Ічня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ічня
Ichna s.png Ichna h.png
Герб Ічні Прапор Ічні
Ічнянська районна рада, жовтень 2009
Ічнянська районна рада, жовтень 2009
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район Ічнянський район
Рада Ічнянська міська рада
Код КОАТУУ 7421710100
Засноване 14 століття
Статус міста з 1957 року
Населення 11781 (01.01.2011)[1]
Площа 16,16 км²
Поштові індекси 16703
Телефонний код +380-4633
Координати 50°51′22″ пн. ш. 32°22′38″ сх. д. / 50.85611° пн. ш. 32.37722° сх. д. / 50.85611; 32.37722Координати: 50°51′22″ пн. ш. 32°22′38″ сх. д. / 50.85611° пн. ш. 32.37722° сх. д. / 50.85611; 32.37722
Водойма річка Іченька
День міста 15 вересня[2]
Відстань
Найближча залізнична станція Ічня
До обл./респ. центру
 - залізницею 154 км
 - автошляхами 157 км
До Києва
 - автошляхами 154 км
Міська влада
Адреса 16703, Чернігівська обл., Ічнянський р-н, м. Ічня, вул. Вокзальна, 1
Міський голова Герасименко Григорій Васильович

Commons-logo.svg Ічня у Вікісховищі

І́чня — місто в Україні, районний центр Ічнянського району Чернігівської області, на березі річки Іченьки. Населення — 16500 мешканців (2006).

Етимологія[ред.ред. код]

Є свідчення, що ще в дотатарські часи тут існувало невелике поселення, що мало назву Яськове, яке знищили воїни монголо-татарських армій[Джерело?]. Татарське найменування річки «Ічень», що значить «водопій», указує на те, що тут була зручна стоянка татар, прикрита лісом і з гарним водопоєм для худоби[Джерело?].

Місто одержало назву від назви річки Ічень, а назва самої річки трансформувалась у пестливу форму Іченька.

Історія[ред.ред. код]

Перші відомості про Ічню належать до XIV століття. У XIV—XVI століттях вона перебувала у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. З 1590 р. Ічнею володів князь К. Вишневецький. У середині XVI століття Ічня одержала статус містечка. Під час Хмельниччини місцеве населення підтримало козаків і повстанців.

16481649 Ічня стала адміністративним центром Ічнянського полку. Після входження останнього до складу Прилуцького полку у 1649 р. вона була перетворенна у сотенне містечко. Населення Ічні брало участь в антиурядовому заколоті Пушкаря і Барабаша у 16571658 рр.

У 1666 року в Ічні було зведено ратушу. Ймовірно, у цей же час було споруджено Ічнянський замок. Частина жителів міста зрадила український уряд під час війни з Росією 1708—1709 рр., приєднавшись до терористичних законів Меншикова. Одна ічнянська сотня зберегла вірність Україні, гетьману Івану Мазепі та королю Швеції Карлу ХІІ.

На 1748 рік в Ічні 20 дворів належало князю Н. Саакадзе, 119 дворів — прилуцькому полковникові Г. Галагану. Містечко мало винокурню, шість водяних млинів і цегельний завод. Частина ічнянців взяла участь у гайдамацькому русі у складі загону С. Гаркуші, після того як у 1784 він зупинявся у містечку.

У XVIII ст. в Ічні діяли 4 козацькі школи.

У 1812 році козаки Ічні в складі чернігівського полку билися проти французьких військ на боці Московії.

На початку XIX ст. поміщик Г. Галаган заснував в містечку суконну мануфактуру, а також цукровий, два винокурних, цегельний і селітровий заводи.

Під час реформи 1861 р. — селянські виступи. Того ж року в Ічні розміщувався волосний центр Борзнянського повіту.

1894 року в містечку побудували залізницю по лінії «Крути — Ічня — Прилуки».

В 1897 р. в Ічні існувало чотири муровані церкви — Воскресенська, Преображенська, Успенська (1889) і Миколаївська (1879). У 1908 році засновано Ічнянське вище початкове училище. У містечку діяли поштове відділення, лікарня, земська і міністерська школи та бібліотека.

Вокзал станції Ічня

У 1870-х рр. Ічня була місцем діяльності народників. У 1905 році тут відбулися селянські заворушення.

1924 в Ічні діяло 6 державних, 19 кооперативних, 57 приватних підприємств. Після примусової колективізації, більшість мешканців Ічні постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932-33 років, проведеного урядом СРСР.

1940 в Ічні організовано виставку творів народних майстрів художньої кераміки, різьблення по дереву.

В 1957 р. Ічні присвоєно статус міста.

Економіка[ред.ред. код]

У місті діють заводи: спиртовий, тарний, комбікормовий, консервний, сухого молока та масла, молочно-консервний комбінат. В Ічні розташована також філія прилуцької фабрики художніх виробів.

Освіта[ред.ред. код]

Дошкілька освіта в Ічні — це 4 дитячих ясел-садків (№ 1—3 і 5)

Система загальноосвітніх навчальних закладів міста включає 4 одиниці[3]:

  • Ічнянська гімназія імені Степана Васильченка (вул. Б. Хмельницького, 6);
  • Будинок, в якому у 1919 р. розміщувався штаб Ніжинського полку, м. Ічня
    Ічнянська ЗОШ I—III ступенів № 1 (вул. Дзержинського, 5);
  • Ічнянська ЗОШ I—III ступенів № 3 (вул. Комсомольська, 2);
  • Ічнянська ЗОШ I—III ступенів № 4 (вул. Першотравнева, 45).

