Іст-Сент-Луїс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Іст-Сент-Луїс (Іллінойс))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Місто
Іст-Сент-Луїс
англ. East St. Louis
Spivey Building, 2008.jpg
Spivey Building, найвищий будинок у місті, нині покинутий

Координати 38°36′56″ пн. ш. 90°07′40″ зх. д. / 38.615555555583775° пн. ш. 90.12777777780577537° зх. д. / 38.615555555583775; -90.12777777780577537Координати: 38°36′56″ пн. ш. 90°07′40″ зх. д. / 38.615555555583775° пн. ш. 90.12777777780577537° зх. д. / 38.615555555583775; -90.12777777780577537

Країна США
Штат Іллінойс
Округ Сент-Клер
Дата заснування 6 червня 1820
Площа 37,22 км²
Водойма Міссісіпі
Населення 27006 осіб (2010[1])
Густота населення 725,58  осіб/км²
Телефонний код 618
Поштовий індекс 62201–62207
Код FIPS 1722255
GeoNames 4237579
Офіційний сайт cesl.us
Іст-Сент-Луїс. Карта розташування: США
Іст-Сент-Луїс
Іст-Сент-Луїс
Іст-Сент-Луїс (США)
Іст-Сент-Луїс. Карта розташування: Іллінойс
Іст-Сент-Луїс
Іст-Сент-Луїс
Іст-Сент-Луїс (Іллінойс)

Іст-Сент-Луїс (англ. East St. Louis, іноді вживається скорочення ESL) — місто (англ. city) в США, в окрузі Сент-Клер штату Іллінойс. Населення — 27 006 осіб (2010[1]), що складає менше третини від населення 1950 року (82 366 осіб, на той час 4-е за населенням місто Іллінойсу). Економіка міста сильно постраждала в другій половині XX століття від реструктуризації залізничної галузі та деіндустріалізації «іржавого поясу», внаслідок чого було втрачено більшість робочих місць.

Географія[ред. | ред. код]

Іст-Сент-Луїс розташований за координатами 38°36′57″ пн. ш. 90°07′46″ зх. д. / 38.61583° пн. ш. 90.12944° зх. д. / 38.61583; -90.12944 (38.615936, -90.129398)[2]. За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 37,22 км², з яких 36,24 км² — суходіл та 0,98 км² — водойми.

Місто розташоване на березі річки Міссісіпі.

Клімат міста харакизується спекотним літом та холодною зимою. 14 липня 1954 температура в Східному Сент-Луїсі досягла 48 °C (117 °F) — найвища температура за всю історію спостережень в штаті Іллінойс.

Історія[ред. | ред. код]

Будівництво моста Ідс-Бридж, що сполучає Сент-Луїс та Східний Сент-Луїс (1874)

У цій місцевості, по обидві сторони річки Міссісіпі, здавна жили племена корінних американців. Пізніше їх поселення перетворилися на міста Сент-Луїс та Східний Сент-Луїс. Свою назву місто отримало після Купівлі Луїзіани 1803 року, після чого тут почали селитися американці європейського походження. Раніше поселення було відоме під ім'ям «Іллінойстаун».

Після громадянської війни промисловість розвивалася бурхливими темпами. Підприємства зосереджуються в Східному Сент-Луїсі через близькість до покладів Іллінойського вугілля, що використовувався як паливо. Подальше зростання промисловості супроводжувалося масовим використанням бізнесменами кредитів, а за панікою 1873 року почався економічний колапс. Це було пов'язано з розширенням залізниці та деяких інших виробничих галузей, спекуляціями з землею та високим рівнем інфляції. Залізничні компанії різко знизили заробітну плату робітників, а також скорочували робочі місця та кількість оплачуваних годин. Ці та ряд інших заходів жорсткої економії привели до масових страйків та безладів[3].

