Італо-албанська католицька церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Італо-албанська католицька церква
Мозаїка Христа Пантократора на куполі собору Сан-Ніколо-дей Греки в Палермо, Сицилія
Дата заснування 2 червня 1784
Нинішній предстоятель Франциск
Основна юрисдикція Італія Італія
Літургічна мова грецька
італійська
албанська
Єпископів Донато Оліверіо (Єпархія Лунґро)
Джорджіо Деметріо Ґалларо (Єпархія П'яна-дельї-Албанезі)
Емільяно Фабрікаторре (Абатство Ґроттаферрата)
Єпархій Єпархія Лунґро
Єпархія П'яна-дельї-Албанезі
Абатство Ґроттаферрата
Монастирів 1
Парафій 45
Священиків 82
Ченців і черниць 25
Вірних 61487
Офіційний сайт Єпархія Лунґро
Єпархія П'яна-дельї-Албанезі
Абатство Ґроттаферрата

Італо-албанська католицька церква — одна з східнокатолицьких церков, що дотримується візантійського обряду, тобто належить до числа греко-католицьких церков. Обидві єпархії церкви розташовані на території Італії. Крім двох єпархій до церкви входить монастир ордену василіян Ґроттаферрата, що має статус територіального абатства.

Італо-албанська церква — єдина з греко-католицьких церков, що утворилися не шляхом унії зі Святим Престолом, а з самого початку не брала участі у Великому розколі.

Італо-албанську католицьку церкву не слід плутати з албанською католицькою церквою поширеною в Албанії.

Історія[ред.ред. код]

Візантійська традиція на Сицилії і в Південній Італії виникла в V-VI століттях. В VIII столітті візантійський імператор Лев III перевів цю область з юрисдикції папи під юрисдикцію Константинопольського патріархату, однак після норманського завоювання і втрати Візантією Південної Італії Римські папи знову відновили свою владу над грекомовними громадами Італії. Багато з цих громад не брали участь в Великому розкол XI століття і зберегли церковне спілкування з Римським престолом, утворивши таким чином Візантійсько-католицьку церкву.

Інтер'єр церкви Марторана в Палермо — одного з двох кафедральних соборів єпархії П'яна-дельї-Албанезі
Табличка на італо-албанській церкві св. Афанасія в Римі із зображенням ключів св. Петра і написом грецькою мовою

У другій половині XV століття після поразки повстання Скандербега до Південної Італії переселилася значна кількість албанських емігрантів, певна частина яких сповідувала православ'я, а після еміграції приєдналася до католицької церкви візантійського обряду. За приблизними підрахунками албанські біженці заснували на півдні Італії від 80 до 120 поселень[1]. З цього періоду традиційна назва «італо-грецька церква» починає поступово змінюватися на «італо-албанська».

Італо-албанська церква пережила безліч як внутрішніх негараздів, так і конфліктів з латинським єпископатом. В 1564 році папа Пій IV видав конституцію Романа Понтіфекс, якої підпорядкував італо-албанську церква юрисдикції латинських єпископів, які нерідко були налаштовані вороже по відношенню до візантійського богослужіння. Папа Климент VIII спробував у 1595 у буллою Instructio super ritibus Italo-Graecorum запобігти втраті італо-албанською церквою своїх літургійних традицій і заснував посаду єпископа для італійських католиків візантійського обряду. Проте, процес переходу італо-албанців в латинський обряд і їх розчинення у переважно латинською оточенні не припинявся. Намагаючись зупинити цей процес папа Климент XII заснував у 1732 та 1734 роках семінарії в Калабрії і на Сицилії, які повинні були готувати священиків візантійського обряду. В 1742 році папа Бенедикт XIV в конституції Etsi Pastoralis переглянув дискримінаційні положення церковного законодавства щодо італо-албанців. Втім, хоча конституція закликала італо-албанців до збереження свого обряду, першість латинського підкреслювалося. Остаточно повну рівність двох обрядів було визнано в XIX столітті папою Львом XIII в конституції Ecclesiarum Orientalium Dignitas.

У 1919 році була заснована у єпархія візантійського обряду в Лунґро (Калабрія), її юрисдикція поширювалася на південь Аппенінського півострова, а 26 жовтня 1937 року була заснована єпархія П'яна-дельї-Греці на Сицилії[2]. 1941 року єпархію П'яна-дельї-Греці перейменували на П'яна-дельї-Албанезі[2]. Рішенням Івана XXIII у 1960 року, до складу єпархії П'яна-дельї-Альбанезі входять вірні з муніципалітетів П'яна-дельї-Альбанезі, Меццоюзо, Палаццо-Адріано та Контесса-Ентелліна[3]. У 1937 році грецький монастир святого Ніла (Ґроттаферрата), заснований 1004-го року Нілом Россанським, вилучили з-під влади місцевого єпископа. Він набув статусу територіального абатства і був підпорядкований безпосередньо Римському престолу[1].

Сучасний стан[ред.ред. код]

Італо-албанська католицька церква складається з двох незалежних єпархій (Лунгро і П'яна-дельї-Албанезі), а також незалежного від них територіального абатства василіян Ґроттаферрата. Церкві належить також Папська Грецька колегія св. Атанасія, де випускники італо-албанських семінарій можуть поглибити освіту.

Літургія традиційно проводиться грецькою мовою, однак після II Ватиканського собору поряд з грецьким у богослужіннях використовуються італійська та албанська мови. Єпархію Лунґро з 1987 по 2012 рік очолював єпископ Ерколе Лупінацці, з 12 травня 2012 року очолює Донато Оліверіо[4]. Єпархію П'яна-дельї-Албанезі — з 1988 до 2015 року очолював єпископ Сотір Феррара. 31 березня 2015 року Папа Франциск призначив о. Джорджіо Деметріо Ґалларо Єпархом італо-албанської греко-католицької єпархії в П'яна-дельї-Албанезі[5].

За даними Annuario Pontificio у 2007 році єпархія Лунґро налічувала 33 000 осіб, 29 парафій і 34 священики, єпархія П'яна-дельї-Албанезі 28 500 осіб, 15 парафій і 31 священик. Монастир Ґроттаферрата налічує 25 ченців, з яких 15 — священики.[6].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]