Іфат
| |||||||||||||||||||||||||||
Султанат Іфат — середньовічна мусульманська держава у Східній Африці[1][2][3][4]. Очолював державу султан з династії Валашма, столицею країни було старовинне місто Сайла. Геогрфічно султанат лежав у межах сучасної південної Ефіопії, Джибуті та північного Сомалі.
Географія[ред. | ред. код]
Султанат розташовувався уздовж узбережжя Червоного моря. Армія держави налічувала близько 15 000 вершників і 20 000 піших солдатів. У країні було, окрім столиці, сім великих міст: Белькульзар, Кульюра, Шімі, Шоа, Аудаль, Джамме та Лабу[5].
Історія[ред. | ред. код]
Іфат вперше згадується у XIII столітті, коли 1285 року султан Умар Валашма (або його син Алі відповідно до інших джерел) підкорив султанат Шоа. Султан Умар здійснив той войовничий акт з метою об'єднання під своїм керівництвом мусульманські території на Африканському Розі, так само як ефіопський імператор Єкуно Амлак намагався консолідувати християнські території приблизно у той же час[6]. Тому між двома державами неминуче виник конфлікт за Шоа й території на південь від нього. Розпочалась тривала війна, в якій мусульманські держави не мали значної переваги[7]. Зрештою Іфат був переможений імператором Амдою Сейоном I 1332 року. Останній призначив новим султаном Джамала ад-Діна[8].
Попри таку поразку мусульманські правителі Іфату продовжували боротьбу. Ефіопський імператор оголосив сусідні країни «ворогами Господа» і вторгся до Іфату на початку XV століття. Після тривалої боротьби Іфат знову зазнав поразки. Султан Са'ад ад-Дін утік до Сайли, де його наздогнали ефіопи та вбили. Різні джерела називають імена різних ефіопських імператорів, хто провів ту кампанію, але більшість вказує на негуса Девіта I, інші — на імператора Єшака I[9].
Зрештою Іфат припинив своє існування як окрема держава в результаті завоювання Абісинії Ахмедом ібн Ібрагімом аль-Газі. Назва султанату збереглась у сучасній Ефіопії як назва округу Йїфат у Шоа.
Мова[ред. | ред. код]
Відповідно до даних історика XIV століття Шихабуддіна аль-Умарі населення Іфату спілкувалось абіссинською та арабською мовами[10].
Разом з тим, ефіопський історик XIX століття Асма Гійоргіс припускав, що представники султанської родини Валашма спілкувались мовою, схожою на мову геєз[11].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ -page 41 of Ethiopia: The Land, Its people, History and Culture. Архів оригіналу за 18 червня 2019. Процитовано 11 червня 2015.
- ↑ J. Gordon Melton and Martin Baumann, Religions of the World, Second Edition: A Comprehensive Encyclopedia of Beliefs and Practices, стор. 2663
- ↑ Asafa Jalata, State Crises, Globalisation, And National Movements In North-east Africa page 3-4
- ↑ Encyclopedia of Africa south of the Sahara, page 62
- ↑ G.W.B. Huntingford, The Glorious Victories of Ameda Seyon, King of Ethiopia (Oxford: University Press, 1965), стор. 20.
- ↑ Taddesse Tamrat, Church and State, стор. 125
- ↑ «Ethiopia: Growth of Regional Muslim States». Архів оригіналу за 16 травня 2013. Процитовано 11 червня 2015.
- ↑ The Glorious Victories, стор. 107
- ↑ J. Spencer Trimingham, Islam in Ethiopia (Oxford: Geoffrey Cumberlege for the University Press, 1952), стор. 74
- ↑ Fage, J.D (2010). The Cambridge History of Africa: From c. 1050 to c. 1600. ISIM Review. UK: Cambridge University Press (Spring 2005): 146—147. Процитовано 11 червня 2015.
- ↑ Giyorgis, Asma (1999). Aṣma Giyorgis and his work: history of the Gāllā and the kingdom of Šawā. Medical verlag. с. 257. ISBN 9783515037167. Архів оригіналу за 19 жовтня 2014. Процитовано 11 червня 2015.
|