Залізничний страйк 1877 року[ред. | ред. код]

Багато страйків у першій половині 1877 року в східних містах США супроводжувалися насильством, але мітинг залізничників в Іст-Сент-Луїсі характеризувався швидким і безкровним захопленням підприємств. 22 липня представники майже всіх залізничних компаній регіону зустрілися в Східному Сент-Луїсі. Було обрано виконком команди страйкарів та введений Генеральний наказ № 1, що зупинив всі залізничні перевезення, крім пасажирських та поштових. Джон Боумен, мер Іст-Сент-Луїса, був призначений арбітром комітету. 28 липня американські війська захопили командний центр комуни та страйк закінчився мирно[3].

Міжрасові сутички 1917 року[ред. | ред. код]

Коллінсвіл-авеню

В 1917 році в Іст-Сент-Луїсі була потужна індустріальна економіка, яку підтримували європейські іммігранти. Перша світова війна завадила імміграції з Європи, а багато робітників стали добровольцями в армії США. У підсумку великі компанії наймали чорношкірих фахівців із півдня. Ця робоча сила була доступнішою через відмову армії приймати добровольців з числа афроамериканців[4]. Це призвело до першого періоду міграції афроамериканців, коли негри з бідних районів півдня з сільською економікою переселялися в промислові міста півночі.

Наплив чорношкірих привів до зростання соціальної напруженості. 28 травня на засіданні об'єднання білих чоловіків поширилися чутки про зв'язки між чорними чоловіками та білими жінками. Трьохтисячний натовп покинув засідання та попрямував до центру міста, де білі нападали на чорних чоловіків на вулиці. Розлючений натовп руйнував будівлі, бив людей, за свідченнями очевидців, «вбив 14-річного хлопчика та зняв скальп із його матері. Перед цим було зруйновано 244 будинки.» Губернатор звернувся до Національної гвардії, з проханням запобігти подальшим заворушенням, але містом пішли чутки про організовану помсту з боку чорношкірих.[5]

1 липня 1917 року один чорношкірий напав на білого, після чого білі відправилися мститися, стріляючи у випадкові будинки, де проживали чорношкірі. Коли поліція проводила розслідування, на них було здійснено атаку, був поранений принаймні один співробітник поліції. Наступним ранком тисячі білих оточили чорний квартал міста. Бунтівники спалювали будинки, розстрілювали чорних, а декількох лінчували[5].

Після сутичок оцінки кількості жертв були різні. За оцінкою поліції, було вбито близько 100 афроамериканців.[6] Відомий журналіст газети The Chicago Defender Іда Веллз подає цифри в 40-150 вбитих чорношкірих.[7][8] Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення оцінили кількость загиблих у 100–200. Шість тисяч чорношкірих залишилися бездомними. Слідчий комітет Конгресу прийшов до висновку, що точну кількість загиблих визначити неможливо, але доповів про мінімум 8 жертв серед білого населення і 39 серед чорного. Згодом слідчий уточнив, що загинуло 9 білих людей.[9]

20-21 століття[ред. | ред. код]

Театр Majestic Theatre
Занедбані будинки, покинуті жителями (2008)
Казино на човні Casino Queen

Розквіт міста припадає на 1950-ті роки. Східному Сент-Луїсу було присвоєно титул «All-America City», який присуджується містам, чия громада працює спільно над вирішенням завдань та досягає високих результатів. Творчою силою Іст-Сент-Луїса стали музиканти, виконавці блюзу, рок-н-ролу та джазу. Деякі з них досягли визнання на національній та світовій сценах. Певний час у місті проживала Тіна Тернер.

У другій половині XX століття місто сильно постраждало від реструктуризації залізничного транспорту. Місцеві промислові підприємства стали закриватися, почалися переміщення робочих місць з регіону. Це призвело до стрімкого скорочення робочого та середнього класу міста. Обраний у 1951 мер Елвін Філдс намагався провести деякі заходи фінансування, які привели до підвищення зобов'язань за облігаційними позиками та зростання податку на майно.