Ічнянські позашкільні навчальні заклади — Ічнянська станція юних техніків (вул. Леніна, 11) і МНВК (вул. Радянська, 1-а).

В Ічні функціонує один професійно-технічний навчальний заклад — ДПТНЗ «Ічнянський професійний аграрний ліцей» (№ 37; вул. Першотравненва, 2)[4].

Культура[ред.ред. код]

Братська могила 53 радянських воїнів

У місті знаходиться Ічнянський історико-краєзнавчий музей, Музей художника М.Ге (жив на хуторі поблизу сучасного с. Івангорода Ічнянського р-ну), станція захисту рослин. У Гімназії ім. С. Васильченка засновано громадський музей українознавства, яким опікується Тетяна Чумак. З початку 60-х рр. XX ст. функціонує школа мистецтв (колишня музична), розташована в центрі міста в приміщенні колишнього райкому партії.

З ініціативи громадськості (в обхід тодішніх порядків, коли на все вимагалися дозволи «згори») у місті встановлено пам'ятники відомим митцям-землякам І. Мартосу, С. Васильченку, В. Чумаку, А. Дрофаню. 2009 р. в центрі Ічні встановлено пам'ятник Т. Шевченку, який відвідував місто в поїздках до Іржавця та Качанівки.

Тривалий час в Ічні працює об'єднання літераторів «Криниця» (засновник і керівник Станіслав Маринчик), до складу якого входять понад 50 осіб, у тому числі члени Національної спілки письменників України. Криничани видали кілька десятків авторських книг. Об єднання видає альманах «Ічнянська криниця».

Творчий потенціал ічнянців реалізовується також у виданні вільної преси. З перших років проголошення незалежності України була популярною і впливовою на процеси в місті й районі газета «Ічнянщина» (редактори Віктор Гаврись, згодом Валентина Карпенко), пізніше почали видаватися «Наша газета» (редактор Віра Салата), «Ічнянська панорама». Літературне об'єднання має часопис «Ічнянська криниця». У місті є також власне видавництво «Формат», яким керує Віктор Власко. Кілька років видається також літературний альманах «Джерельна Іченька» (редактор Тетяна Чумак), довкола якого також гуртуються митці. Створено історико-культурне товариство «Ічнянщина» (керівник Микола Терещенко).

На вшанування відомих земляків місцева влада спільно з громадськістю заснувала творчі премії ім. С. Васильченка (художня проза), В. Чумака (поезія), В. Плюща (журналістика), які щороку присуджуються за найкращі твори. Громадський діяч Віталій Шевченко заснував і опікується фондом, який щороку проводить конкурси поміж обдарованих дітей Ічнянщини (твори переможців друкуються) та видає серію книг з історії Ічнянського краю. Фонд В.Шевченка вручає щорічні премії – «Родина. Ічнянщина. Україна» (літературно-мистецька творчість школярів), ім. О. Стороженка (твори гумору і сатири), «Оживає минувшина» (історія сіл, кутків, вулиць).

Пам'ятки архітектури: Спасо-Преображенська церква, Воскресенська церква (у якій 1660 р. було проголошено гетьманом Лівобережної України Якима Сомка), дзвіниця Свято-Миколаївської церкви (саму церкву, яка пов'язана з ім'ям І. Мазепи і яку розписували В. Боровиковський, М. Ге, В. Васнецов, у роки радянської влади зруйнували комуністи), будинок підприємця І. Маслова (нині приміщення міліції), комплекс старих будинків у центрі міста, т. зв. «Місток» (нині вулиця Героїв Майдану).

Воскресенська церква
Спасо-Преображенська церква, Ічня

Видатні люди[ред.ред. код]

Пам'ятник В. Г. Чумаку

В Ічні народилися:

Будинок, в якому народився В. Г. Чумак
Будинок, в якому народився В. Г. Чумак
Пам'ятник І. П. Мартосу Ічня

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга друга (упорядник Т. Чумак): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2014—232 с.
  • Віталій Шевченко. Хрестоматія Ічнянщини. 10 тисяч статей, довідок, документів, ілюстрацій: — К.: «Гнозіс», 2014—928 с.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців (упорядник В. Шевченко): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2013—216 с.
  • Віктор Моренець, Віталій Шевченко. Ічнянці в Армії УНР — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2013—296 с.
  • Тетяна Чумак, Віталій Шевченко. Літератори Ічнянщини. 100 імен; 700 відомих ічнянців: митці, науковці, діячі культури: Довідник-хрестоматія — К.: «Гнозіс», 2012—284 с.
  • «Літературно-мистецька Ічнянщина» (упорядники С. Маринчик, Т. Чумак, В. Шевченко) — К.: «Гнозіс», 2011 — 48 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. Крізь віки. Ічня: Фотоальбом. — Зошит перший. — К., 2010. — 272 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. Качанівка. Тростянець. Ічня: Фотоальбом. — К., 2010. — 160 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. До Удаю, до Іченьки, до Смошу, до Остра… Фотоальбом. — Зошит третій, частина перша. — К., 2010. — 264 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. До Удаю, до Іченьки, до Смошу, до Остра… Фотоальбом. — Зошит третій, частина друга. — К., 2010. — 284 с.
  • Балабай В. І. На землі Ічнянській — Ніжин: «Аспект-Поліграф», 2004—288 с.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003. Словникова частина. — Т. 3. — 905 с.
  • Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1990. — С. 283—285.

Посилання[ред.ред. код]



Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.