Перейти до вмісту

Ітікаф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ітікаф
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ітікаф (араб. اعتكاف) — благочестива практика в ісламі, під час якої люди на кілька днів і/або ночей замикаються в мечеті для молитви, поклоніння і читання Корану, постять і практикують сексуальну стриманість на основі обітниці.[1][2] Ця практика зазвичай відбувається протягом останніх десяти ночей Рамадану і в цьому випадку також слугує для отримання особливого благословення Лайлат аль-Кадр, що припадає на одну з непарних ночей останніх днів Рамадану.[3] Обітниця Ітікаф також може включати мовчання, але це дозволено лише вночі.[4]

Ітікаф в Тегеранському університеті в Ірані, квітень 2016 р
Ітікаф у мечеті на Вест-стріт у Дурбані, квітень 2024 року

Практика ітікаф також згадується в сурі 2:187, де віруючих просять не торкатися своїх дружин під час ночей Рамадану, коли вони перебувають у мечетях.

Давньоарабським попередником ітікафа є укуф, «перебування» в святилищі, яке також включало піст, статеву стриманість і читання молитов.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Habib Rauf (January 0101). Itikaf: An Introduction. Glasgow Central Mosque. GGKEY:KDYYR0A1QE7.
  2. Itikaf. Процитовано 25 квітня 2016.
  3. Itikaf, Its meaning & legitimacy. Islamonline. 18 квітня 2022. Процитовано 6 лютого 2023.
  4. Vgl. dazu Yaḥyā ibn Muḥammad Ibn Hubayra: al-Ifṣāḥ ʿan maʿānī ṣ-ṣiḥāḥ. Ed. Abū-ʿAbdallāh Muḥammad Ḥasan Muḥammad Ḥasan Ismāʿīl aš-Šāfiʿī. 2 Bde. Beirut: Dār al-Kutub al-ʿilmiyya 1417/1996. Bd. I, S. 224.

Література

[ред. | ред. код]
  • G.H. Bousquet: Art. «Iʿtikāf» in Encyclopaedia of Islam. Second Edition. Bd. IV, S. 280.
  • Klaus Lech: Geschichte des islamischen Kultus. Rechtshistorische und hadit-kritische Untersuchungen zur Entwicklung und Systematik der 'Ibâdât. Band I. Das ramadân-Fasten. Erster Teil. Otto Harrassowitz, Wiesbaden 1979.
  • W. Montgomery Watt; Alford T. Welch: Der Islam I. Mohammed und die Frühzeit, islamisches Recht, religiöses Leben. Stuttgart 1980. S. 314f, 321f.