Через високий рівень бідності та відсутність можливостей заробітку стрімко зріс рівень злочинності. На вулицях міста з'явилися банди. В 1960-х роках тут часто відбувалися заворушення. Будівництво автострад поблизу міста сприяло економічному спаду, тому що багатші люди переїжджали до спокійніших районів у передмістя або до інших міст. Незабаром були прийняті програми розвитку Іст-Сент-Луїса, спрямовані на збільшення зайнятості жителів. Але вони не змогли компенсувати всі наслідки реструктуризації промисловості.

В 1971 Джеймс Вільямс став першим афроамериканцем, обраним на пост мера міста, однак не зміг змінити ситуацію. В 1979 мером став 25-річний Карл Оффіцер — наймолодший глава міста в країні на той час. Занепад Іст-Сент-Луїса поглиблювався: середній клас покидав місто в пошуках роботи, що призвело до ще більшого скорочення витрат на технічне обслуговування і каналізацію. Повністю припинився вивіз сміття, були відключені радіостанції, поліція міста перестала використовувати машини. Пожежний відділок оголосив страйк.

В 1980-х роках держава створила консультативну раду з питань розвитку міста. 1990 року було відкрито величезне казино Casino Queen, що стало фактично першим новим джерелом доходів за минулі 30 років.

Протягом останнього десятиліття, в місті було завершено кілька проектів реконструкції: 2001 року відкрилася нова бібліотека, побудована нова ратуша. Приватне та державне партнерство дозволили побудувати ряд нових торгових центрів та житлових комплексів.

Археологічні розкопки[ред. | ред. код]

На початку 1990-х років, археологічні розкопки, які проводилися перед будівництвом магістралі Interstate 55/70, виявили докази існування доісторичних структур в районі міста. З обох берегів річки було знайдено численні насипи, що існували до приходу перших європейців, але більшість із них була знищена інфраструктурою міста.

Іллінойські дослідники виявили залишки декількох валів, з яких 50 існували до Громадянської війни, і ще сім залишилися до наших часів. Найбільший із них за оцінкою був висотою 12 метрів та міг покрити футбольне поле. Навколо залишків цього вала було знайдено менші вали для поховань, велику міську площу, захисний дерев'яний палісад та інші рештки міссісіпської культури. Це вказувало на те, що місце було ритуальним центром. Доісторичне місце розкопок площею 2 км² зараз має назву «Центр пагорбів Іст-Сент-Луїса» (англ. East St. Louis Mound Center). Держава та Університет Іллінойсу намагаються розробити спільні проекти з містом, щоб зробити пагорби і вали центром історичного туризму.[10]

Демографія[ред. | ред. код]

Історія переписів
Перепис Населення Зміна в %
18705044
1880918582.1%
189015 16965.1%
190029 73496.0%
191058 54096.9%
192066 78514.1%
193074 39711.4%
194075 6031.6%
195082 3668.9%
196081 728−0.8%
197070 029−14.3%
198055 239−21.1%
199040 921−25.9%
200031 542−22.9%
201027 006−14.4%
Оцінка 201826 346[11]−2.4%
U.S. Decennial Census[12]

Згідно з переписом 2010 року[1], у місті мешкало 27 006 осіб у 10 119 домогосподарствах у складі 6368 родин. Густота населення становила 726 осіб/км². Було 12055 помешкань (324/км²).

Расовий склад населення:

До двох чи більше рас належало 0,8 %. Іспаномовні складали 0,5 % від усіх жителів.

За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 29,3 % — особи молодші 18 років, 57,4 % — особи у віці 18—64 років, 13,3 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 33,6 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 83,3 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 77,0 чоловіків також старших 18 років.

Середній дохід на одне домашнє господарство становив 28 120 доларів США (медіана — 19 520), а середній дохід на одну сім'ю — 31 880 доларів (медіана — 22 213). Медіана доходів становила 30 908 доларів для чоловіків та 24 827 доларів для жінок.[Прим. 1] За межею бідності перебувало 45,8 % осіб, у тому числі 67,6 % дітей у віці до 18 років та 20,3 % осіб у віці 65 років та старших.

