит правым сердцем, без всякия скорби и без печа ли, Бога моля о нас и о нашем царстве. А кто вступится в церковное и в Митрополичье, и на того гнев будет Божий, а по нашему великому истязанию не извинится ничим же, и умрет злою казнью. Так яр лык дан. Так молвя, слово наше учинило. Таковою крепостию утвердило Заечьего лета, осеньняго перваго месяца 4 Ветха. На полиих писан и дан.»[1]

Православне віровчення в Речі Посполитій і Московському царстві[ред.ред. код]

Занепад і розпад Монгольської імперії, утворення на її землях нових держав був пов'язаний з наявністю численних протиріч між її складовими, які знайшли свій прояв зокрема у боротьбі віровчень — мусульманства, буддизму, конфуціанства і християнства. В результаті кожне з цих віровчень стало панівним в одних місцевостях і гнаним в інших.

Слід звернути увагу, що в той час в Європі, зокрема в Священній Римській імперії і Речі Посполитій проходили аналогічні процеси. Тому ситуація, яка в результаті склалася виглядає цілком закономірно.

З підсиленням Московського царства і занепадом земель Південно-Західної Русі (України), розвиток православ'я на цих землях пішов дещо різними шляхами. Якщо в Московії, православ'я отримало змогу без перешкод розвиватись і стало офіційним віровченням, з усіма перевагами і недоліками цієї ситуації, в Україні в ті часи воно перетворилось на гониме офіційною владою віровчення простого народу.

Православне віровчення в Російській імперії[ред.ред. код]

Православне віровчення в СРСР[ред.ред. код]

Православне віровчення в сучасних Україні[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]