Цивільне працевлаштоване населення становило 7872 особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 32,6 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 14,0 %, виробництво — 9,8 %, роздрібна торгівля — 8,8 %.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Фонтан Gateway Geyser на тлі арки Gateway Arch

Однією з визначних пам'яток міста є Gateway Geyser, найвищий фонтан в США[13] та найвищий у світі до спорудження фонтану Фахда[14]. Розроблений для доповнення монументальної арки Gateway Arch в Сент-Луїсі, викидає воду на висоту 190 м, що дорівнює висоті арки[13].

Злочинність[ред. | ред. код]

Іст-Сент-Луїс має один із найвищих рівнів злочинності в США. За даними ФБР на 2010, рівень вбивств склав 74,5 на 100 тисяч населення, перевищивши показники таких міст, як Гері, штат Індіана (48,3 на 100 тис.), Новий Орлеан, штат Луїзіана (37,6 на 100 тис.), Балтимор, штат Меріленд (43,3 на 100 тис.) та Детройт, штат Мічиган (47,3 на 100 тис.), а також рівень його сусіда Сент-Луїса (37,2 на 100 тис.). Згідно з даними ФБР, рівень зґвалтувань перевищує 260 на 100 тисяч населення[15].

[15].

Таблиця станом на 2012 рік, відображено кількість злочинів на 100 тисяч жителів:

злочин Східний Сент-Луїс Середній рівень по країні
Вбивство 62,9 5
Зґвалтування 221,9 27
Пограбування 732,2 113
Напад 3975,6 242
Крадіжка зі зломом 3213,8 670
Крадіжка 3870,8 1959
Угон автомобілів 1439 230
Підпал 136.8 -

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Річний дохід на особу, яка працювала на повну ставку. Оцінка в доларах 2015 року.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в American FactFinder. Бюро перепису населення США. Процитовано 16-06-2019. (англ.)
  2. Gazetteer. Бюро перепису населення США. Процитовано 16-06-2019. (англ.)
  3. а б INDUSTRIALIZATION, SOCIAL CHANGE AND CONFLICT (en). The IBEX Archive. Архів оригіналу за 2012-09-07. Процитовано 2011-12-27. 
  4. A Chronology of African American Military Service: From WWI through WWII (en). Архів оригіналу за 2012-09-07. Процитовано 2011-12-27. 
  5. а б Kozol, Jonathan. Life on the Mississippi // Savage Inequalities: Children in America's Schools. — 1991. — P. 22. — ISBN 0-517-58221-X.
  6. Marcus Garvey Speech, 8 Jul 1917, Excerpts from Robert A. Hill, ed. The Marcus Garvey and Universal Negro Improvement Association Papers', Volume I, 1826 — August 1919. Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1983, accessed 1 Feb 2009, PBS, American Experience
  7. Patrick, «The Horror of the East St. Louis Massacre», Exodus, February 22, 2000.
  8. Wells, Crusade for Justice: The Autobiography of Ida B. Wells, rev. ed., 1991.
  9. Elliott M. Rudwick, Race Riot at East St. Louis, July 2, 1917, Southern Illinois University Press, Carbondale, 1964, p.50
  10. William Allen And John G. Carlton, «Much evidence of Mississippian culture has succumbed to bulldozer and plow», St. Louis Post-Dispatch, 9 January 2000, Retrieved 31 October 2010
  11. Population and Housing Unit Estimates. Процитовано 6 липня 2019. 
  12. Census of Population and Housing. Census.gov. Процитовано 4 червня 2016. 
  13. а б Gateway Geyser Renowned as Tallest Fountain in U.S. and Spectacular Complement to the Arch (en). Архів оригіналу за 2012-09-07. Процитовано 2011-12-26. 
  14. Jiddah: King Fahd's Fountain (en). SAMIRAD. Архів оригіналу за 2012-09-07. Процитовано 2011-12-26. 
  15. а б East St. Louis, Illinois (en). Advameg, Inc. Процитовано 2014-09-01. 

Посилання[ред. | ред. код]